ЯК Я ВИБОРЮВАЛА ПРАВО ГОЛОСУ ЧЕРЕЗ СУД

Здається, уже всі ЗМІ повідомили про те, що чи не найбільшою проблемою в першому турі виборів Президента виявилися списки виборців. А що довелося пройти виборцю, який вирішив вибороти своє право голосу?

Здається, уже всі ЗМІ повідомили про те, що чи не найбільшою проблемою в першому турі виборів Президента виявилися списки виборців. У багатьох випадках у списках не знаходили не лише окремих виборців, а й цілі будинки.

А що довелося пройти виборцю, який усе ж таки вирішив вибороти своє право голосу?

Як усе починалося

Більшість людей, з якими я зустрілася в черзі до суду, написали заяву до відділу Державного реєстру виборців щодо внесення їх до списку виборців відносно завчасно – на початку січня, коли не отримали запрошення на вибори чи просто вирішили перевірити себе в списках. Як же ці люди здивувалися, коли в день виборів їх у списках таки не виявилося. На дільничних комісіях у день голосування їм повідомили, що в ніч напередодні виборів суд скасував усі додаткові списки (?!) У моєму випадку, коли я звернулася до дільничної комісії за тиждень до виборів, мені повідомили, що я можу не хвилюватися, оскільки є постанова ЦВК, яка дозволяє голосувати на підставі прописки в паспорті. Бюлетень мені видадуть. Уранці в день голосування я прийшла на дільницю. Мені повідомили, що, як і обіцяли, бюлетень дадуть, але я маю піти до районного відділу Державного реєстру виборців і написати заяву на включення до списку. Після цього мені дадуть бюлетень. Заяву я написала (для внесення мене до списків на другий тур виборів), вистоявши в черзі. Але коли повернулася на дільницю, мені повідомили, що згідно зі “свіжою інформацією” мені можуть дозволити проголосувати лише на підставі постанови суду.

У суді

У суді у вузькому коридорі до столу прикріплено зразок заяви з приводу внесення до списку виборців. Охоронець біля входу всіх туди спрямовує. Реально переписати заяву одночасно можуть лише три особи, що вже спричинило чергу.

Запитую в охоронця: “Що далі?” Він каже: “У вас є копія паспорта? Якщо немає, потрібно зробити й повернутися”. Зробивши копію паспорта (у суді, звісно, копіювального апарата немає), виборець повертається до суду – про те, що потрібно зробити копію трьох сторінок паспорта, включно з тією, де є штамп реєстрації (прописки) виборець має здогадатися сам. Охоронець його скеровує в кабінет, де начебто перебуває суддя. Але з того кабінету виборця відправляють до секретаря, аби зареєструвати заяву. Лише після цього можна звернутися до судді (добре, якщо люди в черзі про це вам скажуть, а якщо ні, потрібно вистояти в черзі, аби дізнатися про те, що заяву спершу потрібно зареєструвати).

Далі – черга до судді. Зранку працювало лише двоє суддів, але через деякий час, коли натовп виборців почав обурено вимагати швидшого розгляду справ, їх стало чотири. Розгляд справи одного виборця займає близько 20 хвилин, хоча насправді робота судді полягає в тому, аби внести дані виборця в електронну форму, дати виборцю перевірити ці дані і, якщо немає помилок, роздрукувати й підписати. Я стояла в черзі до судді близько двох годин. Насамкінець з підписаною постановою виборець має повернутися до секретаря й поставити в нього печатку. Нарешті шлях до голосування відкрито! Щоправда, на дільничій комісії ще потрібно написати заяву, а члени комісії мають проголосувати про внесення виборця до списку на підставі постанови суду.

Епілог

Найбільше мене в всій цій історії вразило те, що в країні, у якій люди, нібито не вірять у політиків і в зміни на краще, вони, долаючи різні бюрократичні перешкоди, витрачають час і добиваються свого виборчого права. Адже таке враження, що вся система працює проти тебе – на кожному кроці потрібно вистояти в черзі, аби з’ясувати, що, виявляється, наприклад, потрібно зібрати додаткові документи... У ланцюжку, який веде до голосування, виникало кілька ситуацій, коли хотілося розвернутися й піти додому. Проте коридори суду були переповнені...

Поки чекали в черзі, люди поділилися своїми історіями.

Володимир, підприємець, сказав таке: “Я їм плачу податок, я їх утримую, а вони мені не дають проголосувати?!”

Ірина, лікар: “Я залишила вдома малу дитину, але я не дам їм можливості скористатися моїм голосом. Вони ж проголосують за мене, як їм потрібно!”

Наталія, пенсіонерка: “Я на Майдані вистояла усі два тижні, а вони все розбазарили!.. Та я ж не для себе, я для внуків, аби жили в нормальній країні”.

Оксана, домогосподарка: “Я з чоловіком проголосувала, а ось клопочу за сина. Він перший раз прийшов проголосувати”.

Переважна більшість цих людей були переконані в тому, що весь цей безлад зі списками й повільною роботою суду організувано навмисне, аби не дати людям проголосувати”...

Усі ми успішно проголосували, кожен на своїй дільниці. Крім мене на моїй дільниці був ще один чоловік, який отримав постанову суду. Коли я повернулася на дільницю вже втретє за день, але з постановою суду, члени дільничної комісії аплодували. Вони справді вболівали за справу й ще вибачалися: “Ви ж зрозумійте, це не ми, просто нас зобов’язали без рішення суду не видавати бюлетень. У нас, між іншим, попереду ще ніч роботи”.

Як сказала одна сусідка в черзі до суду “називається, вийшла вранці проголосувати”. Ця розмова відбувалася о 3-й годині по обіді…Не знаю, чи вартують цих зусиль ті кандидати на пост Президента, за яких ми голосували. Але однозначно – день виборів вселив у мене оптимізм. Якщо нам не байдуже, то, мабуть, не так усе й погано.

Ірина Солоненко, директор Європейської програми Фонду “Відродження”

УНІАН в Google News