Освітній омбудсмен Сергій Горбачов / фото УНІАН

Освітній омбудсмен Сергій Горбачов: Чому омбудсмен не отримав повноваження когось звільнити? Бо цього і не треба

Чи може адміністрація школи збирати гроші «на парти», а вчителі забирати у дітей смартфони, як і кому скаржитися на непрофесійних педагогів та занижені оцінки в інтерв’ю УНІАН розповів освітній омбудсмен Сергій Горбачов.

Освітній омбудсмен Сергій Горбачов / фото УНІАН

Два тижні тому стало відомо, що освітнім омбудсменом стане директор спеціалізованої школи №148 міста Києва та вчитель медіаграмотності Сергій Горбачов. Офіційного призначення Кабміном ще не було, але, фактично, Сергій Іванович вже почав свою роботу: проводить щоденні зустрічі з колегами, батьківськими організаціями та фахівцями Міністерства освіти, обговорює перші кроки...

УНІАН зустрічається з ним у 148-й школі, адже офісу нова служба ще не має. Горбачов зізнається, що інститут освітнього омбудсмена знаходиться в ситуації великої невизначеності, але його це не лякає.

Нагадаємо, що службу було створено для захисту прав всіх учасників освітнього процесу – здобувачів освіти, їхніх батьків та педагогів. Адже, на жаль, конфлікти в освіті – рядова справа: батьки скаржаться на побори чи непрофесійність вчителів, вчителі нарікають на батьків, які заважають учбовому процесу. Але через постійну війну всіх з усіма, найперше, страждають саме здобувачі освіти. І освітній омбудсмен планує це змінити.

Що всім учасникам освітнього процесу варто знати про інститут освітнього омбудсмена?

Поява посади освітнього омбудсмена і взагалі ідеї цього інституту в законі «Про освіту» цілком очікувана, бо є логічним наслідком розвитку нашого суспільства. Ми бачимо швидке зростання громадянської активності батьків та вчителів. Захист прав в освіті починає структуруватися. Втім, не всі знають свої права. Або про свої знають, а права інших ігнорують. Відповідно, виникають проблеми. Тому перше глобальне завдання освітнього омбудсмена – допомагати знаходити порозуміння, щоб права всіх учасників освітнього процесу були дотримані. Батькам, вчителям, дітям потрібно вчитися жити разом. Адже навіть законні права можуть стикатися, тому треба знаходити компроміси.

Освітній омбудсмен не є державним службовцем / фото УНІАН

Які межі ваших можливостей? Раніше ви говорили, що в Україні слабке розуміння, хто за що відповідає.

Доречне запитання, бо освітній омбудсмен не є державним службовцем. Говорячи юридичною мовою, не є суб'єктом владних повноважень. Тобто, немає права когось звільнити чи оголосити догану. Освітній омбудсмен має вивчити ситуацію та запропонувати варіанти вирішення, підготувати рекомендації до посадових осіб та вимагати від них виконання рішення.

Величезна проблема нашого суспільства – це низький рівень правової обізнаності. Зокрема, це стосується захисту власних прав. Досить часто люди не знають, як і куди звернутися, що вимагати. А це надзвичайно важливо. Треба розуміти, що діяльність освітнього омбудсмена не підмінює собою роботу органів влади чи правоохоронних органів. Тобто, якщо мова йде про кримінальне правопорушення – це питання поліції та потім суду, а не освітнього омбудсмена. Якщо йдеться про незаконне звільнення – це питання трудового законодавства, а не освітнього омбудсмена.

Освітній омбудсмен повинен забезпечити, щоб учасники освітнього процесу знали свої права, усвідомлювали їх і вміли у законний спосіб захищати. Учасниками освітнього процесу є три категорії – хто вчить (науково-педагогічні працівники), хто вчиться (здобувачі освіти) та їхні батьки, якщо мова йде про неповнолітніх. Звичайно, студенти вже самі себе представляють.

Яким чином ви будете це забезпечувати? Які можуть бути формати такого просвітництва?

Наше з вами інтерв’ю – один з можливих форматів, але не єдиний. Для мене важливо, щоб інститут освітнього омбудсмена став комунікативним майданчиком. Ми обов'язково маємо розповідати, що та навіщо відбувається в освіті. Що в цьому місті гарна школа працює, а в іншому – знайшли спосіб владнати конфлікт зі шкільного життя. Адже навіть досить занурена в тему освіти людина знає не про все. Я понад три роки є членом колегії Міністерства освіти, беру участь в обговоренні важливих питань освіти. Але відтоді, коли Лілія Гриневич оголосила про подання моєї кандидатури на посаду освітнього омбудсмена, дізнався чимало цікавих речей про важливі дослідження та проекти щодо суспільного порозуміння, захисту прав дітей, батьків та вчителів. За цей короткий термін мені писали й дзвонили різні люди, які розповідали про те, чого я не знав. Хоча знаю про освіту чимало.

Між іншим, читала про Меморандум співпраці між усіма учасниками освітнього процесу в школі: педагогами, батьками та учнями, розроблений громадською організацією «Смарт Освіта»…

Я брав участь в його розробці і підтримую цю ідею, хоча є над чим працювати. Меморандум дає можливість спробувати реалізувати у життєвих ситуаціях певні практики порозуміння. Ідея полягає в тому, що нам потрібні чіткі правила для всіх, хто є в освіті. Ці правила мають бути єдині для учнів, батьків, вчителів, або для студентів та викладачів. Маємо розуміти спільне поле наших очікувань та вимог. Це не нормативний документ, який обов'язковий для виконання. Хоча будь-який нормативний акт і закон є легалізацією усталеної суспільної практики. Тому, можливо, певні практики з Меморандуму потім виллються у закони чи інші нормативно-правові акти.

Для розуміння компетенції освітнього омбудсмена, чи можете особисто поїхати в навчальний заклад, де сталася проблемна ситуація?

Звичайно, я можу це зробити. Ба більше, дуже хочу. Бо з великого міста, тим більше, зі столиці багато чого бачиться інакше. За минулі роки я чимало поїздив по EdCamp у невеликі містечка і села. Те, що я там бачив, дуже сильно вплинуло на моє розуміння стану справ в освіті.

Ви підкреслили, що не можете нікого звільнити чи оголосити догану. Тоді чи варто боятися нової інституції установам, де зловживають?

Варто. Насамперед через те, що Інститут освітнього омбудсмена сам по собі достатньо публічний і медійний. А враховуючи мій професійний досвід журналіста, небезпека для людей, які хочуть приховати зловживання, набагато підвищується. Я не лише хочу і маю можливості оприлюднювати інформацію, я ще вмію це робити.

Чи можете рекомендувати якусь установу до закриття?

Рекомендувати заклад до закриття – це повноваження Державної служби якості освіти, а не омбудсмена. А я можу запропонувати розглянути доцільність існування такої структури організації освітнього процесу, чи витрачаються кошти оптимально, чи все гаразд із забезпеченням педагогічними кадрами. Але підкреслю – це рекомендації.

До речі, мене чимало людей запитували, а чому омбудсмен не отримав повноваження когось звільнити? А я відповідаю, що цього і не треба. Навіть не хочу, щоб освітній омбудсмен мав владні повноваження, бо існує величезна кількість установ та організацій з цими повноваженнями. Наше завдання – показати, що відбувається в освіті, отримати інформацію, і звернутися за тим, щоб права було дотримано. Якщо наша рекомендація не виконується – буде публічність. Вже зараз маю пропозиції про ведення своєї щомісячної програми на радіо та телебаченні. Виходити та розповідати, що відбувається. І я це буду робити.

Погодитесь на одну з цих пропозицій?

Можливо, на обидві. Але це буде трошки пізніше, зараз треба пройти організаційний етап.

Чи можуть до вас звернутися батьки чи діти, які навчаються вдома?

Якщо це пов'язано із реалізацією їх прав саме стосовно освітніх питань – звичайно.

Проблема є ще і в тому, що існує виразний перекіс між станом справ в освіті та суспільною думкою про те, які маємо справи в освіті / фото УНІАН

Віднині законодавством закріплено право дітей на освіту в лікарнях. Чи можна поскаржитися вам, якщо це право порушується?

Я дуже радий, що це стало предметом уваги - і вже чимало зроблено для того, щоб діти могли навчатися під час лікування. І, звичайно, предметом уваги освітнього омбудсмена може бути все, що стосується освітнього процесу.

Навіть професійна фаховість вчителя? Батьки нерідко на це нарікають.

Може бути, але тут треба обережно і ретельно готувати питання. Бо фаховість роботи вчителя - надзвичайно складна та комплексна річ: на неї впливають чимало різнонаправлених факторів: зміст педагогічної освіти, суспільна привабливість професії, вмотивованість педагога, рівень оплати його праці, можливості для професійної автономії, вимоги трудового законодавства тощо. Чимало вже робиться для того, щоб вчитель міг працювати більш ефективно - але проблем вистачає, це факт.

Проблема є ще і в тому, що існує виразний перекіс між станом справ в освіті та суспільною думкою про те, які маємо справи в освіті. Цей перекіс дуже сильно визначається непрофесійним або безвідповідальним, або свідомо маніпулятивним медійним впливом. Не забуваємо, що ми є об'єктом інформаційної війни, і мета ворога України – нас посварити. Тому закидають будь-які речі, які є вважаю маніпулятивними та небезпечними.

З чого плануєте почати свою роботу на посаді омбудсмена? Чи радились з кимось з цього приводу, можливо, з міністеркою?

В мене була коротка зустріч з пані Гриневич, на якій ми обговорили моє бачення розбудови інституту освітнього омбудсмена (власне, її підтримка цього бачення і була однією з причин, чому вона рекомендувала мою кандидатуру). Фактично, ми вже почали працювати - і перші дії для мене цілком зрозумілі. Щодня маю декілька зустрічей з колегами, різними людьми в Міністерстві, з батьківськими організаціями, з Національною психологічною асоціацією. Після офіційного набуття повноважень нам потрібно буде три-чотири дні, щоб завершити складання штатного розпису та посадових обов'язків. А потім перейдемо до формування команди.

Структура служби мені приблизно зрозуміла. Фінансування на неї на цей рік у бюджеті передбачено. Варіанти розташування приміщення також є. Організаційної роботи зроблено чимало, треба її завершувати і рухатися далі.

Надзвичайно важливо, щоб ми відразу провели кілька публічних стратегічних сесій за чотирма головними напрямами роботи в діяльності освітнього омбудсмена. Перший напрям – правовий. Це про захист прав всіх учасників освітнього процесу. Про механізми подання та опрацювання скарг. Підготовка пропозицій до певних нормативних актів, якщо проблема постійно повторюється та не вирішується в межах чинного законодавства.

Другий напрям?

Фінансово-аналітичний. Треба дивитися, як використовуються гроші на освіту. Бо немає грошей – немає освіти. Україна не дуже багата країна, гроші на освіту виділяються не в належному обсязі. Але навіть ці кошти не завжди використовуються оптимально. Наприклад, кожного року приблизно 4-6 млрд гривень державної освітньої субвенції з державного бюджету залишаються невикористаними місцевими бюджетами. Це означає помилки в розрахунках, несвоєчасне використання грошей або нерозуміння, як їх використовувати.

Що ви маєте на увазі, поясніть на прикладі?

У державному бюджеті на 2019 рік передбачено, що для забезпечення загальної середньої освіти має витрачатися майже 70 млрд гривень. Ці гроші держава віддає місцевій владі, а не напряму в школи. Це називається державна освітня субвенція. Маючи державну освітню субвенцію та власні надходження, місцева влада формує загальний бюджет своєї територіальної громади на освіту.

Однак, звикнувши жити за «наказом згори», не всі виявилися готовими до можливості самостійно витрачати кошти. Десь не можуть планувати видатки, десь – не хочуть цього робити. Були випадки, коли гроші державної освітньої субвенції місцева громада не використовувала для освіти, а клала на депозит.

Між іншим, хочу висловити величезну вдячність міністру фінансів Оксані Маркаровій і її заступникам, які зробили дешборд «Аналіз ефективності видатків на загальну середню освіту» на сайті Мінфіна. Там можна подивитися витрати по освіті по області, району чи конкретній школі, статистику по інших питаннях. Все у відкритому доступі. Але я і мої колеги бачимо необхідність глибше аналізувати витрати, питання набуття школами фінансової автономії. Бо більшість шкіл в Україні не мають фінансової автономії, все закуповує централізована бухгалтерія, тому виникають проблеми з придбанням дрібних потрібних речей.

Раніше ви зазначали, що треба дозволити директорам шкіл мати певний фонд саме для непередбачуваних дрібних витрат.

Бо керівнику школи потрібна така можливість. Зірвало кран – швидко придбали новий. Розумію, що може піднятися хайп на тему: «Знову директорам дадуть гроші, вони їх будуть красти». Не будуть красти, якщо буде прозора процедура звітності. Витратив гроші – негайно публічно звітуєш, наприклад, на сайті закладу.

Який орієнтовний об’єм коштів потрібен для такого фонду?

Ми рахували, що 25-30 гривень на одну дитину на місяць. І цієї суми вистачить з головою. Наприклад, в нашій школі це близько 15-ти тисяч гривень, бо навчається 750 дітей.

Що заважає запровадити такий фонд?

Потрібні зміни до Бюджетного кодексу та податкового законодавства.

Ви будете ініціювати це питання на уряді?

Спочатку обговоримо ідею з фахівцями, бо можуть бути інші варіанти. Наприклад, можна спростити використання коштів зі спецрахунка, який має кожен заклад освіти. Хоча, це також довго.

Які інструменти має освітній омбудсмен, щоб реагувати на фінансові зловживання на місцях? Ті самі випадки з депозитами, про які ви сказали.

Прозорість та звітність. Будемо доносити людям, як місцева влада витрачає кошти. Це наш наступний, третій напрям роботи – комунікаційний. Будемо спілкуватися з громадою та органами влади, громадськими організаціями, професійними спілками, проводити пресконференції.

Який четвертий напрям вашої роботи?

Підтримка психологічних служб закладів освіти – це механізми і практики комунікації, медіації, узгодження рішень, суспільного порозуміння. Для нас важливо формувати у всіх учасників освітнього процесу розуміння своїх прав і прав іншої людини. Бо чимало охочих «махнути шашкою» та «переламати через коліно». Але ця війна всіх з усіма не може завершитися перемогою. Вона завершиться поразкою, насамперед, здобувачів освіти – дітей, студентів. Треба шукати порозуміння, і психологічна служба має з цим допомагати.

Для мене це є основою того, що зараз має робити НУШ. Концепція «Нової української школи» також на цьому сконцентрована. Одна з основних компетентностей для дітей 1-2-го класу – вміння спілкуватися, висловлюватися, не принижуючи іншу людину, відчувати межі особистого простору, не втручатися в межі особистого простору іншої людини, вміти чути іншу людину.

Чи думали про те, що робити з агресивними дітьми з поведінковими проблемами, від яких потерпають не тільки інші учні, але вчителі?

Це величезна невирішена проблема. Найкраще, що можуть зробити батьки – працювати з психотерапевтом бажано - не шкільним. Це не тому, що шкільні психологи не можуть це робити: можуть. Але у батьків досить часто виникають підозри, що психолог, який працює у закладі, може не вповні об’єктивно оцінювати ситуацію, бо через свою посаду може мати певний конфлікт інтересів. Тут потрібна робота фахівця, який не має жодного відношення до саме цього закладу освіти. Бо причини можуть бути різноманітні – образа дитини на батьків чи вчителя, випадкове образливе слово від однокласника.

Також можливі рідкісні випадки, коли йдеться про більш серйозні порушення поведінки, пов'язані не лише з поведінковими моментами, а з гормональними. Тут взагалі обов'язкова певна психотерапія. Але це має бути рішення лише батьків. Школа чи будь-хто не може примусово це зробити. Немає жодних засобів, щоб вплинути на батьків, змусити їх працювати із психотерапевтом. Тільки пояснення та комунікація. Якщо батьки не починають звинувачувати школу в наклепах на дитину, а «чують» школу – проблему вирішують.

Є біля десятка звернень, але поки що не відповідаю, бо офіційно не маю права / фото УНІАН

Офіційного призначення ще не було. Але чи звертаються до вас вже зі скаргами? Від кого вони – від вчителів, батьків чи учнів? На що скаржаться?

Є біля десятка звернень, але поки що не відповідаю, бо офіційно не маю права. Батьки і вчителі звертаються, діти – поки що ні. Вчителі скаржаться на можливі утиски з боку адміністрації. Батьки – на спроби зібрати гроші, несправедливе оцінювання.

Хочу виділити ще кілька питань від батьків, на які часто натрапляю в соцмережах. Прокоментуйте, їх будь ласка. Чи може шкільна адміністрація збирати кошти на нові парти?

Немає такої школи, де не було б, куди посадити дітей. Парти є всюди. Тому адміністрація не може збирати кошти «на парти». Інша справа, коли батьки хочуть зробити для дітей якісь круті парти, а в бюджеті на це гроші не закладені. Я насправді не проти бажання батьків покращити освітнє середовище для дітей. Але виникає питання добровільності та тиску у разі неучасті. Бо одним батькам закортіло придбати крутезні парти, а кілька людей в класі не хочуть або фінансово не можуть. Що тоді, одним дітям поставити парти, а іншим – ні? – Це вже буде знущання.

І що робити?

Домовлятися. Якщо певним батькам кортить це зробити, треба фінансувати нові парти для всіх дітей. Хоча це також не вихід, бо виникає конфлікт між тими, хто дав кошти, і тими, хто не дав. Краще такі речі взагалі не робити.

Чи можуть вчителі забирати у дітей телефони чи планшети?

Вони можуть заборонити ними користуватися. Вимагати, щоб дитина прибрала планшет чи смартфон в сумку, щоб це не заважало проведенню заняття. Забирати – це не відповідає чинному законодавству, хоча знаю, подекуди так роблять.

Буває, батьки пропонують, щоб вчитель забрав смартфони для забезпечення більшої ефективності навчання. Тоді в мене виникає кілька запитань. Наприклад: де зберігати смартфони під час уроку? Ну добре, робимо спеціальну шафку. На перерві діти вибігають, хтось схопив не свій телефон або зачепив шафку, телефони попадали та побилися. Хто буде платити? На вчителя така відповідальність не покладена. Вчитель не несе відповідальності за майно, яке належить учням. Звичайно, якщо мова не йде про кримінальні випадки, де він свідомо розбив телефон учня.

В мене діти часто використовують смартфони (на уроках медіаграмотності це взагалі обов'язково). Зі свого досвіду скажу: якщо вчитель контролює ситуацію в класі та вміє тримати робочу атмосферу, проблема смартфонів не виникає. Дітям їх ніколи відкривати, або смартфони використовуються як один із інструментів навчання, наприклад, для пошуку інформації або проведення опитувань.

У положенні про освітнього омбудсмена згадується порядок подання скарг до омбудсмена та порядок їхнього розгляду. Уточніть, які скарги не будете розглядати?

Точно не будемо розглядатися анонімні звернення. Аноніми можуть не писати, це моя принципова позиція. Хочу також зауважити, що в положенні чітко прописано: «Освітній омбудсмен не має права розголошувати персональні дані заявника». Тому заспокою тих, хто боїться розголосу: ми будемо дотримуватися процедури – розглядати ситуацію, не називаючи прізвище заявника. Але, варто пам’ятати, що інформація може вийти різними шляхами. Людина навіть сама може комусь сказати про своє звернення до омбудсмена.

Розглядати скаргу також треба як належить. Комусь це може не подобатися, але процедури треба дотримуватися. Всі наші з вами примхи, бажання, упередження – це наше. А коли починаємо діяти в правовому полі, маємо користуватися виключно законами і процедурою.

Знову ж таки, згідно з положенням, ви маєте набрати у свою штатну команду 15 людей. Раніше ви зазначали, що ваш колишній колега, журналіст з великим досвідом, готовий долучитись як керівник комунікаційного відділу. Чи розглядаєте добрих знайомих на ці посади?

Не тільки він звертався, але маю насправді велике питання, як набирати людей. Бо проведення конкурсу в команду освітнього омбудсмена не передбачено, я можу просто запросити знайому людину. Однак, переконаний, що ми зробимо інакше. Перелік вакансій обов'язково оприлюднимо, будемо дивитися, хто звертатиметься. Треба говорити з цими людьми, досліджувати їхню готовність до роботи.

Ви також говорили, що ваші юристи представлятимуть людей у суді за потреби. Роз’ясніть, будь ласка, на яких умовах це мало б працювати? Щось на кшталт безоплатної правової допомоги?

Розумієте, зараз ми знаходимося у ситуації принципової невизначеності. Мене це не лякає, це просто опис ситуації. Але я розумію, що чимало речей будуть коригуватися поступово. Наприклад, коли положення про освітнього омбудсмена писалося, передбачалося, що омбудсмен зможе представляти людину в суді. Але за цей час були внесені певні зміни у процедурі судових розглядів, з 1 січня 2020 року представляти людину в суді може лише адвокат. Я не є адвокатом. Певно, нам треба буде в службу хоча б одного знайти для потенційних судових розглядів. Але тут є чимало інших важливих аспектів. Наприклад, гроші на сплату судового збору треба передбачати в бюджеті. Скільки? – Невідомо. Наскільки ці кошти можуть бути великими? – Також не відомо.

Предметом судового розгляду може бути необ'єктивне оцінювання, яке суттєво впливає на долю здобувача освіти / фото УНІАН

Навіть теоретично не уявляю, які випадки можуть розглядатися в суді.

Теоретично це може бути. Наприклад, предметом судового розгляду може бути необ'єктивне оцінювання, яке суттєво впливає на долю здобувача освіти. Ми знаємо про випадки, коли бали виставляються не об'єктивно через різні причини – особиста упередженість, відсутність якісних критеріїв оцінювання, банальне вимагання хабара. Це найперше стосується вищої освіти.

Або ситуація – дитину не відпускають до туалету під час уроку. Спочатку, звісно, треба запитати вчителя. Можливо, він не розуміє свою помилку, або дитина не зовсім правильно ситуацію оцінила. Якщо ситуація не вирішується – звернутися до директора школи. Якщо він не здатний владнати проблему – управління, департамент освіти. Якщо вони також не можуть, можливо, дійсно час до суду. Хоча мені також важко уявити це слухання. Єдине, в такому випадку треба дуже якісно захистити дитину від можливого упередженого ставлення вчителя, який став об'єктом виконання певних вимог.

Також підкреслю, що не лише дитина, але вчителі мають бути захищені. Бо часто бачимо випадки неадекватної поведінки дітей та їхніх батьків відносно вчителів. На моєму досвіді був один сюрреалістичний випадок. Мама учня увірвалася до мого кабінету з криками, що вчителька відібрала малюнок дитини, порвала та кинула тій в обличчя. Врешті-решт виявилося, що це все дитині «наснилося», а мама не розібравшись, не поговоривши з вчителькою, не запитавши інших дітей (які в один голос заявили, що такого і близько не було) безпідставно влаштувала скандальну сцену і у класі при дітях, і у мене в кабінеті .

Ми говоримо про середню освіту, але дошкільна та вища освіта також входять до компетенції омбудсмена. Про які проблеми тут ви знаєте, на що будете реагувати в першу чергу?

Найперша і найголовніша проблема дошкільної освіти – її відсутність. Відсутність достатньої кількості місць в дитячих садочках – це грубе порушення права на освіту. На сьогодні право на дошкільну освіту не закріплене в законі, але я глибоко переконаний, що треба вносити зміни до законодавчих актів. Право на дошкільну освіту має бути гарантоване.

Крім того, право на гуманне поводження, на поважливе ставлення до маленької людини. Також маємо величезну кризу з кадрами через мізерні заробітні плати (4-5 тис гривень), це також треба якось вирішувати. Те, про що я вже говорив, якісна освіта потребує якісних грошей. Ще одна проблема – матеріальне забезпечення в садочках. Бо якщо проблема з поборами в школах хоча ще існує, але успішно долається, вона вже не така, як кілька років тому, то в дошкільній освіті все дуже перекручено.

А вища освіта?

Про стан справ у вищій освіті я знаю не так добре, як у середній. Тому буду обов’язково шукати в службу людину, яка добре розуміється на цих питаннях. Але проблем чимало, тому бачу величезне поле роботи. Далеко не всі заклади здатні забезпечити належний рівень освіти. Є проблема не дуже коректних контрактів. Проблема гуртожитків, які стають інструментом тиску: будеш мовчати – живеш в гуртожитку, ні – шукай гроші на квартиру. Оцінювання, стипендії – кому дати, чому дати. Коли будемо проводити стратегічну сесію з юридичних питань, то про загальну середню та вищу освіту слід обов’язково говорити окремо.

Ви плануєте створювати громадські приймальні служби освітнього омбудсмена в регіонах. В кожній області? Як це має працювати?

В ідеалі - в кожній. Постанова Кабміну передбачає, що омбудсмен може залучати до захисту прав учасників освітнього процесу радників та консультантів на громадських засадах. Цю можливість треба широко використовувати. Головне завдання радника та консультанта – це допомогти заявнику зорієнтуватися. Більшість скарг та звернень маємо опрацьовувати через радників на місцях. Адже навіть теоретично не можна уявити, як служба освітнього омбудсмена, де в юридичному відділі буде, максимум, чотири людини, візьме на себе весь потік скарг з усієї України.

Поки що, радники та консультанти – це виключно на громадських засадах. Але маю велике бажання і сподівання запропонувати великий проект інституційної підтримки громадської мережі захисту прав учасників освітнього процесу донорам: як українським, так і зарубіжним. Відразу після офіційного затвердження матиму кілька зустрічей з міжнародними організаціями, які вже самі звертаються до мене, бо їм цікавий Інститут освітнього омбудсмена. Особливо тим, які працюють в галузі прав людини.

Постанова Кабміну передбачає, що омбудсмен може залучати до захисту прав учасників освітнього процесу радників та консультантів на громадських засадах / фото УНІАН

Запровадження громадських приймалень передбачає створення осередків з конкретними приміщеннями, щось на кшталт вашого майбутнього центрального офісу?

Поки що це будуть просто люди, до яких можна звернутися. Їхні контакти вкажемо на сайті омбудсмена (ще сайт треба зробити) або на офіційній сторінці у Facebook. Стосовно приміщень, думаю, не проблема знайти в обласному центрі кімнату, де раз на тиждень на кілька годин зробити приймальню. За допомогою Міністерства освіти та органів управління освітою на місцях можемо це зробити. Хоча, звичайно, окреме приміщення для адміністративної роботи краще. Поки що це лише плани, і ми розраховуємо на волонтерів. Але ці розрахунки не такі вже фантазійні. Знайти одного-двох людей в кожній з областей не проблема. Наприклад, в спільноті «Батьки SOS» практично в усіх регіонах є люди, які активно займаються захистом прав в освіті.

Також треба залучати юристів-студентів працювати у форматі юридичних клінік, або професійних юристів - pro bono (тобто - безкоштовно, для суспільного блага). Маю домовленості з кількома серйозними адвокатами, які також готові долучатися pro bono. В регіонах є психологічні кафедри, які також можуть бути ресурсом. Варіантів безліч.

Чому потрібні сесії за напрямами, щоб сформулювати нашу бажану мету, і запитати людей: «Люди, ми зараз тут, а хочемо бути – там, яка нам потрібна дорожня карта, що будемо робити, кого залучати?» Це цікава робота на велику кількість людей. Оскільки я маю суттєвий досвід запуску нових проектів з нуля, то розумію, що треба робити. Хоча, звичайно, ми в ситуації великої невизначеності. Але вона мене не лякає, бо це шанс.

Чи є конкретні плани щодо інклюзії?

Як окремий напрям інклюзію ми поки що не розглядали, але я готовий розглядати ці питання в контексті загального дотримання прав. Питання інклюзії – це окремі права окремих учасників освітнього процесу. Якщо ці права десь порушуються, будемо працювати з ними, як з будь-якими іншими учасниками освітнього процесу. Просто якщо людина до нас звернулася, у неї є своє право. Хай особливе, але ми маємо допомогти його дотримуватися. Це також інклюзія.

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter