Чи є любов на “Молодості”, коли немає грошей?
Чи є любов на “Молодості”, коли немає грошей?

Чи є любов на “Молодості”, коли немає грошей?

18:38, 23.10.2006
9 хв.

Цьогорічну “Молодість” краще було б відмінити. Таке заявив гендиректор міжнародного кінофестивалю Андрій Халпахчі за два дні до його відкриття... Такої скромної церемонії відкриття я не бачила ще ніколи...

У Києві 21 – 29 жовтня проходить Міжнародний кінофестиваль “Молодість”.

Гостей ледве не залишили на вулиці

Цьогорічну “Молодість” краще було б відмінити. Такою радикальною заявою намагався струсонути інформпростір за два дні до відкриття генеральний директор міжнародного кінофестивалю “Молодість” Андрій Халпахчі. За його словами, організатори опинились у форс-мажорній ситуації через суттєве недофінансування з боку державних структур.

Відео дня

Гендиректор міжнародного кінофестивалю “Молодість” Андрій Халпахчі
За два тижні до початку фестивалю держава скоротила задекларований попередньо бюджет на 300 тис. грн., а обіцяні 800 тис. грн.. теж не поспішала перерахувати.

Через скорочення бюджету довелося відмовитися від VIP-гостя (зазвичай зірки світового кіно). Як розказав Халпахчі, цього року ним мав стати відомий британський актор Майкл Йорк. Але, крім світової зірки, фестиваль має цілу купу інших гостей – режисерсько-акторський “десант із Росії”, учасників конкурсної програми майже з усіх країни світу, членів чотирьох міжнародних журі, завсідника “Молодості” американського режисера з київським корінням Вадима Перельмана та ін.

– Завтра прибувають гості, ми маємо оселити їх на кораблі, а гроші на рахунок “Київрічфлоту” ще не переведені! Якщо цього не станеться, наші гості опиняться на вулиці! – жахалася представниця прес-служби “Молодості”.

Гостей врешті поселили, гроші перерахували...

Скромність прикрашає “Молодість”

Такої скромної церемонії відкриття я не бачила ще ніколи. Організатори повністю відмовилися від декорацій та мистецько-розважальної програми. Утім, як на мене, це не зіпсувало урочистості, а зовсім навпаки. Згадалося, як у рік приїзду Софі Лорен преса розкритикувала несмак урочистої програми відкриття.

А розваги таки були, і доволі веселі. Схоже, нині в Києві модно вносити в мистецькі події елементи надзвичайних ситуацій. Якщо на відкритті Арт-центру Пінчука це була пожежа на сцені, то на відкритті “Молодості” голова журі англійський режисер Джон Ірвін розтягнувся прямо на сцені, виходячи до мікрофона для урочистого “спічу”. Коли ж він підвівся й почав щось говорити, публіка кожне його слово зустрічала сміхом.

Власне далі смішного було багато. Наприклад, промова “зірки французького кіно”, українки за походженням Ольги Куриленко.

Публіка з партеру стала вимагати, аби колишня співвітчизниця говорила літературною українською. Але та відмовилася, боячись “наробити помилок”.

– Я народилася й до шістнадцяти років жила в Бердянську, а потім переїхала до Франції, де працювала як модель, нещодавно почала зніматися в кіно, – коротко повідала про себе Ольга, мимохідь запросивши всіх приїжджати “до нас на море”. На яке море вона не уточнила, і ми самі припустили, що йшлося таки про Бердянськ.

Слово взяв один з продюсерів фільму-відкриття фестивалю Кріс Болзлі. Він пообіцяв: якщо нам сподобається “Люблю Париж”, то вони знімуть такий самий фільм про Київ.

Як полюбити Париж

Кадр з фільму ”Люблю Париж”
Насправді “Люблю Париж” – це збірка з 18 новел від 22 найкращих режисерів світу (деякі новели мали по двоє режисерів). Так історично склалося, що більшість із них французи та американці, але в режисерській географії наявні також Німеччина, Канада, Бразилія, Австралія, Японія та навіть такі нетипово кінематографічні країни, як Кенія та ПАР. Цікаво, що продюсери розраховували запросити російських та італійських режисерів, але жоден запропонований сценарій від представників цих країн не “вписався” у проект.

Отже, публіка з нетерпінням очікувала перегляду світової новинки. Утім на глядачів чекала ще одна незапланована розвага. Під час перших кадрів фільму виявилося, що субтитри – і українські, і англійські – просто мікроскопічні, і люди навіть із невеликими відхиленнями зору, але з місцями, наприклад, на балконі, просто не могли їх читати, а відповідно – розуміти, що відбувається (за винятком, звичайно, франкомовної публіки).

Тож частина балконної публіки встала і пішла в невідомому напрямку. Можливо, шукати місць на нижчих поверхах, а, можливо, просто до найближчого бару. Решта ж немов би піддалася масовому романтичному психозові, бо всі розбилися на пари, і той, хто мав кращій зір, на вухо начитував субтитри своєму короткозорому партнерові. Поруч зі мною притулилися одна до одної дві дівчини. “Лесбіянки?” – спершу подумала я. Але, прислухавшись, почула неголосне бурмотіння, що приблизно збігалося з написаним у субтитрах.

Тим часом на екрані з калейдоскопічною швидкістю змінювали одна одну короткі історії про кохання. Не завжди традиційне, не завжди романтичне, не завжди між двома особами й часто зовсім не пов’язане з Парижем, хоча кожна історія мала назву якоїсь паризької місцини – кварталу, площі, музею, метро або вежі.

– Взагалі-то “Люблю Париж” – це просто фільм про кохання. Його можна було б зняти і в Амстердамі, але ви ж знаєте, як режисери та актори люблять щось знімати чи зніматися в Парижі, – скаже наступного дня на прес-конференції продюсер фільму Кріс Болзлі.

На половині фільму українські субтитри несподівано стають більшими. Через деякий час, зовсім зникають англійські, причому їхнє місце займає повтор українського тексту. Під час однієї з новел з’являються субтитри від наступної (це стає зрозумілим згодом), а в новели від Жерара Депардьє – жодних субтитрів, щоправда, говорять англійською, але дуже незрозумілою. У нашій компанії є перекладачка. Та однозначно вона може перекласти нам тільки фінальний акорд сюжету:

– Він сказав їй “суко!” і вона пішла.

– А що там взагалі відбувалося?

– Здається, вона принесла йому якісь папери від адвоката.

Можу також додати, що дія відбувалась у маленькому ресторанчику, власника якого грав режисер Жерар Депардьє.

Аж ось нарешті новела, захоплення від якої розділила вся наша компанія, що складалася з двох дівчат і одного хлопця. “Quartier de la Madeleine” від канадського режисера Вінченцо Наталі розповідає про вампіршу, яка закохалась у свою жертву – Елайджу Вуда – і відмовилася кусати його за шию. Таке вампірське благородство захопило хлопця, і він, перерізавши вени, помчав за нею, пропонуючи свою кров. Не догнав, спіткнувся, упав, розбив голову, почав вмирати. Виходу не було – вона оживила його своєю кров’ю, зробивши вампіром (ну, знаєте як це робиться). Перше, що він зробив, отримавши ікла, – вкусив її за шию. “Боже, як це схоже на чоловіків!” – скрикую я. Але тут вона, побачивши, що стримуватися далі немає сенсу, усміхнулась і з задоволенням теж застромила свої ікла в нього.

Як виявилося, роль вампірші виконала та сама Ольга Куриленко, що родом з Бердянська. Цього року її висували на премію “Сезар” у номінації “Відкриття року”. А взагалі, за словами продюсера, цю новелу було знімати найскладніше, бо вона найдорожча і має спецефекти. Болзлі також розповів, що через невеликий кошторис кожна історія мала коштувати 2–3 тис. євро – довелося відмовитись від режисерської роботи Вуді Алена. Зірка виявилась “жадібною” і запросила на свій сюжет 1 млн. євро. “Вуді Ален хотів приїхати до Парижа із дружиною та дочкою й вимагав знімати 40 кімнат у готелі для себе”, – каже продюсер Кріс Болзлі.

Мене особисто найбільше зачепила новела "Place des Fêtes" Олівера Шмідса з ПАР. Але мій колега, що сидів поруч, сказав, що “вона надто соціальна й політкоректна, як і більшість новел цього фільму”. Йому сподобалися брутальні брати Коени, в історії яких знявся Стів Бушемі. А зійшлися ми на новелі Сільвена Шоме про американську туристку та Ейфелеву вежу, вона була остання й ніби становила квінтесенцію всього фільму.

Цікаво, що коли продюсера спитали на прес-конференції, які історії автори ідеї хотіли б дозняти в повнометражні стрічки, він назвав саме новели Олівера Шмідта та Сільвена Шоме.

Багато, але неоригінально, можна також говорити про таких учасників проекту, як Том Тиквер, у якого знялася Наталі Портмен, і який був дуже схожий на себе, та Гас Ван Сент, який зняв історію про зародження кохання між двома хлопцями. А ще продюсери розповіли, що як режисер хотіла дебютувати в “Люблю Париж” Фанні Ардан, але через високий рівень інших режисерів задовольнилася роллю в одній з новел. Зірковості та гламуру додає фільму також участь акторів Жульєтт Бінош, Ніка Нолті, Мегі Гілленхал. 

...Після закінчення ми вийшли на вулиці Києва й подумали, що необов’язково їхати до Парижа, аби відчути кохання, натхнення, смак до життя та інші речі. У нашому місті можна зняти не гірший фільм і, до речі, дешевший. Ми вже почали складати сценарії...

Аліса Сова

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся