Михайло Жванецький: розумних у владі побільшало, але ідіотів не поменшало

Михайло Жванецький: розумних у владі побільшало, але ідіотів не поменшало

Тільки-но я потрапляю в Україну, одразу вражає свобода – після Росії... От Путін на будь-які теми говорить. Його спитаєш: а де ж у нас демократія, він відповість: а де? А немає. Країна така... Жодних тем Володимир Володимирович не боїться...

Учасники прес-конференції, що відбулася після київського концерту Михайла Жванецького, від московського одесита очікували афоризмів. Міхал Міхалич, який поспішав на літак до Москви, довго чекати не змусив – засипав журналістів перлами й самоцитатами.

 

Зустріч перетворилася на бліц-концерт. Жванецький відсунув стільця і відповідав на запитання стоячи, як на сцені. Коментувати або аналізувати було б зайве. Нижче подаємо відповіді-запитання у дещо скороченому вигляді.

На кому ви перевіряєте, чи смішні ваші тексти?

У мене є кілька таких людей. Вони збираються за моїм столом. Ми завжди це робимо в супроводі непоганої випивочки – ну там, коньячок, щось таке. І я читаю те, що написав. Знаєте, оці всі афоризми, що вам подобаються, вони народжуються, їх не пишеш. Їх записуєш. Одразу – в записну книжку. От зараз вона якась уже... двісті друга (дістає записник з кишені, цитує). Погода в Москві – як могила: над тобою і під тобою – земля. Ну от багато таких висловів.

А якщо кажуть: не смішно?

Ні, такого не кажуть. По-перше, я заборонив їм таке казати. Я відразу припиню ці банкети... Я бачу по обличчях. Відчуваю, якщо це невдача, мені й так боляче.

Жити стало веселіше за останні 15 років?

Ні, жити було весело тоді, у радянські часи. Тому що такої кількості ідіотів наверху я не бачив. Просто рядами вони йшли, як армія. Приблизно кількість ідіотів і розумних однакова була. Зараз розумних стало більше, але кількість ідіотів не менша. Якось так виходить. Я, здається, гарно сказав...

Як у вас із кавою зараз? “Устав, зварив, роздягнувся, ліг і випив?”

Ні, звичайно, зараз я запрошую для цього окрему людину.

Михайле Михайловичу, вас, мабуть, як і всіх гумористів...

Ви все-таки вважаєте мене гумористом? Ну, давайте...

Усі чекають, мовляв, зараз прийде Жванецький, мабуть, він щось видасть...

А що робити? Я поступово став нахабнішати. Якщо від мене чекають чогось розумного, я затикаюсь абсолютно. Тільки в атмосфері вільної творчості... Важко весь час народжувати щось. Я просто став мовчазним. Раніше я більше користувався звуком, тепер – зображенням.

Ви казали, що люди, які йдуть у політику, втрачають почуття гумору. Чому ж у нас така смішна політика?

Коли збираються багато людей, що втратили почуття гумору, завжди викликається сміх величезний – у всіх, хто це спостерігає. І, тільки-но я потрапляю в Україну, одразу вражає свобода. Після Росії. І бачиш ці дебати в парламенті, потім бачиш ті самі дебати по телевізору, потім – ті самі дебати – зранку, удень. І журналісти перестали аналізувати, вони тільки ставлять запитання. А там одне питання – і пішли дебати з новою силою... І це вже викликає сміх.

У Росії не так смішно?

У Росії роблять як уміють, роблять як уміють, роблять як уміють... Відкривають валізу – а там радянська влада! Що б не робили – немає іншого досвіду в людей...

Тепер мені здається, завдання, щоб в Україні хоч щось з’явилося, хоч щось. У культурі – хоч щось. Не може бути такої пустелі. Якщо буде свобода тут, ми рано чи пізно ще зберемося...

Наскільки стосунки наших президентів впливають на відносини між Україною та Росією? Вистачає в них гумору?

Я з Віктором Андрійовичем не зустрічався. Мені здається, він більш сумний. Наш (Путін. – Авт.) – більш веселий. У нього великий досвід, він жартує... І Черномирдін є... Але, кажуть, мер Києва теж гаразд...

От Путін на будь-які теми говорить. Його спитаєш: а де ж у нас демократія, він відповість: а де? А немає. Країна така. Жодних тем Володимир Володимирович не боїться.

Як ви ставитеся до гумору “Камеді клаб”?

Я переважно стежу, як до нього ставитеся ви. Для матюків існує паркан. Ми на ньому завжди писали ці висловлювання. Потім довго воювали з тими парканами, щоб їх знесли. У тому числі, бо на них було багато матюків. От заберіть у цих хлопців матюки – вони багато втрачають. Але, кажуть, з десяти мініатюр одна в них буває по-справжньому добра.

Днями відзначатимемо 15 років дипломатичних відносин Росії та України. Як ви їх оцінюєте?

А дуже високо. Нехай вони так і продовжуються. Не дай Бог лише, щоб поставили кордони, зробили візи, сварилися через щось...

Як вам живеться в Москві?

У мене відчуття, що я сплю на робочому місці там. У кабінеті постелив і лежу. От таке відчуття в Москві. Там живеш як моряк, там живеш біля мистецтва... Там є, до кого притулитися. Але це все робоче місце. Москва стала містом одної справи. Ти півдня їдеш, щоб підписати, півдня їдеш назад. Ніякого життя. Тому тільки 3–4 місяці там. І коли я звалюю в Одесу, тиху... У якій зараз теж як на передовій – дискотеки, феєрверки... Стільки свят... О першій ночі! Ба-бах, ура-а! І тиша. Що вони відзначили вночі?

Так що в Одесі свої муки, у Москві – свої. Я не забагато говорю?

Як ви ставитеся до творів, які видають наші політики?

Я б ставився, але я їх не читаю...

(“Я вам процитую Жванецького, – звучить голос із залу. – Такі письменники живуть довше своїх творів”).

Записав Дмитро Стаховський, фото автора

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter