Наразі мова про те, чого б хотіла Україна після своєї перемоги / фото ua.depositphotos.com

Гарантії безпеки України 2.0

18:11, 18.09.2022
12 хв.

На минулому тижні Офіс президента України виставив на загал бачення майбутнього договору про гарантії безпеки для нашої країни. УНІАН разом з експертами порівнював ці пропозиції з попереднім варіантом та розбирався в ключових нюансах.

Наприкінці березня, коли ціною неймовірних зусиль українській армії вдалося вигнати окупантів з-під Києва, переговори української та російської делегації в Туреччині сприймалися через призму "зради". Мовляв, про що б не говорилося в Стамбулі, Україна опиниться в програшному становищі.

Зокрема, через те, що у пропозиціях, які Київ не лише погодився обговорювати, а запропонував сам, йшлося про нейтральний статус України (тобто ніякого НАТО), розв’язання питання Криму відкладалося на 15 років, а серед країн, які мали гарантувати нам безпеку, була та сама Росія, чиї військові чинили на той момент й досі вчиняють геноцид українців.

Нові пропозиції "примирення" так само звучать на фоні жорстоких боїв на фронті, але тепер ініціатива - на боці ЗСУ. Саме тому вже не перший тиждень просувати ідею мирних переговорів намагається Росія. І Україні не варто віддавати Кремлю можливість формувати їх порядок денний.

Відео дня

В Офісі президента це, схоже, розуміють. За словами радника голови ОП Михайла Подоляка, в РФ заговорили про переговори через явні провали на фронті. Однак бажання "миритися" потрібне Росії лише для тимчасової заморозки війни. Лишень РФ назбирає достатньо сил, вона вдарить знову.

"Політики другого ешелону, або колишні європейські політики, яких Росія залучає до просування ідеї переговорів, пропонують негайно припинити вогонь. Але зупинитися на тих територіях, які є зараз. Тобто Росія буде продовжувати влаштовувати бучі та маріуполі на захоплених територіях", - зазначив він.

Ще одна помітна стратегія, яку намагається просувати Кремль – стратегія дрібних переговорів. Тобто розв’язання питань, щоб знизити загальний градус. А це, знову ж таки, веде до заморожування конфлікту.

Зміна тональності

Тому за півроку тональність "Київського договору безпеки" змінилась: Україна підтверджує намір вступу до НАТО та розвиток сильної армії, а з переліку гарантів безпеки зникла Росія.

"Тоді вимоги були, зважаючи на ситуацію у березні місяці. Будь-яка політична комунікація — вимагай максимального, щоб отримати реальне. Тоді українська держава поставила питання закрити нам небо. Мова йшла про те, що винищувачі держав-членів НАТО повинні збивати російські літаки над територією України. Зважаючи на те, що такі дії означали би оголошення війни, і це було неможливо з точки зору держав-членів НАТО, цього не сталося. Проте, завдяки такій вимозі, почалася розмова про передачу Україні засобів ППО", - нагадав політичний аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.

За словами голови правління БФ "Майдан закордонних справ" Олега Бєлоколоса, рекомендації щодо гарантій безпеки для України є насамперед корисними в якості цікавого дискусійного документа.

"Корисні вони хоча б тому, що знову привертають увагу до питання: а чи існують узагалі "надійні міжнародні гарантії безпеки"?..", - зауважив він.

На його переконання, нагальною потребою для України наразі є укладення міжнародного багатостороннього документа, в якому доцільним було б визначити головну мету сьогоднішньої коаліції з протидії агресивній Москві – безумовну капітуляцію країни-агресора. Тобто, щось на кшталт відомої Декларації у Касабланці, прийнятої за результатами однойменної конференції 1943 року.

"Це безумовно консолідує міжнародну підтримку на користь нашої держави, надішле чіткий сигнал ворогу та врешті решт відіб’є охоту у різного роду начебто доброзичливців шукати чогось відмінного від вирішальної перемоги над злом. Хід подій на фронті українсько-російської війни визначить й майбутню конфігурацію безпеки в Європі, а може й у світі. І саме ця нова конфігурація й потребуватиме оновленого міжнародно-правового консенсусу, важливою частиною якого буде визнання того, що безпека України є невід’ємною складовою європейської і Трансатлантичної безпеки", - вважає Олег Бєлоколос.

Експерти зауважують, що порівнювати пропозиції березня та пропозиції вересня взагалі не варто – мова йде про різні документи. Але деякі нюанси (навіть зміни у сприйнятті мирного договору) зауважити буде не зайвим.

НАТО – "так"?

За словами політолога-міжнародника Максима Ялі, якщо навесні Україна готова була обговорювати невступ до НАТО, то зараз про це більше не йдеться.

"Приєднання до НАТО, звичайно, найкраща гарантія безпеки. Прагнути до цього необхідно. Але треба бути реалістами. Наразі у нас навіть немає ПДЧ, в якому нам відмовили у Бухаресті (у 2008 році)", - зазначив він.

Він нагадав, що серед тих, хто відмовив Україні в ПДЧ, були Франція та Німеччина, і зміни у позиціях навіть таких ключових країн-учасниць за ці роки не помітні.

"Що вже говорити про дрібніших. Багато урядів цього [приєднання України до НАТО] бояться, як вогню. І це – одна з тем, яку активно розганяє російська пропаганда в іноземних ЗМІ, - каже Максим Ялі. - Нам треба бути реалістами. У короткостроковій перспективі ми не маємо шансів на вступ. А, коли ми переможемо, тоді, можливо, думка в НАТО зміниться: вони зрозуміють та оцінять силу ЗСУ, які переможуть "другу армію світу". І тоді, можливо, риторика зміниться. Але поки що, на даному етапі, цей драфтовий документ - цілком доречний дипломатичний фінт".

Він допускає, що після перемоги України ті самі Франція й Німеччина самі забажають приєднання України до НАТО. Тим паче, де-факто, українська армія вже інтегрується з Альянсом стрімкими темпами, перетворюючись чи не найсильнішу армію в Європі.

Україна підтверджує намір вступу до НАТО / фото president.gov.ua

Натомість колишній міністр МЗС України Володимир Огризко переконаний, що навіть у запропонованому драфтовому, проміжному документі, треба чіткіше окреслити бажання приєднатися до НАТО. Адже, якщо говорити про інтеграцію з Альянсом в далекосяжній перспективі, можна загнати себе у пастку й дати аргументи противникам нашого вступу. Мовляв, ви вже отримали "гарантії".

"Вважаю це принципово неправильним. Це помилка. І це не відповідає національним інтересам України. Фактично, це означає, що цей документ відтягує час, коли ми будемо членами Альянсу", - підкреслив він.

За його словами, річ у тім, що, хоча теза про самооборону існує в міжнародному праві та зафіксована в статті статуту ООН, але це теорія. Практика ж говорить про те, що, маючи під боком такого сусіда, як Росія, ми повинні думати іншим чином: намагатися якомога швидше вступити до НАТО. Зокрема, варто йти шляхом Фінляндії та Швеції.

"А на час від подачі заявки на вступ до офіційного приєднання до Альянсу, вимагати від США й Великої Британії того самого, що вони пообіцяли цим двом країнам в цей період. А саме — гарантій безпеки. У випадку Фінляндії та Швеції США й Британія це зробили. Чому ж Україна не може отримати тих самих гарантій впродовж одного чи півтора року, поки триватимуть процедури схвалення цього рішення в парламентах!? І не треба вигадувати велосипед, який нікуди не їде", - зауважив Володимир Огризко.

Колективна безпека в межах НАТО – це коли безпеку кожного гарантують всі інші члени Альянсу. Натомість у "Київському безпековому договорі", на думку екс-міністра, йдеться про те, що на країну напали, а вона лише починає вести консультації "що ж тепер робити".

"Поки що незрозуміло, що вкладають в поняття "гарантій" Україна й потенційні гаранти… З того, що написано, видно, що гарантії будуть якісь різні. Одна країна буде давати нам одні гарантії, а інша - інші. А потім, після цих "гарантій" ми будемо консультуватись у разі, якщо на нас нападуть. Це немає жодного стосунку до гарантій. Гарантії – це коли на тебе не нападуть", - переконаний дипломат.

Своєю чергою, політолог, співзасновник Українського інституту майбутнього Юрій Романенко зазначає, що військовий потенціал України, очевидно, перевищуватиме абсолютну більшість країн НАТО і перебуватиме на рівні Франції, Великої Британії та Туреччини, за винятком ядерної компоненти. Тому в документі, який окреслює наші забаганки, порушується ще й питання постійної військової допомоги України – щоб ЗСУ мали високий бойовий потенціал.

"На тлі Туреччини, яка грає самостійну гру, Україна однозначно може бути ефективним щитом Східної та Південно-Східної Європи. Також очевидно, що потреба великої армії України буде безпосередньо пов'язана як з можливими спробами реваншу Росії, так і її можливим розпадом. Україна має бути готовою до будь-якого сценарію", - говорить він.

Туреччини грає самостійну гру / фото УНІАН, Сергій Нужненко

Що гарантують гаранти

Як уже було зазначено вище, якщо навесні серед гарантів безпеки України була й країна-агресор – Росія, то зараз вона з цього "списку" зникла. Також серед потенційних країн-гарантів немає Китаю.

"Зважаючи, що це проміжний договір, який фіксує подальшу інтеграцію України до НАТО, список гарантів включає західні країни та Туреччину. Китаю там немає, адже вважає Україну сателітом США, з якими у нього поглиблюється конфлікт. Цікаво, що у списку країн з'явилася Австралія. По суті, йдеться про те, що Україна є країною з особливим статусом у рамках західного блоку країн. Якщо продовжувати цю логіку, то Україна може ініціювати створення Оборонного союзу Заходу, який би включав не лише країни НАТО, а й такі країни Великого Заходу, як Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія… Це вписується у логіку побудови США нової системи оборонних союзів", - зазначає Юрій Романенко.

Проте, за його словами, варто також прописати безпосередній зв’язок між санкціями щодо Росії та її денуклеаризацією (вилученням ядерної зброї) та демілітаризацією.

"Демілітаризація повинна містити також звільнення прикордонних областей Росії від наступального озброєння. Росія не повинна мати право тримати таку техніку та ракети типу "Іскандер" ближче, ніж за 300 км від кордону з Україною. Необхідно також демілітаризувати Чорне море та заборонити Росії мати тут кораблі, здатні нести "Калібри"", - вважає Романенко.

Росія не повинна тримати "Іскандери" ближче, ніж за 300 км від кордону з Україною / фото Міноборони РФ

Своєю чергою Ігар Тишкевич звертає увагу не лише на зміну переліку країн, які Україна хоче залучити в ролі гарантів безпеки, а й на те, що з цими державами розроблятимуться якісь окремі договори.

"Чи гарантує Німеччина військову допомогу та санкції проти РФ, зважаючи на поведінку Німеччини сьогодні? Франція? Туреччина? Так, в пропозиціях щодо гарантій безпеки автоматично введена підтримка санкційного режиму проти РФ. На хвилинку, Туреччина сьогодні не підтримує санкції проти Росії, а продовжує торгувати з РФ. То, чи отримаємо ми гарантії від цих трьох країн?.. Тобто не факт, що кожна держав-гарантів погодиться брати на себе всі перелічені в документі зобов'язання", - каже політолог.

Втім, за його словами, певна надія, що згода буде отримана, існує. Адже логіка створення цього документу – гарантії безпеки після війни. Наразі війна триває, тому зараз про затвердження будь-яких гарантій не йдеться.

"У майбутньому все залежатиме від того, як завершиться війна та змісту документа. Звісно, що зараз в ньому прописані максимальні бажання України щодо того, щоб вона хотіла отримати. Це ідеальний варіант. Але тут залишаються питання: а) як закінчиться війна, б) на який формат співпраці ці країни будуть готові, в) про що домовиться з цими державами українська сторона, г) рівень компромісу з РФ після війни, адже вона так чи інакше буде виставляти свої вимоги", - нагадує Тишкевич.

Простими словами, поки що мова не йде ні про гарантії, ні навіть про якийсь чіткий документ, в якому вони були б закріплені. Наразі мова про те, чого б хотіла Україна після своєї перемоги. Якщо перемога буде приголомшливою, то бажання можна (і потрібно) буде змінити.

Тетяна Урбанська, Анастасія Світлевська

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся