Як прожити місяць на 907 гривень? Підсумки першого тижня експерименту...

Прожити, напевно, на ці гроші можна. Але навіщо мені таке життя?! Звичайно, хочеться купити бекону, про м`ясо і сир не думаю...

1 жовтня Національний форум профспілок України (далі НФПУ) оголосив незвичайний експеримент. П`ятеро українських громадян погодилися на пропозицію НФПУ прожити місяць на офіційний прожитковий мінімум. Це люди з різних регіонів України, різних професій, четверо з яких - з невисоким рівнем достатку. З початку експерименту пройшов тиждень. Докладний звіт учасників про те, як вони витрачають гроші, ми вирішили доповнити своїми враженнями від спілкування з трьома добровольцями.

З 1 жовтня прожитковий мінімум встановлений на рівні 907 гривень. За альтернативними оцінками НФПУ прожитковий мінімум становить 2356 гривень.

Згідно з чинними державними стандартами, рядовий українець може дозволити собі з`їсти впродовж місяця 165 г сала, 1,290 кг яловичини, 630 г свинини, 1,140 кг птиці, трохи більше 5 кг білого хліба, 7,800 кг картоплі, близько 2 кг помідорів і огірків разом узятих, 4,920 кг фруктів і ягід.

Що собі може дозволити чоловік на прожитковий мінімум в реальності?

ПРОЖИТИ, НАПЕВНО, НА ЦІ ГРОШІ МОЖНА... АЛЕ НАВІЩО МЕНІ ТАКЕ ЖИТТЯ?!

Сергій Чижов, голова обласного комітету конфедерації Вільних профспілок, 48 років, Запоріжжя:

– За три дні до експерименту, десь з 27 жовтня у мене стався напад панкреатиту. Тому я не зміг приїхати до Києва на прес-конференцію, що передувала події. Йшлося про те, щоб взагалі відмовити мені в участі за станом здоров`я. Але я залишився в експерименті, пояснивши організаторам, що панкреатит - це хвороба, яка лікується голодом. Тому перші три-чотири дні я тільки пив воду. Потім став їсти по кілька сухарів за день. На харчуванні нібито заощадив, але насилу уявляю, як я витримаю до кінця, оскільки відразу ж я відклав гроші з суми 907 гривень на податки. З 907 гривень - це 120 гривень. Розумієте, адже я керівник обкому профспілки, а якщо профспілка не царська, а народна, то за нами дуже уважно стежать. І лише я з чогось не заплачу, то мене відразу затягають по судах. Адже мене тричі звільняли з місцевого трансформаторного заводу. Окрім податків, заплатив за мобільний зв`язок і Інтернет (узяв найдешевший пакет) - це ще сто двадцять гривень. Відклав на сигарети. Купив найдешевші, але з фільтром. Палити їх неможливо. Я половину сигарети викурюю, а половину викидаю. Я не знаю, як я витримаю з такими сигаретами місяць. Це чиста мука.

Ми живемо в своєму приватному будинку. Тому комунальні (ті, якими влада оббирає людей) я не плачу. Але з літа подорожчали послуги на газ. Зазвичай на Газпром (так ми в Запоріжжі називаємо плату за газ) і водоканал у мене йшло триста-чотириста гривень, тепер стало холодніше, я підрахував, що прийняти ванну за новими цінами коштуватиме троячку. Тобто щодня приймати ванну, то вже розкіш? Ви питаєте, як живу? Живу, як живу. Якби не було дружини, моє життя за кількістю обмежень можна було б вважати взагалі чернечим. Я - як той в анекдоті, якого на партзборах питають: чи готовий ти заради ідеї віддати своє життя, відповідне кодексу будівельника комунізму? Він відповів: віддам, навіщо мені таке життя? Ось і я думаю: прожити, напевно, на ці гроші можна. Але навіщо мені таке життя?! Намагаюся економити на проїзді. Замість маршрутки сідаю на громадський транспорт і намагаюся вийти раніше, ніж до мене дійде кондуктор. Більше ходжу пішки. Місяць, як на зло довгий, 31 день. Мені моя сусідка, співчуваючи експерименту, запропонувала давати без грошей молоко, щоб я робив кисле молоко. Це добре для панкреатиту. І я думаю, брати без грошей молоко, щоб заощадити, чи це порушить чистоту експерименту?

Сьогодні пройшов перший тиждень експерименту. Саме сьогодні я їду на 965 судове засідання в своєму житті. Судові засідання - це звичайна справа для профспілкового лідера. Я переживаю тільки, щоб не загострився панкреатит. Це все-таки хвороба від нервів.

Від автора.

Спілкуючись з Сергієм Чижовим, вислуховуючи подробиці профспілкового життя і його щирі вагання - чи брати молоко безкоштовно, чи це порушить чистоту експерименту, - я відчувала щирий жаль від того, що у владних коридорах важко зустріти порядних людей. Адже Сергій Чижов не хоче безкоштовно брати молоко, він офіційно не бере цього місяця зарплату, але при цьому чітко заплатив податок з прожиткового мінімуму, що дістався йому, як подарунок, або допомога. Звичка тримати слово і слідувати зобов`язанням для нього сильніша за бажання палити пристойні сигарети.

ХОЛОДНО - ВКЛЮЧИЛА ГАЗОВИЙ КОТЕЛ, ТОМУ НЕ МОЖУ КУПИТИ МЕД

Ганна Покотило, вчителька української мови і літератури, село Вовчинець Івано-Франківської області:

- За перший тиждень витратила більше трьохсот гривень. І я переконуюся, що на ці гроші неможливо вижити. У перші дні я купила 18 кілограмів картоплі, два кілограми цибулі по 5 гривень 50 копійок, гречку, овочі. Я брала все це дешевше - по акції або в соціальному магазині.

Крім того, я дуже хотіла приготувати цілющу суміш. Туди входить курага, лимони, родзинки. Але зробити суміш не змогла, тому що не купила мед. Річ у тому, що мені несподівано довелося включити опалення. Холоди прийшли дуже сильні. А нам, незважаючи на те, що село «плавало» після підтоплення в 2008 році, навіть категорію потерпілих не дали. Тому, якби я не включила опалювання, то волога продовжувала б псувати будинок, а він у мене із шлакоблоків. А якщо я включила рано котел, значить, будуть витрати на газ, який подорожчав. Тому не можу купити мед.

Поки я варю картоплю в мундирах, потім підсмажую її на олії. Але олію я не купувала, у мене були залишки. Ще у мене є кава, яку прислали мої друзі з Італії. Картопля і кава - це ситно. А сьогодні, коли їздила в паломництво (коли ми подзвонили Ганні, вона автобусом поверталася з паломництва зі Львівської області), взагалі сьогодні не їла. На заощаджені зможу щось купити з предметів особистої гігієни. Отак живемо.

Від автора

Не знаю, чи потрібні тут коментарі. Цей монолог про наш час, про те, як були розкрадені гроші в Івано-Франківській області, про наших заробітчан, що тікали від злиднів, залишили свої села. І про їх пачку кави, привезену подрузі-вчительці.... І не питайте, який настрій у Ганни. Вона вертається з паломництва. А люди, які бувають в таких поїздках, завжди в порядку.

ВИТРАЧАЮ ГРИВЕНЬ ПО 15 ЗА ДЕНЬ, ДОПОМАГАЄ ГОТУВАТИ ПОДРУГА МАША

Іван Місяць, охоронець у приватній фірмі з міста Біла Церква:

– За перший тиждень я витратив 82 гривні. Я дуже жорстко економив, бували дні, коли я їв один або двічі за день. Готував собі сам. Наприклад, каструлі борщу мені вистачило на вихідні й на понеділок. В неділю був у гостях у своєї названої мами, поїв на вечерю млинчиків. На п`ятий день я їв товчену картоплю. На шостий теж посмажив картоплю, я її люблю. Що приготую на сьомий день, не знаю, але я вважаю, що можу витратити десь п`ятнадцять гривень за день. Мені допоможе приготувати щось моя подружка і сусідка по гуртожитку Маша. Велика витрата буде в середині місяця, тоді я викладу 200-250 гривень за гуртожиток і доведеться доживати на гроші, що залишилися. При цьому я витрачаю гроші на сигарети, однієї пачки мені вистачає на два дні, виходить чотири гривні на день, ну ще іноді купую собі печиво до чаю, це до п`яти гривень. Але настрій у мене бойовий, мені раніше траплялося жити на такі гроші. Звичайно, хочеться купити бекону, але я дозволяю собі таке десь раз на місяць. До середини місяця, поки не розплачуся за гуртожиток, я про м`ясо і сир не думаю, а на твердих сирах не розуміюся, тому і не люблю їх.

Від автора

Переглядаючи щоденник Івана, я звернула увагу на те, що в день експерименту він до ночі був на роботі і взагалі забув поїсти. Судячи з його фігури, в це легко повірити. Але що порадувало: Іван був у доброму гуморі. І це попри безнадійно поламаний холодильник, попри те, що м`ясо їсть раз на місяць, а «на сирах не розуміюся, тому їх не їм». Напевне, людям, здатним до самообмеження, гарний настрій дається долею просто, як подарунок до такої здатності.

ЯЄЧНЯ І БУТЕРБРОД - ЦЕ НЕПОГАНА ВЕЧЕРЯ...

Євгенія Суярко, журналістка з Сум:

– Тисяча гривень в нашому місті - це зарплата робочої людини. Тому я і настроювала себе таким чином: тобі платять майже зарплату сумського робітника, а ти при цьому займаєшся своєю професією – журналістикою. Впродовж тижня я чесно жила в рамках експерименту і в мене не зник інтерес його продовжувати. З моїх незафіксованих витрат, тільки те, що в неділю мене погодували батьки, ми порахували, що це я «сходила» в гості. Насправді я і живу зараз з батьками, але я відклала гроші їм на комунальні послуги і кабельне телебачення. Якщо приплюсувати до цього витрати на мобільний зв`язок і проїзд на роботу, то в перший день у мене пішло 227 гривень 52 копійки. Потім, виїжджаючи на роботу, завжди є вимушені витрати. На проїзд, на каву, на обід у їдальні. Два дні поспіль виїзд в місто у мене коштував 35 гривень. Але я, сходивши на балет і поївши в Макдональдсі, перейшла на режим економії. Так, і ще, дізнавшись про експеримент, адже я написала про це в своїй газеті, колега одного разу пригостив мене обідом. Як-то, виражаючи підтримку експерименту. У перші дні експерименту я купила ковбасу, яйця, хліб. Яєчня і бутерброд - це непогана вечеря. Палиця ковбаси виявилася довгою, і мені вистачило її на кілька днів. Сьогодні закінчується тиждень, і я тільки її доїдаю. Підсумковими покупками першого тижня стали дві пачки макаронів, кетчуп, хліб. У мене ще є яйця і 550 гривень на три тижні. Настрій у мене добрий. Напевно, просто, як журналістові цікаво побувати в ролі такої експериментаторші.

Від автора

Переглядаючи щоденник Євгенії, я звернула увагу на таку витрату, як пожертва на притулок для тварин – 5 гривень. І просто пораділа, що навіть перебуваючи в таких жорстких цінових рамках, вона знайшла гроші для пожертви на притулок і на квиток до театру. Мене не здивував її професійний драйв. Я сама належу до тих, хто проходив дуже різні професійні експерименти. Але важливо те, що в цьому експерименті вона заклала гроші на духовні і культурні потреби. Ці витрати – спонтанні, їх особливо не заплануєш. І хай живе те, що в прожиткових мінімумах наші творчі люди знаходять гроші на книжки, квитки в театр і на балет.

І ще. Розповіді всіх чотирьох людей можуть бути своєрідним ляпасом влади. Тому що на офіційно задекларований прожитковий мінімум практично ніхто з учасників не зміг купити ні сало, ні яловичину, ні фрукти- ягоди. Мій досвід спілкування з учасниками експерименту тільки зміцнив мене в переконанні, що наш народ кращий за тих, хто ним править. І залишив мене в роздумах: чому вгору до владних вершин добираються гірші з народу?

Маша Міщенко

УНІАН в Google News