Відірватися від Землі: як 20 років тому організовували політ першого українського астронавта

19 листопада 1997 року американський космічний корабель «Колумбія» почав місію STS-87, яка тривала близько 16 діб. Це був спільний українсько-американський проект, а у складі екіпажу був перший (і поки єдиний) український космонавт – Леонід Каденюк. Завдяки чому цей проект став можливим? Хто міг замінити Каденюка? Що наш космонавт робив у космосі? Спеціально до 20-ї річниці польоту УНІАН поспілкувався з тими, хто знає відповіді.

Історія, яку ми збираємося розповісти, тривала не рік і не два. Почалася вона з того, що ще у 1992 році, коли було створено Національне космічне агентство України, його провідні експерти почали формувати нашу першу космічну програму. В неї вирішили закласти проекти, які, по-перше, показали б ефективність і потужність космічної галузі України, а, по-друге, мали певний історичний акцент.

«Таким чином, у програму було закладено запуск першого супутника під юрисдикцією України під назвою «Січ» (ми до цього запустили понад 400 космічних апаратів, але під юрисдикцією СРСР), запуск першого українського телекомунікаційного супутника «Либідь» (досі його не запустили через брак коштів), вихід на світовий ринок пускових послуг з ракетами-носіями, які випускалися в Україні», – згадує колишній заступник голови Національного космічного агентства України (1995-2010 рр), радник голови Державного космічного агентства України Едуард Кузнєцов.

За його словами, вже тоді, на самому початку створення космічного агентства в Україні, вони, разом з керівником – Володимиром Горбуліним – думали, як підготувати першого українського космонавта та здійснити пілотований політ.

Народження легенди

В 1993-1994 роки в Національне космічне агентство України приїздили чимало фахівців із різних країн – США, Франції, Німеччини. Зокрема, бував і тогочасний керівник NASA Даніель Голдін. Едуард Кузнєцов розказує, що, в результаті перемовин, Горбулін із Голдіним зійшлися на можливості реалізувати проект – політ першого українського космонавта на американському шатлі.

Після попередніх домовленостей ідея була доведена до відома президентів Леоніда Кучми і Білла Клінтона, і під час візиту Кучми до США президенти прийняли спільне рішення щодо цього проекту. Було вирішено, що, дійсно, такий політ буде для молодої української держави цікавим, престижний і потрібним. Це був 1994 рік.

«Коли було проголошено про можливість участі українського космонавта як фахівця з корисного навантаження на одній із місії американського шатла, Національному космічному агентству України і NASA було доручено опрацювати всі проблемні питання та укласти відповідні угоди. Для цього нам дали термін – до березня 1995 року. Ми це зробили, доповіли президентам, і було прийнято рішення готуватися до експерименту», – розповідає Кузнєцов.

В 1995 році, коли в Національне космічне агентство України прийшов новий керівник Олександр Негода, Едуарда Кузнєцова затвердили керівником проекту з відбору кандидата до польоту та реалізації польоту цього спільного українсько-американського проекту.

Протягом 1994-1996 років, паралельно з тим, як вирішувалися різні організаційні питання, вчені нашої Академії наук почали готувати наукову базу – тобто те, з чим перший український космонавт мав полетіти у космос.

За словами Едуарда Кузнєцова, американські науковці дуже схвально відгукувалися про українську школу космічної ботаніки, яка мала світовий авторитет, і висловили свою зацікавленість у проведенні такого типу експериментів під час польоту. Керівником із наукової програми була призначена доктор біологічних наук Єлизавета Кордюм з Інституту Ботаніки.

Врешті, з боку України у спільному науковому експерименті брали участь 5 інститутів НАН України: Інститут ботаніки імені М. Холодного, Інститут фізіології рослин та генетики, Інститут молекулярної біології та генетики, Інститут екології Карпат, Інститут мікробіології та вірусології імені Д.Заболотного та Національний ботанічний сад імені М.Гришка.

Була підготовлена програма космічних експериментів, яку узгодили з американцями. Передбачалося, що український космонавт-дослідник мав виконати широкий спектр робіт у рамках експерименту, завданням якого було дослідження впливу мікрогравітації на ріст та розвиток вищих рослин.

Настав час переходити до наступного етапу. Вирішувати – хто буде проводити ці експерименти.

Як обирали українського космонавта

Національне космічне агентство оголосило конкурс, у якому брали участь 28 кандидатів різного профілю. Експерти вивчали їхні документи, резюме. Окрім того, була створена спеціальна міжвідомча комісія по відбору першого українського космонавта, у складі якої були фахівці з медичного університету та інституту фізкультури.

Кузнєцов згадує, що до потенційних кандидатів було чимало вимог у медичному та фізичному плані. Фахівці оцінювали стан здоров’я, фізичну підготовку, враховували зріст і вагу кандидатів, вивчали, як реагує їхній вестибулярний апарат на невагомість, якою є витривалість організму.

Врешті, відібрали кількох людей. Кращі результати мали Леонід Каденюк та  В’ячеслав Мейтарчан.

До речі, на той час Каденюк був громадянином Росії у складі загону космонавтів Російської Федерації. Але заради польоту в космос він змінив громадянство. Оскільки сам він – родом із Буковини, то особливих проблем із цим не було.

«Ми ж тоді прискіпливо подивилися на цю людину, підготовка у нього свідчила про непогані фізичні та професійні навички. Але тепер ми повинні були його фахово підготувати. Тож на кілька місяців зарахували Каденюка до Інституту ботаніки, де він зрозумів, чим треба займатися, що таке ця космічна ботаніка, відпрацював навички роботи з приладами та інше», – згадує Кузнєцов.

Влітку 1996 року він повіз Каденюка та Мейтарчана до США, де вони протягом місяця також проходили медичне обстеження, професійну підготовку, тестування. Водночас, Кузнєцов домовився із заступником Голдіна про можливість розглянути ще кількох людей як кандидатів в астронавти. «Бо раптом щось станеться зі здоров’ям у Каденюка та Мейтарчана… Ми не хотіли ризикувати», – пояснює він.

Так відібрали ще двох – Надію Адамчук (нині – Адамчук-Чала) і Ярослава Пустового, яких також відправили на стажування та випробування до США.

На той час Надії було 26 років. І, на відміну від чоловіків, в неї не було досвіду пілотування або стрибків із парашутом. Втім, вона була науковцем і закінчувала написання кандидатської дисертації, присвяченій космічній біології (її науковим керівником була, власне, Єлизавета Кордюм). Саме завдяки тематиці своїх досліджень Адамчук потрапила в перелік кандидатів у космонавти.

Про відбір кандидатів і медичну перевірку в Києві сама Адамчук каже так: «вивертали навиворіт». Були високі вимоги до сердечно-судинної системи кандидатів, причому було важливо не тільки витримувати навантаження, але й швидко відновлюватися. Перевіряли шлунково-кишковий тракт, реагування слухових, зорових аналізаторів. «Тобто відбирали так, як відбирають льотчиків для польотів на винищувачах», – зазначає вона.

В Х’юстоні, окрім того ж, уважно перевіряли шкіряні покрови, зуби, стійкість та гнучкість нервової системи. «Це перевіряли тестами на певний час на 600 питань, відповідати треба було перше, що прийде на думку», – розповідає Адамчук-Чала.

В Х’юстоні, окрім того ж, уважно перевіряли шкіряні покрови, зуби, стійкість та гнучкість нервової системи, розповідає Адамчук-Чала \ УНІАН

«А для нас все це було нове. Дуже відчувалося, що ми виховувалися в Радянському союзі. Ось, вже в розмові у мене запитували: «Як часто ви спілкуєтеся з психоаналітиками, з ким ви вирішуєте якісь психологічні проблеми?» Кажу: «У мене друзі є, родина». «Чи можете ви розізлитися?» – «так». «Чи можете вазою кинути в стіну?» – «ні». «Що вас зупиняє?» –«вартість цієї вази, наприклад…»», – пояснює вона.

Врешті склад екіпажу було визначено, а місія отримала номер STS-87. За словами Едуарда Кузнєцова, хоча американці й погоджували кандидатів з Україною, але остаточне рішення приймали все-таки спеціалісти з NASA: «Переконаний, що саме Каденюка вони обрали через його фахову підготовку (Леонід готувався до польотів на «Бурані»). У нього були дійсно кваліфіковані знання, він льотчик-випробувач, який освоїв 54 типи літаків».

Коли відібрали Каденюка, Кузнєцов знову полетів в США на ще одні перемовини щодо можливості відібрати для першого українського космонавта дублера. «Зазвичай, у США немає практики готувати дублера, але я попросив піти нам назустріч, адже для України це був історичний момент, і якщо би раптом Каденюк захворів перед польотом, чи ще щось трапилось, то політ українського космонавта зірвався б», – каже він.

Врешті, Україні знову пішли на зустріч і «дублем» відібрали Ярослава Пустового.

Згадуючи ті події, Едуард Кузнєцов переконаний: насправді, Каденюк і Пустовий були рівнозначні, і визначити, хто був номером «один», а хто «два» – неможливо. В будь-який момент Пустовий міг замінити Каденюка, і навпаки. «Так чи інакше, ми перестрахувалися – у нас було дві людини, готові до польоту», – підкреслює він.

У свою чергу, не ставши першим українським космонавтом, Надія Адамчук не засмутилася. За її словами, її робота продовжувалася тут, на Землі. Згодом, саме вона обробляла і перевіряла результати експериментів із рослинами, які проводив у космосі український астронавт…

Науково-освітня програма

Крім того, що готували до польоту космонавтів, а вчені – експерименти, паралельно реалізовувалася спільна науково-освітня програма «Вчителі та учні вивчають рослини в космосі». Метою цієї програми було долучити якомога більше українських і американських учнів до питань вивчення космосу, зокрема, до космічної ботаніки.

З боку США керівником проекту був професор Пол Вільямс з університету Вісконсіну. А з боку України його очолював провідний науковий співробітник Інституту біохімії імені Палладіна НАН України Володимир Назаренко. «Наше завдання було наступне: Каденюк проводить експеримент у космосі, який підготували вчені, а школярі, як українські, так і американські, мають провести той самий експеримент у своїх лабораторіях», – розповідає Назаренко.

Каденюк проводив експеримент у космосі, який підготували вчені, а школярі, як українські, так і американські, повинні були провести той же експеримент у лабораторіях, – розповідає Назаренко \ УНІАН

З усіх областей України в Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді приїздили вчителі, для яких проводили відповідні семінари, щоб потім ці вчителі проводили експерименти у своїх школах чи позашкільних закладах. Тобто передбачалося через вчителів донести проблематику до учнів.

Найбільш цікавий момент був, коли діти проводили експеримент одночасно з Леонідом Каденюком: він – на орбіті, а вони– у себе в школах.

Варто уточнити, що український космонавт в межах наукового проекту, який мав назву Collaborative Ukrainian Experement, провів 11 біологічних експериментів з трьома видами рослин: ріпаком, соєю і мохом. Але учні проводили лише експеримент з ріпаком. «Він швидко розвивається, дає насіння, невибагливий, за 16 діб можна чудово провести експерименти. При цьому, уявіть, дітки – 20 тисяч тут, в Україні, а100 тисяч – у США, і кожен може 100 насінин обробити – це ж яка статистика», – зазначає Надія Адамчук-Чала.

Вже після польоту «Колумбії» і підведення підсумків, було ще кілька спільних американського-українських науково-освітніх програм. В одній із них, наприклад, порівнювали властивості томатів після перебування їх насіння в космосі в умовах мікрогравітації. Сьогодні, на жаль, подібних спільних програм немає. «Думаю,тому, що це була «гра в одні ворота», адже вони, в основному, забезпечували виконання цих проектів, надсилали обладнання, все фінансували власним коштом... Можливо, я помиляюся», – зазначає Володимир Назаренко.

Підготовка до старту

Десь за десять місяців до старту Леонід Каденюк разом із сім’єю та Ярослав Пустовий переїхали до США. Там весь екіпаж жив такою собі колонією. «На той час Каденюк володів англійською посередньо, тож разом із дружиною, яка мову знала добре, вони потужно взялися покращувати його знання. У Ярослава проблем з мовою не було», – розповідає Едуард Кузнєцов.

Водночас, у США всі навички та знання майбутніх астронавтів продовжували відшліфовуватися. Космонавти ознайомлювалися із шатлом, вивчали порядок проведення експериментів, адже кожен фахівець мав свою програму, і вони не мали заважати один одному. Формувався екіпаж і в психологічному сенсі.

«Тим часом, ми в Києві вирішували ряд організаційних проблем. Перший український космонавт мусить взяти з собою щось символічне», – згадує Кузнєцов.

Врешті, підготували український прапор, герб Києва, взяли портрет видатного конструктора Янгеля, два чи три примірники Конституції, видання «Кобзаря» 20-х років минулого століття (примірник подарував відомий співак Анатолій Солов’яненко), перший диск гурту «Воплі Відоплясова» та інше.

Крім того, для польоту був випущений спеціальний годинник «Політ» із відповідною символікою, а один з банків встановив для українських кандидатів на політ спеціальні щомісячні стипендії.

Коли був призначений час старту, у Києві почали готувати офіційну делегацію для участі. Едуард Кузнєцов підкреслює, що з цим проблем не було. Та й, взагалі, на його думку, в процесі реалізації проектуне було особливих складнощів.

По-перше, був гарно підібраний склад кандидатів у космонавти – не полетів би Каденюк, був би Пустовий. У всіх кандидатів була більш-менш однакова підготовка та бажання летіти. По-друге, ніяких складнощів не було з експериментами, бо цим займалися надзвичайно кваліфіковані науковці. «Чисто бюрократичні складнощі були. Але це все – дрібниці. Головні і важливі питання вирішувалися дуже оперативно і швидко, адже кожен відчував важливість цього проекту», – підкреслює він.

У склад офіційної делегації від України були включені Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Борис Патон від Академії наук, директор Інституту Ботаніки Костянтин Ситник, міністри, керівники промислових підприємств…

Перед стартом весь екіпаж знаходився в двотижневому карантині в спеціальному приміщенні на космодромі, і сторонніх туди не допускали. «Коли я за дві доби до польоту зустрічався з Леонідом, то мене повністю перевірили на відсутність вірусів. За добу до польоту до нього завітав президент Леонід Кучма, мабуть, він пройшов такі ж процедури», – зазначає Едуард Кузнєцов.

Запуск і повернення

В день запуску «Колумбії» на космодромі були спеціально відведені місця для української та американської делегації, як на стадіоні, звідки всі спостерігали за підготовкою до старту. Сама ж «Колумбія» стояла на стартовому майданчику, десь за 5-6 кілометрів від глядачів.

Володимир Назаренко згадує, що учасників науково-освітньої програми американці також запросили на запуск «Колумбії». Поїхало дев'ять найбільш активних школярів. «В перелік офіційної делегації від України нас не включили, бо сказали, що при запуску на оглядовому майданчику обмежена кількість місць. То я повідомив американцям, що ми приїхати не зможемо. А вони взяли і виділили нам свої місця – тобто ми на запуску були ніби не від України, а від США», – згадує науковець.

«Взагалі нас там дуже добре приймали, водили всюди, знайомили зі станцією, ми були просто вражені», – додає Назаренко.

Члени Української освітянської делегації на космодромі під час запуску "Колумбії" \ УНІАН

Спостерігали за стартом близько 10 тисяч американців, були представники української діаспори, чимало людей з України. Диктори вели репортажі, ввімкнули великі електронні годинники, на яких запустили відлік часу...

Едуард Кузнєцов каже, що у астронавтів та технічного персоналу космодрому навіть були прикмети того, буде старт вдалим, чи ні. Наприклад, якщо над монтажно-випробувальним комплексом літають орли – це добре, якщо ж орли просто сидять – погано. Або друга прикмета – якщо алігатори (космодром розташований у тропічних широтах, тому там чимало алігаторів) випливають на поверхню – добре,  якщо під водою ховаються – погано. «Ми тоді подивилися – і орли літають, і алігаторів видно – тож старт має пройти добре», – згадує він.

«Старт відбувся вчасно. Ми спостерігали за ним як реально, так і крізь монітори. Крім того, безпосередньо відбувалася трансляція з космосу – ми цілодобово могли спостерігати, чим займається екіпаж, спить чи працює», – додає Едуард Кузнєцов.

За його словами, цей репортаж транслювався на весь космодром і навіть в містечку Коко-Біч можна було спіймати відповідний  телеканал і, принаймні частково, спостерігати за космонавтами.

Добре працювали і українські телевізійники, представники декількох телеканалів. «Нам вдалося забезпечити прямий телевізійний репортаж із Флориди про події старту та приземлення шатлу, а також організувати прямий зв'язок Президента України Леоніда Кучми з бортом космічного корабля «Колумбія»», – підкреслює Кузнєцов.

На той час керівник Головного управління з питань зовнішньополітичної діяльності Адміністрації Президента України Володимир Огризко також був у складі офіційної делегації і так згадує старт «Колумбії»: «Це був для нас всіх, не тільки для космонавта, до певної міри, драматичний момент. Будь-який запуск космічного літака – це певний ризик і ми, безумовно, хвилювалися, аби все пройшло добре. Коли ми побачили, як починає палати вогонь під двигунами, і потихеньку корабель починає підніматися, хмари диму… досить цікаві відчуття. Звичайно, ми були раді, пишалися, що наш український космонавт у складі американського екіпажу відірвався від землі, що у такий спосіб прославив Україну».

За словами Огризка, напередодні запуску українські делегати побудували в музеї на мисі Канаверал (там розташований американський космодром), де їм сказали, що тепер тут буде, так би мовити, і  «українська сторінка»…

Ввечері того ж дня від імені української делегації була організована урочиста вечеря за участю українських і американських вчених. А наступного дня делегація роз’їхалася.

На приземлення «Колумбії» керівник реалізації польоту Едуард Кузнєцов знову полетів до США: «Це був ранок, 5-го грудня, ми спостерігали, як шатл приземляється. Обійнялися з Льонею, питаю в нього: «Як почуття?» А він відповів, що більш-менш нормально, але, після стількох днів в невагомості, ніби плаває...».

Після того весь екіпаж забрали на медобстеження, а Кузнєцов повернувся до України й почав готуватися до зустрічі першого українського космонавта вдома. На американському космодромі залишилася тільки невелика група українських вчених, які обробляли результати експериментів на орбіті.

Зустріч космонавта вдома

Оскільки до цього польоту була прикута чимала увага, до проекту, так чи інакше, доєдналося багато людей. Наприклад, була домовленість з модельєром Михайлом Вороніним, аби він пошив Каденюку гарний костюм, пальто для дружини. «Адже сам  Каденюк, хоча й космонавт, але грошей не мав, а хотілося, щоб до Києва він повернувся красиво», – зазначає Кузнєцов.

Також була домовленість із Міжнародними авіалініями України про безкоштовні квитки для Каденюка, його дружини, сина та Ярослава Пустового із Вашингтона. Крім того, випустили спеціальний авіаційний журнал, а під час польоту оголосили, що «серед пасажирів летить перший український космонавт». Тобто вже в літаку була відповідна урочиста, піднесена атмосфера», – розповідає Кузнєцов.

Зустрічали Каденюка в Києві з оркестром, почесною вартою та червоною доріжкою в аеропорту. Були хліб, сіль, квіти. Приїхали урядовці, народні депутати, керівництво НКАУ, а, головне, –мати українського космонавта та його рідні. Потім було привітання в Палаці «Україна», також із червоною доріжкою, міліцейським ескортом. Указом Президента України Леоніда Кучми Каденюку було надано звання генерала, звання Героя України…

Трохи згодом в Україну запросили членів екіпажу «Колумбії» (Кузнєцов розповідає, що є така традиція, коли члени інтернаціонального екіпажу їздять в рідні країни інших членів екіпажу). «Командир екіпажу та ще кілька членів разом із дружинами приїздили в Київ, ми їх навіть на Буковину, батьківщину Каденюка, відвозили. Ось, мабуть, і все. Пройшло 20 років…», – говорить він.

«Другий» номер серед кандидатів на космічну подорож від України, Ярослав Пустовий, переїхав до Канади, сподівався стати там астронавтом і здійснювати комерційні польоти, займатися космічним туризмом. Втім, за словами Кузнєцова, не дивлячись на те, що останні 10-15 років про космічний туризм на заході чимало говорять, поки що ніхто нікуди не полетів. «Наразі є тільки 8 космічних туристів (американці, канадці, австрійці), але всі вони літали на російських космічних кораблях», – підкреслює він.

Перспективи продовження української космічної історії

Едуард Кузнєцов переконаний: спільний проект між НКАУ і NASA з проведення наукових експериментів під час місії STS-87 за участю українського космонавта був одним із найбільш успішних в 1-й державній космічній  програмі України і сприяв подальшому зміцненню авторитету нашої країни на світовій арені. «Цей проект був вдалим, бо ми працювали дуже швидко і злагоджено. Не розхитувалися, не гралися. В 1994 році домовилися, в 1996 – Каденюк полетів до США, в 1997 – відбувся політ», – зазначає він.

20 років тому підготовка кандидатів та здійснення місії  STS-87 відбулися коштом американської сторони. Україна взяла на себе тільки підготовку наукових експериментів. Тож, в той час, коли США витратили десь 86 мільйонів доларів, Україні це обійшлося десь в один мільйон гривень. «Чому Вашингтон вирішив оплатити політ? – Це відбулося завдяки домовленостям президентів», – принаймні,так це пояснює Едуард Кузнєцов.

За його словами, Національне космічне агентство України мало плани на інші польоти. Так, у 2008-2009 роках опрацьовували з росіянами політ українського космонавта на Міжнародну космічну станцію, але не на короткий термін, а десь на 6 місяців. Втім, тоді треба було заплатити близько 150 мільйонів доларів, яких Україна, на жаль, не мала.

«Певний час ми сподівалися на покращення фінансування космічної програми, але наші сподівання не реалізувалися. Тому, на жаль, космонавт номер «два» так і не полетів», – нарікає Кузнєцов.

Також фахівець відзначає, що на сьогодні у світі дуже мало центрів підготовки космонавтів – США, Росія та Китай, бо готують їх там, де можна запускати пілотовані місії. Тобто наразі пілотована космонавтика є тільки у трьох держав – США, Росії та Китаю.

«В ближчій перспективі у нас немає шансів змінити ситуацію та організувати політ другого українського космонавта. Але, в принципі, все можливо, якщо буде здешевлення цих польотів. Тим більше, якщо ми зможемо увійти у вартісні космічні проекти, наприклад, створення місячної науково-промислової бази за ініціативою КБ «Південне»… Будемо заробляти кошти, то зможемо за ці гроші відправляти свого фахівця для виконання тієї чи іншої місії в космосі», – розповідає Едуард Кузнєцов.

На його переконання, єдиний варіант для України завоювати ринок–розробляти нові технології, яких немає ні в кого. Тільки так можна перемогти конкурентів. В космічній галузі країни спеціалізуються по окремими напрямками – Україна, наприклад, дуже ефективна в плані виготовлення ракет та супутників.

Окрім того, молоді науковці сьогодні також продовжують займатися проектами, пов’язаними із космосом (наприклад, проект «дафнія»- такий собі біоіндикатор чистоти води, чи придатна вона для людини).

Адамчук-Чала переконана: у української молоді є всі шанси бути затребуваними. «В Монреалі є чудовий музей «Космодом», де показані здобутки людства для космосу, і Україна там посідає чільне місце»,  – зазначає вона. 

Молоді науковці  \ УНІАН

Такої ж думки дотримується Едуард Кузнєцов. За його словами, української молоді сьогодні є великий інтерес до космічної галузі, але, на жаль, такого інтересу немає у очільників держави. 

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News