Віктор Ющенко: Україна їде з надзвичайно товстим портфелем пропозицій до Давоса

Україна з найвищою серйозністю зреагує на поставлені Росією питання (щодо НАТО)... Два високопосадовці опустилися до поведінки, яка дискредитує державу, усіх нас... Інтерв`ю УНІАН

Президент України Віктор Ющенко в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН розповів про свій майбутній візит до Швейцарії для участі у Світовому економічному форуму в Давосі 23 – 25 січня. Не оминув Президент і внутрішні питання: застеріг уряд від популістських кроків щодо повернення знецінених заощаджень громадян, прокоментував сутичку між мером Києва Леонідом Черновецьким та міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком.

Під час Вашої першої поїздки до Давоса як Президента Ви представляли там програму реформ, говорили про наміри в майбутньому подати заявку до ЄС, про необхідність залучення інвесторів в Україну. Чи будуть ці питання актуальними й на цьому саміті? Якими будуть Ваші головні месиджі до учасників форуму?

Коли ми три роки тому на Давоському форумі ставили питання щодо євроінтеграційних процесів, привабливості української економіки, ми виходили тоді з ситуації, що потягом року інвестицій в Україну надходило приблизно 850–900 млн. доларів. На сьогодні, вже три рік поспіль, ми залучаємо 7 мільярдів щорічно, а це навіть більше ніж у Польщі. Завдання, яке ми ставили перед собою щодо залучення інвестицій, ми, звичайно, виконали. Присутність інвесторів на внутрішньому інвестиційному ринку є серйозним позитивним показником, хоча ми будемо безумовно говорити про процеси, які потрібно оптимізувати на внутрішньому ринку, зокрема фондовому. Там треба зробити надзвичайно багато роботи, починаючи від створення ефективної фондової біржі, ефективного фондового ринку, квотування провідних національних компаній, виходу законодавства за межі закритих товариств, відкриття відповідних балансів, зокрема корпоративних структур.

Безумовно, для того, щоб Україну відчули привабливою як внутрішні, так і зовнішні інвестори, багато чого треба зробити. З іншого боку, ми сьогодні маємо значно кращу макроекономічну структуру... Ті показники, з якими живе Україна, відповідають показникам країн Східної Європи. Національні механізми значною мірою адаптовані до ринків, які нас оточують. Водночас я б сказав, що залишається багато питань щодо співпраці з іноземними інвесторами... Для цього в Давосі ми повинні розкрити найбільш привабливі для такої співпраці теми.

На мій погляд, це енергетичний сектор, де, з одного боку, ми виступаємо як країна, яка експортує сьогодні електроенергію до країн ЄС. Водночас ми ще не маємо інтегрованої енергосистеми, наявні складні регуляторні відносини в цьому питанні. Також виставляється як окрема проблема (як нестабільний ринок) постачання через територію України нафти та газу.

Окремо порушуватиметься тема транзиту каспійської нафти до країн ЄС. Ми виходимо з того, що найбільш прийнятним є варіант поставки каспійської нафти – Одеса–Броди–Гданськ, далі через Словацьку Республіку до Чехії, на її переробні заводи. Це, я б сказав, цікавий проект для наших партнерів.

Також, ми близько підійшли до теми співпраці в галузі об’єднання енергетичних систем України та ЄС. У нас є меморандум, у нас проведена велика робота для того, щоб реалізація цього проекту відбулася в намічені терміни. Хоча паралельно проробляються проекти збільшення потужності Бурштинського півострова, з деякими країнами проводяться переговори зі створення енергетичних перемичок. Це ті проекти, до яких предметно поставилася Україна, і ці питання обговорюватимуться в рамках Давоса.

Ми маємо великі перспективи щодо видобування енергоносіїв на шельфі Чорного моря. Зараз іде ефективна розробка першого проекту видобування нафти і газу. Підписана, на мій погляд, дуже вдала угода про розподіл продукції. Ми знайшли цікаві пропозиції для всіх інвесторів, які можуть співпрацювати з видобутку нафти й газу у шельфі Чорного моря.

Нас цікавить співпраця в галузі будівельної промисловості. Цікавим є те, що за останні два роки в Україну перенесено багато виробництв, пов’язаних з високими технологіями. Починаючи з виробництва, наприклад, мобільних телефонів, електроніки і закінчуючи автомобілями західних марок. Ця тенденція, безумовно, поширюється, і вона відчувається по всій Україні. Високоосвітній робочий ресурс, яким володіє Україна, приваблює наших партнерів на Заході.

Окрема тема – це проекти сільськогосподарського спрямування. Якщо подивитися на динаміку останнього року, дуже змінилася як структура внутрішнього ринку, як і кон’юнктура в цілому на ринку сільгосппродукції. В 1,9 раза зросла ціна на зерно на світовому ринку. Це серйозно змінило пріоритети, у тому числі й національного сільгоспвиробника. За останні чотири роки ми більш як у 6 разів збільшили площі для вирощування рапсу та інших культур, призначених для вироблення альтернативних видів палива. Сьогодні понад 1,2 мільйона гектарів українських земель виділено під таку політику. Це сучасна європейська політика, яка зустрічає велику підтримку вітчизняних сільгоспвиробників. Сьогодні десятки малих переробних заводів розбудовуються по Україні, підписано контракти на експорт до Європи кількох сотень тисяч тонн цієї продукції. Іншими словами, це надзвичайно перспективний з точки зору України і, я б сказав, світової кон’юнктури цих товарних позицій, ринок.

Тож Україні є про що говорити в Давосі. Це різнопланові проекти.

Виділю окремо питання підготовки до Євро-2012. Сама програма обрахована в сумі 125 мільярдів гривень – це те що має пряме відношення до спортивної та іншої інфраструктури. На дороги потрібно близько 55 мільярдів. Ще витрати, які не взяли до уваги, – розбудова кордону, митниць та інші інфраструктурні речі. Інакше кажучи, Україна їде з надзвичайно товстим портфелем питань для обговорення. Думаю, що той український день, який ми плануємо провести в Давосі, буде цікавий для основних учасників форуму

А які у Вас заплановано двосторонні зустрічі?

У мене три дні – суцільний календар двосторонніх зустрічей. Починається він із зустрічі з пані Кондолізою Райс – це буде в середу після обіду. А потім відбудуться зустрічі з делегаціями 15 чи 18 країн, які представлені на високому рівні.

Чи оговорюватимуться на таких зустрічах питання підтримки України щодо виведення на новий рівень відносин з НАТО, зокрема приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті?

Питання нашої інтегрованості у світ, включаючи ЄС, НАТО, перебувають на порядку денному завжди. Тому, коли ми хочемо реалізувати проекти пов’язані із СОТ, зоною вільної торгівлі з ЄС, зміною візового режиму, його більшою лібералізацією, перспективами посилення співпраці з НАТО, – це завжди є предметом зовнішньополітичних консультацій, які ми проводимо з усіма партнерами, незалежно від того, чи мають вони відношення до цих інституцій чи ні.

 Так чи інакше, не буває одного “оголеного” питання – це все є комплекс питань, які логічно випливають одне з одного і як комплексне його не можна роз’єднувати...

До речі, щодо коментаря посла Росії Віктора Черномирдіна, який заявив, що Москва може переглянути свої відносини з Україною в разі її вступу до НАТО. У цьому контексті якою буде Ваша позиція на зустрічі з Путіним?

Я думаю, що українські політики повинні навчитися мислити категоріями власної безпеки. Це перше. Це найбільш ключове. Так діє кожна країна. Ми повинні формувати цілі і способи їх досягнення, виходячи з національних інтересів, оскільки це потрібно для того, щоб Україна була стабільною і процвітаючою.

Я багато разів говорив про те, що для України сьогодні не так є актуальним питання і пошук відповіді – бути членом НАТО чи не бути, – як відповідь на питання – яку систему колективної безпеки сьогодні Українська держава, українська нація вважає достатньою. Якщо ми говоримо про ту систему, яка є сьогодні, то я як головнокомандувач можу сказати, що через 3–4 роки рівень боєздатності України, починаючи від танка і закінчуючи літаками й оперативно-тактичними ракетними комплексами та іншими засобами оборони сучасного порядку, буде серйозно знижено. І говорити, що сьогоднішня модель формування безпеки та оборони країни є самодостатньою, – це, значить, бути нещирим політиком. Тому я кажу про те, що українська нація, Українська держава, українська влада повинні замислитися над тим, яка модель буде найбільш ефективною з точки зору відповіді на виклики щодо оборони та безпеки країни в найближчі роки.

Альтернативи залишаються дві: це або вступити в біполярне протистояння, з якого ми вийшли 15 чи 20 років тому, добре розуміючи, що ні ресурсів, ні можливостей для такої стратегії в України не існує. У нас немає ні газу, ні нафти, у нас немає легких грошей. Тому проводити політику на базі військового змагання, переконаний, це нищівний для української нації, для Української держави варіант політики. Залишається запитання: а вихід який? А вихід той, який, до речі, обрали всі посткомуністичні країни. Вихід, який обрали наші сусіди. Це модель колективної безпеки, модель колективної оборони, коли не вимагається брати участь у гонці, не потрібно виділяти колосальні кошти для оборони. Відповідь є досить очевидна і проста: тільки політика колективної безпеки дає гарантії всім її учасникам. Дає можливість серйозно, на колективному рівні сприймати ті виклики, які стосуються цілісності країни. Тобто, за великим рахунком, альтернативи немає, і тому ми говоримо не про питання – вступити чи не вступити до НАТО, – а яку модель політики ми повинні побудувати. І, давши відповідь на це запитання, ми дуже легко перейдемо до політики – як інтегруватися в колективні безпекові структури, з якою послідовністю йти і так далі.

Ми повинні визначити для себе, що нам необхідно проводити самодостатню безпекову політику. І це суть. Незалежно від того, хто як думає про цю політику за кордоном, ми повинні бути самодостатні й чесні перед своєю нацією, перед своєю країною, перед своїми дітьми, бути певними, що ми їм залишаємо цю країну безпечною, оборононадійною, а отже, територіально цілісною і суверенною.

А що стосується відносин, у тому числі і з нашими сусідами, при вступі до тих чи інших міжнародних клубів, це, безумовно, окрема політика. Вона й надалі формуватиметься на принципах добросусідства. Ні Україна, ні Росія, очевидно, не ставлять за мету формувати політику проти когось. Ми формуємо самодостатню внутрішню і зовнішню політику нації. Зверніть увагу на репліку, яка була сказана під час останнього візиту Путіна до Болгарії, коли було підкреслено, що російська сторона з розумінням ставиться до вибору болгарської влади і народу щодо членства в НАТО і ЄС, як до речей, що відповідають національним інтересам. Я думаю, що це хороший приклад того, як ми повинні цінувати інші нації за те, що вони дбають і виходять у своїх зовнішньополітичних пріоритетах з інтересів нації. Очевидно, це єдиний підхід, який повинен диктувати національну політику.

Друге, що ми повинні брати до уваги... Ця політика не повинна завдавати шкоди нашим партнерам – це очевидно. І тому Україна залишається у відкритому діалозі про євроінтеграційні та інтеграційні процеси щодо НАТО. Безумовно, ми залишаємо відкритими двері для переговорів, у тому числі й для Росії. Ідеться про всі нюанси, які вона може сприймати як загрозу для власної безпекової політики. Я хочу сказати, що Україна з найвищою серйозністю зреагує на поставлені питання, і ми забезпечимо їх повне врахування.

Чи доцільний візит Юлії Тимошенко до Москви 23 січня для підготовки засідання міждержавної комісії під головуванням президентів (інтерв’ю записано 21 січня)?

Я сьогодні мав телефонну розмову з Президентом Російської Федерації Володимиром Путіним. Ми підтвердили дату мого візиту до Москви – 12 лютого, також узгодили порядок денний і перелік питань, які будуть винесені на цю зустріч. Головне – це підписання "дорожньої карти" і плану роботи комісії Путін–Ющенко на наступний рік. Ця дорожня карта (угода про співробітництво. – УНІАН) уже узгоджена, вона парафована обома сторонами, і тому ми виходимо з того, що необхідно формалізувати прагматичні стосунки 2008 року. Логіка двосторонніх відносин має бути така: 12 лютого відбувається зустріч президентів, підписується план дій Україна–Росія, ряд міждержавних, міжурядових угод, які будуть готові на цей час. Відповідний пакет документів готується міністерствами закордонних справ, а вже потім у рамках підписаного плану дій прем’єр-міністр, відповідні міністри, керівники інших відомств України організовуватимуть роботу зі своїми російськими колегами. Відверто скажу, ми також проговорили з прем’єр-міністром України, що відразу після завершення цієї зустрічі, підписання принципових угод та дорожньої карти, у другій декаді лютого прем’єр-міністр планує свою поїздку до Російської Федерації.

Зараз уряд повертає знецінені заощадження громадянам. Чи вважаєте Ви реальним виплатити ці заощадження за два роки і чи немає побоювання, що це призведе до нового витку інфляції?

Я б хотів підкреслити декілька речей, які є для мене важливими в цьому питанні. Безумовно, є високим обов’язком для влади забезпечити виконання зобов’язань перед громадянами і в даному випадку – перед вкладниками. Це люди, які повірили державі й принесли або цінні папери, або гроші і вклали їх в активи тоді ще державних банків, і тому держава має бути гарантом щодо цих зобов’язань на тому рівні, як це визначає законодавство. І тут є певна логіка формування такої політики.

Мені здається, що великою шкодою для національної політики в цілому можуть бути як політичний, так і соціальний популізм. Ми повинні тверезо говорити про такі зобов’язання. І тому я повинен нагадати, що прийнятий бюджет на 2008 рік передбачає на обслуговування цих зобов’язань 6 мільярдів гривень. Для того, щоб більш якісно відповісти на ваше запитання, я б хотів просто назвати ряд цифр, аби ви самі їх коментували – з якою динамікою можна прийти до виконання цих зобов’язань. Борги держави перед вкладниками Ощадбанку та громадянами, які мали державні цінні папери, станом на 1 січня 2008 року становлять 131 мільярд гривень. Бюджет країни на рік – 260 мільярдів гривень, ВВП на рік – 769 мільярдів. Іншими словами, ми повинні виходити з того, що при доопрацюванні бюджету, яке здійснюватиметься протягом найближчого місяця, ми повинні забезпечити рух до виконання соціальних та інших зобов’язань, які є в держави. І зіставляти це з економічними можливостями країни, її розвитком.

Найголовніше – забезпечити той економічний розвиток, динаміка якого, наприклад, у 2007 році була досить високою – 7,1% ВВП. У 2007 році ми мали найбільший номінальний приріст ВВП. Ми добре розуміємо, що тільки через високу економічну ефективність, високу динаміку приросту ВВП можна формувати щедру соціальну політику. Таким чином, коли ми формуватимемо зміни до бюджету 2008 року, ця рівновага між економікою споживання і економікою виробництва, безумовно, має бути професійно прораховано. Я переконаний, що уточнений бюджет 2008 року візьме на себе додаткові зобов’язання з цього показника, хоча, ще раз підкреслюю, ці зобов’язання мають братися виключно в межах контролю за інфляцією, за стабільністю національної політики, економічним розвитком, тобто параметрами, які є базовими, фундаментальними. І я думаю, що вони стануть основою для дискусії в парламенті.

До парламенту я довів свою позицію, яку доводив свого часу до уряду Януковича, і зараз я повторюю, що динаміка останнього року говорить про те, що уряди почали захоплюватися великим дефіцитом, великими запозиченнями і змінювати обсяг зовнішніх зобов’язань у бік їх збільшення. Це непродумана і неправильна тактика. Ми повинні говорити про те, що влада, перш за все центральна, та й місцева, мають навчитися розпоряджатися тими коштами, які через систему оподаткування надходять до національного бюджету.

Я, безумовно, розумію, як соціально привабливо говорити про ці речі (повернення заощаджень), виконувати їх, але, з іншого боку, ми говоримо про те, що ми не повинні через соціальний чи політичний популізм втратити здоровий глузд і повернути українську економіку в період 93-го року, коли інфляція зростала більшими темпами, ніж будь-який інший показник.

Треба мати на увазі також і те, що проведення в один рік масової приватизації призводить до зменшення ціни активів, які ми пропонуємо на ринок. Ми б не хотіли, щоб тема соціальної домінанти стала базовою в контексті національної приватизації. Давайте будемо пам’ятати, що продаємо активи країни, які більше ніколи до нас не повернуться. Скоріш за все більш продуманою економічною політикою було б за допомогою коштів від приватизації реалізувати національні економічні програми, завдяки цьому піднімати ВВП, збільшуючи відрахування до бюджету. Це, у свою чергу, дасть змогу формувати нові стосунки із соціально чутливими верствами, насамперед із вкладниками Ощадбанку. Іншими словами, нам потрібен той механізм, який примножує багатство, а не зменшує його, щоб ми потім це багатство багато разів використовували для підтримки рівня добробуту людей.

Тобто, за два роки виплатити заощадження дуже складно, але можливо?

У будь-якому разі можна зробити багато. І вже в цьому є похвала. Це треба робити. Але не потрібно заплющувати очі на явні проблеми, які виникатимуть. Не потрібно забувати про інфляційний складник. Ми добре розуміємо, що вкидання такими порціями в економіку грошей негативно впливатиме на показник інфляції.

За розрахунком експертів, ми можемо не втримати задекларований на 2008 рік показник. 9,6% – повірте, це й так дуже багато. Інфляція може з’їдати набагато більше, і найбільш страждає група продовольчих товарів, яка уже сьогодні має оптовий “навіс” інфляції понад 24%. Іншими словами, якщо зараз не буде вироблено антиінфляційну політику НБУ, Мінфіну, потім може настати розчарування людей: одна рука дає, а інша – такими ж темпами забирає. Від соціальних очікувань люди дуже швидко перейдуть до розчарувань.

А як Ви ставитеся до цільового визначення показника інфляції?

У рамках бюджетної резолюції щороку парламент фіксує ту розрахункову інфляцію, яка закладається в основу макроекономічної політики. Сьогодні, я б сказав, і уряд це відчуває, і експерти відчувають, що прорахована інфляція 9,6% – це є досить оптимізований показник. І вже сьогодні деякі експерти кажуть, що дуже важко буде втриматися на цьому показнику. Виходячи з цього, коли ми доопрацьовуватимемо бюджет 2008 року, я поставлю ряд умов, обов’язкових для формування концепції економічної і бюджетної політики. Одна з них – якір до цінового складника, до інфляційного показника. Він дасть нам змогу, перш за все, обрахувати у правильних вимірах макроекономіку 2008 року. Бо сьогоднішні звіти свідчать, що база, у тому числі й щодо ВВП у 2007 року, обрахована неточно, сформовані певні запаси, які можуть бути використані і на соціальну політику, і на вкладників, і на політику розвитку, енергозбереження тощо.

Водночас ряд експертів уже сьогодні схиляється до того, що інфляційний показник не є адекватним, і він може призвести до того, що ці очікування приросту, зокрема й ВВП, можуть бути скориговані на приріст інфляційний. Тому, думаю, зараз той момент, коли Мінфін, Мінекономіки, НБУ найбільш ретельно за останні роки повинні підійти до встановлення високої культури цих показників, щоб вони були закріплені як базові у формуванні основ бюджетної політики 2008 року. Я за те, щоб ми мали офіційний якір, щоб навколо забезпечення цього показника працювали Мінфін та НБУ – з точки зору забезпечення цінової стабільності України. Сьогодні я дав доручення прем’єр-міністру та голові НБУ, щоб вони опрацювали антиінфляційну програму 2008 року. Вважаю, що найближчим часом така програма буде представлена в парламент.

Яка Ваша оцінка сутички в Секретаріаті Президента між мером Києва Леонідом Черновецьким та міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком?

Зрозуміло, чому це резонансна подія... Я не був свідком цього, тому що це трапилось після засідання РНБО. Але сьогодні факт є в тому, що два високопосадовці держави опустилися до поведінки, яка дискредитує державу, усіх нас.

І тому, реагуючи на це, я дав доручення генеральному прокурору протягом чотирьох днів установити обставини, доповісти мені й дати публічну інформацію про свої оцінки того, що відбулось. Я переконаний, що ми всі повинні виходити з того, що закон – один для всіх.

Я знаю, наскільки зараз це політично гаряче питання, тому що кожна сторона пробує виловлювати свою рибку в цій воді. Переконаний, у даному випадку ми зможемо знайти достойну відповідь для держави, для мерії, для Міністерства внутрішніх справ. Хоча мені як Президенту, безумовно, хотілося б, щоб люди, які мають такий високий статус, пам’ятали, що за ними держава, що мільйони людей, або можуть обговорювати їх поведінку, або можуть брати приклад з них. На жаль, це прикрий випадок, і я думаю, що найближчими днями Генеральна прокуратура запропонує свою оцінку цих подій і шляхи врегулювання цього скандалу.

Розмовляла Олена Гітлянська

УНІАН в Google News