ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО МАЙНОВИЙ СТАН СУДДІВ: ПИТАННЯ ЗАКОННОСТІ ТА НЕОБХІДНОСТІ

На сьогодні можна констатувати наявність у вітчизняному правовому просторі нормативно-правового акту, яким порушуються норми Конституції України, а також закону «Про інформацію». Коментар юриста...

Розгляд парламентом закону «Про судоустрій і статус суддів» став однією з найгарячіших тем українського політичного життя цього літа. Прийнятий 7 липня закон містить чимало нововведень у чинне законодавство України. Новели торкнулись не тільки загальної концепції побудови судової системи в Україні, але й вплинули на коло прав та обов’язків суддів. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 54 Закону на всіх суддів покладається обов’язок подавати щорічно, не пізніше 1 квітня, до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан. Юридичні колізії цього питання прокоментувала для “УНІАН-Право” партнер адвокатського об’єднання «АКТІО», кандидат юридичних наук Вікторія ТІСНОГУЗ.

Така декларація повинна містити відомості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, вклади у банках, фінансові зобов`язання судді, членів його сім`ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом, та про видатки судді, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку. Форма декларації та порядок її заповнення затверджуються Міністерством фінансів України.

Звичайно, враховуючи ту обставину, що новий Закон був прийнятий нещодавно і набрав чинності лише з 30 липня 2010 року, Міністерством фінансів України поки що не було затверджено відповідної форми декларації та порядку її заповнення. Разом з тим, зазначене нововведення вже почало активно оцінюватись юридичною громадськістю на предмет його відповідності чинному законодавству України.

Насамперед потребує дослідження питання про відповідність вказаних положень Закону основним засадам здійснення та захисту прав та свобод людини і громадянина. Згідно ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32 Основного закону).
По-перше, під конфіденційною інформацією, заборона збирання, зберігання, використання та поширення якої задекларована у ст. 32 Конституції України, розуміються відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»). Оскільки інформація про доходи, цінні папери, нерухоме майно, цінне рухоме майно, вклади у банках, фінансові зобов’язання судді залежно від бажання судді, єдиного носія такої інформації, може набути статусу конфіденційної (якщо суддя встановить для цієї інформації режим конфіденційної), вона не підлягатиме поширенню без його згоди. У зв’язку з цим, новий Закон в цій частині суперечить ст. 30 Закону України «Про інформацію» і обмежує існуючі права та свободи суддів (в порушення ч. 3 ст. 22 Конституції України).

По-друге, ч. 1 ст. 32 Конституції України містить заборону на втручання у особисте і сімейне життя людини і громадянина. Для того, щоб зрозуміти, що таке сімейне життя, необхідно звернутись до ст. 3 Сімейного кодексу України: сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Враховуючи ту обставину, що в Законі йде мова про оприлюднення інформації про осіб, які проживають спільно с суддею, то це є не що інше як втручання у його сімейне життя, що є прямим порушенням вимог ст. 32 Конституції України. До того ж, згоду на оприлюднення цієї інформації може дати лише та особа, якої стосується ця інформація, носій і володілець такої інформації, а не суддя. Суддя може навіть не володіти відомостями про цих осіб (про їх доходи, фінансові зобов’язання, цінні папери тощо); вони, в свою чергу, мають право йому не повідомити відомостей про себе (це конфіденційна інформація), а оскільки декларацію подає лише виключно суддя, то відповідно ця норма є не лише незаконною, а й неможливою у застосуванні.

Крім того, закон оперує надто широкими та розпливчастими формулюваннями. Одним з таких понять є поняття «особи, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом», інформація про яких має бути відображена у декларації. У відповідності до змісту ст. 29 Цивільного кодексу України особа може мати декілька місць проживання, кожне з яких може бути постійним, переважним або тимчасовим. Чи означає це, що суддя має декларувати інформацію про особу, яка прожила у його помешканні декілька днів? Якщо керуватись буквальним тлумаченням закону, то такий обов’язок у судді існує, не дивлячись не очевидну його протиправність та нелогічність.

По-третє, Закон встановлює обов’язок судді подавати декларацію про майновий стан до Державної судової адміністрації України. Тобто суддя має зібрати інформацію про себе та інших осіб і подати її до відповідного органу. Разом з тим, із норм Закону не випливає, що Державна судова адміністрація України має право без відсутності згоди судді та інших осіб поширити інформацію про нього на веб-сайті. Як відомо, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а у Державної судової адміністрації України не передбачено повноважень, а також порядку та способів їх реалізації щодо оприлюднення інформації про суддів чи інших осіб без їх згоди.

У зв’язку з цим, на сьогодні склалась така юридична ситуація: судді повинні подати інформацію про себе та про інших осіб (неподання чи несвоєчасне подання відомостей статтею 83 Закону визнається підставою для дисциплінарної відповідальності), але державний орган, Державна судова адміністрація України, без згоди суддів та інших осіб не має права поширити цю інформацію на сайті, щоб до неї мали доступ всі та кожен, оскільки це буде визнано порушенням Конституції України та Закону України «Про інформацію».

По-четверте, в результаті оприлюднення всієї інформації про суддю з’явиться можливість додаткового тиску на суддю, наприклад, у формі різного роду погроз про пошкодження його майна або нанесення ушкоджень членам його сім`ї чи іншим особам, які з ним проживають. Таке положення фактично не тільки не спрямоване на захист прав та свобод громадян, але й також є безумовною підставою для їх порушень і утисків.

Насамкінець, внаслідок прийняття зазначеної норми Закону було порушено конституційно закріплений принцип рівності. У відповідності до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Стаття 24 Конституції України проголошує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Водночас, в результаті прийняття Закону на всіх без винятку суддів як на представників судової влади було покладено обов’язок, який не має аналогів по відношенню до представників та посадових осіб органів інших наявних в Україні та конституційно проголошених гілок влади (законодавчої та виконавчої), а також будь-яких інших посадових осіб підприємств, установ та організацій. Саме тому, до встановлення аналогічних правил для усіх без винятку державних службовців, що працюють в органах виконавчої влади, та працівників єдиного в Україні органу законодавчої влади, Законом, крім вищевикладених порушень, також порушуються вимоги ст.ст. 6, 21, 24 Конституції України.

Отже, на сьогодні можна констатувати наявність у вітчизняному правовому просторі нормативно-правового акту, яким порушуються приписи ст.ст. 6, 19, 21, 22, 24, 32 Конституції України, а також ст. 30 Закону України «Про інформацію».

Вікторія ТІСНОГУЗ спеціально для "УНІАН-Право"

УНІАН в Google News