​​​​​​​Богдан Тодчук: Ціна інструменту зі сміття не вимірюється грошима. Такі речі стають дорогими, коли проходять певний еволюційний шлях, як гітара сера Браяна Мея з гурту «Queen»

Про те, як та навіщо створювати музичні інструменти зі сміття, чому вони не гірші за фабричні інструменти, про зв'язок музики та науки, а також про те, чи може хобі приносити не тільки моральне задоволення, а й достатньо фінансів, в інтерв’ю УНІАН розповів київський мейкер Богдан Тодчук.

Фізик за освітою Богдан Тодчук працює айтішником в «Укроборонпромі», тренує підлітків для програми-конкурсу у сфері роботехніки First Lego League та… створює музичні інструменти зі сміття.

УНІАН зустрівся з ним в київській мейкерській майстерні, де Богдан працює кілька вечорів на тиждень. Чоловік показує нам заготовку майбутньої скрипки, деревина для якої колись також була звичайним сміттям. Та, натхненний своїм хобі, Богдан побачив гарне дерево у викинутих дошках з полупаною фарбою. Поки триває творчий процес, чоловік розповідає нам про те, навіщо взагалі створювати музичні інструменти зі сміття, чому вони не гірші за фабричні, чи бачить він своє хобі у якості сімейного бізнесу і як пов’язані музика та наука.

Ваша основна робота – IT. Створення музичних інструментів зі сміття – це тільки хобі чи вже певний підробіток?

It's a treack guestion (Це хитре питання). Подивимося, як люди будуть далі звертатися із замовленнями. Хотів би, щоб наша розмова мала фідбек, і мені замовили ще кілька інструментів. Поки що це не приносить прибутку, але мені однаково подобається робити. Коли з набору дошок складається справжній музичний інструмент, коли чуєш звук – це справді прикольне відчуття.

Тодчук: Свою першу восьмиструнну гітару я зробив ще у школі / фото УНІАН

Коли та за яких умов ви взагалі почали цим займатися?

Свою першу восьмиструнну гітару я зробив ще у школі. В студентські роки мав китайську бас-гітару, разом з другом грали у гурті, мали безліч ідей. А це вже був 2013 рік, я також працював айтішником. Вечорами вкладав сина спати, а сам їхав ганяти на велосипеді. Мені це дуже подобалося. Знаєте, велосипед – це теж своєрідний музичний інструмент, бо музику задає дорога. Ґрунтова взагалі забезпечує особливі збиті ритми та зміну дихання (посміхається)…

Все це кажу до того, що мені не вистачало просто основної роботи, не відчував себе повністю реалізованим. Творча енергія продовжувала бродити в мені, і треба було її нарешті задовольнити. Почав читати блоги про гітарну справу, дивитися ворклоги на Instructables (веб-сайт для любителів робити речі власноруч, – УНІАН).

А чому вирішили використовувати сміття?

Для створення інструмента потрібна деревина, яка висихала досить довгий час. Шматочок дерева зі Сполучених Штатів, яке висихало сорок років, коштує десь триста баксів. Але деревина, яка висихала природним шляхом десь на Дарниці, підходить для роботи так само. Переважно, знаходжу бук та дуб. Кленові ніжки від стільця та березові дошки – це вже везіння. Розбиратися у деревині навчився також завдяки інтернету.

Для створення інструмента потрібна деревина, яка висихала досить довгий час / фото УНІАН

Зі старої деревини, яку власники викинула на смітник, можна зробити пристойний музичний інструмент з індивідуальним звучанням. Звуки гітари зі сміття не поступаються фабричним. Тобто, це економічна доцільність. Крім того, це екологічно. А екомотивація у мене була завжди. Я на дві попередні роботи на велосипеді їздив, ми в сім’ї сортуємо сміття та намагаємося використовувати мінімум поліетилену.

Озвучений вами термін висихання деревини для створення інструменту сорок років, він умовний?

Приблизно. Чим більше, тим краще. Річ у тім, що річні кільця дерева мають бути щільними. Чим щільніші кільця, тим кращою будуть акустичні можливості матеріалу. Між іншим, оскільки сушка деревини в природних умовах – це процес довгий, поширена практика сушити дерево в мікрохвильовці. Але так дерево втрачає свою структуру та звук губиться.

Деревину шукаєте на звалищах?

Зазвичай, це смітники поруч із будинками. Коли йдеш з роботи та бачиш гарний шматок дерева – hard wood – треба брати. Бо, наприклад, з перемичок стільця багато не зробиш. Тим більше, я роблю в інструментах наскрізний гриф, а для цього потрібен суцільний шмат деревини.

Обираю, переважно, бук чи дуб, бо потрібне більш-менш тверде дерево. М’які породи, насамперед, хвойні не підходять. Вони можуть бути сильно смолисті, їх важко обробляти, а звук – губитиметься. Також бувають знахідки на ситуативних звалищах. Нещодавно їхав повз одне таке на півдні Києва, примітив гарні ніжки від стола, наступного разу заберу.

Хоч раз купували деревину для роботи?

Один раз купував накладку на гриф. Це було червоне дерево.

Коли йдеш з роботи та бачиш гарний шматок дерева – треба брати / фото УНІАН

Чи успадкована ця ваша пристрасть до музики та творчої роботи, як то кажуть, руками? Серед близьких є майстри?

Напевно, це в мене від діда. Його вже нема серед живих, а це був напрочуд цікавий чолов’яга. У дитинстві, ще за часів німецької окупації, він зробив балалайку, використавши для неї сталеві дроти від німецької телефонії. Потім ще грав на ній. Дід заочно закінчив старшу школу, самотужки зробив клавішний музичний інструмент, любив електроніку та музику. Прикро, що, можливо, через свою недостатню гнучкість, він не рухався далі. Бо, пам’ятаю, вже в моєму дитинстві електронікою чи музикою він не займався. Хоча здоров’я вистачало. Тому, Богдане з майбутнього, прочитай це - ніколи не зупиняйся (сміється).

«Йшов додому повз смітник і побачив чотири ніжки від стола… Вийшов баритон, який я виготовив практично без інструментів», – так ви розповідали про роботу над своїм першим інструментом зі сміття. Пригадайте, як тоді реагувала ваша сім’я та друзі?

Друзі казали, мовляв, молодець, роби. А сім'я нарікала на пил через дерево вдома. Це був десь 2014 чи 2015 рік. Зараз, звичайно, домашні вважають мене крутим. Подружка дружини жартує: «Будеш фронтменом на Новому році». Найближчий колега також каже: «Чувак, ти крутий».

Тодчук: Друзі казали, мовляв, молодець, роби / фото УНІАН

Свої перші інструменти ви робили на балконі. Які труднощі були через це?

Під час роботи над першим інструментом у мене не було струбцин. Втім, була цегла та фантазія. А, як на мене, в цій справі напрочуд важливу роль грає саме фантазія. Завжди можна щось вигадати… Вигадували ж люди за часів античності, як перевозити великовантажні об'єкти з Єгипту до Греції. Звичайно, певні труднощі були. Все-таки цегла – не струпцин. Клей може пливти, маєш відчувати балансування. Тому, коли робив перший восьмиструнний баритон, у мене накладка поплила вбік, було багато додаткової роботи. Навіть просто прямої пилки мені вдома не вистачало.

Як отримали можливість працювати в київській майстерні WokaWoka?

Мейкери взяли мене у своє ком’юніті. Якось у програмі Майкла Щура я побачив Світлану Бовкун та Юрія Власюка з Kyiv Maker Faire, та написав їм: «Привіт, я гітари зі сміття роблю, переміг на Instructables». Вони запросили взяти участь у їхньому заході, під час якого, наприкінці 2017 року, я познайомився з мейкерською спільнотою, мене запросили безкоштовно працювати в WokaWoka.

В майстерні я зробив вже три проекти. Наприклад, гітару своєму другові Олегу. Вона прикольна вийшла – звичайна шестиструнна, але мензура в ній трішки більша. Це дає більше обертонів на всіх частотах. Вона ще й естетично напрочуд гарна. Я її завершив навесні цього року.

Також мультимензурку, яка зараз бере участь у конкурсі на Instructables. Це взагалі один з моїх найгарніших проектів. Її я зробив останньою, вона вийшла найбільш сміттєва – гриф, зроблений з пофарбованої спресованої мішковини.

Першим замовником був друг Богдана. З особистого архіву Богдана Тодчука

Вам важлива оцінка ваших робіт іншими мейкерами?

Я спілкуюся тільки з тими, хто працює в майстерні. Але мені завжди важлива оцінка, зокрема, моя внутрішня. Певно, це комплекси. Втім, я знаю недоліки своїх інструментів. Тому, якщо мені на них вказати, просто відповім: «Я знаю».

Таке вже було?

Між іншим, так. Один чувак з Woodstock Guitars звертав увагу на недоліки у ладах однієї моєї гітари. Але, зауважу, що я сприймаю будь-яку критику. Тим більше, конструктивну.

Скільки загалом ви вже зробили інструментів зі сміття? Хто ваші клієнти?

Менше ніж десять. Робив гітари, одного разу кахон зробив зі знайденого ДСП. Фактично, поки що всі мої клієнти акційні. Першим клієнтом був мій друг, якому зробив гітару за собівартістю. Другому клієнту дарую гітару. Також безкоштовно зробив контрабас для актора Ігоря Димова з київського театру ДАХ. Але ціна справді не вимірюється грошима, бо тепер мене запрошують на будь-яку виставу. Маю зараз потенційного клієнта, який хоче акустику.

Ціна справді не вимірюється грошима / фото УНІАН

Знаєте, насправді час пролетів, хоча взагалі процес повільний та плавний. Виношуєш ідеї, ходиш навколо них. Плюс, замовлення не приходять надто швидко. Зараз працюю над скрипкою та бандурою. Скрипку також роблю ще за акційною ціною, по собівартості. В ній взагалі немає нового дерева – все дерево зі сміття. Однак, думаю, що це буде взагалі непомітно. Бо я вибрав дуже красиве дерево. Її замовниця сказала, що хоче інструмент із душею. Тож розумію свою відповідальність.

Нещодавно в медіа вийшла про мене стаття, після якої чоловік замовив зробити йому бас. Попередньо порахована вартість гітари становила близько шести з половиною тисяч гривень. Плюс, я трохи накинув за роботу, бо хочеться починати отримувати фінансовий фідбек. Клієнт відмовився, сказав: «Дорогувато». Будемо чекати наступних. Можливо, вам потрібен інструмент?

Я не вмію грати.

Навчитеся, головне, мотивація.

Якщо ми вже почали розмови про гроші, уточніть орієнтовну вартість виробів.

Від десяти тисяч гривень. А далі все залежить від кількості струн, складності конструкції і технологічності.

Якісні речі коштують дорого, бо справа в технологічності / фото УНІАН

Як визначаєте ціну?

Рахую фурнітуру та аксесуари (кілки, лади, звукознімачі, електроніку, штекери, ремні за бажанням, анкер) – з чого складається виключно собівартість. Потім додаю за свою роботу.

Кажуть, гарні якісні речі не можуть коштувати дешево. Ви з цим згодні?

Насправді, так і є. Якісні речі коштують дорого, бо справа в технологічності. Технологічний пошук займає багато годин. У крайньому разі такі речі потім стають дорогими, бо часто проходять певний еволюційний шлях. Наприклад, гітара сера Браяна Мея, члена гурту «Queen». До речі, він теж фізик за освітою. Він сам зробив гітару з дуба, коштувала вона двадцять фунтів, а зараз вартість її значно більша.

Звісно, мою першу гітару можна дешево продати. Але на ній я набив шишки, і тому вона дорога. Чим далі, тим у мене виходить краще. Це розуміння приходить з досвідом та має свій цінний шлях. Мій баритон, який переміг на Instructables, має напрочуд класний баланс. Поставив його на коліно – відпочиваєш. Встав вертикально – зручно дістати до всіх елементів.

Скільки часу займає виготовлення однієї гітари?

Якби займався цим щодня, то зробив би за два-три тижні. Чи навіть за тиждень, якщо працювати по вісім годин. Однак я займаюся цим десь два-три вечори на тиждень, тож робота розтягується на чотири-шість місяців. Адже основна робота, замовлення на інструменти, діяльність у First Lego League... Плюс, вільний мейкінг вдома – апарати якісь робимо разом із сином Тішкою. Це дуже прикольно.

Пам’ятаєте колись була програма «Очманілі ручки»? За сучасних технологій все можна робити рівнем вище. Певно, це у мене не дар, а прокляття – прагнути з усього зробити якийсь механізм. Мені надзвичайно цікаво проводити час зі своїм сином, і йому зі мною. Буває, каже мені: «Тато, ти знову до майстерні? Давай гратися».

Тодчук: Мені надзвичайно цікаво проводити час зі своїм сином / фото УНІАН

Ви тільки робите гітари чи самі граєте?

Систематично граю. Вдома у мене чотири гітари, зроблені самотужки.

Як еволюціонували ваші вироби за роки роботи? Можливо зараз більше приділяєте увагу естетиці чи чомусь іншому?

Мені подобається наскрізний гриф у гітарах. Щоб смикнув струну, кави попив, а звук ще лунає… Так от, саме гриф я почав робити реально краще. А загалом маю бажання довести до ладу деякі свої інструменти. Якщо говорити про різницю у роботі, то з досвідом починаєш все робити більш спокійно. Це можна порівняти з дитячим небажанням йти спати, бо хочеш гратися. Спочатку у мене з інструментами було щось схоже – я прагнув зробити все якнайшвидше, хотів скоріше побачити інструмент готовим.

Чи бувало так, що за ескізом на папері все гаразд, а створена річ - не дуже?

Насправді, у мене все навпаки. Ескізи я малюю дуже приблизно, а потім переношу малюнок у векторну графіку, друкую трафарет. Дивлюся, подобається мені чи ні. Результат може відрізнятися від векторної моделі, адже впливає, зокрема, дерево. Але інколи результат виходить таким, що сам не очікував. Наприклад, мультимензурна гітара вийшла у мене реально гарна.

Мультимензурна гітара. З особистого архіву Богдана Тодчука

Не думали додати своїм інструментам індивідуальності? Можливо, гравіювання?

Згоден, що торгова марка має бути. Взагалі я фанат британського скетч-шоу з 60-х років «Летючий цирк Монті Пайтона». У ньому на початку шоу схожа на безхатченка брудна людина каже, похрипуючи: «It's...» Мені дуже сподобалось б, якби назвати так торгову марку. Але тут напрочуд важливо, з яким виразом це говорити (сміється).

Ви себе якось рекламуєте?

Поки що, ні. Не знаю, чому. Можливо, недостатньо виріс. А можливо, здається, що реклама приверне більше замовників, тому буду змушений зав'язати з основною роботою. Але ж перед цим треба чітко бачити стратегію розвитку, продумати, чим заповнити цей фінансовий gap year.

Богдан Тодчук: Поки що у нашій сім'ї я єдиний музично залежний / фото УНІАН

Уявімо, що проект стає комерційно успішним. Чи хотіли б долучити сина, щоб у перспективі був сімейний бізнес?

Я вже примушував його шліфувати (сміється). Відверто кажучи, хочу, щоб він сам вирішив. Можливо, його взагалі музика не захоплює. Поки що у нашій сім'ї я єдиний музично залежний. Нехай його свободу ніщо не обмежує. Син, чув?

При яких умовах ви б відмовилися зробити якийсь інструмент?

Новий інструмент мені завжди цікаво робити, а відмовився б робити репліку. Їх хоч греблю гати, я не хочу їх робити.

Є поширений вислів про пошук справи життя, яку радять визначати за принципом – чим займалися б, якби могли не думати про гроші. Чи обрали б своє хобі, як основний напрямок діяльності?

Насправді, моя відповідь буде розмазаною. Так, мені подобається музика. Але ще подобається наука, і я не бачу для себе одного без іншого. Тому, можливо, займався б популяризацією науки і музики. Між іншим, я закінчив кафедру експериментальної фізики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і освіта напрочуд допомагає в хобі. Наприклад, знаю, що для більшої акустичної віддачі бажано, щоб передня та задня стінка інструмента були зроблені з різних матеріалів. Щоб вони були в протифазі.

Новий інструмент мені завжди цікаво робити / фото УНІАН

Також я завжди хотів будувати ракети, якісь транспортні засоби. Наразі мені дуже подобається займатися зі своїми підопічними підлітками в First Lego League. Минулого року наша команда розробила макет пральної машини для космосу та перемогла у змаганнях.

Малим я також займався наукою, мав домашню лабораторію, але друзів-однодумців у мене не було. Сьогодні ж серед цієї молоді, яку щиро вважаю нашим майбутнім, я їх знаходжу. На мою думку, будь-яка людина має якось вплинути на майбутнє. Всі ми, як ракетні ступені – розганяємо ракети. Чим більше розжену, тим на вищу орбіту вони вийдуть та більшого досягнуть.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News