СУДОВИЙ ЗБІР: ЯК СПЛАТИТИ ЩОБ ЗАХИСТИТИ СВОЇ ПРАВА У СУДІ

Чинне законодавство не завжди адекватно визначає ставки судового збору… Привертає увагу проект Закону України «Про судовий збір», внесений депутатом від Партії регіонів…

Важливою передумовою судового захисту прав та інтересів осіб є судовий збір. Для вирішення спорів в судовому порядку слід звертатися з позовом до загального чи спеціалізованого суду. Проте для того, щоб судом його було прийнято до розгляду і вирішено по суті, позивачу слід сплати судовий збір. В Україні поки що немає закону, який би врегулював порядок визначення розміру судового збору, його сплати і звільнення від сплати відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про систему оподаткування». У зазначених процесуальних кодексах передбачено, що із заяв і скарг, які подаються до суду, та видачу судом копій документів справляється судовий збір, який є частиною судових витрат. Правовий аналіз проекту Закону «Про судовий збір», зареєстрованого у парламенті, надав для “УНІАН-Право” доктор юридичних наук, професор, партнер адвокатського об’єднання «АКТІО» Роман МАЙДАНИК. 

На сьогодні розмір судового збору залежить від категорії справи, яка буде розглядатись судом, і визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. (надалі – Декрет).

Слід наголосити, що пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, а також  пунктом п’ятим Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України визначено, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядках і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», крім випадків, встановлених підпунктом з цього пункту; розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.

Отже, розмір судового збору як за подання адміністративного позову в господарський суд, так і суд загальної юрисдикції на сьогодні складає 3 гривні 40 копійок. Проте, щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.

При цьому слід зауважити, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду адміністративної справи чинним законодавством взагалі непередбачені, тому й не підлягають сплаті.

Чинне законодавство не завжди адекватно визначає ставки судового збору, не чітким є механізм його справляння, що обумовлює потребу у визначенні правових засад справляння судового збору на  законодавчому рівні.

У цьому зв’язку важливе значення мають пропозиції суб’єктів законодавчої ініціативи з цієї тематики, серед яких привертає увагу проект Закону України «Про судовий збір», внесений народним депутатом України від Партії регіонів Юрієм МІРОШНИЧЕНКОМ (реєстр. № 6568) від 22 червня 2010 р. (надалі – Законопроект).

Законопроектом визначаються платники судового збору, об’єкти його справляння, розміри ставок судового збору, порядок сплати та повернення цього збору, а також його зарахування.

Положення Законопроекту відображають існуючі підходи щодо правової природи судового збору як загальнодержавного збору, що справляється за звернення до визначених законом органів судової влади України на всій території України, сплачується з території України або з території іноземної держави і включається до складу судових витрат.

Законопроект передбачає справляння судового збору за подання позовних заяв, заяв, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, скарг про перегляд судового рішення у зв’язку з винятковими обставинами та заяв про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, за видачу судами копій документів.

Відповідно до ст. 2 Законопроекту об’єктами справляння судового збору є позовні заяви, заяви, апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, скарги про перегляд судового рішення у зв’язку з винятковими обставинами, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, а також судовий збір сплачується за видачу судами копій документів.

Законопроект передбачає справляння судового збору за зверненнями із заявами до суду. При цьому, використовуваний в зазначеному проекті закону термін «суд» не підлягає розширювальному тлумаченню. Для цілей справляння судового збору використовувати загальне поняття «суд» є недоречним, оскільки судовий збір справляється за подання заяв і скарг до судів загальної юрисдикції. В Україні відповідно до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України» діє Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції, за звернення до якого судовий збір не справляється. Також відповідно до Закону України «Про третейські суди» діють третейські суди. Згідно зі статтею 25 цього Закону при зверненні до третейського суду сплачується третейський збір, розмір, строки та порядок справляння якого відповідно до регламенту третейського суду визначається сторонами.

Законопроектом передбачено, що судовий збір, крім іншого, справляється «за видачу судами копій документів». На нашу думку, це положення потребує внесення змін до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), згідно з якою витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень, належать до витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також частині четвертій статті 222 ЦПК України.

Беручи до уваги, що діяльність суду щодо інформування учасників процесу про хід і результати розгляду справи є невід’ємним елементом судового процесу, Верховний Суд України у своєму висновку на проект Закону «Про судовий збір» (реєстр. № 0891 від 23 листопада 2007 року) зазначив, що відповідні витрати, а саме ті, що пов’язані із розсилкою судових повісток, видачею копій судових рішень вперше, – мають стати складовою сплаченого судового збору. Як альтернативний варіант пропонуємо об’єднати витрати на інформаційно-технічне забезпечення (в розумінні витрат, передбачених статтею 81 ЦПК України) з витратами, пов’язаними із сплатою судового збору в один платіж для полегшення його сплати сторонами.

Між іншим, положення Кодексу адміністративного судочинства України витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не передбачають.

Законопроект у ст. 3 передбачає збільшення ставки судового збору з позовних заяв майнового характеру в розмірі 2 відсотки ціни позову (за Декретом – 1 %), але не менше 0,2 мінімальної заробітної плати і не більше п’яти мінімальних заробітних плат (за Декретом – 3 неоподатковувані мінімуми доходів і не більше 100 неоподатковуваних доходів громадян).

Законопроектом пропонується ставки судового збору встановити у частинах мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Відповідно до ч. 2. ст. 3 для визначення суми судового збору застосовується розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Слід зазначити, що цей підхід не враховує можливість зміни мінімальної заробітної плати протягом календарного року.

Важливо, що Законопроект не передбачає встановлення окремих складових судового збору у фіксованому розмірі. Це дає змогу запобігти необхідності внесення змін до закону внаслідок можливих інфляційних процесів.

Законом враховано те, що нині існуючі розміри ставок судового збору є заниженими загалом і порівняно зі ставками державного мита зокрема. Так, з позовних заяв майнового характеру, в т. ч. з адміністративних позовів майнового характеру, його пропонується встановити на рівні 2 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, у той час, коли ставки державного мита відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» визначено на рівні 1 % ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 грн).

Закон передбачає  різні ставки судового збору залежно від спеціалізації судів (частини перша, друга, третя статті 3). На думку Верховного Суду України, це не повною мірою відповідає принципу єдності судової системи.

Закон визначає ставки судового збору за апеляційними та касаційними скаргами у розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті при зверненні до суду першої інстанції. Така позиція має бути додатково  аргументована, оскільки аналіз практики касаційного провадження свідчить про безпідставність значної частини касаційних скарг. Певна частина осіб, які подають скарги на рішення судів, використовують своє право на оскарження з метою зашкодити інтересам інших учасників процесу, які беруть участь у справі, або відстрочити виконання рішення тощо, тобто за відсутності об’єктивних підстав щодо захисту свого порушеного права.

Як зазначається у висновку Верховного Суду України на проект Закону «Про судовий збір» (реєстр. № 0891 від 23 листопада 2007 року), «встановлення 50 % ставки, що підлягає сплаті при зверненні до суду першої інстанції. не сприятиме виваженому підходу осіб, які беруть участь у справі, до вирішення питання щодо подання апеляційних та касаційних скарг і може призвести до нагромадження справ у судах апеляційної та касаційної інстанцій та унеможливлення своєчасного усунення судових помилок у справах, в яких вони мають місце, до порушення обов’язку суду здійснити провадження у швидкий та ефективний спосіб.

Таким чином, зазначає Верховний Суд України, – перевірка судових рішень на більш кваліфікованому рівні вищою судовою інстанцією має оплачуватися збільшеним судовим збором».

Законом передбачено повернення сплаченого судового збору позивачеві у разі закриття провадження. Такий підхід потребує пояснення. Так, статтею 89 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливості повернення судового збору в разі закриття провадження у справі. Крім того, за змістом така процесуальна дія, як закриття провадження у справі, можлива на будь-якій стадії процесу, починаючи зі стадії судового розгляду, тому до закриття провадження справа може пройти апеляційну і касаційну інстанції.

У зв’язку з цим Верховний Суд України вважає за доречне внести зміни до частини першої статті 83 ЦПК України, виключивши із зазначених правових положень пункт 5. Таку законодавчу пропозицію слід передбачити в Прикінцевих положеннях до цього законопроекту. 

Роман МАЙДАНИК спеціально для “УНІАН-Право”

УНІАН в Google News