У нас 99% дітей мають доступ до школи, закінчують її або переходять в коледжі та ПТУ / фото з особистого архіву Зої Литвин

Зоя Литвин: Якщо у вчителя немає ресурсу, він не має бути вчителем. Або він «вигорів» та потребує перепочинку, або це взагалі не його професія і він має з неї піти

Про гендерний дисбаланс у школах, день учителя та співпрацю батьків зі школою, а також про те, що про українську шкільну освіту думають за кордоном, в інтерв’ю УНІАН розповіла засновниця «Освіторії», Новопечерської школи та премії Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин.

У нас 99% дітей мають доступ до школи, закінчують її або переходять в коледжі та ПТУ / фото з особистого архіву Зої Литвин

Наприкінці вересня ви виступали на Тижні глобальних цілей ООН у Нью-Йорку та говорили про освіту. Чи можете сказати, що за кордоном думають про українські школи?

За кордоном не вважають, що у нас настільки погана ситуація зі шкільною освітою, як ми самі думаємо. Тому, власне, більшість освітніх грантів спрямовані на Африку, а не на Україну. В багатьох країнах показник покриття дітей шкільною освітою менший за наш. Адже у нас дев’яносто дев’ять відсотків дітей мають доступ до школи, закінчують її або переходять в коледжі та ПТУ. У нас розвинена шкільна мережа та традиція отримання шкільної освіти. Родини дуже відповідально ставляться до цього, намагаючись будь-що відправити дитину до школи.

Втім, якщо говорити саме про цілі ООН, то ціль номер чотири – це якісна освіта. І до якості української освіти є питання. На жаль, наша освіта не сучасна, і це за кордоном також розуміють. Понад шістдесят років українська освіта не оновлювалася та не дофінансовувалася. Відповідно, інновації та методики сучасних підходів у ній не відображені, ми не продукуємо стартапи та підприємців, а саме цього вимагає сучасний світ.

Я маю приятеля, дослідника шкільних освітніх систем різних країн, який каже про наступне: «Це шістдесят років тому ми мали вирощувати дітей, які будуть достатньо відповідальними та професійними, щоб знайти собі робоче місце. А сьогодні маємо згенерувати випускників, які спочатку самі придумають, а потім – створять собі робоче місце». Цього ми поки не робимо.

Як ви ставитеся до святкування дня вчителя? Бо в соцмережах я натрапляла на коментарі самих освітян, що це суцільний анахронізм…

Я ставлюся позитивно. Це як з «восьмим березня» чи днем народження… Звісно, давайте любити людину щодня, але привід привітати – це добре. Я не вважаю цей день анахронізмом. Але дійсно дуже важливо, як саме його відзначати, як ставиться держава та оточення до вчителя. Свято радянського формату, напевно, справді не потрібне. Наприклад, церемонію вручення нашої премії Global Teacher Prize Ukraine ми максимально наблизили до сучасних тенденцій святкування. Цього року одним із номерів на премії буде реп, який гурт «ТНМК» читатиме разом із вчителями, учасниками премії минулих років. Це не щось радянське, навпаки, сучасний номер із філософським текстом. Вчителі показують, що також вміють веселитися та мають прекрасне почуття гумору. Саме це діти дуже цінують у вчителях, хоча у суспільстві чомусь досі існує протилежне переконання. Мовляв, вчителі мають бути такою собі «Мері-Поппінс».

GlobalTeacherPrize– це світова премія. Навіщо ви створили національну? Адже ми вже маємо того ж «Вчителя року»…

У них принципово різні цілі, технічні та ідеологічні відмінності. «Вчитель року» – це державний конкурс, де вчителі за рівнем своєю майстерності в дисципліні змагаються за один приз. У нас всі вчителі, які потрапляють в «топ-десятку», отримують призи. Це технічна різниця. Втім, ідеологічна відмінність все-таки важливіша. Адже ціль «Вчителя року» – визначити та нагородити якогось найкращого вчителя. Водночас, ми прагнемо знайти історії важливих та цікавих вчителів, щоб розказати про них іншим вчителям. По суті, наша премія – це велика медіа-кампанія про важливість вчителів, якими варто пишатися.

GlobalTeacherPrizeUkraine існує третій рік. Існує якийсь збірний образ кращого українського вчителя?

Збірний образ буде згідно з того бенчмарку (програми оцінки та порівняння, – УНІАН) вчителя, який ми щороку шукаємо. Якщо говорити про риси такого вчителя, то, по-перше, він працює з любов’ю до дітей. Це дуже важливо, адже діти навчаються від тих, кого люблять та поважають. По-друге, попри свій вік, це відкритий до нових знань вчитель-учень. Наприклад, наш Паул Пшенічка (учитель фізики з Чернівців, переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2017, – УНІАН) раніше був визнаний найкращим вчителем фізики світу за версією Intel, на його честь назвали малу планету, але для нього це не привід мати «зірку у лобі». Весь час він перебуває у пошуку нового, робить відкриття. Це запорука того, що учні в його класі також будуть це робити.

Ми прагнемо знайти історії важливих та цікавих вчителів, щоб розказати про них іншим вчителям / фото з особистого архіву Зої Литвин

Також кращий вчитель розуміє, що напхати дитину знаннями з предмета і підготувати до ЗНО – не його місія. Насправді, він має своїм предметом навчити дитину життя, навчити її дружити, бути відповідальним громадянином. Бо все так і працює. Цінності діти зчитують в першу чергу.

І четверте – ми шукаємо вчителя, який робить трішечки більше, ніж створює унікальне середовище в класі. Своєю діяльністю він змінює життя дітей, надихає колег, робить проекти на рівні школи, громади або навіть міста.

Що потрібно зробити вчителю, щоб виграти вашу премію?

Для початку непогано було б податися. Річ у тім, що сама по собі заявка досить складна, вчителі її заповнюють протягом тижня і довше. Звісно, якщо є охота, можна впоратися за кілька годин, але змістовних питань там чимало.

У цьому році темою Всесвітнього дня вчителя, який світ відзначає 5 жовтня, є «Молоді вчителі та викладачі: майбутнє професії». Як зацікавити молодь до роботи в галузі? Хто має цим займатися?

Найперше, нам слід розуміти, що освіта є найбільшим пріоритетом всіх розвинутих країн. Дуже багато країн починали свій розвиток саме з освіти – Сінгапур, Фінляндія, Швейцарія. Для Кореї [Південної] розвиток освіти був єдиною можливістю вирватися з кризи після роз’єднання. Відповідно, якщо у  держави є розуміння важливості цього питання, то саме держава має займатися залученням у професію молодих та перспективних фахівців.

На ваш погляд, чи справді молодь не йде вчителювати тільки через низькі зарплати?

Перш за все - зарплата і престиж професії. На мою думку, це рівноцінні та пов’язані фактори.

А що робити з відсутністю гендерного балансу серед викладачів, як заохочувати чоловіків ставати вчителями?

Так, за статистикою саме жінки виховують наше майбутнє. Бо дев’яносто шість відсотків українських вчителів – це жінки. Зі свого боку, я переконана, що діти мають зростати в інклюзивному, різноманітному, мультикультурному середовище, бачити жіночі та чоловічі моделі поведінки. Думаю, інтерес до професії у чоловіків виріс би, якби підняли зарплати. Адже поки у нашому суспільстві чоловіка стереотипно сприймають як годувальника родини. Відповідно, чоловіки не дуже цікавляться професією, щодо якої працює асоціація «низькооплачувана».

Скільки вчителям платять за кордоном?

Ми від цього далекі. Наприклад, у Сінгапурі вчитель отримує 35 тисяч євро на рік. У Кореї –приблизно стільки ж. А в Україні середня зарплата вчителя – це триста доларів на місяць.

І це ще, напевно, з надбавками? Навряд чи, молодий фахівець стільки отримує.

Це залежить від того, візьмуть чи не візьмуть молодого фахівця на повну ставку. Якщо беруть, то сім тисяч гривень має отримувати.

Знаєте, якщо порівнювати з нашими європейськими колегами, то насправді відсоток ВВП, який Україна витрачає на освіту, не менший ніж у них. Але річ у тім, що у нас і ВВП достатньо маленький, і передбачені кошти розпорошуються. Наприклад, є малокомплектні сільські школи, в яких навчається всього семеро різновікових дітей. Опалювати школу все одно треба, платити викладачам треба. Власне, тому мені імпонує ідея утворення опорних шкіл. Щоб фінансування спрямовували в одну школу, а дітей з навколишніх сіл туди довозили. Тут інвестувати треба радше в автобуси.

Попередня команда міністерства нарешті почала монополію на підвищення кваліфікації розривати, сподіваюся, нова команда продовжить / фото з особистого архіву Зої Литвин

Поговоримо прокваліфікацію вчителів. Існує суспільне переконання, що українські вчителі менш фахові за своїх європейських колег.

Ваше питання пов’язане з рівнем освіти в країні, в цілому. Проблема підготовки педагогів критична. В університетах навчають, здебільшого, поганенько та застаріло. І навіть зараз йде шкільна реформа, а дуже багато університетів досі не змінили навчальні програми. Наприклад, мова йде про інклюзію у школах, включення дітей з особливими потребами в навчальний процес, а вчителів цьому в університетах ще не навчають. При цьому, на роботі вже вимагають…

Моя сестра зараз закінчила педагогічний університет, так навчалася у тих же викладачів, що її мама двадцять років тому. Плюс, викладають вони те саме. Сестра просто вигоріла, сказала: «Навіщо мені слухати, як він з листочка диктує те ж, що двадцять років тому». Між іншим, на один із іспитів вона принесла мамин конспект та змогла отримати «автомат». Це все про підготовку вчителів.

А що ви думаєте про державні програми підвищення кваліфікації?

Підвищення кваліфікації було замонополізовано інституціями ІППО (Інститут післядипломної педагогічної освіти, – УНІАН). Тобто, щоб підвищення кваліфікації визнавалося законом, це можна зробити тільки у них. Попередня команда міністерства нарешті почала цю монополію розривати, сподіваюся, нова команда продовжить.

Бо виходить, що держава раз на п’ять років виділяє на підвищення кваліфікації вчителя кошти, але через відсутність ринкових стосунків у цих ІППО немає особливого бажання заморочуватися… Підготовка, яку вони дають, насправді сумна… Деякі вчителі відверто з нами ділилися, що нерідко дають хабаря або якось домовляються, щоб туди не ходити та не витрачати цінний час.

А де ж вчителю реально підвищити професійний рівень?

Є онлайн-курси міністерства, працює тренінговий центр нашої команди «Освіторія». Для вчителів, які володіють англійською, взагалі необмежений доступ до навчання. За європейською програмою «e Twinning» можна поїхати стажуватися в ЄС. В Америці є чудові програми. Зараз наша вчителька була на програмі в Чехії, де вдалося ефективно налагодити інклюзивне навчання.

На жаль, українських вчителів справді обмежує незнання англійської. Непогано говорять лише самі вчителі англійської та й то не всі. А на закордонних програмах мову треба добре знати.

Міністр Ганна Новосад нещодавно заявила, що в МОН думають над окремим наскрізним курсом з підвищення кваліфікації вчителів щодо речей, які можна використовувати, незалежно від предмета (креативність, робота у команді). Чи допоможе це українському вчителю?

Абсолютно допоможе, адже вчителі хочуть навчатися.

Втім, у соцмережах освітяни чимало скаржаться на такі ідеї. Мовляв, вчителі і без того навантажені, деморалізовані, мало заробляють. Простими словами: не мають ресурсу дивитися вебінари та слухати умовних менторів…

Якщо у вчителя немає ресурсу, він не має бути вчителем. Або він «вигорів» та потребує перепочинку та зміни своєї життєвої філософії, або це взагалі не його професія, і він має з неї піти. Щороку через нас проходять тисячі вчителів з таким самими зарплатами та завантаженістю, але вони все одно проактивні. Вони не чекають, коли Міністерство щось для них зробить, а самі змінюють ситуацію навколо себе, ще й колегам допомагають. Звісно, самотужки важно, тому підіймати зарплати вчителям та проводити реформу підготовки в університетах також вкрай важливо.

Вчителі не чекають, коли Міністерство щось для них зробить, а самі змінюють ситуацію навколо себе, ще й колегам допомагають / фото з особистого архіву Зої Литвин

Якщо вас цікавить міжнародний досвід, рекомендую згадати Грузію. Після «Революції троянд» за міжнародні гранти вони збільшили зарплатню вчителя від двохсот до тисячі доларів. Але паралельно були збільшені вимоги до вчителя. Якщо вчитель хотів отримувати нову зарплату, він мав скласти професійний тест на володіння англійсько, сучасними методами оцінювання, методичними інноваціями. Якщо тест не склав, маєш вибір – залишитися викладати на двісті доларів або піти на пенсію, яку зробили по триста доларів. Це «вимило» з професії не проактивних вчителів, які не хотіли навчатися або просто «вигоріли». Як на мене, досить вдалий шлях.

Назвіть одну з найбільших проблем у шкільній освіті, яку ви б виправили в першу чергу, маючи на це ресурс.

Якщо обрати одну, то, напевно, саме її не вдасться виправити самими ресурсами. Маю на увазі, усвідомленість батьків щодо виховання дітей у школі. Будь-яка, навіть найпрекрасніша, реформа не буде рухатися без роботи «трикутника» – вчителі, учні, батьки. Наразі я спостерігаю це бажання у вчителів та учнів, а у батьків переважає тривога.

Річ у тім, що батьки – це продукти старої радянської системи освіти, тому не розуміють, якою має бути класна школа. Нерідко батьки не підтримують вчителів у інноваціях чи починають казати: «Ой, давайте все-таки повернемо оцінювання у перший клас… Нам це важливо. Ой, чому зелена ручка, давайте червону». Тому я витрачала б більше інформаційного та фінансового ресурсу на те, щоб допомагати батькам ставати кращими та усвідомлювати, як правильно співпрацювати зі школою.

Щодо співпраці зі школою. Натрапляла на коментарі батьків про те, що вчитель завжди несе відповідальність, якщо дитинане хоче йти до школи. Щоб ви сказали батькам, які так думають?

Якщо дитина не хоче йти до школи, значить, справді, є якісь фактори. Задача батьків – допомогти виявити цей фактор та підказати його вчителю. Батьки мають приєднатися, а не чекати, що вчитель сам все виявить. Все-таки батьки більше знають та відчувають своїх дітей.

А переходити на хоумскулінг чи йти до приватної школи – це вихід?

Це не порівнювані речі. Приватні школи, як правило, мають більше ресурсів на інновації. В кейсі нашої Новопечерської школи є засновник з певною ідеєю та бажанням заради неї працювати. Тобто, це інше освітнє середовище. Втім, є державні школи, які також спромоглися це зробити.

Хоумскулінгу я трошки боюся. Зараз у багатьох батьків є протест проти системи. Розуміючи, що школа радянського формату дітям не дуже в радість, вони їх залишають на хоумскулінг. Але насправді мало батьків справді зможуть ефективно навчати дитину вдома. І тільки через свій крик душі проти системи, можуть втратити чимало. Адже не треба забувати, що нашу успішність у дорослому житті на вісімдесят відсотків визначає не те, наскільки глибоко ми вивчили математику чи хімію... Важливе наше вміння співпрацювати з іншими та розв’язувати проблеми команди. Цьому діти навчаються лише в групі інших дітей, тобто, у школі.

Якою має бути роль вчителя в сучасних українських школах?

Сьогодні доступ до знань необмежений, тому вчитель має бути фасилітатором освітнього процесу та наставником. Він розпалює навчальний інтерес у дітях, але дає можливість їм самим шукати відповіді, супроводжуючи в цьому процесі відкриттів.

Якщо взагалі говорити про найважливішу відмінність сучасної школи, то треба від моделі «напхати дитину знаннями» переходити до моделі «відшліфувати діамант», яким є кожна дитина. Як кажуть мої канадські колеги: «На уроці в школі має бути дуже багато розмов, але говорити має не вчитель, а діти».

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter