Голодомору не було? Чию стратегію реалізує Інститут національної пам'яті

Уже відомо, що метою голоду було завадити перетворенню українців на націю – тобто на політичне співтовариство, яке могло претендувати на повну незалежність...

Уже відомо, що метою голоду було завадити перетворенню українців на націю – тобто на політичне співтовариство, яке могло претендувати на повну незалежність.

Після того, як від керівництва Інституту національної пам`яті відсторонили останнього інтелігента нашої політичної еліти Ігоря Юхновського, на його місце призначили Валерія Солдатенка, колишнього головного наукового співробітника філіалу Інституту марксизму-ленінізму, наміри «регіоналів» відносно Голодомору оформилися остаточно.

Нагадаємо, що першим таким кроком стала ліквідація з сайту президента України всіх листів, документів, що стосуються штучного Голоду в Україні, влаштованого сталінським режимом. Призначення Солдатенка – це друга кремлівська ін`єкція з відновлення історичної амнезії. Учора керівник цієї колись солідної дослідницької структури ретельно збалансовуючи кількість слів «Голодомор» зі словом «Голод», у своєму інтерв`юсказав, що Голод насправді не був етноцидом. Тобто ніхто, сидячи на троні, не морив українців голодом, тому що вони – українці, пояснив журналістам фахівець з історії КПРС. Вираз «не було етноциду» покликаний стати ключовим у стратегії згортання теми.

Мабуть, наступним кроком стане серія круглих столів, влаштованих «науковими центрами» РФ в Україні, обгрунтовують залізну необхідність таких жорстких хлібозаготівель в Україні, на фоні, припустімо, неймовірно низької врожайності (мені говорили, що книги про «низьку врожайність» вже видані в Росії). І все. Голодомору не було, і не було закону про три колоски. Як не було сіл, занесених на чорну дошку, коли селян, які не виконали план хлібозаготівель, прирікали на смерть, а іноді їх села оточували військові, щоб вони не могли втекти. Як і не було штрафів, коли у селян, які не зуміли здати зерно, забирали інші продукти. Як і не було листів Сталіна Кагановичу, про те, що українські націоналісти і польські шпигуни готуються відірвати Україну, і що якщо ми не вживемо найсерйозніших заходів, то ми Україну можемо втратити. Як і не було слів виконавця плану хлібозаготівель Всеволода Баліцького, сказаних італійському дипломатові про те, що «етнографічний матеріал в Україні буде змінено».

Рука автоматично пішла по старих Інтернет-посиланнях на сайт, де раніше зберігалися всі ці листи, укази. «Сторінку не знайдено», – намалювалося у вікні, адже я не відразу пригадала, що це був сайт президента і що звідти все видалили. Коли брехні стає дуже багато, то мимоволі перестаєш розуміти, де правда. У таких випадках, найкращі ліки компетентність і незаангажованість. Променем світла в цьому відношенні для мене є Ярослав Грицак, український історик зі світовим ім`ям. Проглянула його блог на цю темуі старі інтерв’ю.

Він, знову ж таки, спираючись на думки відомих італійських і американських учених (адже вони не служать ані Кремлю, ані «українським націоналістам») пише, що геноцид Сталіна не був направлений проти українців як етносу: не йшлося про винищення всіх українців. Його метою було завадити перетворенню українців на націю – тобто на політичне співтовариство, яке, згідно з міжнародним правом, могло претендувати на повну незалежність. Відповідно, він винищував, в першу чергу, ті групи, які, на його думку, були носіями національної свідомості і могли стати основою українського иредентизму: інтелігенцію, заможніше селянство, місцеву партійну еліту. Крім того, Грицак дає переклад прийнятого в 1948 році ООН офіційного визначення геноциду. Там серед інших його ознак перераховує таке, як «свідоме нанесення шкоди умовам існуванням групи, що може привести до її повного або часткового знищення». Геноцид, у широкому розумінні цього слова – це не завжди пряме знищення нації, це й «скоординований план, при якому знищують сутнісні підстави життя національної групи». І в цьому відношенні історик (який, до речі, ніколи не страждав на етноцентричність і дуже часто критикував історичні ініціативи Ющенка) визнає, що Голодомор був геноцидом.

Думаю, жителям Донбасу не принципово згортати цю тему, крім того, там теж залишилися нащадки цих жертв. Розумію, що це стратегія Кремля. Але заминати Голодомор – це ж богохульство...

Коли в Україні почали відзначати жалобні дні, пов`язані з Голодомором, я здивувалася тому, з якою рідкісною одностайністю за це узялася преса. Телевізійники, закінчуючи сюжет, говорили, скільки людей в їх знімальній групі втратили рідних під час Голодомору. Журналісти з обласних центрів знаходили тих, хто пережив Голодомор. Деякі з них показували, як у річку скидалося зерно для «хлібозаготівель». Особливості плавного ведення хлібозаготівель.

Восени, в останню суботу листопада, в день пам`яті Голодомору ми вже чотири роки ставимо свічки на Михайлівській площі і запалюємо свічки у себе вдома. Нам усім є, кого пригадати. Голодомор, якщо хочете, для України – як і війна – у кожного в роду хтось помер, всім про це розповідали або рідні, або друзі, або сусіди. Щорічні поминання наших жертв – це загальний плач, у якому не було і немає нічого антиросійського.

Досі не розумію, чому б офіційній Росії не приєднатися до цих наших жалобних дат?

Не приєднується...

Натомість бачимо гладку благополучну зовнішність якого-небудь суркова – медведєва в калашному ряду української історії.

...День вшанування пам’яті жертв Голодомору нова влада, напевно, назве якось по-новому. Наприклад, «днем загального Голоду у зв`язку з виконанням міжнародних контрактів СРСР і низькою врожайністю».

Неважливо, як вони назвуть цей день. Важливо, що ми знаємо про нього правду. Цього дня я поведу до пам`ятника свою дитину і його однокласників. Тих, хто захоче.

Маша Міщенко

УНІАН в Google News