Вирватися з пекла

Від початку повномасштабного вторгнення Росії понад чверть населення України були змушені залишити свої домівки. Частина з них виїхала за кордон та більшість — до областей, де безпечніше. Хтось поселився у родичів або друзів, хтось встиг орендувати житло, але багато мешкають у тимчасових прихистках. Переселенці розповіли УНІАН, як виїжджали зі своїх домівок та вижили під обстрілами росіян.

"Все починалося поступово"

Маріуполь став одним з українських міст-мучеників війни. Буквально з перших днів вторгнення місцеві жителі перетворилися в заручників російських окупантів. Заблоковане місто "утюжать" з повітря, російські війська беруть цю фортецю українського півдня зморою: українців утримують в майже зруйнованому місті без їжі, води, тепла та електрики. Тож людям доводиться буквально виживати у підвалах. Ті, кому не вдалося вчасно виїхати, щоразу ризикують життям, пробираючись під кулями у пошуках води чи їжі.

Тамара – одна із жительок Маріуполя, якій вдалося вирватися з пекла і переїхати у більш безпечний Львів. Жінка досі не стримує емоцій від того, що пережила. Вона не хоче багато говорити, боїться називати своє прізвище і постійно плаче.

"Ми до останнього не вірили, що з нами буде саме так… Адже Маріуполь – одне із найбільш російськомовних міст України, чому з нами так вчинили?", - каже УНІАН пані Тамара.

Жінці довелося майже місяць жити у підвалі – з хворою мамою, невісткою, онуком і котом.

"Син пішов у тероборону, а ми вирішили не покидати його. Але це було справжнє пекло… Все починалося поступово. Спочатку зникло опалення, потім світло, вода. Моя мама вже кілька років практично прикута до ліжка – ліків не було, їжі і води теж. Знайомий об’їхав півміста, аби дістати найнеобхідніші медикаменти для мами. Сусіди воду брали зі стічних труб, коли почав танути сніг чи йшли дощі. Звичайно, пити її не можна було, але хоч для туалету чи помитися. Їсти готували у дворі. Спиляли на дрова дерева, і хто що мав, те й виносив: варили якусь кашу чи юшку, чай гарячий, бо ж холодно. Поступово запаси їжі закінчувалися. А магазин, що поруч, теж розбили "Градами". Тож купити нічого не можна було. Вирішили виїжджати", - розповідає вона.

Знайомі допомогли дістатися Запоріжжя, а далі всі вирушили на Львів.

"Було важко, особливо з хворою мамою, вона не може довго сидіти. Але виходу у нас не було", - каже пані Тамара.

Зараз жінка разом із родичами живе у Львові. Тимчасовий притулок їм надали у гуманітарному штабі. Що робити далі – поки не вирішили. Але хочуть вірити, що таки повернуться додому, якого, можливо, вже й немає.

Дворічний Артемчик разом з батьками, бабусею, дідусем та дядьком на власному авто теж намагалися покинути блокадний Маріуполь / Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит»/Facebook

"Донька мені казала: "Мамо, це кінець!""

Дворічний Артемчик разом з батьками, бабусею, дідусем та дядьком на власному авто теж намагалися покинути блокадний Маріуполь. Але вже на під’їзді до Запоріжжя потрапили під обстріл "Градів".

"Я ніколи не забуду, як моя донька йшла назустріч машинам, падала, непритомніла, дивилася мені в очі і казала: "Мамо, це все"", - розповідає бабуся хлопчика пані Світлана.

Усі, хто був в автівці, окрім пані Світлани, отримали тяжкі поранення і спочатку були госпіталізовані до лікарень Запоріжжя, згодом – до Львова. У дворічного Артемчика тотальне мінно-вибухове ураження тіла. Але сьогодні, дякуючи лікарям, його здоров’ю уже нічого не загрожує.

А от 13-річному Івану, який разом зі своїми батьками також їхав автомобілем з Маріуполя до Запоріжжя, пощастило менше. Їхнє авто теж потрапило під той самий обстріл росіян. Іван отримав відкриту черепно-мозкову травму, відкриту травму грудної клітки, множинні мінно-вибухові ураження черевної порожнини, рук та ніг тощо.

13-річному Івану, який разом зі своїми батьками також їхав автомобілем з Маріуполя до Запоріжжя, пощастило менше / Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит»/Facebook

"Під час обстрілів син прощався із життям, проте, дякувати Богу, вижив, бореться і мріє стати справжнім футболістом", - каже мати хлопчика пані Марія.

Хлопчик прибув до львівської лікарні з апаратами зовнішньої фіксації, розповідають УНІАН медики. Зараз його стан стабільний – він у свідомості, самостійно їсть, але попереду ще тривале лікування.

"Люблю тебе, по нас стріляють…"

Леся та двоє її дітей – єдині з пасажирів автівки, кому вдалося вижити, коли вони потрапили під обстріл, намагаючись виїхати з Гостомеля. У жінки – вогнепальне поранення руки, у її 10-місячної доньки – три осколки у ніжці. Зараз вони вже у безпеці у Львові, їм надають допомогу львівські медики. Проте жінка досі з жахом згадує події того дня.

Леся з дітьми та чоловіком до останнього трималися, не хотіли покидати рідну домівку у Демидові, що на Київщині. Коли зрозуміли, що далі тягнути не можна, вирішили втікати. Артем посадив дружину із дітьми в автівку друзів і ті вирушили на захід країни. Сам чоловік залишився вдома, аби допомагати евакуйовувати місцевих жителів.

"Дорогою ми потрапили під обстріл російських військових. "Люблю тебе. По нас стріляють…", - останнє, що я встигла сказати чоловікові телефоном, далі зв’язок обірвався, - розповідає УНІАН пані Леся. – Троє наших друзів загинули на місці. Я ледь встигла вибратися з палаючої автівки і дістати звідти свою малечу та 3-річного сина подруги. У Кіри було три металеві уламки у стопі, у мене – розтрощена кисть, син не постраждав".

У Кіри було три металеві уламки у стопі, у мене – розтрощена кисть, син не постраждав / Перше територіальне медичне об'єднання міста Львова/Facebook

Жінку з дітьми прихистила сім’я із сусідньої Гаврилівки, там же, на Київщині. Під звуки сирен вони просиділи всю ніч у підвалі, а вранці рятувальники забрали усіх у Бородянку. Там жінці та дівчинці надали першу медичну допомогу.

Приїхати до Львова вдалося лише через чотири дні. Тутешні медики обстежили Лесю та її доньку, провели інтенсивне антибактеріальне лікування, протизапальну терапію, обробили рани. На щастя, уламки не загрожують життю дитини і не завдадуть шкоди руху стопи у майбутньому. А от щоби зберегти функцію кисті у Лесі, медики роблять усе можливе. Усі кістки кисті у жінки розтрощені, немає одного пальця. Лікарі фактично складають пальці заново, і попереду ще низка операцій та тривала реабілітація. У Львів до дружини та дітей приїхав чоловік та батько Артем. Він і досі не може пояснити хоча б собі, навіщо росіяни стріляли у мирних людей.

10 березня, Катя, її 4-річний братик Сергійко, батьки та бабуся вирушили назад до Києва / Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит»/Facebook

Їхав за кермом із відірваними пальцями

У свої 14 років Катя уже бачила, як від ракетного удару падає житловий будинок, знає, як швидко потрібно втікати на автомобілі, який потрапив під прямий розстріл, що таке кульове поранення… Коли почалася війна, батьки дівчинки вирішили їхати в село за 80 кілометрів від Києва. Думали, що це безпечніше, ніж у самому місті. Проте, швидко зрозуміли, що помилилися, бо окупант, бажаючи захопити столицю, рухався з боку ближніх сіл, обстрілюючи їх.

Того страшного дня, 10 березня, Катя, її 4-річний братик Сергійко, батьки та бабуся вирушили назад до Києва. Проте проїхали не багато – їхній автомобіль одразу почали обстрілювати російські військові.

"Ми спочатку не вірили, що це відбувається з нами. Чоловік призупинився, але обстріли посилилися і він натиснув на газ, - згадує мама дівчинки Ніна. - Ми гнали фактично на одних дисках. У мене перед очима - чоловік з пораненою головою та з відірваними пальцями правої руки, Катя, під якою загорілося сидіння і, яка отримала кульові поранення плеча та руки. Дякувати Богу, ми доїхали до першого блокпосту, не знаючи, чи це наші хлопці, ми просто довірилися їм".

Першу допомогу постраждалим надали хлопці з тероборони, згодом вони відвезли їх до лікарні у Броварах, потім – до Києва, а тоді – у Львів.

"У Каті дуже постраждали нерви та сухожилля на руці. У Львові їй вже зробили кілька операцій, її стан стабільний", - розповіла пані Ніна.

Далі дівчинка з мамою поїхали на реабілітацію до Чехії.

Модульне містечко для тимчасових переселенців

Станом на зараз у Львівській області проживають понад 240 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Здебільшого люди евакуйовуються двома шляхами: власним автомобілем чи залізницею. Головний залізничний вокзал Львова приймає найбільшу кількість переселенців щодня. Тут облаштували кілька наметів, в яких люди можуть поїсти, отримати медичну чи психологічну допомогу, а також необхідну інформацію.

"Основне місце перебування для переселенців розташоване на "Арені Львів". Тут люди можуть проживати тимчасово, тобто в межах кількох днів, де вони можуть відпочити та набратися сил. Дістатися з вокзалу до "Арени Львів" можна завдяки шаттл-басам, які регулярно курсують", - розповів заступник начальника Львівської обласної військової адміністрації Віталій Загайний.

Окрім того, Львівщина розміщує людей на об’єктах соціальної інфраструктури: у школах, садочках, гуртожитках тощо. В області також напрацьовують план будівництва тимчасового житла для переселенців. Зокрема, вже завершують монтувати модульне містечко для тимчасово переселених осіб. У 88 будиночках-контейнерах, які встановлюють на вулиці Самчука, зможуть проживати 350 осіб – по двоє-четверо у кожному будиночку. Також на території буде 11 санвузлів та п’ять душових кімнат. Тут окремо розмістять їдальню, медпункт та навіть магазин.

"Ми забезпечимо тут охорону, прибирання, освітлення – все, що потрібно для нормального життя і обслуговування. Будинки підключать до всіх мереж. І вже з наступного тижня сюди будемо заселяти людей", – наголосив міський голова Львова Андрій Садовий.

Проживати тут люди зможуть принаймні до кінця літа. А після перемоги тут планують облаштувати спортивний майданчик.   

Ці модульні будинки – допомога Львову від польського уряду, надана за сприяння Міністерства розвитку громад та територій. Загалом уряд пообіцяв передати Львову 300 модульних будиночків.

Також у Львові планують звести окреме тимчасове містечко для вагітних жінок, які втекли від війни. Це будуть дерев’яні будиночки хостельного типу, які встановлять у районі вулиці Тракт Глинянський. У такому містечку зможе проживати до 160 осіб.

Мирослава Бзікадзе

УНІАН в Google News