Звільнені з полону моряки: ми вистояли, тому що нас вдома любили і чекали

"Пірати забрали у мене все: ноутбук, відеокамеру, одяг, телефон, плеєр, всілякі дрібниці. Бачите, що на мені надіте, і ще в сумці бритва, шкарпетки і труси. Більше нічого немає..." Репортаж

У жовтих футболках з написом “Україна”, втомлені, але неймовірно щасливі,  українські моряки, які 45 діб провели в полоні сомалійських піратів, ступили на рідну землю. В аеропорту “Бориспіль” їх зустрічали найближчі люди - дружини і батьки.

Сльози радості, обіймів, обіцянки. На обличчях моряків проступає скупа чоловіча сльоза.

- Я йому присяглася, що все дозволятиму, навіть що раніше забороняла, – з посмішкою розповідає дружина другого механіка Олена Ілюшкіна з Вилкового Одеської області. 

Про те, що чоловік знаходиться в полоні, Олена дізналася тільки через три тижні після того, що сталося. Чоловік подзвонив і сам розповів, хоча зізнався, що не хотів говорити, щоб не хвилювати. Моряки спочатку думали, що все швидко вирішиться і рідним не доведеться хвилюватися. Але їх надії не виправдалися.

Валентин Барташов

- Захоплення почалося в денний час десь о 13:30 під час обідньої перерви, - розповідає УНІАН капітан “Леманн Тімбер” росіянин Валентин Барташов. - Два швидкісні катери почали швидко підходити до борту і звідти обстрілювати нас з автоматичної зброї.  Це був “Калашников” китайського виробництва. У нас був низький борт і я зробив маневр піти від них, “придавити”, грубо кажучи, але вже було пізно.

Пірати захопили судно і весь екіпаж тримали на верхньому містку. Моряки попросили відправити як мінімум двох чоловік до машинного відділення, щоб вони стежили за станом судна. Сомалійці погодилися.

Під час захоплення судна з необережності загинув один пірат. Він намагався підтягти свій катер ближче до судна, і його викинуло за борт.

- Коли ми стали на якір, то сім`я, до якої він належав, сказала: “Вирізати весь екіпаж, тому що він убив нашого”,  - ділиться капітан. - Тоді виникла загроза життю всім морякам. Нам потрібно було вести переговори. Ми пояснювали, що екіпаж не має до цього ніякого відношення. Було важко, але ми довели.

Захоплювало моряків одне угрупування, потім на борт прийшли ще два угрупування.

- Ми відчували тиск. Ставлення мінялося. Не фізично, а морально знущалися з людей, - розповідає старший механік Віталій Рудніченко.  

З провізією теж почалися проблеми. Сомалійці забирали продукти і відвозили на берег. Коли продукти закінчилися і красти було нічого, розкривали рятувальні засоби, брали звідти сухий пайок і питну воду.

- Наш кухар, який готував для сомалійців, треба віддати йому належне, крав частину продуктів і приносив до нас туди на місток, - згадує Барташов. 

Спочатку пірати зажадали викуп у розмірі $3 млн. Компанія сказала, що може виплатити тільки $200 тис. Був створений антикризовий штаб у Гамбурзі. Торги дійшли до $1 млн. Але компанія погодилася на $500 тис. У результаті зупинилися на $750 тис. Але пізніше судновласник заявив, що має тільки $597 тис. і не може знайти решту суми.

- Йшла гра, гра людськими життями, - з гіркотою каже Рудніченко.

- Я думаю, компанія виділила $1 млн. Вони їх поклали в банк. А ви самі розумієте, який відсоток може крапнути за місяць. І це затягнулося до тих пір, поки нас не забрали на берег, - додає капітан.

Моряки розповідають, що переговори велися некоректно. Після розмов з представниками компанії пірати кидали трубку і злилися.

- Вони постійно виводили піратів з себе. Люди вели переговори і за це ще одержували гроші. Містер Джеймс не питав нас про самопочуття, про допомогу нам, а тільки цікавився, скільки залишилося пального, скільки судно ще може протриматися.

Після випробування полоном моряки зазнали випробування самою природою - шторм в 8-9 балів, а потім і технікою - вийшла з ладу одна з турбін головного двигуна, і судно лягло в дрейф. 

- Ми вистояли, тому що нас вдома любили і чекали, - поділився капітан, і з ним погодився весь екіпаж.

Наймолодшого моряка – електромеханіка Сергія Алімова зустрічає вся сім`я – батьки, сестра, дружина. Дружина Катя вся в білому, як наречена І недивно, у подружжя маленька річниця весілля – 1 рік і 1 місяць.

 

- З “Леманном” я більше ніколи не співпрацюватиму. І раджу всім морякам ніколи у жодному випадку не йти на роботу в цю компанію, - ділиться Сергій. - Так не по-людськи до мене ніхто не ставився. Представники компанії прямим текстом говорили: “Ми нічим не можемо вам допомогти. Робіть що хочете: хочете вмирайте, хочете стрибайте за борт. А ми грошей не дамо.” Для них ці гроші дрібниця - кілька добових, які приносить судно. Вчора представники компанії чітко і ясно дали нам зрозуміти, що ніхто нікому нічого не заплатить, як компенсацію за всі наші муки запропонували одну місячну зарплату. 

- Це правда, що пірати забрали у вас всі особисті речі?

- Пірати забрали у мене все: ноутбук, відеокамеру, одяг, телефон, плеєр, всілякі дрібниці. Бачите, що на мені надіте, і ще в сумці бритва, шкарпетки і труси. Більше нічого немає.

На честь свого порятунку Сергій вирішив зробити наколку.

- Поки не знаю, що. Але її точно можна буде показати, - сміється моряк.

Поряд з сином стоїть мама. Обіцяє, як тільки приїдуть додому тут же почне його відгодовувати. Насамперед – домашній борщ.

- А пустите сина в наступне плавання? – питаю у Ніни Олександрівни.

- Це його рішення, - дипломатично відповідає мама.

- Думаю, ходитиму. Я більше нічого не вмію.

Валентин Барташов теж не хоче розлучатися з морем.

- Що капітан може робити на березі? Звичайно, якщо здоров`я дозволить, я продовжу свою роботу.

Чи вдасться морякам одержати компенсацію за всі свої страждання, говорити поки рано.

- Вчора ми просили 30 тисяч євро компенсації – нам не дали ні копійки. Тепер ми вимагатимемо 100 тисяч євро кожному морякові, - категорично заявила Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова.

Якщо справа не вирішиться мирним шляхом, омбудсмен має намір подавати позов до суду.   

 Анна Ященко

Фото Євгена Орловського і Дмитра Купріяна /УНІАН