Реформа МЗС України: імітація процесу або процес імітації

Оновленій Україні, в нових умовах протистояння із РФ, потрібна сучасна нова дипломатична служба. Нинішня реорганізація МЗС має стати першим кроком до структурної реформи відомства.

МЗС України має традицію проходити через горнило реорганізації із кожним новим міністром, в тому числі, в даний період. За роки незалежності зовнішньополітичне відомство пройшло значний шлях становлення, однак у своїй основі, навіть після Майдану, воно продовжує зберігати ряд ознак, характерних для радянської дипломатії, від яких нарешті прийшов час звільнитися.

Передостання реорганізація МЗС України проводилася у вересні 2011 року, при міністрі Константині Грищенко, остання чергова - проводиться прямо зараз, в квітні 2014 року, при в.о. міністра Андрієві Дещиці. Ці процеси мають спільні риси (щонайменше - розпорядчі документи з цього приводу схожі, як єдинояйцеві брати-близнюки), і суттєві відмінності.

Дві останні реорганізації МЗС: спільні риси і відмінності

Так, обидві реорганізації були спрямовані на скорочення персоналу. Однак у першому випадку передбачалося скорочення, переважно, центрального апарату міністерства (ЦА), і тільки вакантних посад, при одночасному підвищенні грошового забезпечення для решти дипломатів, в тому числі співробітників закордонних дипломатичних установ України (ЗДУ) на 10%. Поточна ж реорганізація передбачає подальше скорочення приблизно такої ж чисельності посад в ЦА, однак вже разом із дипломатами, що передбачає їх звільнення із системи МЗС, і, одночасно, скорочення півтори сотні посад в ЗДУ, що відбуватиметься в ході щорічної ротації (заміни працівників закордонних дипломатичних установ).

Крім того, вказані переформатування відбуваються у різних політичних умовах, що визначає їх відмінний характер. При попередній ротації керівництво країни намагалося лише скоротити бюджетні витрати на утримання дипломатичної служби та оптимізувати її структуру, що не передбачало зміни стилю її роботи, оскільки йшлося про поступову інтеграцію країни до Митного Союзу (МС).

Нинішня реорганізаціїя переслідує декілька цілей, серед яких, так само, йдеться про скророчення бюджетних витрат на утримання міністерства. Однак амбіції керівництва МЗС знову не сягають так далеко, щоб спробувати реформувати стиль його роботи. Крім того, можна було б очікувати, що ініціатори реорганізації будуть прагнути оптимізувати структуру відомства під реальну інтеграцію в ЄС, та пристосувати до фактичної конфронтації із РФ. Включно із такою новою особливістю, як перспектива реінтеграції Автономної Республіки Крим та реалізація комплексу окремих заходів щодо цієї території для забезпечення вказаної мети.

Водночас, скорочення посад, разом із звільненням частини дипломатів, зачіпає таку чутливу сферу, як люстрація. Її концепція в Україні ще не визначена, однак вона вже, фактично, проводиться на практиці: через критерії відбору дипломатів, що підпадають під скорочення та звільнення.

Нарешті, варто підкреслити різний масштаб повноважень осіб, які проводять реорганізації, що також відбивається на її характері. В першому випадку це був повноважний міністр Константин Грищенко, який підлаштовував апарат МЗС під виконання завдань правлячої Партії регіонів на роки вперед, із перспективою апроксимації до МС. В останньому випадку - це в.о. міністра Андрій Дещиця, із обмеженими за обсягом та часом (2-3 місяці) повноваженнями.

Таким чином, новий повноважний міністр, який буде призначений після дострокових президентських виборів, скоріш за все, буде також проводити реорганізацію МЗС вже під реалізацію виборчої програми нового президента. Вочевидь, саме тоді, восени 2014 року, і слід проводити реорганізацію апарату МЗС. Зараз же доцільніше оптимізувати бюджетні витрати. Однак нинішнє керівництво, схоже, керується іншою логікою.

В цьому контексті варто більш детально зупинитися на тому, яка має бути концепція нової дипломатичної служби незалежної України, при будь-якому наступному президенті, принаймні, в короткій та середній перспективах. Отже, в цьому сенсі необхідно звернути увагу на певні моменти, які викликають запитання до ініціаторів реорганізації.

Спрямованість реформи

Наявна інформація, зафіксована у недавньому зверненні групи старших дипломатів до в.о. міністра, вказує на те, що, починаючи з 2010 року, в МЗС України проводилася непрофесійна, бездумна кадрова політика, яка ґрунтувалася на особистих уподобаннях тодішнього керівництва міністерства, нехтуванні норм законодавства та прав дипломатів, зокрема ст. 21 Закону України про дипломатичну службу. Апогеєм свавілля дипломати вважають проведену в листопаді 2011 року так звану «реорганізацію» ЦА МЗС, в ході якої безперешкодно, з використанням психологічного тиску та погроз щодо звільнення, низка досвідчених та патріотичних дипломатів була переведена на посади, невідповідні їх дипломатичним рангам, досвіду роботи та кваліфікації. Деяких з них було достроково відкликано із довгострокових закордонних відряджень.

Поточна реорганізація аналогічна за формою та змістом, що, зважаючи на екстраординарні умови, виглядає нелогічним та, щонайменше, недалекоглядним. Якщо йдеться виключно про скорочення бюджетних витрат на утримання ЦА та ЗДУ, то, напевно, слід сконцентруватися на скороченні тих посад, які займають некваліфіковані службовці, по протекції. Список таких осіб нескладно визначити, оскільки структурні підрозділи добре знають таких «чужаків» поіменно.

Слід хоча б згадати, як після помаранчевої революції в 2005 році та після адмінреформи Віктора Януковича 2011 року, скорочені держслужбовці із інших ЦОВВ «косяком» виїжджали в ЗДУ на новостворені посади, що призвело до збільшення їх граничної чисельності з 1200 до 1650 осіб. Зараз можна лише сподіватись, що нове керівництво МЗС не піде саме таким шляхом.

В умовах окупації Криму, дивної «війни» у східних областях та підготовки до складних президентських виборів у закордонному виборчому окрузі у стислі терміни, у рази зросло навантаження на ЦА МЗС. Таким чином, від злагодженості роботи ЦА залежить успіх зовнішньополітичного забезпечення адекватних заходів на цих напрямках. Однак виникає сумнів, що широка перестановка кадрового складу ЦА, відповідно до нової структури МЗС, є вчасною і що вона дозволить більш якісно виконувати покладені на дипломатичну службу завдання на найближчі 2-3 місяці. При цьому нова структура МЗС, скоріш, відтворює її модель двадцятирічної давнини, за мирних часів.

Доводиться докласти зусиль, щоб повірити, що пониження статусу політичного, договірно-правового департаментів та департаменту державного протоколу до рівня управління дійсно відповідає поточному моменту оптимізації чисельності і не переслідує мети звільнення з посад їх поточних керівників у такий «елегантний» спосіб.

Адаптація до нових зовнішньополітичних реалій

Окремий підрозділ має посилити розробку позиції нових відносин України з РФ / uk.wikipedia.org

Втім, слід привітати той факт, що замість ТД, який відповідає за роботу з країнами СНД, створено окремий підрозділ, який має посилити розробку позиції нових відносин України саме із РФ. Як відомо, поточні відносини із Москвою вже не відповідають рівню «стратегічних», але становлять високу загрозу національній безпеці. Можна було б також очікувати на реалізацію в новій структурі МЗС якоїсь реалістичної стратегії повернення Криму.

Водночас, нова структура МЗС не дає відчуття того, що країна приготувалася вибудовувати зовнішню політику в умовах фактичної війни із РФ та окупації Криму. Нарешті, немає впевненості, що ця структура є елементом задуму на державному рівні домогтися перемоги над ворогом та повернення Криму АРК до складу України.

Тривогу викликає і подальша робота МЗС на просторі СНД. По-перше, відомству слід забезпечити встановлений порядок виходу із СНД в спосіб, який зменшить негативні наслідки для українськимх експортерів і допоможе понести найменші збитки. По-друге, у зв’язку з цим — так здається на перший погляд — виникає і додаткова задача посилити ізоляцію РФ серед її сусідів-союзників на пострадянському просторі, для чого варто мати належний інструмент в структурі міністерства.

Пріоритет зовнішньополітичної діяльності

У новій структурі МЗС зберігся підрозділ, який відповідає за європейську інтеграцію

Добре, що зберігся в новій структурі МЗС підрозділ, який відповідає за європейську інтеграцію та підтримує контакти з інституціямиї ЄС в Брюсселі. Хочеться сподіватись, що ДЄС був збережений не просто як свідчення незмінності стратегічного курсу на євроінтеграцію. Оскільки, по-перше, засновано окремий підрозділ, який відповідає за двосторонні зв’язки із країнами Європи, що створює явний паралелізм. По-друге, найбільш інтенсивна робота цього підрозділу, яка припала на опрацювання в 2008-2011 роках угоди про асоціацію та угоди про ЗВТ Україна-ЄС, вже позаду: тексти прописані та остаточно узгоджені, наразі наступає етап їх імплементаціїреалізації, що значно ширше повноважень МЗС.

Саме тому, зараз якраз влучний час для створення на базі ДЄС МЗС окремого державного органу для координації загальнодержавних зусиль щодо імплементації вказаних угод. За приклад можна взяти досвід Польщі, в якій відомий в кінці 90-років дипломат Яцек Саріуш-Вольський створив окремий орган із «300 самураїв», котрі протягом декількох років спромоглися успішно привести цю країну до членства в ЄС.

Перспективи економічного співробітництва

За часів Віктора Януковича МЗС реалізовував курс на «економізацію» зовнішньої політики

За часів Віктора Януковича МЗС реалізовував курс на «економізацію» зовнішньої політики. В цю логіку вписалась ініціатива попереднього міністра Констянтина Грищенка щодо перепорядкування міністерству кадрового складу торгівельних місій, які раніше комплектувалися та керувалися Мінекономрозвитку. Наразі кожний 4-й або 5-й дипломат в ЗДУ є співробітником торгівельно-економічного відділу (раніше – ТЕМ), а їх ротація передбачала працевлаштування в ЦА МЗС. Причому, саме до базового департаменту цього профілю.

Тепер такий підрозділ розформовано. Однак, якщо в мирний час цей крок ще можна було б хоч якось виправдати, в поточний період це складно пояснити інтересами національної безпеки України. Такий крок особливо дивує в контексті нагальної потреби для промисловості південно-східної частини України знайти нові ринки збуту для своєї продукції, оскільки зараз вона зорієнтована, переважно, на Росію. Йдеться про продукцію металургії, судно- та авіабудування, експорту вугілля та залучення іноземних інвестицій.

Заради справедливості варто зазначити, що ефективність роботи економічного підрозділу, в останній час, викликала запитання та, навіть, роздратування в територіальних підрозділах ЦА МЗС, що частково може пояснити обґрунтованість такого радикального кроку ініціаторів нинішньої реорганізації. Варто звернути увагу на аргументацію такого кроку: …Доцільність такого кроку зумовлена тим, що …ДЕС найчастіше виступає у ролі «ретранслятора» окремих доручено ЦОВВ та рідше – звернень українських підприємств, будь-якої допомоги ЗДУ у справі економізації їхньої діяльності ДЕС майже не надається. Більше того, двостороннє економічне співробітництво взагалі виведене з його компетенції та покладене на територіальні департаменти.

В той же час, робота в ТЕВ ЗДУ потребує специфічної підготовки, а склад ТЕВ і досі, багато де, укомплектований фахівцями Мінекономрозвитку. Саме силами цих фахівців забезпечувалося опрацювання угоди про ЗВТ із ЄС та напрямки співробітництва із МС, МВФ, СБ та ЄБРР. Щоправда, такий важливий напрямок роботи як співробітництво України із МВФ, СБ переведений, в рамках окремого відділу, до ДМО (міжнародні організації), який опікується ООН, РЄ та ОБСЄ. В той же час, розвиток співпраці з такою міжнародною фінансовою інституцією як ЄБРР, віднесено до компетенції ДЄС. А Чорноморського банку реконструкції та розвитку, як і всієї Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, до відома територіального підрозділу. Крім того, територіальні підрозділи опікуються питаннями співпраці в рамках інших регіональних багатосторонніх організаціях, як ГУАМ чи ЦЄІ. І пояснити логіку цих рішень важко.

Втім, варто підкреслити, що нинішньому керівництву МЗС направлялися протилежні за змістом конструктивні пропозиції, які не були взяті до уваги. В них, зокрема, зазначалося, що попереднє керівництво МЗС послідовно переорієнтувало роботу ДЕС на досягнення цілей, не властивих МЗС, які або дублювали діяльність Мінекономрозвитку, або обслуговували персоніфіковані інтереси бізнесу та містили корупційну складову.

Пропонувалося відновити супровід з боку МЗС економічної складової євроінтеграції, яка залишається пріоритетом нової влади, але лишилась поза увагою МЗС з відомими негативними наслідками. Також МЗС мав звернути увагу на подолання наслідків «повзучого» приєднання до МС (зокрема, в частині виконання розпорядження КМУ від 21.11.2013 року), формування сприятливого інвестиційного клімату через врегулювання проблемних питань іноземних інвесторів, поліпшення умов доступу вітчизняних експортерів на зовнішні ринки, укладення угод про двосторонні ЗВТ, моніторинг обмежувальних заходів, поновлення роботи із забезпечення енергетичної безпеки. Пропонувалося навіть об`єднати ДЕС та ДЄС в рамках курсу на євроінтеграцію. Тому, хочеться сподіватися, що розформування економічного департаменту є кроком тимчасовим.

А от розформування підрозділу гуманітарного співробітництва та роботи із закордонним українством на два окремі підрозділи більш низького рівня — правильний крок. Однак слід звернути увагу на те, що робота із закордонним українством все ж має проводитися переважно на недержавному рівні, і така структура в Україні існує. В свою чергу, МЗС має лише їй сприяти. Можна було очікувати, що тематика дотримання прав українців за кордоном, в тому числі, в РФ, а також на окупованих територіях в АРК, набула неабиякої актуальності і мала б стати пріоритетом МЗС в сучасних умовах, однак цього, на превеликий жаль, не відбулось.

Нова структура МЗС вочевидь буде сформована після позачергових президентських виборів

Нова структура МЗС вочевидь буде сформована після позачергових президентських виборів, однак вже зараз ми вважаємо за корисне визначити хоча б її загальні риси та параметри, в контексті переходу до сучасного стилю роботи. Тут можна окреслити ключові проблемні питання, які ще в 2009 році були опрацьовані Громадянською Асамблеєю України.

По-перше, лінійність (вертикальність) системи управління. Наразі, переважна кількість рішень приймається на рівні міністра чи заступників міністра, а діяльність середньої та нижчої ланок спрямована лише на виконання вказівок керівництва. Це веде до безініціативності, повільності функціонування системи, нездатності адекватно реагувати на виклики і проблеми. Фактично, міністерство та закордонні установи, як і решта органів державної влади України, здатні лише на поверхове виконання вказівок і поточне адміністрування, у виняткових випадках – реагування на кризові ситуації.

По-друге, системне обмеження обігу інформації та низький рівень її захисту. На відміну від переважної більшості сучасних дипломатичних служб, МЗС та закордонні установи не володіють внутрішньо закритою електронною мережею обігу інформації та документів, яка поєднувала б усіх співробітників української дипслужби. Це різко дисонує з системою функціонування інших дипслужб, де є закриті внутрішні електронні мережі, інформація в які запускається на всіх рівнях, оперативно (протягом доби), у зручному, неформальному, форматі, доступна для усіх співробітників і протягом значного періоду часу.

Так, готуючись до контакту з українським дипломатом, його німецький партнер у режимі онлайн отримує інформацію про усі контакти з Україною протягом останніх годин, тижнів чи місяців, дізнається про позицію власної держави і проблеми, які піднімалися попередниками. Тому такий дипломат одразу може зробити висновок про те, наскільки український колега поінформований і веде таку саму лінію, як і інші представники України. Саме через це іноземні партнери, навіть невисокого рівня, намагаються вести діалог з українською дипслужбою не нижче рівня заступників міністрів. Нижчі щаблі ігноруються саме через те, що рівень заступника міністра є найнижчим, де присутній необхідний обсяг інформованості і можливість прийняття рішень. З боку дипслужб європейських країн, ситуація, зазвичай, протилежна: саме нижчі рівні (деск-офісер, керівник відділу) належним чином інформовані та спроможні приймати чи пропонувати ефективні рішення.

По-трете, слабкий зв’язок МЗС та дипслужби з іншими складовими державного управління і ще слабший зв'язок з приватним та громадським сектором, бізнесом, регіонами. Брак адекватного відображення інтересів громадян, зацикленість на часто беззмістовній переписці та, насамперед, високих візитах, які нерідко відірвані від реальних проблем і мають протокольно-символічний характер, є типовими для дипслужби.

По-четверте, бюджетно-фінансові та кадрово-кваліфікаційні проблеми. Фактично, МЗС фінансується по залишковому принципу, кількість бюджетних програм обмежена, а окремі бюджети по напрямах роботи МЗС, бюджети департаментів, фінансування потреб, що виникають у роботі дипломатів, взагалі відсутні.

Дипломатичну службу, яка слугувала б зразком для наслідування у процесі реформування українського МЗС, знайти непросто, оскільки провідні дипслужби світу, до яких можна віднести, насамперед, британський Foreign Office, Держдепартамент США, МЗС Швеції, Німеччини, Франції, чи низки інших країн, формувалися, у кожному випадку, у специфічних умовах. Разом з тим, для усіх провідних європейських дипслужб характерна низка спільних рис, які зумовлюють їх ефективність, і які ми використовуємо як приклад при опрацюванні пропозицій нижче.

Структурна реформа дипслужби

Структура МЗС має бути приведена у відповідність до європейської практики

Конституційне та законодавче поле функціонування МЗС і дипслужби. Перебування МЗС та міністра у окремому конституційному, правовому та адміністративному полі, відірваному від інших складових виконавчої влади (інший порядок призначення), є ненормальним і не має аналогів у європейській практиці. Подібну аномалію треба усунути, що вимагатиме внесення змін у Конституцію. Міністр має бути політичною фігурою, важливою складовою правлячої коаліції.

Організаційна реформа, розподіл політичних та дипломатичних посад. У всіх провідних дипслужбах розділені на політичні та дипломатичні посади. Як приклад можна взяти ФРН, де є три політичні фігури – міністр і два його заступники (державні міністри) з європейських та парламентських питань. Інші посади заповнені державними службовцями: від трьох держсекретарів і послів вниз по ієрархії.

В Україні вже фактично здійснено перехід до призначень на міністерські посади політиків, відтак варто чітко розмежувати держслужбовців та політичних призначенців. Окрім міністра, політичними призначеннями мали би бути два його заступники (вони могли б, наприклад, мати посади державних міністрів чи просто – заступників міністра); вони вступають на посаду спільно з міністром і разом з ним залишають свої посади; особи заступників можуть бути предметом коаліційних домовленостей.

Міністр та його заступники дають політичні (але не адміністративні) вказівки дипслужбі, визначають ключові напрями роботи. Окрім власних патронатних служб вони не можуть звільняти чи брати на роботу співробітників МЗС, керувати поточною роботою дипслужби. Дану функцію (адміністрування міністерства, виконання усіх управлінських функцій всередині МЗС), здійснює Державний секретар – найвища посадова особа дипкорпусу, яка є держслужбовцем і основною функцією якої є менеджмент ефективного виконання політичної лінії президента/уряду/міністра. Держсекретар зобов’язаний забезпечувати спадковість зовнішньої політики, бути запобіжником для непрофесійних політичних популістських рішень.

Міністр, два державні міністри, держсекретар та його заступники (до 4-х), формують керівництво міністерства, разом із генеральними директорами – колегію. Гендиректори, як і заступники держсекретаря, призначаються держсекретарем. Для уникнення конфліктів на рівні політичного керівництва міністерства та керівництва дипслужби, треба опрацювати критерії контролю за призначеннями, впливу міністра на кадрову політику, з іншого боку – обмеження цього впливу лише винятковими випадками і за відповідних умов.

Структура МЗС також має бути приведена у відповідність до європейської практики і будуватися за тематичним критерієм. На основі аналізу структури інших МЗС, можна визначити, наприклад, доцільність структурування МЗС у декілька функціональних генеральних директоратів (ГД): політичний, безпекові питання, економіка та торгівля, правовий, культура та гуманітарні питання, консульські питання, адміністративний. ГД мають включати директорати та відділи. Директорати є основною структурною ланкою, відділи – основною робочою одиницею. Кожен відділ, директорат та ГД мають мати власний бюджет. Саме виділення бюджету є уособленням реальної політичної ваги та значення того чи іншого пріоритету зовнішньої політики. Керівники підрозділів повинні мати право розпоряджатися бюджетами.

Запровадження функціональної системи управління. Ключовим елементом реформи дипслужби є не просто зміна структури, а перенесення ваги прийняття рішення та ведення справ на рівень деск-офісерів – співробітників, які ведуть конкретні питання. Саме деск-офісери отримують повноваження за своїм електронним підписом готувати і розсилати документи та інформацію, саме на них лягає відповідальність за результат. Деск-офісери, а не заступники міністра чи директори департаментів, стають основними партнерами для посольств інших країн у Києві і для посольств України за кордоном. Керівники вищого рівня виконують, як правило, функції: а) трансформації та передачі політичної волі на нижчий рівень; б) врегулювання проблемних питань всередині структурних одиниць та між ними; в) представницькі функції.

Підвищення кваліфікації. З досвіду співпраці з дипломатами країн ЄС та співробітників євроінституцій, проходження ними щорічного з відривом від основної роботи підвищення кваліфікації до 14 днів є обов’язковим елементом функціонування дипслужби на високому рівні. Напрямки: від удосконалення переговорної практики і покращення рівня знання мов – до вивчення нових елементів функціонування електронної системи обігу та захисту інформації тощо.

Запровадження нової системи підготовки та обігу інформації. Зразком, за яким варто було би розбудувати внутрішню закриту електронну мережу обігу інформації та документів, могла би стати мережа британської дипломатичної служби або мережі, запроваджені в ЄС. Кожен дипломат працює, практично, на двох комп’ютерах (чи комп’ютері із фізично розділеними двома системними блоками): один – для роботи у внутрішній мережі, інший – для роботи в мережі Інтернет.

Зазначена мережа включає в себе: а) стандартні форми для підготовки документів, які використовуються у дипслужбі; б) систему ідентифікації інформації, документів, авторів, адресатів тощо; електронний підпис; в) реєстр працівників дипломатичної служби (та інших залучених органів державної влади); г) базу даних та засоби пошуку інформації.

Обіг документів відбувається безпосередньо між дипломатами-виконавцями, без залучення начальників департаментів чи вищого керівництва. Співробітники готують матеріали самостійно, виходячи з досвіду стосунків з тією чи іншою країною та завдань, які зараз стоять перед МЗС. Керівники середньої і вищої ланок залучаються до підготовки візитів лише при появі суперечностей між відділами. Запровадження нової системи підготовки та обігу інформації змінює спосіб роботи дипломата і вимагає перегляду рівня повноважень та сфери компетенції.

Наявна система розподілу повноважень базується на радянській системі недовіри до виконавця, його низькій кваліфікації тощо. Запровадження нової системи обігу документів та інформації можливе лише за умови перегляду повноважень та рівня відповідальності співробітників ЦА та ЗДУ і приведення їх у відповідність до європейських норм. Кожен дипломат, за допомогою мережі, самостійно готує і відправляє від свого імені документи з питань, що належать до його компетенції.

Дана система дозволяє значно спростити роботу та підвищити ефективність ЦА МЗС та ЗДУ, однак, покладає на дипломатів нижчого та середнього рівня значно більшу відповідальність. Переведення більшої відповідальності саме на рівень дипломатів нижчого та середнього рівня, створення умов, коли досить легко буде зробити висновок щодо їхньої кваліфікації чи докладених зусиль, змушуватиме їх активніше та ефективніше працювати, дозволятиме кар’єрне зростання саме для найкращих співробітників дипслужби.

Запровадження зазначеної системи роботи вимагатиме низки рішень технічного характеру. Це дозволить значно підвищити рівень захисту інформації. Однак, разом з цим, також необхідно опрацювати і правовий аспект користування нею та відповідальності за неправомірне розповсюдження інформації для «внутрішнього користування».

Перехід до функціональної системи бюджетоутворення. Кошти мають плануватися не лише на утримання апарату, але, насамперед, на виконання ним конкретних функцій. Теоретично, можна вирахувати конкретну ціну кожної з дій чи функцій дипломатів і запровадити фінансування, яке би заохочувало більш проактивну позицію кожного конкретного співробітника. Однак, на найближчий період, головним завданням є хоча б запровадити у Державному бюджеті, поряд із фінансуванням витрат на утримання МЗС і закордонних установ, окремих програм, відповідно до кожного з напрямів зовнішньої політики.

Адміністрування і право розпоряджатися коштами по цих напрямах має мати кожен з департаментів МЗС. Певна сума коштів для ведення поточної діяльності має бути виділена і на індивідуальну роботу дипломатів середнього та нижчого рівня. Іншими словами, кожен департамент має мати свій власний бюджет, який може використовуватися на відрядження за кордон, проведення протокольних заходів, конференцій, досліджень. Кожен дипломат повинен мати також свій власний бюджет, який може використовуватися для службових потреб – для проведення обідів із іноземними колегами чи, наприклад, для винайму вчителя рідкісної іноземної мови.

Окремо у розпорядженні МЗС та ЗУ мають бути бюджетні програми за пріоритетними напрямами роботи. Не можна вважати пріоритетом питання, на яке не виділяються кошти.

Місце у системі органів влади, координація з міністерствами і відомствами. МЗС за визначенням не має власної сфери внутрішньодержавного управління і слугує, з одного боку, відображенням інтересів міністерств та відомств, з іншого – інструментом їх координації на зовнішній арені. З цією метою потрібно здійснити низку змін як в МЗС, так і у стосунках з іншими органами влади.

Координуюча роль МЗС у зовнішньополітичній діяльності має бути проактивна. МЗС не має реагувати на повідомлення про порушення ним тих чи інших положень, а в активній співпраці визначати порядок денний відносин міністерств та відомств з відповідними іноземними чи міжнародними структурами, опрацьовувати з ними стратегію досягнення цілей, надавати їм необхідне інформаційно-аналітичне забезпечення. Для цього має бути запроваджена система постійного проведення в МЗС координаційних нарад, брифінгів та інших відповідних заходів.

Новообраному президенту України можна буде також порекомендувати серйозно замислитися над питанням суттєвого укрупнення МЗС, шляхом злиття з Мінекономрозвитку, Службою зовнішньої розвідки та окремими службами та підрозділами, відповідальними за міжнародну інформацію.

Громадська участь у реалізації зовнішньої/безпекової політики. Потрібно вітати готовність профільних інстанцій (МЗС України, Міноборони, Координаційного бюро з європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабміну, Української частини Комітету співробітництва Україна-ЄС) до регулярного діалогу з громадськістю через громадські (експертні) ради, що існують при цих органах, через інші форми консультацій та залучення незалежної експертизи, через включення представників громадськості, незалежних фахівців до переговорів та офіційних заходів в окремих питаннях, що являють суспільний інтерес.

У той же час, для подальшого посилення прозорості та суспільної легітимності, необхідно рухатись далі і більш ґрунтовно залучати ресурс суспільної активності та незалежної професійної експертизи.

У сфері зовнішньої політики державі варто якісно використовувати потенціал громадської дипломатії – у сучасному європейському сенсі даного поняття. Громадськість, через налагодження безпосередніх горизонтальних зв’язків з іноземними партнерами, спроможна зробити чимало корисного для просування загальнонаціональних пріоритетів та цілей. Саме в цій сфері і намагається працювати зараз Майдан закордонних справ.

Нинішня українська практика полягає у тому, що більшість проектів у сфері громадської дипломатії здійснюється або за рахунок власних ресурсів організаторів, або із залученням коштів іноземних донорів. У той же час, європейська практика свідчить, що лише зацікавленість держави, готовність виділяти відповідні кошти на основі прозорих конкурсів та тендерів, державних програм, спроможна перетворити громадську дипломатію у серйозний зовнішньополітичний ресурс. Треба віддавати перевагу малим і середнім проектам, якість виконання яких піддається більш-менш чіткому вимірюванню.

Потрібно розглянути можливість створення спонсорованого державою (наприклад, в особі МЗС) аналітично-комунікаційного майданчику із залученням провідних українських та зарубіжних політиків, експертів та громадських активістів. Тут найкращим взірцем є британський Wilton Park, що фінансується з бюджету Форін Офіс.

Держава має підтримати створення та функціонування незалежних міжнародних діалогових платформ за ключовими напрямками політики: євроінтеграція, відносини з Росією, США тощо.

Громадська експертиза має стати невід’ємною складовою оцінювання якості державної політики. Державні органи мають залучати незалежні аналітичні центри до проведення моніторингу зовнішньої та безпекової політики.

Необхідно запровадити збалансовані і адекватні інструменти залучення організованого національного бізнесу та професійних асоціацій до вироблення тих напрямків політики, де присутні їхні інтереси. Держава має навчитися слухати бізнес, але при цьому знаходити розумний баланс між короткостроковими та стратегічними пріоритетами.

Висловлюємо сподівання, що наші оцінки та коментарі будуть сприятимуть посиленнюювати спроможностість МЗС України вирішувати завдання в нових умовах, і запрошуємо до дискусії усіх небайдужих до цієї проблематики експертів.

Богдан Яременко, голова правління благодійного фонду «Майдан іноземних справ», екс-генконсул України в Стамбулі

УНІАН в Google News