Експерт: Через антинатовські акції ми втратили можливість протистояти піратам

Добре б віддати крейсер «Україна» Росії, а натомість одержати кілька корветів і тральщиків... Співпраця флотів України і РФ припинилася не з ініціативи української сторони...

Капітан першого рангу в запасі Вадим Махно ще півроку тому був начальником відділу – головним фахівцем бойового застосування ракетно-артилерійської зброї ВМС України. На цій посаді був останні десять з половиною років. Всього ж його військова вислуга становить 39 років. Практично вся служба Вадима Петровича пов`язана з Чорним морем. Служив на різних кораблях, зокрема на крейсері Чорноморського флоту, в береговій ракетно-технічній базі. Вадим Махно відповів на наші запитання.

ДОБРЕ Б ВІДДАТИ КРЕЙСЕР «УКРАЇНА» РОСІЇ, А ВІД НЕЇ ОДЕРЖАТИ НАТОМІСТЬ КІЛЬКА КОРВЕТІВ І ТРАЛЬЩИКІВ

Вадиме Петровичу, ви чудово знаєте, що «реанімувати» недобудований ще з радянських часів крейсер «Україна» намагалися двічі. Формувалися екіпажі, навіть прапор на кораблі урочисто підняли, передавали його на почесне зберігання президентові Леоніду Кучмі. І обидві спроби закінчувалися практично нічим. З якими відчуттями ви сприйняли новину про чергову спробу добудувати крейсер, тепер уже ініційовану президентом Віктором Януковичем і його російським колегою Дмитром Медведєвим?

Сленгове ім`я цього типу крейсера (проекту 1164) – «вбивця авіаносців», і він призначений для знищення авіаносних груп противника. Достатньо сказати, що корабель здатний запускати ракети з Севастополя аж до районів Егейського моря, тобто далі за Туреччину. Чи необхідне таке озброєння для Чорного моря? Ну, я не знаю, навіщо воно тут, напевно, для таких цілей достатньо авіації.

15 років тому ціна цього крейсера становила 720 млн. дол. США. Кабінет міністрів України пропонував продати корабель Росії за «живі» гроші. У віце-адмірала Володимира Безкоровайного, другого командувача ВМС України, була інша ідея: віддати крейсер Росії, точніше – поміняти його на 6–7 кораблів класів «малий протичовновий корабель» і «тральщик». Але щось не сторгувалися, не вийшло. Хоча, на мій погляд, це була правильна думка Володимира Герасимовича: Україні дуже потрібні нові кораблі класів «фрегат», «корвет» («корвет» – вживана на Заході і в Україні класифікація кораблів, які в колишньому ВМФ СРСР і у ВМФ Росії позиціонують як «малий протичовновий корабель». – Авт.), а також «тральщик». А Росії потрібний крейсер. Побудувати його у себе їй зараз нереально, а добудувати – можна. У якийсь час готовність корабля становила 95–97%, зараз, напевно, дещо менше, оскільки «Україні» потрібний доковий ремонт. Крім того, вже є необхідність частково замінити озброєння, яке моральне застаріло. Таке озброєння (для заміни) є в Росії.

Якщо говорити про добудову корабля для України, то необхідне нове проектування, а це ще 3–4 роки, і, загалом, не дуже реально, тим більше в сьогоднішніх фінансово-економічних умовах.

Тобто зараз ми практично повертаємося до тієї ситуації 15-річної давності.

До речі, Росія добудовувати і купувати крейсер тоді відмовилася, тому що категорично проти цього була налаштована російська суднобудівна промисловість. Вони саме будували для себе один з крейсерів такого ж типу, тільки атомний, і чітко розуміли: якщо Україна продасть крейсер Росії, то російська суднобудівна промисловість залишиться без великих грошей.

Повертаючись до теми недобудови корабля. Одна з головних причин – відсутність на ньому ракетного комплексу, який може поставити тільки Росія...

Річ у тому, що будівництво починалося свого часу, і тепер виходить, що фактично корабель побудований для ракет, морально вже застарілих. Але його досить легко переобладнати під нові російські ракети. Але, знову-таки, треба переобладнати, і такі ракети є тільки в Росії.

Тобто, добудова корабля може мати місце тільки для Росії або для третіх країн?

Швидше за все, він буде добудований Росією для Росії.

І що від цього одержить Україна?

По-перше, Україні реально одержати за «Україну» – якщо зможуть домовитися – «живі» гроші. Зрозуміло, що на 720 млн. дол. США вже не слід розраховувати, час минув. Адже корабель хоч і не експлуатувався, але застарілий. А взагалі для ВМС України був би ідеальний варіант, якби ми віддали крейсер Росії, а вона нам, справді – за ціною цього корабля передала ряд кораблів класу «тральщик» і «корвет». Приблизно, тонна водотоннажності за тонну водотоннажності, і це так і виходить – 6–7 кораблів.

СПІВПРАЦЯ МІЖ ФЛОТАМИ УКРАЇНИ І РФ ПРИПИНИЛАСЯ НЕ З ІНІЦІАТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ СТОРОНИ

Як ви ставитеся до заяви президентів двох країн про посилення співпраці між ВМС України і ЧФ РФ?

Взагалі співпраця між флотами Росії і України була припинена не з ініціативи української сторони. Це сталося ще за президентства Кучми, перед конфліктом навколо острова Тузла.

Те, що ми відновлюємо співпрацю, – це дуже позитивний момент. Тому що проведення спільних навчань з росіянами добре підвищувало боєготовність. Крім того, ми допомагали один одному: вони забезпечували наші навчання, ми забезпечували їх навчання. Це було взаємовигідно і взаємокорисно. Мало того, ми регулярно стріляли разом.

З РОСІЯНАМИ У НАС БУЛА ДОМОВЛЕНІСТЬ: КТО НА НАВЧАННЯХ СТРІЛЯЄ ГІРШЕ, ТОЙ ЗАБЕЗПЕЧУЄ РЕСТОРАН

...Могу сказати, що з головним ракетником російського ЧФ у нас була така негласна домовленість: якого флоту кораблі стріляють гірше, значить, головний флотський ракетник винен, і ресторан забезпечує той з нас, чиї кораблі стріляли гірше. Мені платити за ресторан жодного разу не довелося.

А російські моряки в активізації двосторонньої співпраці, на вашу думку, щиро зацікавлені?

Ну, ми ж не в космосі живемо. Разом знаходимося в одному місті, в одних будинках живемо, наші діти зустрічаються, одружуються.

МИ МОГЛИ Б ГОДУВАТИ РОСІЙСЬКИХ МОРЯКІВ, АЛЕ ЩО ТОДІ РОБИТИ ЇХ ТИЛОВИКАМ?

На ваш погляд, як людини, що прослужила майже по 20 років на Чорноморському флоті і у Військово-морських Силах України, по яких напрямах флоти України і Росії ще могли б співпрацювати?

Як відомо, в Севастополі майже вся берегова інфраструктура колишнього Чорноморського флоту колишнього СРСР дісталася російській стороні. А нині ЧФ РФ і ВМС України разом десь утричі менші, ніж ЧФ Радянського Союзу. І така потужна інфраструктура їм в принципі не потрібна. Достатньо навести такий приклад: нафтова база, яка відійшла російському флотові, чи не на 90 відсотків віддана в оренду комерсантам. Є українська нафтобаза. Вона, звичайно, набагато менша, але комерсантам в оренду вона не здається, бо нам самим не вистачає. Тобто, хочу сказати, яка різниця, звідки брати паливо: з комерційної бази, з військової російської чи з військової української бази?

Або візьмемо приклад з харчуванням. Українських солдатів і матросів годують цивільні фірми, і ця форма набагато «просунутіша», і набагато дешевша для державі. І, в принципі, та сама приватна фірма, яка обслуговує українських військових, могла б годувати і росіян. Щоправда, для наших російських військових це буде дуже болісне питання, бо треба буде скоротити величезну кількість тиловиків.

Нам теж є що запропонувати росіянам, а їм повчитися у нас. Узяти той же досвід використання комп`ютерних технологій. Тут ми набагато пішли вперед, і ми можемо передати цей свій досвід. Тобто, є багато питань, де росіяни нам потрібні, але є чимало питань, коли і ми потрібні росіянам.

РОСІЯНИ СПІВПРАЦЮЮТЬ З НАТО В ПІВТОРА РАЗИ АКТИВНІШЕ, НІЖ УКРАЇНА

Українські моряки пішли вперед, напевно, і в освоєнні стандартів НАТО, тобто міжнародних стандартів, за якими живуть флоти провідних країн світу...

Що стосується моряків, то так. Але взагалі росіяни співпрацюють з НАТО приблизно в півтора рази активніше, ніж Україна. Але в них і армія, і флот набагато більші за наші, тому в них невисокий відсоток людей з таким досвідом.

Наприклад, мій син вчився в США у військовому інституті іноземних мов. Там постійно вчаться 5 офіцерів з України, і 10 – з Росії. І якщо для України це хоч і не багато, але й не мало, то для російської армії це крапля в морі і взагалі не впливає на ситуацію в її збройних силах.

У нас, я б так сказав, мобільніші щодо ухвалення рішень офіцери, тому що ми мусили вирішувати ті питання, які росіяни не вирішували в принципі. Ось зараз Сухопутні сили ЗС РФ перейшли на бригадну систему. У ЗС України цей перехід відбувся на п`ять років раніше. Є чимало моментів, де і ми може чомусь навчити наших російських колег.

ЧЕРЕЗ АНТИНАТІВСЬКІ АКЦІЇ МИ ВТРАТИЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПРОТИСТОЯТИ ПІРАТАМ

Яким чином проведення спільних заходів з ЧФ РФ може позначитися на якості співпраці з флотами інших країн?

За часів президента Кучми ми прагнули не відстати від росіян у співпраці з НАТО, і нам це, в принципі, вдавалося. Майже завжди. Подекуди ми програвали росіянам, але, загалом, прагнули не відставати. Зараз реально ми відстаємо від них роки на півтора-два щодо військової співпраці з тим же НАТО і зі Збройними силами США. Ми за останні років п`ять втратили свої позиції.

Чим могло б загрожувати непроведення навчань «Сі Бриз» для ВМС України, Збройних сил України, а можливо, і для нашої держави в цілому?

Ось росіяни нормально взаємодіяли з США і НАТО, і зараз вони нормально ганяють піратів, реально захищають своїх людей у районах, заселених піратами. У нас ця справа застопорилася, і український флот, на відміну від російського, тепер не вирішує економічні завдання держави в океані і не захищає там наших громадян.

А коли деякі панове поставили, образно кажучи, шлагбаум навчанням «Сі Бриз», до речі, які не мають ніякого стосунку до НАТО, то в результаті ось і виходить, що екіпажі наших суден, наші громадяни в океані виявляються беззахисними. Тим часом, наскільки я знаю, тема і легенда планованого на цей рік навчання «Сі Бриз» – антипіратська.

Розмову вів Олег Чубук, Севастополь