КРИГА СКРЕСЛА: ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ ЗАКОН ПРО ДЕРЖЗАКУПІВЕЛІ

Досягнення добросовісної конкуренції у сфері держзакупівель викликає істотні сумніви з огляду на недосконалість окремих норм нового закону. Коментар юриста…

Закупівля товарів, робіт і послуг за державний кошт є однією з найбільш важливих ланок механізму здійснення державою своїх функцій. Проте останнє десятиріччя позначилося зростанням кількості порушень під час здійснення відповідних закупівель. Це можна пояснити і погіршенням соціально-економічних умов в державі, і перманентною обмеженістю та недостатністю бюджетних ресурсів. Однак значною мірою такі негативні тенденції спричинила недосконалість законодавства в сфері державних закупівель. З огляду на вказані обставини підписаний 1 червня Президентом України після тривалої політико-правової боротьби довгоочікуваний Закон України «Про здійснення державних закупівель» № 2289–VІ повинен був стати ефективним механізмом подолання негативних тенденцій, що склалися у сфері закупівель за державний кошт. В преамбулі Закону зазначено, що його метою є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів. Однак досягнення цієї мети на практиці викликає істотні сумніви з огляду на недосконалість окремих норм щойно підписаного Закону. Юридичні особливості цього законопроекту прокоментував для “УНІАН-Право” партнер адвокатського об’єднання «АКТІО», кандидат юридичних наук Владислав МАКСИМОВ. 

Занадто спеціалізована спеціалізація

Так, очікувалося, що прийнятий Закон стане основним спеціалізованим нормативно-правовим актом у сфері державних закупівель, що значно спростить відповідне законодавство і полегшить процедури контролю (в тому числі громадського) у цій галузі. Проте ст. 2 Закону, якою визначено сфери його застосування, містить величезний перелік випадків, на які його дія не розповсюджується. Сюди віднесено закупівлю товарів, робіт та послуг, що надаються природними або державними монополіями, закупівлю послуг з підготовки кадрів вищими навчальними закладами І–IV рівнів акредитації за державним замовленням, закупівлю товарів і послуг, пов`язаних з розробленням дизайну, виготовленням захищеного паперу, банкнот і монет, їх зберіганням, транспортуванням та обліком; закупівлю послуг, необхідних для здійснення державних запозичень, обслуговування і погашення державного боргу тощо.

Цілком зрозуміло, що вказані різновиди товарів, робіт та послуг справді потребують особливих процедур та спеціального правового режиму закупівлі за державний кошт. Проте доцільніше було б визначити в Законі «Про здійснення державних закупівель» хоча б основні засади відповідних процедур, а не виводити їх взагалі зі сфери дії цього Закону. Заплутаність законодавства, відокремленість та неузгодженість нормативно-правових актів, що діють в споріднених сферах правового регулювання, завжди залишають місце для корупції та інших зловживань.

Уповноважений орган та орган оскарження

Навіть побіжний аналіз структури Закону вказує на те, що законотворці переймались в першу чергу налагодженням державного регулювання та контролю у сфері закупівель, присвятивши цим питанням другий розділ Закону.

Так, ст. 7 Закону покладає державне регулювання та контроль у сфері закупівель в першу чергу на Уповноважений орган, яким визначає Міністерство економіки України. Ст. 8 Закону передбачає досить розгалужені функції Мінекономіки у сфері державних закупівель. Однак Закон не визначає ані загальний порядок, ані організаційні засади здійснення згаданих функцій.

В той же час законотворцям вдалося уникнути згаданої помилки при визначенні загальних засад діяльності органу оскарження у сфері державних закупівель. Так, відповідно до ст. 1 та ст. 8 Закону органом оскарження визначається Антимонопольний комітет України, який з метою неупередженого та ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов`язаних із участю у процедурах державної закупівлі, створює постійно діючу адміністративну колегію з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель. Рішення постійно діючої адміністративної колегії приймаються від імені Антимонопольного комітету України.

Проте дискусійною залишається правова природа органу оскарження як такого. Цілком обґрунтованим виглядає питання, чи не наділено Законом Антимонопольний комітет України невластивими для нього повноваженнями зі здійснення правосуддя, які повинні належати виключно судам України.

З огляду на це, позитивним є те, що Закон передбачає можливість оскарження відповідних рішень Антимонопольного комітету учасником процедури закупівлі чи замовником до Київського окружного адміністративного суду. Строк позовної давності для оскарження рішень органу оскарження, прийнятих відповідно до Закону, становить 30 днів з дня прийняття такого рішення. Цей строк не може бути поновлено.

Звертає на себе увагу той позитивний факт, що законотворці не забули передбачити, хоча і з певними застереженнями, можливості громадського контролю у сфері державних закупівель. Так, відповідно до ст. 9 Закону громадський контроль забезпечується через вільний доступ до всієї інформації щодо державних закупівель, яка підлягає оприлюдненню відповідно до Закону. Замовники і учасники процедур закупівель та Уповноважений орган повинні сприяти залученню громадськості до здійснення контролю у сфері закупівель відповідно до законів України «Про об`єднання громадян», «Про звернення громадян» і «Про інформацію».

Важливу гарантію доступу ЗМІ до процедур проведення державних закупівель містить ч. 4 ст. 9 Закону, якою передбачається право представників ЗМІ бути присутніми під час проведення процедур розкриття пропозицій конкурсних торгів.  

Процедури здійснення державних закупівель

Позитивною рисою Закону є те, що в ньому чітко визначені різновиди процедур, за якими можуть здійснюватися державні закупівлі. Так, ст. 12 Закону передбачає, що закупівля може здійснюватися шляхом відкритих торгів; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій; попередньої кваліфікація учасників; закупівлі в одного учасника. При цьому ст. 20 Закону визначає відкриті торги як основну процедуру закупівлі. Натомість умови, за яких повинні застосовуватись інші процедури державної закупівлі, визначені в Законі вкрай нечітко.

Так, ст. 33 Закону, зокрема, передбачає, що процедура двоступеневих торгів може застосовуватися за умов, коли замовник не може визначити необхідні технічні, якісні характеристики (специфікації) товарів (робіт) або визначити вид послуг та якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлю необхідно провести попередні переговори з учасниками.

Як бачимо, критерій прийняття рішення щодо обрання процедури двоступеневих торгів для проведення державної закупівлі цілком суб’єктивний і залежить від рівня компетенції та загальної освіченості конкретних державних службовців.

Не краще визначені умови для застосування та проведення процедури запиту цінових пропозицій. Так, ст. 35 Закону визначає, що замовник здійснює закупівлю шляхом застосування процедури запиту цінових пропозицій щодо товарів і послуг, для яких існує постійно діючий ринок, за умови, що їх вартість не перевищує 200 тисяч гривень. Тут законодавець визначив два критерії обрання процедури закупівлі: вартість, що не перевищує 200 тисяч гривень, та наявність постійно діючого ринку відповідних товарів чи послуг.

Зауважимо, що в Законі «Про здійснення державних закупівель», хоча він і містить досить розлогу статтю першу, де визначаються основні терміни, нормативне визначення поняття «постійно діючий ринок товарів чи послуг» не сформульоване.

Що стосується критерію вартості робіт, то тут доцільно було б відмовитись від фіксованої суми у вигляді 200 тисяч гривень з огляду на темпи інфляції, характерні для вітчизняної валюти останні роки. Варто було б застосувати прив’язку вартості товарів, робіт чи послуг до певного офіційного економічного показника, який встановлюється принаймні раз на рік законом про державний бюджет і у розмірі якого враховується поточний рівень інфляції. Наприклад, це міг би бути рівень прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати тощо.

Таким чином, Закон про здійснення державних закупівель, не зважаючи на врахування парламентарями більшості зауважень, надісланих до ВРУ Президентом України, залишився далеким від досконалості. Можна прогнозувати швидку появу чисельних законопроектів, направлених на його вдосконалення.  

Владислав МАКСИМОВ спеціально для “УНІАН-Право”

УНІАН в Google News