Микола Поліщук: українська медицина схожа на потвору

В Україні діють лабораторії біоеквівалентності, але з невідомих причин ліки там не перевіряють, особливо це чомусь стосується медикаментів, виготовлених у Росії та в Індії...

 У 2005 році тодішній міністр охорони здоров’я Микола Поліщук мріяв “провести хірургічне втручання в медицину під наркозом, щоб не було боляче".  Однак не встиг. Він впевнений, що, попри все, подолати корупцію в медицині можна дуже швидко. Слід лише прийняти низку прозорих законів. Про це розмова з радником Президента України, екс-міністром охорони здоров’я професором Миколою Поліщуком – переконаним прихильником різких та радикальних змін в українській медичній галузі.

"БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ" ЗАБОРОНЕНІ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ

Миколо Єфремовичу, українську медицину називають однією з найкорумпованіших галузей – у тіні системи охорони здоров’я щонайменше 20 мільярдів гривень. Звідки такі гроші?

Відео дня

За оцінками економічних експертів, у нашій медицині “крутиться” ще один тіньовий бюджет. Це приблизно та сума, яку ви назвали. Зауважу, що враховано лише так звані "благодійні внески", які пересічні українці доплачують лікарям за обстеження, госпіталізацію, аналізи тощо. Тут йдеться не про “чисту” корупцію. Це - тіньові доплати, які виправдовують і медики (бо держава не платить, тож хай доплачує хворий) і пацієнти (вважають, що мають бути вдячними за надану допомогу), такий собі тандем хабарництва та корупції. На первинному рівні медичної допомоги (лікарю) та на вторинному (районній лікарні) суми доплат начебто незначні. Однак, враховуючи масштаби - мільйони людей по усій країні, які потребують медичного обслуговування - сума випливає мільярдна.

Ще більші суми тіньових доплат - на рівні високотехнологічної спеціалізованої допомоги у обласних центрах та науково-дослідних інститутах. З хворих вимагають гроші за обстеження у державних закладах та на медичній техніці, закупленій за державні кошти. Такі заклади і далі обстоюють позицію того, щоб закуповувати не витратні матеріали для хворого, а медичну техніку на якій можна заробити грошей. Я маю однозначно сказати, що сьогодні майже усе обладання у лікарнях, закуплене  і утримається державою, і лікарі, які працюють на ньому -  не мають права брати гроші. Так само добре фінансуються з бюджету заклади Академії медичних наук. До того ж,  люди мають знати, що відповідно до рішення Конституційного Суду у 2002 році, вимагати благодійні та будь-які інші внески до медичних закладів заборонено. Пацієнти можуть докупити ліків, яких не вистачає, а щодо обстеження – жодної оплати. В основному ці послуги проплачують пересічні, небагаті українці. Заможні, зазвичай, не платять, бо мають,  зв’язки та знайомства у медицині. 

А от, коли у закладах державної та комунальної власності, надають медичні послуги за оплату, діють так звані приватні відділення – це вже підпадає під поняття корупції.

"ТЕНДЕРНИЙ" ЗАКОН ДІЮЧОГО УРЯДУ УЗАКОНЮЄ КОРУПЦІЮ

Нещодавно Тендерна палата України  перевірила понад тисячу процедур щодо закупівлі ліків та медичної техніки на суму понад 1 мільярд гривень. І геть у кожній знайшла порушення, зокрема, ліки сумнівної якості закуповувалися за необґрунтовано високими цінами та за допомогою посередників. Таким чином на рахунки комерційних структур перекачано понад 11 мільйонів гривень...

Оце корупція у чистому вигляді. Питання стосовно тендерів - складне і надзвичайно актуальне. Воно порушувалося недавно і на засіданні Ради національної безпеки та оборони.

Закон по тендерних закупівлях був прийнятий діючим урядом наприкінці жовтня минулого року. І вже у березні 2007 року - почали говорити про те, що його необхідно змінити. Закон передбачає явні корупційні схеми: механізми “відкатів”, створення тендерної палати, діяльність численних комерційних посередницьких структур. Деякі з них вимагають гроші з бюджетних лікарень за дозвіл взяти участь у тендері. І ще невідомо чи виграють вони тендер. За дії цього закону тендери аж ніяк не можуть проводитися прозоро.

Якщо у 2005 головний лікар міг виконати ремонтні роботи на 500 тисяч гривень, то сьогодні без тендера не може витратити і 50 тисяч. Раніше можна було закупити ліків, обладнання, послуг до 100 тисяч гривень, сьогодні - менше 20 тисяч. Нині все потонуло у корупції. Доходить до абсурду – дільнична лікарня без тендера не може навіть бензину закупити.

Які суми виділяються державою на проведення тендерних закупівель?

Це чималі гроші. Загалом у бюджеті на тендери передбачено мільярди гривень. З них на медичні тендерні закупівлі - 200 мільйонів гривень на дороговартісне обладнання, 160 млн – на боротьбу з туберкульозом, 72 млн - на серцево судинні та мозкові захворювання, 70 млн грн - на розсіяний склероз.

Корупція може проглядатися у тому, що закуповуються неефективні, не сертифіковані  ліки, непотрібне обладнання, і звичайно за нереально завищеними розцінками . Особливо “плідно” йде робота корупціонерів, коли проводяться витрати на рішення тих чи інших національних програм з подолання епідемій, наприклад на боротьбу з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом...

Для цих програм закуповуються медикаменти, що не пройшли прекваліфікацію ВООЗ. Мені складно зрозуміти, чому якісні препарати для лікування туберкульозу, які сертифіковані ВООЗ та Євросоюзом та коштували  87 гривень на 4-6 місяці лікування, вже не закуповують. Натомість у країну завозять невідомі ліки без сертифікації ВООЗ. А при лікуванні таких складних хвороб, як туберкульоз та СНІД прекваліфікація дуже важлива. Так проходить закупівля ліків і по інших програмах. 

Величезна сума з державного бюджету йде на неонатологію - для виходжування недоношених дітей. Нещодавно було закуплено медикаменти для немовлят з дихальною недостатністю. Ліки - досить сумнівної якості та такі, що не пройшли клінічних випробувань. Однак саме вони виграли тендер та надійшли до лікарень... Українські лікарі-неонатологи оприлюднили заяву про небезпеку використання неперевірених препаратів. Однак жодної реакції на звернення не було...

РОСІЙСЬКІ ТА ІНДІЙСЬКІ ПРЕПАРАТИ ЧОМУСЬ НЕ ПЕРЕВІРЯЮТЬСЯ

Миколо Єфремовичу, яка зараз ситуація з фальсифікатами і чи діє ініційована Вами у 2005 році постанова Кабміну, згідно з якою реєстрація і ввезення в Україну фармацевтичних препаратів може здійснюватися безперешкодно лише в тому разі, якщо вони пройшли прекваліфікацію ВООЗ та сертифікацію в Європі, а  інші підлягають детальному контролю?

На жаль, ця постанова відмінена урядом Януковича. Мотивували це тим, що на ринку меншає препаратів, відповідно і ціни зростають. Я вважаю, що це також свого роду корупційна дія.

Вважають, що в Україні 12 відсотків фальсифікованих ліків. Однак я гадаю, що значно більше. Наведу приклад. На нашому ринку понад 120 різних назв препаратів зі одною складовою - диклофенаком. Виробляють їх невідомі фірми. Подібна історія із відомим, досить ефективним, але дороговартісним препаратом церебролізин, виробництва Австрії. Під нього випускають свої ліки багато фірм - і українських, і російських, і індійських. Дають схожі назви, наприклад цереброкурін, щоб краще розкуповувалися. Але усі ці плагіати не виявили своєї ефективності, бо вироблялися не за технологією. Оригінальний препарат виготовлено із мозку свиней, вирощених у спеціальних умовах. Отож дуже часто неефективність лікування спричинена не сертифікованими препаратами. 

В Україні діють лабораторії біоеквівалентності, але з невідомих причин ліки там не перевіряють, особливо це чомусь стосується медикаментів, виготовлених у Росії та в Індії. Щоб уникнути фальсифікатів, треба купувати тільки ті препарати, що сертифіковані у країнах Євросоюзу. Бо, зважаючи на таку “ліберальну” щодо якості ліків урядову політику, у нашу країну масово завозять неперевірені генерики, які, якщо не шкодять, то вже точно не допомагають.

ПОДОЛАЮТЬ КОРУПЦІЮ ТІЛЬКИ ЧІТКІ ЗАКОНИ

Ситуація в українській медицині здається просто безвихідною. Чи зможуть українці хоч мріяти про кардинальні зміни?

Сьогодні українська система охорони здоров’я схожа на потвору. Щоб її вилікувати, треба прийняти чіткі закони та їх дотримуватися. Перший крок у подоланні кризи - децентралізувати гроші. Далі прийняти закон про заклади охорони здоров’я, як самостійні неприбуткові суб’єкти господарювання, про реформування медицини, про загальнообов’язкове медичне соціальне страхування та багато інших. На часі закони, які б обмежили доступ до тютюну та алкоголю. Зміни мають бути радикальні, жодних еволюційних.

Важливо розділити надання медичних послуг на 4 рівні. Первинний  - сімейні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, вторинний - районні лікарні,  далі – обласні лікарні, а також високотехнологічні спеціалізовані міжобласні центри та науково-дослідні інститути.

Сімейний лікар має бути фондорозпорядником коштів. Наприклад, 600 грн виділяється державою на людину на рік, 200 грн (30 відсотків від усієї суми) матиме сімейний лікар, якщо він має тисячу пацієнтів – це 200 тисяч гривень. Що менше у нього буде хворих, то менше витрат, тож і більше коштів лишається. Лікар буде вмотивований працювати на профілактику та запобігання хвороб.

У лікарні кошти повинні виділятися на пацієнта, а не на утримання медичного закладу. Про це я говорив ще коли був головою Комітету Верховної Ради, потім проводив розрахунково-підготовчу роботу на посаді міністра охорони здоров`я. Треба здійснити необхідні реформи в інтересах пацієнта і створити умови та мотивацію для ефективної праці медичним працівникам. Це означає, що оплата праці медиків проводитиметься з урахуванням кількості якісно пролікованих пацієнтів. І безумовно потрібен суворий контроль.

ПОТРІБНІ РІЗКІ ТА РАДИКАЛЬНІ ЗМІНИ

Миколо Єфремовичу, Ви були одним з найрадикальніших міністрів Помаранчевого уряду. Реформи, які Ви намагалися провести в медицині, викликали шквал спротиву й критики. Щоб Ви зараз робили інакше?

Я б різкіше, радикальніше і швидше ініціював зміни. Якби я менше витрачав часу на пояснення своїх дій та на виступи у пресі, я би більше зробив. Це – єдине, про що я шкодую. Я би зробив радикальніші зміни у післядипломній освіті лікарів - це однозначно. Зробив би ще більш різкі кроки, щоб зобов’язати випускників, що навчалися на бюджеті, відпрацювати за державним направленням. А прийнявши закон про лікарські заклади, як самостійні суб’єкти господарювання, ви як менеджер візьмете стільки лікарів скільки треба, а не скільки пришлють за направленням. Я би все це зробив прийняттям законів. Із вступом його у дію людина сама шукала б роботу там, де вона є. Якщо вона дійсно хоче працювати хірургом чи гінекологом. Тоді б розподіл був би відносно вільний. Є місце - іди працюй. Тут якраз процес - еволюційний, але рішення по ньому треба приймати революційно.

Я прихильник швидких і радикальних змін. Бо в разі затягування у людей виникають сумніви у можливості їх здійснення. Крім того, противники реформ, ті, кому зручно і комфортно жити в старих умовах (управлінці, медична еліта), знайдуть можливість посіяти смуту серед громадськості. Вже восени цього року треба приймати закони по медичній галузі. І, залежно від готовності влади у регіонах (не у Києві),  реформувати українську медицину.

Чи погодилися б Ви знову очолити медичну галузь України?

Думаю, що ні. Вважаю, що у парламенті моя робота буде потрібнішою. Є чимало законопроектів, які реально змінять ситуацію в українській медицині. Якщо їх приймуть, то незалежно від того, хто буде міністром охорони здоров’я, галузь почне відроджуватися.

Наталка Максименко