Роман Перфільєв розповів про зйомки "Безславних кріпаків" / фото УНІАН, Віктор Ковальчук

Режисер Роман Перфільєв: В "Безславних кріпаках" екшн-сцени знято у стилі японських майстрів, але це не стьоб над Тарантіно

08:00, 25.12.2020
10 хв. Інтерв'ю

З 24 грудня у широкому прокаті стартує стрічка режисера Романа Перфільєва "Безславні кріпаки", у якій поет Тарас Шевченко постане перед глядачем у найнезвичнішому амплуа за всю історію. За допомогою пари пістолів й меча, Тарас каратиме поганців і рятуватиме чарівну красуню. УНІАН поспілкувався з режисером фільму та розпитав у нього, як виникла ідея стрічки, що було найскладнішим під час зйомок та про його улюблену сцену у фільмі.

Чому дистриб’юторам не сподобалася першочергова назва стрічки «Тарас Шевченко: перший самурай», яку вони трансформували у «Безславних кріпаків»? Чи вважаєте ви, що сама назва фільму здатна суттєво вплинути на успіх стрічки у прокаті?

Так, вона впливає. Але у цьому випадку зробили ставку на алюзію на Тарантіно, і це спрацювало, я гадаю. Хоча мені не дуже приємно це, адже почалися звинувачення у вторинності. Звісно, у фільмі є щось і від Тарантіно, суто візуально, сюжету це не стосується. Є відсилки до Серджіо Леоне, самурайських фільмів Куросави. Назва ніби напряму глядачеві каже: ми постібались над Тарантіно. Але це взагалі не стьоб над Тарантіно. Те, що є якісь стилістичні чи візуальні прийоми, ну так це ж кльово! І Тарантіно їх запозичив зі старих китайських бойовиків.

Ідея сумістити канонічний образ Кобзаря і такого собі самурая, який карає поганців, виникла у вас, коли ви побачили картини з Шевченком в образі байкера, космонавта і т. ін? Як думаєте, чому до цього режисери не намагалися експериментувати з образом поета?

Відео дня
Кадр з фільму 

Будь-який продюсер боїться ризикувати і робити ставку на такого роду кіно. Багато з них відмовились, коли я пропонував сценарій, бо розуміють, що це не «проторована стежка».

А чи важко отримати допомогу Держкіно для зйомок?

Важко. Щороку подається більше ніж 200 проектів в різні блоки: авторського кіно, дитячого, глядацького і т.д. Це велика конкуренція, серйозна. І це завжди лотерея, тому що ти не знаєш, як сприйме комісія твій сценарій. Наприклад, я не знав, чи не сприймуть вони мою концепцію, як хуліганство чи навіть наругу над образом Шевченка. І це трохи впливає, адже я б, може, хотів зробити фільм ще більш хуліганським, але я розумію, що це тонкий лід, і комісії може не сподобатися.

"Хтось каже, що це кльово..., а інші кажуть, що це маячня", - режисер про сприйняття його концепції  / фото УНІАН, Віктор Ковальчук

Зараз, наприклад, є полярні відгуки. Хтось каже, що це кльово, круто, такого ще не було, а інші кажуть, що це маячня.

Серед відгуків найчастіше лунає думка, що вам вдалося зробити Шевченка «не нудним». Ставили перед собою таку мету - привернути увагу молоді до особистості поета?

Я, скоріше, хотів «проексплуатувати» Шевченка для того, щоб мій перший серйозний фільм був помітним. Мені важливо було заявити про себе і я знав, що це гарний піар. По-друге, були лише перші кроки до інтеграції Шевченка у поп-культуру, а тепер ми це зробили в кінематографі.

Скільки часу минуло від появи ідеї до її реалізації? Які труднощі виникали у процесі роботи над стрічкою?

Сценарій я написав через півроку після Революції гідності, потім його переписував. Потім я перервався на знімання картини жахів, а сценарій лежав. Тільки у 2017 році я почав ходити з ним по продюсерах. І складно якраз було домовитися з продюсерами. Тому що всі хочуть завідомо успішні кейси, з зірками шоу-бізнесу на головних ролях. А мені нецікаво було робити все за шаблоном, я хотів втілювати нові ідеї, а на це не всі готові.

Розкажіть, будь ласка, про знімання батальних сцен. Чим спробуєте здивувати глядача, який вже звик до масштабів голлівудських бойовиків, фільмів Марвел?

Роман Перфільєв: "Я намагався створити екшн" / кадр з фільму 

Я намагався створити екшн, зокрема, за рахунок діалогів та сюжетних поворотів, твістів, внести динаміку в плані монтажу. Багато екшену робити з нашими бюджетами важко, але це і не потрібно, адже є драматургія. Я от колись ходив на «Трансформерів» Майкла Бея і не зміг досидіти до кінця, тому що всі ці спецефекти – це, звісно, круто, але їх вже настільки багато, що стало нудно. Треба дозувати цей екшн.

Яка ваша улюблена сцена у фільмі?

Я люблю поєдинок між самураєм Харімото і його антагоністом Акайю. Мені подобається там поєднання бійки з розмовою. Там є конфлікт, вони деякий час б’ються, потім відступають і починають розмовляти. Я фанат експлуатаційного китайського кіно, і там майже в кожному фільмі двоє майстрів, протагоніст і антагоніст, спочатку багато б’ються, а потім розходяться і починають розмовляти. Це смішно, це прикольно, але й серйозно водночас. У цій сцені є шарм.

А ще є сцена, коли до пана Яромира приводять його кріпачку Марію, кохану Тараса Шевченка, і вони розмовляють у хліву. Вони розмовляють про її «зраду», вона плює йому в обличчя, а він хапає її за волосся і тягне до пенька, щоб відрубати язика… А що там було далі, побачите у фільмі. Як ви зрозуміли, насилля і жорстокості там багато, хоча й рейтинг 12+. Але, можливо, я вже не розумію дітей. Можливо, їм замало вже відрубаних рук чи розрубаних тіл. Можливо, треба ще щось робити.

Чи були якісь форс-мажори на знімальному майданчику?

Коли знімали на Київському морі у вихідний день, нетверезі і незадоволені відпочивальники були обурені тим, що ми перекрили пляж. У результаті відбулася бійка між нашим адміністратором та норовливими хлопаками, в якій перший переміг і зйомки продовжились.

Часто підводила погода: кожні три хвилини сонце виходило з-за хмар, а потім ховалось. На початку майже кожного такого дня, ми з оператором Дмитром Недрею були змушені на удачу обирати, чи нам знімати перші кадри, коли хмарно, або коли ясне сонце. Ніхто не знав, чи день буде більше хмарним, чи сонячним. Той факт, що в нас у команді не було шаману, який би танцював з бубном і нашаманив би нам потрібну погоду, звісно обурював.

Режисер Роман Перфільєв розповів, хто допомагав знімати "Безславних кріпаків" / Facebook Романа Перфільєва

Ну, і ще було важко знімати екшн-сцени, багато дублів на це йшло, тому що актори самі робили багато трюків, а вони ж не каскадери, їм це важко давалося. Там майже все не виходило. От кожен кадр просто не виходить: там фокусу нема, тут актор зробив класно, але камера не туди пішла.

Якщо б це був екшн перестрілочний, його було б легко створити на спецефектах, а тут хореографія в стилі китайських майстрів, які займались цим декадами. Тому це було важко знімати. Але нам допомагала команда каскадерів XGST stunt team. Вони працювали з Netflix, працювали над фільмом «300 спартанців - 2».

Наскільки ризиковано випускати фільм у прокат зараз, під час дії карантинних обмежень? Чи є надія, що глядачі підтягнуться у кінотеатри у період свят?

Вирішили випускатись зараз і не чекати, наприклад, ще рік. Це ризиковано, бо за цей час накопичиться іще більше гучних релізів, яких чекають армії фанатів по всьому світу. І якщо в якийсь момент вони почнуть робити прем’єри вже не щотижня, а щодня, припустімо, вклинитись буде ще важче. Тому вирішили випускати картину зараз, а потім іще рухатись у напрямку онлайн-платформ.

А які у вас взагалі прогнози щодо майбутнього нашої кіноіндустрії?

Приватних грошей на якісний контент в країні майже немає, а якщо і є, то це копійки. Держава продовжуватиме фінансувати кіногалузь, я сподіваюсь. Тому навіть якщо скоротяться зали, є платформи, телебачення. Значить, будемо працювати в цьому напрямку. Треба продовжувати фінансування, щоб взагалі якесь українське кіно було, інакше його просто не буде.

Роман Перфільєв знає, як можна врятувати українську кіноіндустрію / Facebook Романа Перфільєва

Взагалі, у мене є дві формули, як врятувати нашу кіноіндустрію. Це, по-перше, робити божевільний контент, настільки свіжий, придуркуватий і дикуватий, щоб його купували за кордоном і він там окупався. А друге – це знімати якісні фільми жахів в українському сеттінгу, але за усіма трендами мейнстрим хорору, і теж продавати це на платформи. Це жанр, який працює незалежно від країни, у якій його дивляться.

Як ви вважаєте, чи не занадто український кінематограф зосередився на екранізації історичних сюжетів та постатей? Можливо, вже час відійти від того, щоб знімати фільми про, нехай і героїчне, але минуле та шукати нові сюжети?

Це, знову ж таки, проторована стежка. Це шлях, зрозумілий для продюсерів. І тому цього багато. Держкіно, звичайно, впливає на кіноіндустрію, але не так сильно, як продюсери, які обирають ті чи інші проекти. Тому і «звинувачувати» у всьому треба, перш за все, їх.

Чи виношуєте ви вже ідеї якихось наступних проектів?

У планах зараз писати, шукати нові ідеї, концепції. Щось вже лежить. Поки намагаюсь зрозуміти, що з того, що є, мені найцікавіше, з чим можна піти до продюсера.

"Показувати на фестивалі дядькам за п’ятдесят, як в Україні "все погано", якось не хочеться", - режисер / фото УНІАН, Віктор Ковальчук

Я скажу, що в мене в житті було багато драм, і тому я хочу відірватись від драми, яку я бачу навколо в Україні, хочу знімати жанрове кіно. Хоча, можливо, іще через 10 років мені буде, що сказати світові, і я засяду за написання серйозного артхаусу. Не знаю.

Чи важливе отримання нагород та премій для режисера?

Ну, звісно. Нагорода – це твоя репутація. Насправді я думаю, що багато людей не знають так одразу, як ставитись до певного фільму, і не можуть так однозначно сказати, чи це погане, чи гарне кіно. А нагорода вже підіймає повагу до тебе, привертає увагу.

Насправді важливіше, аби мої картини стали культовими для широких мас. Щоб були меми, фан-арт, щоб люди кайфували і розвивали мою ідею. Якщо люди розповсюджуватимуть це в мережі, про фільм ще довго пам’ятатимуть. А показувати на фестивалі дядькам за п’ятдесят, як в Україні «все погано», якось не хочеться.

Квентін Тарантіно входить до переліку ваших улюблених режисерів. А кого б іще ви віднесли до переліку тих, чиї фільми варто було б подивитися кожному?

Я не буду з пафосом називати класиків. Класика вже не надихає. Тоді це було кльово, а зараз це вже неактуально і нецікаво. Так вже не грають актори, як грали тоді, структури сценарні інші, все інше. Особисто я люблю Роберта Родрігеса. Хоча зараз він трохи здувся, та для мене це людина, в якої кожен фільм – це спроба зробити абсолютно нову форму. Наприклад, «Місто гріхів» - це ж не має аналогів. Отаке я б хотів зняти. Подивіться фільми Джеймса Вана та Елая Рота, Сема Реймі. Ще з улюблених режисерів Дені Вільньов. Геніальний режисер. Раджу подивитися фільм «Прибуття» про прибульців.

Ольга Броскова

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся