Дизайнер Єрмаков: сором Україні – запрошувати таке посміховисько, як Пако Рабанн

Рабанн каже, що Каваллі носять тільки проститутки, а Гальяно – збоченці… Мені важко прокоментувати ту порнографію, яка відбувається з його приїздом… Пів-Києва досі вважає, наче я для піару придумав, що погано бачу...

Унікальність одного з найдорожчих українських дизайнерів Сергія Єрмакова не тільки в його таланті, а й у тому, що він практично не бачить, у нього тільки п’ять відсотків зору. Але це йому не перешкоджає створювати прекрасні сукні для жінок, яких він обожнює.

Пан Єрмаков відповів на запитання УНІАН.

Нещодавно пройшов український тиждень моди – Ukrainian Fashion Week…

Скажу вам відразу, що, як на мене, то fashion week має проходити в Лондоні… Тиждень от кютюр проходить у Парижі...

Правильно було б називати «Український тиждень моди». Якщо ми називаємо себе українцями, то нехай буде «тиждень моди», а не fashion week.

Чому Ви на брали в ньому участі?

Я категорично не хочу показуватися з усіма іншими дизайнерами в одній залі. Наприклад, у Парижі кожен дизайнер створює свою власну атмосферу для своїх гостей. Я теж обираю такий спосіб показу своєї праці. Тому й не беру участі в українському тижні моди.

І справа не в принципі, я просто не хочу бути обмеженим рамками часу й бути після когось і перед кимось. Відшивати дев’ять місяців колекцію, а потім бути між кимось… Я не люблю ефект бутерброда.

Можливо, ви мене назвете снобом, та, як на мене, це абсолютно чоловічий погляд на речі.

Багато журналістів звинувачують мене в тому, що я привласнюю собі звання кутюр’є, яке дається в Парижі. Це справді так. Але в мене вже є запрошення в Париж.

Я хочу підкреслити, що мої речі виготовлені за технологією і в техніці високої моди, тобто це 80 відсотків ручної роботи, і мої сукні ніколи не копіюються, це завжди один екземпляр. Я не кажу, що це речі от кутюр, але те, що вони цілком виконані в техніці от кутюр, – правда.

На початок осені я готую власний показ. Серед моделей буде сукня, яку я шию для Мадонни. Мені вже пообіцяли, що її передадуть Мадонні.

Що потрібно для того, аби потрапити на тиждень високої моди в Парижі?

Особисто мені знадобилося тільки те, що відеокасету з моїм моделями переглянув президент тижня високої моди в Парижі. Він і запросив мене взяти в ньому участь.

Тепер мені потрібно 300–500 тисяч євро, аби туди поїхати.

У Вас є такі гроші?

Поки що немає.

Якось французький дизайнер Пако Рабанн сказав, що в Україні немає талановитих дизайнерів, крім, звісно, його протеже Вероніки Жанві…

Я можу дуже просто прокоментувати своє ставлення до Пако Рабанна…

Я обожнюю метрів моди, своїх учителів, завжди вивчав моду Діор, Шанель. І при всій моїй повазі до Пако Рабанна скажу, що в кожної людини є свій час, і є час, коли людина втрачає глузд.

Мені дивно чути цього чоловіка, який криє триповерховим матом Гальяно, Карло і Роберто Каваллі.

Рабанн каже, що Роберто Каваллі (тобто його одяг. – Авт.) носять тільки проститутки, а Гальяно – тільки збоченці… Гальяно – абсолютний сучасний геній моди, і ніколи Пако Рабанну не стати навіть на міліметр настільки ж великим, яким уже зараз є Гальяно.

Пако Рабанн – це людина, яка втратила розум. Він пророчив, що у 2000 році на Париж упаде станція «Мир», і коли його запитали, чому вона не впала, цілком спокійно сказав, що він просто запобіг цьому.

Він сам зізнається, що в Парижі на нього дивляться як на щось ненормальне. Рабанн каже, що Гальяно ненавидить жінок, бо робить для них якісь дурнуваті плаття. Але він би мав помовчати, бо сам одягає жінок у метал.

Гадаю, Україна мала б запрошувати пана Валентіно, Карло, а не це посміховисько. Тобто я вважаю, що це просто сором Україні запрошувати Пако Рабанна, який збожеволів, і слухати, як він котить бочку на великих майстрів моди, а також судить – є в нас таланти чи ні.

Його купила Вероніка Жанві, то нехай він і возиться з нею. Розумієте, у Києві просто над ним іржуть, кажуть: «Знову приїхав цей старий придурок». Я кажу так, як це є насправді.

Гадаю, Карло навіть уявленні не має, хто такий Пако Рабанн.

Загалом мені важко навіть дібрати потрібні слова, аби прокоментувати те, що каже Пако Рабанн і ту всю порнографію, яка відбувається з його приїздом в Україну.

Якщо Жанві з Рабанном думають, наче вони роблять щось таке, що варте світової уваги, будь ласка, нехай думають, але людям очі не повиколюєш.

І його заяви, що в Україні немає талановитих дизайнерів, так само смішні, як і те, що Гальяно – нуль у моді.

В Україні є Жанві, у Парижі – Пако Рабанн. Усе! І поки станція «Мир» ще раз не впала на Париж, вони будуть forever.

А чим Вероніка купила Рабанна? Ви гадаєте, у них роман?

На рахунок Пако Рабанна й роману з жінками, думаю, це взагалі смішне запитання… Якщо Рабанн колись і любив жінок, то це було десятиліття тому. Ну який роман, ви що, жартуєте?! Ви наче маленька, ви ж самі все розумієте, що це апріорі неможливо. (Сміється. – Авт.).

Ви зараз щодня їздите в лікарню. Що лікуєте?

У мене цукровий діабет з одинадцяти років, тому щороку мені в лікарні доводиться здавати всі аналізи для того, аби себе підтримувати у формі.

Сергію, знаю, що Ви дуже погано бачите. Ніяк не можу збагнути, як у Вашому стані можна бути дизайнером, та ще й такого рівня…

Я так звик до цього запитання… Половина Києва ще й досі вважає, наче для піару придумав, що погано бачу.

Я з дитинства займався шиттям, моя мама була швачкою, і я вже з першого класу розумів, ким хочу стати. У десятому класі я чітко розумів, що піду в швейне училище. Після училища я два роки працював у ательє «Люкс», закінчив курси кравця. Потім відкрив свою справу, у мене працювала моя мама й одна дівчина – ми мали дві швейні машинки. І ось минуло 15 років, я маю колектив з двох десятків осіб.

Зараз я націлився на зарубіжжя… Наступний мій показ буде в Мілані, Москві чи Парижі. На осінь готую велику колекцію для одного західного бренду, поки не можу сказати назву, але цей бренд дуже відомий. На одязі маленькими буквами буде написано «Сергій Єрмаков», коштуватиме від 10 до 100 доларів за одиницю і виготовлятиметься дуже масово в Китаї та Туреччині.

Прекрасно розумію, що сукні ручної роботи можуть дозволити собі зірки шоу-бізнесу й забезпечені люди, а не звичайні.

Як я працюю? У мене є п’ять відсотків зору, я розрізняю кольори, наприклад, червоний від зеленого, бачу форму. Малюю на манекені – я не роблю ескізів. У мене чудовий колектив, який розуміє мене з півслова.

Розумієте, моделі народжуються в голові, а не на папірці. Спочатку зароджується думка, а потім ти починаєш її втілювати.

Мама продовжує працювати з Вами?

Так. Вона займається поставками тканин та інших матеріалів. Мені не доводиться їй довго пояснювати, що я хочу.

Допомагає також те, що мої клієнти мені цілком довіряють.

Своїм підлеглим я абсолютно не соромлюся казати: «Я не бачу».

Я вдячний Богу, що маючи п’ять відсотків зору, можу працювати, бути комусь потрібним, працювати для когось.

Відчуття бути потрібним – це надзвичайний стан, який тебе весь час підбадьорює, надає оптимізму.

У якому стилі Ви працюєте?

Я відрізняюся від багатьох дизайнерів тим, що не створюю моду, я створюю певний стиль. Хочу шити сукні, які будуть модні через 15, 20 і 30 років. Тому що сукня, яка ідеально повторює жіночу форму, підходить жінці за колористикою, не може вийти з моди.

Чітко дотримуюся визначення, що найкращий дизайнер – це Бог, який створив жінку з грудьми, талією, стегнами, довгим волоссям, гарними очима. І я не намагаюся з ним змагатися, надаючи жіночому тілу якоїсь іншої форми. Тобто талія має бути на талії, груди повинні бути підкреслені.

І в цьому вся фішка, жінка в сукні має бути приваблива, сексуальна і природна. Тоді ця сукня матиме успіх.

А якщо ми переносимо талію на горло, а стегна на груди, пришиваємо 45 кишень, то стає вже незрозуміло: це шафа чи жінка.

Головне – любити жінку, для якої ти робиш сукню.

Ви так гарно говорити про жінок... А чи є у Вас одна улюблена жінка?

Так. Це Мадонна, вона моя муза...

Якщо ви маєте на увазі моє особисте життя, то я розлучився пару років тому і вже подумую, що потрібно одружитися вдруге, бо пора вже й діток заводити. Мені все-таки 35 років.

Але склалася дивна ситуація… Коли я фактично втратив зір, то моя дружина мене покинула – переїхала жити в Мілан. Її звати Людмила. Я нещодавно дивився про себе фільм: знімальна група відшукала її, взяла в неї інтерв’ю. Вона сказала, що, напевне, мене любить і, можливо, навіть повернулася б до мене. Тож я вже почав думати, аби, може, її повернути. Бо як-не-як ми з нею прожили 18 років.

Колишня дружина пропонувала їхати з нею в Італію, і при всьому тому, що я люблю цю країну, я не можу уявити собі життя без рідного дому, батьків, роботи, друзів. Я чудово розумів, що, маючи таку проблему з очима, я не зможу там вижити.

Я сам навіть не можу поїхати кудись відпочити, мені весь час потрібно підлаштовуватися під когось. Якби я бачив трішки краще, у моєму житті було б усе набагато простіше.

Що буде модно цього літа?

Для кожної жінки буде модним своє.

Мій приятель, який живе в Італії, розповів цікаву історію… Якось радянського посла у Франції запросили з дружиною на прийом до французької аристократки. Посла були щойно призначили. Його дружина, намагаючись підтримати бесіду з аристократкою, запитала: «Скажіть, а що сьогодні носять у Парижі?» Аристократка подивилася на радянську жінку пронизливим поглядом і відповіла: «Знаєте, моя хатня працівниця носить то жовті туфлі, то зелені, то коротку спідницю, то довгу. А я купила 15 років тому сукню від Діор і її ношу».

Я взагалі ненавиджу, коли дизайнери кажуть: «У цьому сезоні не модні леопардові розмальовки й червоні нігті. У цьому сезоні модний жовтий колір і короткі стрижки». Це повний маразм!

Вважаю, що жодна жінка не повинна таку муть читати. Якщо їй пасує жовтий колір і леопардова розмальовка, то плювати їй на ту моду, вона має виглядати гармонійно.

Чому Ви створюєте одяг лише для жінок? Чому обминаєте чоловіків?

Я шию одяг тільки для одного чоловіка – для себе.

Мені здається, що все-таки я дамський швець. Можливо, колись я подумаю про те, аби одягати й чоловіків, але поки мені ця ідея не приходила.

Чи є конкуренція між українськими дизайнерами?

Конкуренції немає взагалі!

Кожен український дизайнер працює у своїй ніші. Є дизайнери, з якими я тільки вітаюся, а є такі, яких я обожнюю.

Скажіть, чи є конкуренція між Версаче та Армані, чи між Прадо й Долче і Габбана? Я гадаю, що ні. Тим дамам, яким прекрасно пасує Армані, як правило, зовсім не підходить Версаче. Кожен дизайнер знаходить свою нішу, тому, гадаю, нам ще рано сваритися одне з одним через конкуренцію.

В Україні немає індустрії моди. Абсолютно! Індустрія – виробництво. А в моєму ательє тканини французькі, італійські, китайські, нитки – німецькі, стрази – австрійські, обладнання – німецьке і японське. У мене немає жодної нитки, виготовленої в Україні.

Якось я працював з чехами… Вони взагалі не розуміють наших жінок – чехи люблять брудні кольори, розтягнуті кофти. Я їм сказав: «Хлопці, у нас інші жінки, вони люблять яскраві, насичені кольори, люблять одяг, який лягає по фігурі». У наших жінок, я б сказав, менталітет більше італійський. Наші жінки в радянські часи цих брудних кольорів наносилися на 120 років уперед.

Чи цікавитеся Ви політикою?

Ні, абсолютно!

Я така аполітична людина, що мені аж соромно. У мене є своя держава, яка називається «Дім моди Сергія Єрмакова», де я і президент, і цар, і орган, який дає людям по шиї, і пряник. Я хочу, аби в моїй державі люди були задоволені, і коли всі будуть задоволені в моєму колективі, то почну тоді цікавитися й політикою.

Ви вважаєтеся найдорожчим українським дизайнером. Скільки коштує замовити у Вас сукню?

По-різному… Приблизно від трьох тисяч доларів і далі. Найдорожчий виріб, який я продав, коштував 60 тисяч євро, – це була шуба з горностая.

З одного боку, я справді найдорожчий дизайнер, з другого – важко сказати... Бо, наприклад, одну сукню я можу шити три місяці, тоді як мої колеги – кілька днів (у мене все ручна робота). І вони продають ці кілька суконь за ціною моєї одної.

Кого з відомих українських дам Ви одягаєте?

Я одягаю кількох киянок – це зірки. Не хочу називати конкретні імена, бо когось забуду, інші образяться. Мої клієнти – здебільшого дами з-за кордону. Одягаю багатих москвичок, які живуть на Рубльовці (район у Москві, де живуть найбагатші люди столиці Росії. – Авт.), вони часто замовляють у мене костюми для кінних скачок у Лондоні.

Які тканини зазвичай використовуєте?

Тільки натуральні. Тільки те, що нам подарувала природа, гідне королеви... Я одягаю тільки королев – я так для себе вирішив. Бо не може розкішна жінка носити поліестер. Це недобре.

Жіноче тіло має бути одягнене в шовк, кашемір, натуральне хутро. Так! Я не “зелений”, я виступаю за натуральні хутра, натуральну шкіру. Я не вегетаріанець, я їм м`ясо.

От якби ми жили в Африці, то хутро було б нам не потрібне.

Яку Ви носите спідню білизну?

У мене спіднього дуже багато… Від Долче і Габбана, Версаче, Діор. Я ніколи не ношу стрінги, бо це просто жахливо. Я завжди ношу шортики. У мене великий гардероб, тому труси в мене різного кольору – починаючи від чорного і білого, закінчуючи просто золотими.

А сам себе Ви вважаєте модним?

Гадаю, що так. А хіба не видно?! (Сміється. – Авт.).

Я дуже люблю ходити на роботу в одному й тому самому. Часом надягну одні брюки й ходжу щодня, тільки періодично перу їх. Дуже люблю ефектний, розкішний одяг… Завжди з великою охотою купую капелюхи, білизну й туфлі. Це ті речі, від яких я ніколи не можу відмовитися.

До речі, гарне запитання про білизну. Це все одно, що запитати, яке взуття я люблю носити. Якби навіть ви мене запитали, якими я користуюся презервативами, мені б це теж сподобалося.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News