Куди спливає Іллічівський порт...

У гру вступив  Мінтранс. Вінський тимчасово усунув начальника порту Скворцова від виконання обов`язків. Схоже, вельми доречною виявилась і позапланова перевірка КРУ...

Наприкінці жовтня ЗМІ повідомили про те, що начальник Іллічівського морського торгового порту Геннадій Скворцов наказом Мінтрансу тимчасово усунений від виконання обов`язків. Також повідомлялося про позапланову перевірку комісії КРУ на підприємстві – на запит голови парламентського Комітету у справах боротьби з корупцією і організованою злочинністю Ігоря Калетника.

Паралельно з цим в окремих засобах масової інформації з`явилися повідомлення про загрозу рейдерської атаки, яка нависла над Іллічівським портом.

Згадкою про рейдерстве, мабуть, сьогодні вже нікого не здивуєш. Але, здається, вперше в зв`язку з цим йдеться про порт. До того ж  Іллічівський морський торговий порт, який у січні цього року відзначив свій півстолітній ювілей, - найпотужніше підприємство з передовою технологією виробництва, що відповідає міжнародним стандартам, один з лідерів за обсягом перевалки вантажів і контейнерів у країні. Портові причали і термінали дозволяють перевантажувати за рік до 20 мільйонів тонн різних вантажів, а, як відомо, перевалка контейнерів приносить високі прибутки.

Не буде перебільшенням сказати, що Іллічівський порт – це своєрідна візитівка України як морської держави.

Тому згадка про рейдерську атаку на цього гіганта, можливо, є журналістським перебільшенням?

Для того, щоб спробувати відповісти на це запитання, варто пригадати дещо з недавньої історії порту.

У березні 2005 року найбільший оператор контейнерних перевезень у Росії «Національна контейнерна компанія» заснувала в Україні свою дочірню компанію «Укртранськонтейнер» з місцем її реєстрації в Одесі. Того ж року зазначена компанія уклала з Іллічівським морським торговельним портом договір про спільну діяльність, відповідно до якого вона зобов`язувалася інвестувати в модернізацію існуючого портового технологічного устаткування і розвиток інфраструктури контейнерного терміналу близько 500 мільйонів доларів США. Натомість, порт зобов`язувався внести до спільної діяльності своє нерухоме майно.

Тут необхідно зазначити, що «Національна контейнерна компанія» контролюється одним з російських олігархів і депутатом Держдуми Віталієм Южиліним, який почав свій шлях у бізнесі з торгівлі нафтопродуктами в Нижньовартовську, але потім виявив цікавість до контейнерних перевезень. Скандальної популярності російський бізнесмен Южилін набув завдяки резонансній у Росії оборудки з державним санкт-петербурзьким Морським портом, який він спочатку купив, а потім продав, вправно обійшовши при цьому юридичні міни російського законодавства.

Тобто, договір про спільну діяльність, підписаний між українським портом, що перебуває в державній власності, і контрольованою російським бізнесменом компанією «Укртрансконтейнер», фактично означав «потрапляння» Іллічівського порту у відповідну зону впливу.

Що це принесло підприємству?

По-перше, з`ясувалося, що нечувані півмільярда доларів інвестицій, прописаних у договорі, насправді виявилися дутими: умовою внесення цієї суми була явно нездійсненна норма - передача портом компанії намитої території, яка є міською власністю Іллічівська. Звісно, виникає питання, куди дивилися юристи порту, коли укладався договір, але факт залишається фактом – оскільки виконати цей пункт неможливо, отже, порт не одержить обіцяних п`ятисот мільйонів інвестицій.

По-друге, як виявилось, складений так цікаво договір передбачає, принаймні, на першому етапі спільної діяльності, що частка прибутку порту в загальному казані становитиме лише 25%. Інше, зрозуміло, відпливає відомому партнерові.

По-третє, закладений у договорі механізм банкрутства порту прописаний таким чином, що частина державного портового майна з усім устаткуванням і механізмами у разі можливого банкрутства для держави буде безповоротно загублена – знову-таки, на користь винахідливого «партнера».

Зрозумівши, куди починає «відпливати» Іллічівський порт, офіційний Київ, хоч із запізненням, але почав виявляти занепокоєння щодо фактичної втрати державного контролю над підприємством. 13 грудня 2005 року Президент України Віктор Ющенко зажадав негайно розірвати договір з «Укртрансконтейнером». 

На жаль, реалізувати вказівку голови держави виявилося не так просто. У лютому 2006 року порт очолив дехто на ім`я Руслан Радзиховський, з приходом якого становище підконтрольної російському олігархові структури на підприємстві ще більше зміцнилося. Новий керівник відверто зайняв позицію російського бізнесмена. Про розірвання договору вже не йшлося. Більше того, незабаром керівник порту пообіцяв передати в розпорядження компанії два великі причали.

Результати швидко далися взнаки. Другий квартал 2006 року порт закінчив із збитками, чого раніше не було ніколи. Те саме відбулося і в третьому кварталі. Стало очевидне: ще якийсь час такого господарювання – і у портового гіганта, який належить державі, почнуться проблеми, впоратися з якими буде вельми непросто.

Тому незабаром начальник порту був звільнений з посади. Новий керівник – Геннадій Скворцов, призначений на посаду в листопаді 2006 року, узявся за реалізацію вказівки Президента Ющенка про розірвання договору з компанією, а також закрив питання про передачу цій кампанії двох морських причалів. Також  Скворцов підписав, на думку багатьох експертів, на вельми вигідних для порту умовах, договори з кількома приватними компаніями,  а також добився отримання кредиту Європейського банку реконструкції і розвитку для розвитку портових виробничих потужностей.

Звісно, такий поворот подій для «партнера» виявився вельми небажаним. Контрольована російським олігархом структура через суд домоглася рішення про продовження чинноті договору про спільну діяльність. Більше того, компанія ініціювала нові судові розгляди, зокрема про передачу в спільне користування цілісного майнового комплексу контейнерного терміналу. І українські суди, ніби за командою, дружно винесли ухвали на користь компанії, немов ніколи і не чули про інтереси держави. 

Далі, як ми вже знаємо, в гру вступив Мінтранс. Міністр Йосип Вінський тимчасово усунув Геннадія Скворцова від виконання обов`язків. Схоже, вельми доречною виявилась і позапланова перевірка КРУ. Очевидно, що з випадкового збігу обставин, синхронно з цим до суду звернувся, вимагаючи відновлення на посаді, і підзабутий вже колишній начальник порту. Суд поки що відхилив його позов, але хто зможе спрогнозувати рішення деяких наших районних судів.

Коротше, боротьба за порт розгорнулась неабияка. Не виявилося б, що державні інтереси відстоювати буде нікому, і Іллічівський морський торговий порт відпливає від рідних берегів.

P.S. Коли матеріал вже був підготовлений, агентство одержало повідомлення від прес-служби Мінтрансу. Нам не відповіли на конкретні запитання. Прийшов стандартний реліз для ЗМІ, проте, інформація, як кажуть, у тему, і, заради об`єктивності ми наводимо її тут.

Мінтранс повідомляє, що перевірка Іллічівського морського порту завершена (для цього, за повідомленням міністерства, вистачило тижня). Протягом перевірки, повідомляє Мінтранс, “встановлено, що програма розвитку і реорганізації порту не була затверджена Міністерством і потребує істотного доопрацювання”, що “укладення додаткових угод до договорів спільної діяльності не узгоджувалося керівництвом порту в міністерстві», а «питання дотримання законодавства при проведенні операцій щодо відчуження майна і земельних ділянок потребує глибшого дослідження із залученням правоохоронних органів». Крім того, повідомив Мінтранс, «аналіз ефективності використання державного майна показав, що робота майже всіх підприємств спільної діяльності в порту є неефективною”.

Складно однозначно погодитися або не погодитися з висновками міністерства. Але, поза сумнівом, вони дають відповіді далеко не на всі питання, поставлені перед постскриптумом. Якщо порт сьогодні «неефективний», то як оцінювати минулу збитковість? Що одержала державу від укладення договору з відомим партнером? Чи прийдуть обіцяні півмільярда інвестицій? Чому, врешті-решт, Президент країни прагнув розірвати резонансний договір? Тема, безумовно, потребує продовження.

Микола Куліш

УНІАН в Google News