«ХВОРОБИ» ПРАВОСУДДЯ УКРАЇНИ ДІСТАЛИСЯ ГОЛОДОМОРУ

Рішення суду у «справі про Голодомор» прямо суперечить Конституції та міжнародним зобов‘язанням України… Коментує правозахисник…

Рішення апеляційного суду м.Києва у «справі про Голодомор» відповідає найгіршим стандартам сталінського правосуддя і прямо суперечить Конституції та міжнародним зобов‘язанням України…

Повідомлення Служби Безпеки України про визнання Апеляційним судом м.Києва деяких померлих діячів радянської влади «винними у скоєнні геноциду української національної групи» свідчить про те, що українське правосуддя залишається заручником політичних обставин, та об‘єктом непорядних маніпуляцій недобросовісних політиків. Вказані «хвороби» правосуддя дісталися Україні у спадок з часів радянського тоталітарного режиму.

Порушення принципу гласності, зневага до права обвинувачуваних на захист, непублічність, підозріла швидкість винесення судових рішень по складних кримінальних справах – добре відомі ознаки «слідства» за стандартами Єжова та Берії, «правосуддя» за правилами Вишинського та Сталіна. Нажаль, останнє судове рішення, ухвалене в непублічному режимі, проголошене не в офіційному порядку, а через прес-службу СБУ в черговий раз підтвердило – усі симптоми тоталітарного судочинства успадковані українською судовою системою, тому відсутні жодні підстави вважати таке судове рішення справедливим.

Конституція України (Ст.58) визначає, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час  їх  вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Ця норма Основного Закону не передбачає жодних виключень. Чинний в Україні Кримінально-процесуальний Кодекс (Ст.6) виключає саму можливість порушення кримінальної справи  щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами. Якщо суд визнав померлих осіб винуватими у вчиненні злочину, він мав забезпечити їхнє право на захист, вирішити питання про залучення до справи КОЖНОГО потерпілого, або його законного представника, уважно ознайомитися із усіма наявними у справі доказами, надавши представникам обвинувачуваних можливість заперечити їх та навести докази своєї невинуватості.

Посилання на скоєння злочину геноциду з точки зору міжнародного права є абсолютно некоректним. Голодомор в Україні  наразі не визнається злочином геноциду щодо «української національної групи» жодною міжнародною організацією. У справі «Кольк та Кислий проти Естонії», яка була розглянута Європейським Судом з прав людини в 2004 році, Суд зазначив, що діяння, за які заявників було переслідувано за обвинуваченнями у вчинення злочинів проти людства (депортації мирного естонського населення в 1949 році) є такими, які вчинені «після або в ході війни», якою Суд вважав окупацію Естонської Республіки СРСР в 1939 році, крім того, Суд наголосив, що на момент скоєння цих злочинів в 1949 році уже діяли норми міжнародного права, які передбачали кримінальне переслідування за злочини проти людства. Станом на 1932-1933 рік таких норм міжнародного права не існувало.

В результаті швидкого та de facto не публічного судового розгляду «справи про геноцид» було грубо порушено не лише Конституцію України, але й права людей, яких слідство очевидно вважало потерпілими від злочину, і в інтересах яких, в тому числі,  мало здійснюватися правосуддя. Ніхто не був ознайомлений із обвинувальним висновком у справі, потерпілі були позбавлені можливості прийняти участь в судовому розгляді та заявити цивільні позови. Усе вищенаведене вказує на замовний політичний характер так званого судового розгляду «справи про геноцид», нажаль наш висновок підтверджується і тим, як активно почали використовувати повідомлення про судове рішення у справі деякі кандидати на посаду Президента України за два дні до завершення виборчої компанії.

Рішення суду у «справі про голодомор», якщо воно вступить в силу, не матиме жодних правових наслідків. Ним не відновлено справедливість щодо безневинних жертв Великого Голоду в Україні та інших республіках колишнього СРСР в 1932-1933 роках, не вказано на причини цієї трагедії, не виконано і завдання правосуддя щодо попередження вчинення нових злочинів. Не матиме указане рішення і політичних наслідків, оскільки, як вказано вище, Голодомор не визнається злочином геноциду на міжнародному рівні, а непрозорий і проведений похапцем «судовий розгляд» кримінальної справи не може вважатися таким, що відповідає міжнародним стандартам справедливого судочинства.

У результаті дискредитованою залишилася українська юридична система, не встановленою – правда про трагічні події нашої історії, публічно проігнорованими – засадничі принципи Конституції України та міжнародного права.

Лише невідкладна концептуальна реформа української судової системи може забезпечити перехід від тоталітарного принципу «революційної правосвідомості» до цивілізованих засад верховенства права та незалежності судової влади.

Дмитро Гройсман, координатор Вінницької правозахисної групи