Простими словами, тиск на Україну не припиниться / фото REUTERS

Угоди під тиском: дві причини не виконувати "Мінськ-2"

15:12, 16.02.2022
13 хв.

Човникова дипломатія союзників України в нормандському форматі, які своїми вояжами до Москви переслідують власні цілі, "відвід" російських військ та озброєння від наших кордонів, новий крок до "визнання незалежності "ЛНР" та "ДНР"… Усе це, так чи інакше, заради тиску на Україну щодо виконання Мінських угод за кремлівським сценарієм. Та виконувати їх зовсім не обов’язково.

Однією з обговорюваних тем останніх днів стало звернення Держдуми РФ до Володимира Путіна з проханням визнати незалежність псевдореспублік "ЛНР" та "ДНР", які Росія сама ж і створила в 2014 році, фінансує та контролює досі. У експертів ця новина викликала однозначну думку – таке визнання означатиме вихід РФ з Мінських угод, виконання яких за власним сценарієм вона протискає на усіх рівнях, вдаючись до відвертого шантажу.

Швидка реакція на таку ініціативу з боку України – як на рівні парламенту та Уряду, так і на рівні президента – та привернення до цієї теми уваги Заходу, змусила Кремль дати задній хід. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив: його патрон, мовляв, вважає, що рішення Держдуми про визнання терористичних угруповань "ДНР" та "ЛНР" суперечить Мінським угодам.

"Президент звернення отримав, він на нього відреагував, взяв його до відома", - сказав Пєсков.

Відео дня

Простими словами, тиск на Україну не припиниться. Тож УНІАН запитав у дипломатів, на які ще домовленості з Росією в новій історії України ми йшли вимушено та навіть під тиском. А також чи вдавалося нашій країні (як довго та наскільки успішно) їх ігнорувати.

Від тиску до саботажу 

Всі документи, в яких Україна виступила підписантом - чи то договори, чи контракти, чи міждержавні угоди, або ж звичайні політичні домовленості (якими, з юридичної точки зору є Мінські домовленості) - укладались за різних політичних обставин. Однак за три десятки років незалежності наша країна дійсно була під тиском з боку Росії. Дипломати щоразу намагались обійти труднощі, але за деякий час держава зустрічалась зі зміною умов, в яких підписана домовленість мала б діяти…

На думку дипломатів, у таких випадках перегляд чи навіть вихід держави з договору — абсолютно нормальна практика. Особливо, якщо друга сторона-підписант договір порушила. І, варто звернути увагу, що саме Росія такою порушницею була найчастіше. Причому задовго до початку збройної агресії на Донбасі (та й не тільки у відносинах з Україною).

"Так, можемо сказати, що в міжнародній політиці багато нарікань і з боку інших країн про те, що саме Російська Федерація порушує свої зобов'язання", - розповів УНІАН екс-голова делегації України на перемовинах з Росією про заключення базових політичних договорів (1995 р.) та колишній постпред України у Раді Європи Олександр Чалий. 

Що вже казати про те, що в українській історії таких прикладів – безліч. Однак нагадаємо лише про найпомітніші та найяскравіші.

Навіть після початку російської агресії дискусія щодо розірвання "Великого договору" тривала кілька років фото ua.depositphotos.com

Договори з РФ – незручні й невигідні

Представник України в Раді ООН (2006-2010 рр.), посол Володимир Василенко згадує, що одним з таких можна назвати договір про участь у Співдружності Незалежних держав (СНД). Попри те, що Україна стала країною-засновницею СНД, ми мали протидіяти тиску, щоб не підписати документ про членство.

"Нам хотіли нав'язати договір у вигляді статуту СНД, - розповідає Василенко УНІАН. – Але ми відмовились, оскільки СНД розглядали не як міжнародну організацію, а як інструмент для виходу з СРСР", - згадує Надзвичайний і Повноважний посол України, Представник України в Раді ООН (2006-2010 рр.), Володимир Василенко.

Після того, як Україна, будучи засновником СНД, відмовилася затвердити її Статут та своє членство, ми відмовились підписувати іще кілька договорів, які визнавали організацію як міжнародну. Ще з низки угод в межах СНД довелося вийти.

"Заява Верховної Ради тоді навела певні застереження, до якої міри Україна могла б працювати в рамках СНД. Були окреслені ті "червоні лінії", за які українська дипломатія ніколи би не вийшла. Ми вважали, що це може обмежувати наш суверенітет", - розповів УНІАН екс-голова делегації України у перемовинах з Росією про заключення базових політичних договорів, посол Олександр Чалий. 

Втім, були й такі міжнародні документи, які роками "працювали" хіба на папері. Найвідоміший – "Великий договір" - договір про дружбу, співробітництво та партнерство України та Росії. В його основі був закладений принцип поваги до територіальної цілісності країн-підписантів. Але навіть після початку російської агресії дискусія щодо розірвання цієї угоди тривала кілька років.

"Чому ми раніше не вийшли, з певних договорів, з яких мали вийти? Це питання до політиків, а не юристів-міжнародників. Це - політичне рішення, яке приймається в залежності від ситуації", - розповів УНІАН екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

"Мова не йде ні про які денонсації, тому що ми вимагатимемо від Російської Федерації в усіх міжнародних судах відповідати за те, що вони порушили цю угоду", - пояснювала позицію української влади тодішній Уповноважений президента з мирного врегулювання Ірина Геращенко.

Врешті, політики та юристи дійшли згоди, що мудрішим кроком буде не розірвання "Великого договору", а його непролонгація (коли сплине чергова десятирічка його дії). Тож Україні вдалося вийти з цієї угоди з РФ лише у 2019 році, пославшись на 60 статтю Віденської конвенції ("Про вихід з угоди через її порушення").

"До цього моменту договір працював на Україну у всіх процесах, починаючи від Стокгольмського арбітражу до справи Януковича", - пояснював Павло Клімкін, який на момент виходу з "Великого договору" був міністром закордонних справ України.

У 2018-му РФ захопила українських моряків та три кораблі  ВМС України у Керченській протоці / фото REUTERS

Тиск і шантаж як "норма"

Одним з яскравих документів, які були підписані Україною під тиском Росії, дипломати називають договір про спільне використання Азовського моря та Керченської протоки.

"Так, збройного тиску не було, але тиснули і політично, і економічно, і психологічно", — вважає посол Володимир Василенко. За його словами, цей договір в принципі був невигідним для України, але став своєрідним тимчасовим компромісом. "Україна наполягала, що води Азовського моря  —  води відкритого моря. Записали ж, як наполягала РФ, мовляв, це історичні внутрішні води Росії та України. У подальшому мала бути укладена угода про розмежування цих вод. Однак РФ відмовилась виконувати це положення договору, тому у нас була і залишається підстава відмовитись від нього", - вважає Василенко.

За його словами, цей договір в принципі був невигідним для України, але став своєрідним компромісом.

"Україна наполягала, що води Азовського моря  —  води відкритого моря. Записали ж, як наполягала РФ, мовляв, це історичні внутрішні води Росії та України. У подальшому мала бути укладена угода про розмежування цих вод. Однак РФ відмовилась виконувати це положення договору, тому у нас була підстава відмовитись від нього", - вважає Василенко.

Дискусія про розірвання цієї угоди розгорілася у 2018-му, коли РФ захопила українських моряків та три кораблі  ВМС України у Керченській протоці. Однак юристи досі висловлюють думку, що припинення договору не дало б Україні тієї перемоги, яку Україна врешті здобула у Гаазькому трибуналі з морського права

Наразі договір по Азову залишається чинним. Хоча, на думку екс-очільника МЗС України Павла Клімкіна, цей документ, врешті-решт, повторить долю "Великого договору": "Звичайно, він не буде працювати в майбутньому. Але коли ми це зробимо, питання чіткої стратегії".

Що не так з Мінськими домовленостями

З Мінськими домовленостями мова йде геть про інше. По-перше, тому, що Україна двічі підписувала їх під прямим тиском – на фоні вже збройної агресії Росії. Причому, і в 2014-му, і в 2015-му роках, одразу після підписання паперів, РФ порушувала домовленості про припинення вогню. Військові згадують, що друге "перемир’я" тривало аж… вісім хвилин. Проте вже сім років Кремль тисне на Україну, зараз навіть шантажуючи Європу й США, щодо виконання цих мертвих "документів" за власним сценарієм.

"Мінські домовленості суперечать міжнародному праву. Вони були підписані під тиском, а статут ООН чітко зазначає: підписана під тиском угода чи будь-який акт є нечинними", - вважає представник України в політичній підгрупі Мінської ТКГ з мирного врегулювання (2015-2016, 2019 рр.) Роман Безсмертний.

В 52 статті Віденської конвенції йдеться, що угода, підписана під тиском, визнається нікчемною. А навіть стенограма засідання лідерів Франції, Німеччини, Росії та України є документальним доказом того, що Мінські угоди підписували під тиском. Крім того, свідченням цього є "спогади Олланда та Меркель, які розповіли про залякування Путіним Порошенка на зустрічі".

"Можна знайти безліч свідків та очевидців", - додав Безсмертний.

Але тут є інша "проблема". Адже, по-друге, Мінські угоди взагалі не є міжнародними договорами. На думку міжнародників, посилатися на Віденську конвенцію чи статути ООН заважає юридична колізія – підписаний в Мінську документ не пройшов державних процедур – не був направлений МЗС до Верховної Ради для підтримки, тож ніколи не був схвалений Україною. Тому юридично Мінські угоди не є міжнародним договором чи навіть міждержавною угодою.

"З точки зору міжнародного права, Мінські домовленості — не договори, а лише політичні домовленості. Відтак, вони можуть бути переглянуті. Достатньо лише політичної волі учасників", - розповів УНІАН Надзвичайний і Повноважний Посол України у США в 2015-2019 роках Валерій Чалий.

"Тому, коли нам говорять, що "Мінськ-2" обов'язковий до виконання, то наші вороги брешуть. Якщо вони посилаються на Раду безпеки ООН, вони брешуть. Адже Резолюція, на яку вони посилаються, є так само лише політичним, а не юридично зобов’язуючим документом", - підкреслює Володимир Огризко.

Тобто зміна чи перегляд документу сьогодні не потребує жодних додаткових правових механізмів. А підстави для цього є.

Росія вважає, що на Донбасі відбулось порушення прав російськомовних громадян / фото REUTERS

Зокрема, Росія вже давно поглиблює власну інтеграцію з ОРДЛО - спекулятивним курсом рубля вимив з окупованих територій українську гривню, нав’язав мешканцям соціальні картки в обмін на голоси на "виборах", а потім ще й розпочав видачу паспортів РФ та соцвиплат. Очевидно, що це суперечить тим самим Мінським угодам, згідно з якими в ОРДЛО мали б пройти вибори за українським законодавством з подальшою реінтеграцією до України. 

"В міжнародному праві є принцип rebus sic stantibus, тобто "корінна зміна обставин". Тобто в певних положеннях виконання Мінських домовленостей вже неможливе. Але вони можуть бути змінені в двох напрямках – за текстом і зобов’язаннями, або шляхом адаптації до реалій життя через тлумачення. Тобто не змінюючи написане, сторони тлумачать його інакше", - розповідає Олександр Чалий.

За його словами, зважаючи, що між учасниками процесу немає атмосфери довіри, яка могла би стати фундаментом змін, варто використовувати "метод Салямі": "Якщо слона не можна з’їсти одразу, то слід спробувати їсти частинами. Тобто давайте виконаємо перші три пункти Мінських домовленостей: відведення військ, припинення вогню на тривалій основі  та обмін полоненими. Без виконання цього, говорити про інші речі немає сенсу".

Проте надії, що це може бути втілене в життя, немає. Адже Росія знахабніла вже настільки, що намагається тиснути на Україну навіть щодо її внутрішнього законодавства.

Зокрема, мова про закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", прийнятий українським парламентом в рамках Мінських домовленостей. Цей документ Рада продовжувала вже сім разів, адже запрацювати без повного припинення вогню на окупованих територіях він не може.

Чому Росія вимагає надання особливого статусу Донбасу? Бо вважає, що на Донбасі відбулось порушення прав російськомовних громадян. Хоча всі моніторингові групи – ООН, ОБСЄ, Ради Європи - жодного разу не виявили там порушеннь прав російськомовних громадян. Тому Росія не мала підстав вимагати якогось особливого статусу. Наші переговірники мали б  використовувати цей аргумент у всіх форматах та на всіх рівнях", - підкреслює Володимир Василенко

За словами представника української делегації в мінській ТКГ Сергія Гармаша, представники РФ та окупованих територій постійно намагаються продавити якісь ідеї для імплементації в українське законодавство. У них немає творчої кризи, - сміється Гармаш, – наприклад, вони намагались пропонувати, щоб ми розглядали якісь їх документи: від постанов для Верховної Ради до планів врегулювання, які також потребували затвердження Верховною Радою та "радами" цих "республік"…".

Однак, жодні документи від бойовиків, звісно, не розглядаються.

Анастасія Світлевська

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся