Українська альтернатива природному газові

Голова національного агентства з енергозбереження Євген Сухін: «Україна, за найбільш скромними оцінками, в змозі щорічного виробляти до 40 млрд. куб м. синтетичного газу, що є еквівалентом 20–25 млрд. куб. м природного газу»

Енергетична стратегія України передбачає на 2030 рік дворазове скорочення енергомісткості ВВП за рахунок потенціалу енергозбереження. При цьому, за оцінками фахівців Мінпаленерго, до 2030 року частка нетрадиційних джерел енергії в первинному споживанні має зрости до 19%. Нещодавно уряд заявив про інтенсифікацію інвестпроектів у сфері енергозбереження.

Про перспективи і конкретні напрями реалізації стратегічного курсу на енергозбереження розповідає голова Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів Євген Сухін.

– Євгене Іллічу, наскільки відомо, НАЕР розробив пакет конкретних законопроектів з енергозбереження. Яка їх спрямованість і очікуваний ефект? Як вони кореспондуються із стратегією енергетичного розвитку країни?

– Ми справді ініціювали і внесли на розгляд Верховної Ради ряд законопроектів... Зокрема, на заміну існуючому закону про енергозбереження ми розробили новий законопроект – про енергоефективність, який вже пройшов узгодження в Кабміні. Крім того, ми ініціювали внесення закону про комерційний облік енергії.

Сьогодні агентство розробляє законопроект про загальний аудит і енергопаспортизацію. Є ще цілий ряд проектів нормативних документів, які, я сподіваюся, в разі їх ухвалення позначаться позитивно на проходженні зимового періоду.

Але вже в разі ухвалення закону про енергоефективність, за рахунок впорядкування споживання енергоресурсів, ми повинні практично безболісно одержати зниження енергоспоживання на 15–20%, а також істотно знизити енергомісткість ВВП. Адже відомо, що ми споживаємо в 2,6 раза більше енергоресурсів на одиницю ВВП, ніж у будь-якій іншій країні світу.

– Які конкретні механізми цього законопроекту?

– Перше: посилення штрафних санкцій до підприємств, які наднормативно споживають енергоресурси. Штрафи за «понаднормативку» – і це підтримується народними депутатами – пропонується збільшити кратно, іноді і в 10 разів. Це стимулюватиме підприємства до інвестування в енергоефективні технології. Адже сьогодні, коли розмір штрафу не перевищує 1–2 тисячі гривень, – це несерйозно. Люди легше віддають ці гроші, ніж намагаються скоротити енергоспоживання.

Друге: документ пропонує істотні податкові пільги на ввіз устаткування, яке працюватиме на енергозбереження. Йдеться про понулення або незначне мито, при цьому НАЕР даватиме свої висновки і підтвердження на ввезення такого устаткування.

Третє: передбачається створення спеціального фонду енергозбереження, який наповнюватиметься за рахунок штрафів. Кошти фонду передбачається спрямовувати суто на фінансування проектів з енергозбереження.

– Ви неодноразово висловлювали сумнів про перспективи розвитку такого альтернативного джерела енергії, як вітроенергетика. Яке, на вашу думку, альтернативне джерело енергії може стати пріоритетним для України?

– Нам слід виходити з того, що ми на сьогодні маємо. Адже якщо подивитися на досвід у розвитку вітроенергетики тієї ж Голландії, то, навіть враховуючи підтримку держави і великі потужності ветроагрегатов, окупність таких проектів не менше 10–12 років.

Вклавши вже достатньо серйозні кошти в розвиток вітроенергетики, Україна минулого року виробила на вітроелектростанціях аж 167 млн. кВт/год. Я вважаю, що ми не настільки багаті, щоб розвивати цей напрям. Виходом є розвиток вітроенергетики не за рахунок державних коштів, а за рахунок іноземних інвестицій. Те саме стосується сонячної енергетики. За окупністю вона прирівнюється до вітряної.

Найбільш перспективними на сьогодні альтернативним джерелом для України є шахтний метан. За нашими оцінками, в Україні може щорічно здобуватися від 4,5 до 6 млрд. куб. м. метану. Ми вважаємо цей напрям найперспективнішим. Тут потрібне не стільки державне фінансування, скільки політична воля для залучення тих таки американських і канадський компаній, що мають досвід експлуатації шахтного газу.

Інший не менш важливий напрям – це синтетичний газ. Сьогодні ми спільно з Інститутом газу НАН розробляємо нові технічні умови на горючі гази. Вони дозволять нам здійснювати 25-процентну добавку до природного газу за рахунок синтетичного газу. Це світова практика. У Європі природний газ змішується на 10–15% з інертними газами, що дає змог відчутно понизити його собівартість.

– Яка доля Вашого пілотного проекту щодо генерації синтетичного газу? Наскільки відомо, Обухівський завод досі не введений в експлуатацію?

– З цілком зрозумілих політичних причин – маю на увазі зміни урядів – нам поки що не вдалося погодити державне фінансування. Тому сьогодні розглядаємо реалізацію проекту без прив`язки до бюджетних коштів. Але завод є, його потрібно просто змонтувати і запустити. Сьогодні розглядається два варіанти запуску заводу – в Обухові і на базі «Миронівського хлібопродукту». Вірогідність того, що це буде миронівське підприємство, вельми висока, хоча в даному випадку мова йтиме виключно про комерційний проект. Водночас для запуску проекту в Обухові потрібні 20 млн. грн. з держбюджету.

– У деяких ЗМІ наголошувалося, що ви особисто лобіюєте проект створення НАК «Синтезгаз». Хотілося б мати чітке уявлення про саму компанію, її структуру, завдання і корисність для національної економіки?

– Незалежно від того, чи буде Сухін очолювати НАЕР чи ні, я переконаний, що для України шлях використання синтетичного газу буде найперспективнішим.

НАЕР не лобіювала, а ініціювала створення підпорядкованої собі структури винятково з метою поліпшення паливно-енергетичного балансу країни.

Що дає створення такої структури? Я стверджую як фахівець, що Україна, за найскромнішими оцінками, в стані щорічного виробляти до 40 млрд. куб м. синтетичного газу, що є еквівалентом 20–25 млрд. куб. м. природного газу.

Звідки сировина? Сьогодні Україна, тільки за статистикою, безцільно знищує від 4 до 6 млн. тонн соломи. Крім того, щорік в Україні виникає непотрібний надлишок т.зв. некондиційного лісу. Тільки одна Львівська область щорічно експортує до 0,5 млн. тонн дрів. Ще один ресурс – торф, видобуток якого у нас скотилася з 11 млн. тонн до 0,9 млн. Причому запаси торфу в Україні оцінюються в 2,8 млрд. тонн. Сюди ж буре вугілля, щорічний видобуток якого в Україні може бути доведена до 20 млн. тонн. Цих ресурсів цілком достатньо для забезпечення вироблення 40 млрд. куб. м.

На даний момент гранична ціна такого газу становититиме 300–400 грн. за тис. куб. м., тоді як для промислових споживачів ціна природного газу вже сьогодні становить 750 грн. Я вже не кажу про більш ніж вірогідну перспективу зростання цін на природний газ. До того ж цей важіль дасть можливість зменшити тиск зростання цін на енергоносії для населення.

– Яка практична сторона реалізації проекту НАК «Синтезгаз»?

– Методика використання синтетичного газу проста. Пропонується будувати генерації поблизу газорозподільчих станцій (ГРС), щоб на вузлах здійснювати його інжектування з природним. На виході одержуємо суміш в пропорції 75% – природний і 25% – синтетичний. Як наслідок собівартість газу після інжекції знижується в середньому на 12,5% при фактичному збільшенні його кількості. На сьогодні ми бачимо 219 перспективних ГРС, на яких доцільно в першу чергу побудувати такі заводи.

Щодо фінансування споруди потужностей, то пропонується схема «першого фінансового поштовху». Для реалізації пілотних проектів з держбюджету виділяється 20 млн. грн. Після виходу проектів на самоокуповуваність, беруться пільгові кредити в держбанках під заставу вже існуючих потужностей. За нашими розрахунками, термін окупності одного проекту - два роки. Держава повинна ризикнути.

– А яка загальна ціна питання?

– Якщо ставиться мета доведення виробництва синтетичного газу до 20 млрд. куб. м, рівень щорічних інвестицій в розвиток потужностей повинен становити близько 500–600 млн. грн. Вийти на об`єм 20 млрд. куб. м. можна до 2015 року. При цьому загальна сума інвестицій оцінюється в 4–5 млрд. грн.

Розмовляв Іван Кондратюк