Фінал секонд-хенду: по кому вдарив міністр економіки?

«Риємося, копаємося, модно одягаємося». «Розпродаж: підходимо, вибираємо, купуємо». «Нові плаття, як у Юлії Тимошенко, ціни різні, фасони модні». Репортаж

Богдан ДАНИЛИШИН

У нашій країні заборонили секонд-хенд. Кабінет міністрів України на засіданні 5 листопада прийняв ухвалу «Про заборону ввезення на митну територію України, як давальницької сировини, одягу та інших використовуваних виробів».

Міністр економіки Богдан Данилишин занепокоївся гігієною ввезеного ганчір`я і заразом - інтересами вітчизняної легкої промисловості і вирішив наплив дешевого одягу припинити. Саме його відомство ініціювало таке рішення.

Мені одного разу доводилося спілкуватися з міністром економіки, ще коли він був головою Ради з вивчення продуктивних сил України. Тоді пан Данилишин з недитячим запалом виступав проти будівництва каналу Дунай – Чорне море, захищаючи екологію придунайського регіону і заразом, через невідання, інтереси румунських портів, точніше – їх голландських власників, яким цей канал міг стати могутнім конкурентом.

Секонд-хенд – це, звичайно, не канал, це зовсім не той розмах «захисту», але і за часів фінансової кризи є можливості для «освіченого лобізму». У даному випадку: Ради національних асоціацій товаровиробників і Української асоціації підприємств легкої промисловості.

Цієї неділі я вирішила сходити на секонд, на прощання перед їх закриттям – заразом щось прикупити. Секонд-хенд - своєрідне місце. Тут свій сленг, сюди заходять представники всіх прошарків суспільства, аж до тих, що межують з класом «дрібної» буржуазії. Тут одягаються пенсіонери, бюджетники і багатодітні або самотні мами. Я б сказала, що для останніх секонд - це просто порятунок. Адже тут можна купити чадам навіть роликові і фігурні ковзани – розкіш недоступна дітворі з неповних і багатодітних сімей, якщо купувати їх в магазинах. Тут часто тиняються студенти всіляких художніх училищ, риються, щоб набрати хорошої фурнітури з іноземного шмаття і створити дешеву, але свою дизайнерську річ.

І, нарешті, є третій тип відвідувачів секонд-хенду. Це за нинішніми мірками, небідні люди, які, проте, строго слідують особистому фінансовому плану і витрачають на одяг не більше десяти відсотків сукупного доходу. Це важко, враховуючи, скільки коштує взуття, на якому не заощадиш, у тому числі і дитяче. Але – можна.

Одна моя приятелька, чоловік якої займає пост заступника редактора ділового видання, яка раніше просаджувала в магазинах одягу до півтора тисячі доларів в місяць, зараз повністю перебудувалася. З появою дітвори у неї сформувалися нові задоволення: вона стала, за можливістю, одягатися в секонд-хендах, а на заощаджені кошти або купує дітям інвестиційні сертифікати, або в банках щомісячно – по золотому злитку в два-три грами, або ж продумує, як би їй дістати новий вигляд страховки. Інвестиції в майбутнє – хіба не цьому нас намагаються учити наші провідні економісти і нинішні керівники фінансових установ?

У таких роздумах добралася я до метро «Лісова», де розташований найдешевший столичний секонд.

І почула знайоме: «Риємось, копаємось, модно одягаємось». Напевно, так кричать на східних базарах. Продавці секонду суцільно - араби. Іноді цим хлопцям з сильною засмагою допомагають наші дівиці. Це гірше, тому що торгуватися з українками важче. Тим більше, що ці панянки чудесно знають лейби європейських виробників.

– Ахмед, це ж «Бетті Берклі»! Ще і нова, з етикеткою. У тебе совість є: тридцять і ні копійки менше. Я тут у тебе що, за гривню в день стояти буду?

– Даю дешевше тільки заради твої прекрасні очі, – прихильно каже мені Ахмед.

У Ахмеда таке кліше: він завжди поступається заради чогось, при мені він він продав дешевше якійсь панночці заради «день народження своєї мами», а ще раніше, заради «твій маленький син, схожого на мій брат». Чим хороший секонд – тут завжди можна виторгувати половину. А самі араби люблять робити «акції». Зазвичай залежаний товар вони знімають з плічок і викладають на столи, продаючи светри по п`ять гривень, а три - на десятку. Так от, після нашого вступу у СОТ вони цю звичайну практику обставили як акцію «заради нашого вступу у СОТ».

«Нове надходження, новий привіз, підходимо, вибираємо, купуємо», – почула я в наступному наметі.

Цього разу пощастило моїй подрузі. Пощастило, тому що це успіх – знайти плаття від «Лори Ешлі», але на жаль, ними торгувала українська дівчина, яка відмінно знає ціну товару.

– Дівчино, але це ж колекція дворічної давності, – торгувалася моя подруга.

– Це – «Лора», причому нова – з етикетками, не подобається – купуйте на Троєщині, – відрізала продавщиця, відмінно знаючи, що ми нікуди не дінемося. Нові плаття з тонкого трикотажу в однойменних магазинах коштують в Києві не менше, ніж триста доларів.

«Нові плаття, як у Юлії Тимошенко, ціни різні, фасони модні», – заспівав під вухом араб, і моя подруга потягнула вподобані плаття в примірочну. «Лора Ешлі» – це не «Луї Віттон», але їй не хотілося, щоб плаття пішло з-під носа.

Після покупок ми з подругою заходимо на каву, обговорюємо, де одягатимемося, якщо секонд закриють. І мови бути не може про перехід на якого-небудь вітчизняного виробника. (І міністр економіки чудово це розуміє). Все, що є конкурентоздатного на столичному ринку, – це кілька фабрик, які шиють пальта, і кілька, – які шиють костюми. Секонд - їм не конкурент, за пальтом і костюмами люди ходять у магазини. І ясно, що ті, хто багатший, просто почнуть ходити по розпродажах і стокових магазинах. Підтримуючи аж ніяк не вітчизняного, а дуже навіть китайського виробника і українського імпортера. А ті, що реально бідні, побредуть на троєщинский ринок, підтримуючи менш добросовісного китайського виробника і витрачаючи на це третину зарплати.

Подруга-студентка лютує:

– Ти бачила, як одягнений міністр економіки?

– У нього відмінні костюми. Ті, що я на нім бачила, нічим не гірші за ті, що їх носять депутати. Треба б поцікавитися, який вітчизняний виробник їх шиє? – продовжую я.

– І як він умудряється купувати їх на зарплату? -  запитує моя супутниця.

Секонд-хенд - бізнес – не український винахід. Магазини ношеного одягу є у всіх столицях світу. А модель Кейт Мосс, обличчя всесвітньовідомих брендів, улюблениця західної молоді, демонстративно риється в секонд-хендах. Вона робить це не тільки у пошуках унікальної речі 70-х, але і протестуючи проти панівних настроїв споживацтва.

Мені здається, що з появою секондів ми стали менше думати про ганчірки і те, де їх узяти, тому що все дорого.

Звичайно, в Україні є своя специфіка. Секонд з`являється так. Благодійні фонди, куди зазвичай здається ношений, а часто зовсім не ношений одяг, частину свої запасів продають, щоб мати гроші для своїх проектів. Але якщо в більшості країн секонд-хенд внутрішній – його як одержують усередині країни, так і продають там же, то у нас він привізний. За даними Мінекономіки, обсяги ввезення вказаної давальницької сировини в 2007 році збільшилися в порівнянні з минулим в 10 разів. Обсяги ввезення такої давальницької сировини за 5 місяців 2008 року склав 635,9 тонн на суму 96,3 тис. доларів. Без малого сто тисяч – сума достатньо пристойна, щоб міністерству економіки зайнятися гігієною нації. Адже для працевлаштування і гаманця нації це міністерство вже зробило все, що змогло.

Маша Міщенко