"Спільні польсько-українські могили загиблих у війні з більшовиками – свідчення того, що ворог у нас один", – археолог Олексій Златогорський

Історик та археолог Олексій Златогорський в інтерв’ю УНІАН розповів про пошукові роботи з виявлення поховань польських жертв Волинської трагедії у Пужниках, як проходитиме процес ексгумації та де перепоховають останки.

Тема Волинської трагедії постає у стосунках між Україною та Польщею і через понад 80 років. Варшава називає ці події геноцидом, вимагаючи проведення ексгумації польських жертв на українських землях (з 2017 року, після знесення поляками пам’ятника УПА у польському селі Грушовичі, на це діяла заборона). Київ вважає події сорокових років минулого століття трагедією, закликаючи до взаємних вибачень, прощення і примирення.

Восени 2024 року Україна дала добро на проведення цих робіт. Вони мають розпочатись навесні, у вже неіснуючому селі Пужники на Тернопільщині. УНІАН поговорив із археологом з Луцька, а нині військовослужбовцем Олексієм Златогорським, який у 2023 році особисто виявив це поховання, а нещодавно отримав дозвіл від Мінкульту на ексгумацію та формує команду, що проводитиме роботи спільно з поляками.

Пане Олексію, нагадайте, будь ласка, що відбувалося у Пужниках у лютому 1945 року?

Його жителі стали жертвами масових вбивств в ніч з 13 на 14 лютого. За різними джерелами, зокрема і літописом Української повстанської армії, вночі 14 лютого туди зайшли загони УПА і знищили місцеве населення, десь до 80 осіб. Там жили лише поляки, українців не було. Ми знайшли могилу, де поховані ці люди.

Як виявили це поховання?

Знайти поховання було досить складно. Річ у тім, що цього села на сьогодні не існує, найближчий населений пункт - село Садове Коропецької громади Тернопільської області, яке 80 років тому називалося Новосілка Коропецька – за 10 кілометрів. Від села Пужники залишилася лише капличка, її відновили десь у середині 90-х років минулого століття, і старий цвинтар, який почали розчищати років п'ять тому.

У 2023 році ми створили експедицію. Почали десь у травні і мали п'ять пошукових виїздів. У нас були свідчення старожилів, керувалися також переказами від нащадків жителів цього села. Все вказувало на те, що поховання мало бути або у північній, або у східній частині старого цвинтаря, однак знайшли його у південно-західній. Це відбулося на День незалежності України у 2023-му році. Тоді одразу я подав документи у Київ, до Мінкульту, на ексгумацію. Дозвіл отримали у січні 2025-го.

Це братська могила?

Так, приблизно 4 на 4 метри. Тіла скинуті в декілька рядів. Відповідно до чинного законодавства, ми не мали права діставати останки і дивитися, якої глибини могила. Це можна робити лише після дозволу на ексгумацію.

Розкопки проводитимете разом з польськими спеціалістами?

Так, зараз формується спільна українсько-польська група, яка цим займатиметься. Загалом має бути до 15 осіб – археологи, антропологи, генетики. Від Польщі працюватимуть спеціалісти з Поморського медичного університету в Щецині під керівництвом професора-генетика Анджея Осовського, археолог Моніка Калка. Вони ще формують групу, тому я поки не знаю, хто буде на 100 відсотків.

Хто з учасників спільної групи чим займатиметься?

Археологи будуть розкопувати, зачищати, фіксувати все. Антропологи (їх буде двоє – український та польський) відбиратимуть зразки ДНК загиблих, фіксуватимуть стать, причину смерті і т.д. А генетики вже встановлюватимуть особу, тобто конкретно прізвища, імена, вік і стать людини. Скоріше за все, це не відбуватиметься на місці проведення ексгумації, бо потрібна мобільна лабораторія. Можливо, це буде або у місті Бучач, або у селищі Коропець (обидва в Тернопільській області, – УНІАН).

Зразки для проведення ДНК-експертизи відбирали у родичів загиблих у Польщі?

Так, бо вони були переселені на територію Польщі у рамках операції "Вісла", і зараз компактно проживають у двох містечках на Приморських землях, це східна Польща.

Ви вже можете сказати, коли саме розпочнуться розкопки і з’являться перші результати ексгумації?

Роботи розпочнуться десь після Великодня (кінець квітня – початок травня). Попередній звіт буде, орієнтовно, через місяць після їх початку. Але це будуть лише загальні дані – що знайшли, скільки осіб. В цілому обробка матеріалів триватиме до кінця року. Можливо, там ще щось знайдуть. Як кажуть медики і археологи – "розтин покаже". Прогнозувати наперед щось важко.

А чому саме Пужники обрали для початку ексгумації?

Можливо, тому, що в Пужниках поховання вже виявлено, його не треба шукати. Наприклад, є ще одне місце – у селі Кропивники Волинської області, де поховані польські прикордонники, вбиті більшовиками у вересні 1939 року. Та могила – за три кілометри від білоруського кордону, в лісі. Враховуючи, що в Україні зараз воєнний стан, до завершення бойових дій отримати дозвіл на ексгумацію там буде неможливо. А Пужники – спокійне місце, далеко від кордонів з нашими ворогами, там немає ні Інтернету, ні мобільного зв'язку, тож можна спокійно працювати.

Чи вже відомо, де перепоховають ці останки?

Перепоховають їх на тому ж місці. Хоча я пропоную дещо зміститися, бо братська могила розташована в логовині, тобто туди і вода під час дощів стікатиме, і сніг, коли розтане. Очевидно, там пам'ятник встановлюватимуть. Тому, щоб не створювати зайвих проблем, могилу варто трохи перемістити.

А родичі не хочуть перепоховати когось у Польщі?

Я спілкуюся з багатьма родичами загиблих, вони досить активні в соцмережах. Поки таких охочих не було. Досить часто, принаймні двічі на рік, вони приїжджають на місце поховання. Тобто з логістикою у них проблем немає. І побажань переносити поховання кудись на територію Польщі я ні від кого не чув.

Хто фінансуватиме процес проведення ексгумації?

На даний момент цей процес фінансує польська сторона. По-перше, вони зацікавлені у цьому. По-друге, в угоді між Україною і Польщею прописано, що у разі проведення таких робіт на території України, їх фінансує польська сторона, якщо на території Польщі, то – українська. Наразі цю угоду ще не підписано, ми її формуємо з нашими польськими колегами, але передбачаю, що там не виключене і співфінансування.

Пане Олексію, ви формуєте групу, яка працюватиме над розкопками, але ж ви – у ЗСУ. Як плануєте працювати?

Так, з огляду на те, що зараз я у лавах ЗСУ, особисто взяти участь в розкопках не зможу. Але працюватиму зі спеціалістами дистанційно, буду на зв'язку, наскільки це буде технічно можливо.

Про які ще місця поховань поляків-жертв Волинської трагедії, які можуть бути ексгумовані у майбутньому, вам відомо? Є інформація, що поляки просять українську владу дозволити проведення пошукових робіт в с. Угли на Рівненщині.

Мені невідомо, чи подавали заявку на пошукові роботи у селі Угли, я цього не робив. Знаю, що її мало подавати комунальне підприємство Львівської облради "Доля". Я надсилав запити для отримання дозволу на розкопки та ексгумацію останків жертв трагедії у Волинській області – це колишні села Острівки і Воля Острівецька (тепер село Рівне), колонія Ожешув, що поблизу нинішнього селища Павлівка.

Також мною подані заявки щодо отримання дозволів на розкопки поховань польських військових періоду Першої світової війни у селі Костюхнівка, Кукли та поховань польських вояків, датованих 1939 роком, у Кропивниках (усі три у Волинській області, – УНІАН), прикордонників (1939 рік) у селі Тинне (Рівненська область), військових "Армії Крайової" у селі Великі Мости (Львівська область), жертв трагедії 1944 року у колишньому селі Гута-Пеняцька на Львівщині. Знаю також ще два місця поховання польських військових 1939 року у Львівській області. Щодо них теж подані заявки на пошукові роботи.

З огляду на мобілізацію в Україні, чи вистачає спеціалістів, які б займатись ексгумацією та вивченням останків? Можливо, варто декого з них забронювати?

Бронювання є, але не для всіх. Наприклад, я пішов в армію, маючи бронь від Академії наук. Все ж таки йде війна, причому серйозна, тож потрібно обирати пріоритет. Пошук та ексгумація, думаю, залишаються на другому плані у даний момент. І якщо зараз надати бронь тим, хто займається пошуком та ексгумацією, то в нас виявиться дуже багато таких спеціалістів. Не треба ускладнювати це питання, бо в нас разом з поляками насправді єдиний ворог.

Чи є нерозвідані місця поховань, де можуть бути останки українців, яких навесні 1944 року у селах на території колишніх Холмщини та Підляшшя вбили поляки?

Ситуація з українськими похованнями в Польщі виглядає позитивніше – їх не треба шукати, імена відомі (можливо, не всі, але більшість). Просто за могилами потрібно доглядати. Всі вони нанесені на карту, до повномасштабного вторгнення щорічно оголошували тендер на прибирання цих територій. Наприклад, у Сагрині є старий цвинтар, який завжди раніше прибирали, не знаю, правда, як зараз. Є ініціативні групи, Україна це все фінансувала.

Звичайно, можуть бути поодинокі випадки, коли потрібно шукати якесь поховання, але поляки завжди йдуть назустріч у цьому питанні – дають дозвіл, проблем немає. А от на території України польські поховання ще треба шукати, бо цвинтарі не збереглися. І дуже багато пам'ятників у тому чи іншому селі стоять просто символічно. Коли цю проблему вдасться розв’язати – не знаю. Це більше питання до політиків.

На вашу думку, чи може дозвіл на проведення ексгумацій жертв Волинської трагедії знизити градус політичної напруги між Україною та Польщею? Адже раніше з Польщі лунали заяви про те, що Україна не вступить до Євросоюзу, доки не виконає умову, пов’язану з питанням Волинської трагедії.

Звичайно, це перша ластівка. Цей процес не має бути настільки заполітизованим та породжувати купу бюрократичних, логістичних проблем для проведення досліджень. Розумієте, заборона на пошук та ексгумацію громадян польської національності діяла не лише щодо жертв Волинської трагедії, а й стосовно тих, хто загинув у Першу світову, від сталінських репресій, в ході інших бойових дій. Навіть є спільні польсько-українські могили, у яких поховані загиблі у війні з більшовиками у 1918-1919 роках. На це теж діє заборона. І це ненормально. Пужники – це лише початок.

Мирослава Бзікадзе

УНІАН в Google News