Війна в прямому ефірі. Історичний марафон

24 лютого боронити Україну встали не лише ЗСУ – а й армія українських журналістів, які забезпечили цілодобове інформування українців про перебіг подій. Завдяки цьому вдалось уникнути паніки, налагодити комунікацію влади і суспільства та захистити світ від рашистської брехні. Інформаційний фронт нами було виграно в перші ж дні кровопролиття, а вершиною єднання українських медіа став цілодобовий телемарафон Єдиних новин.

В сучасному світі важко уявити, щоб, наприклад, об’єдналися такі антагоністи як Charlie Hebdo та Financial Times, або такі затяті конкуренти як CNN та FOX. Проте в Україні медіагрупи, які раніше навряд планували спільні ефіри, зуміли під час війни створити унікальний продукт на медіаринку – марафон Єдині новини. 

Ситуація, в якій ми всі наразі опинились, дійсно в чомусь унікальна. Двадцять перше сторіччя, а в Європі нова велика війна. Україну, яка віддала ядерну зброю в обмін на гарантії захисту, атакує ядерна Росія, що була однією з країн-гарантів ненападу. Попри песимістичні очікування Заходу про те, що Київ у лютому впаде за три дні, українці затято б’ються на усіх фронтах вже понад п'ять місяців

Відданість справі, самоорганізація, волонтерство… Це все – про сучасну Україну. Навіть колишні конкуренти об’єднуються, щоб зробити перемогу швидшою. На інформаційному фронті результатом такого єднання став Єдиний марафон новин. 

"Почалося. Війна"

…Навряд чи хтось з нині живих українців зможе колись забути 24 лютого. Багато хто, оговтавшись від першого шоку, вмикав телевізор в надії, що в новинах розкажуть, що відбувається.

І саме цей запит змогли вдовольнити українські телевізійники. 

Ведуча ТСН на телеканалі "1+1" Марічка Падалко згадує, що той тиждень погано спала ще з понеділка. Адже новини з Держдуми про визнання "Л/ДНР" вже викликали хвилювання та побоювання. 

"24 лютого була моя ранкова зміна. Я вже о четвертій не спала. Збираючись на роботу, слухала у Фейсбуці наперед анонсоване засідання Ради Безпеки ООН. Оскільки я була онлайн, з’явилось сповіщення, що раптово почав виступати Путін. Я перемкнулася на нього…", - розповідає телеведуча. 

За її словами, одразу зрозуміла, до чого все йде, тому почала швидше вдягатися на роботу: "Як тільки закінчилася промова Путіна, я почула в центрі Києва два вибухи…".

Марічка вважає, що їй пощастило, що не треба було обирати між дітьми та роботою, адже з сином та доньками залишався її чоловік. 

"А для мене робота, вихід у прямий ефір – це певна терапія, моя точка опори. Години, коли я розповідала про те, що відбувається в країні, хоча це й звучить парадоксально, були для мене заспокійливим, адже робота відволікала від переживання за чоловіка, дітей, родину. Це – як бути лікарем. Лікарі теж мають свої емоції, але не тоді, коли роблять операції. Це – єдине, що залишилось незмінним в моєму житті після початку війни", - згадує Падалко.

Натомість ведучий ранкового шоу на ICTV Сергій Лиховида прокинувся о 5-й ранку саме від "хлопків". Визирнув у вікно і спросоння подумав: "То від вихлопної труби вантажівки". Без паніки зібрався на ранковий ефір, спустився до службового авто і…

"Спочатку мені зателефонував друг з Івано-Франківська: "Що там у вас?". Потім був дзвінок від друга з Києва. Тоді я занервував, бо дві людини, які о 6 ранку ніколи не телефонують, набрали мене з інтервалом у кілька хвилин: "Виїжджай терміново з Києва, бо почалося. ВІЙНА!". Пам’ятаю, сиджу в машині, а у мене земля йде з-під ніг", - згадує Сергій. 

Проте поїхав він не з Києва, а на роботу. Там, за його словами, було багато співробітників, які, попри тривогу, намагалися працювати. "Нам з Павлом Казаріним потрібно було відпрацювати 2,5 години ефіру. Як це робити в такій ситуації? Нас одразу попередили, що лінійної сітки ефіру немає, будемо імпровізувати: "Гортайте новинні стрічки"… Я ніколи в своєму житті не був у такому стані: коли ти неймовірно розгублений, розумієш, що на тебе зараз дивляться мільйони людей, ти маєш їм доносити якусь інформацію, а сам всередині переживаєш за своїх рідних і близьких, які взагалі в іншій частині країни", - розповідає він. 

Сергій каже, що був серед тих, хто не вірив, що розпочнеться війна, хоча все натякало. А остаточно усвідомив, що це дійсно відбувається з усіма нами, коли після роботи поїхав до рідних, та на виїзді з Києва побачив спочатку один танк, потім ще, і ще, і ще, потім БТР, багато військових… 

"Коли доїхав та обійняв рідних, розплакався. Тепер завжди кажу, що буду довіряти даним американської та британської розвідок", - посміхається телеведучий.

Хоча існує думка, що затори у перші дні повномасштабного наступу Росії на Україну були лише на виїзд з міст, і в столицю було непросто потрапити. 

"Мій колега Богдан Машай був першою людиною, яка зранку 24 лютого була в прямому ефірі, наживо. А я до нього доєдналася лише за годину-півтори від того моменту, як почали бомбити, бо живу за містом. Здавалося, усі мали б їхати з Києва, але насправді у бік Києва теж був затор", - розповідає ведуча телеканалу "Україна" Олена Цинтила. 

За її словами, оглядатися зараз на ті дні доволі цікаво. Наприклад, аналізуючи ситуацію, згадуєш, що не було страху: "Напевно, це прикро. Бо психіка працює не на те, щоб рятувати тебе… Було розуміння, що тебе можуть бомбонути, ти можеш тупо застрягнути на блокпості, не зможеш доїхати, але щоб страх…".

Олена переконана, що у телепрофесіоналів у ті дні не могло бути ні паніки, ні сліз. "Адже люди вмикали телевізор не для того, щоб я їм зі сльозами розповідала, що все зле. Вони й самі чудово знали, без телевізора, що все зле. Але глядачам треба було розповідати, чи можуть вони їхати, чи треба це робити, що говорить влада тощо", - каже вона.

Але згадує, що якийсь алгоритм, як діяти, якщо "прилетить", в голові все ж склався: "Були такі думки: "Добре, що над студією міцніший дах, ось, є вихід вліво, а ось там можна й праворуч, а можна назад. Добре, що не сидимо з іншого боку студії, бо там не так безпечно…"". 

І важливо було виглядати "як завжди", вважає телеведуча. Тобто замість теплих худі, в які тоді, здається, вдяглася вся країна, ведучі українських телеканалів намагалися "тримати марку". 

"У нас фантастичні гримери. Кажеш їм: "Зробіть мене дуже красивою", і вони це вміють. Проте 25 числа ми з іншою ведучою, Аллою Щоличевою фарбували самі себе, гримери контролювали процес по веб-зв’язку, пояснювали, який взяти пензлик… Все це було потрібно, бо людина вмикає телевізор не для того, щоб побачити, що тобі теж зле. Людина вмикає телевізор, щоб побачити, що відбувається. І якщо ти дозволяєш собі погано виглядати, злегковажити своїм зовнішнім виглядом, недбало поставитись до самого себе, це означає, що ти не маєш поваги до людей, до яких ти говориш", - розповіла Олена Цинтила.

За її словами, потім, вже в марафоні, українські телеведучі, не змовляючись, відмовились від яскравих помад – "однозначно макіяж був менш яскравим". Проте він все одно був. "І було вкрай приємно чути від людей, читати їхні листи, що їм було заспокійливо на мене дивитись", - каже телеведуча. 

"Коли я тільки почав працювати в марафоні, кілька знайомих написали в соцмережах щось на кшталт: "Бачу тебе, і мене це заспокоює". Тобто якась звична картинка дозволяє людям пережити стрес нині. А такі повідомлення тримають в тонусі й ведучих, не дозволяють панікувати чи істерити, видавати надмірні емоції. З іншого боку (і це без пафосу), я давно обрав цю роботу. Тому мушу її робити. І хоча від новин буває важко, ми не можемо не давати людям промінчик надії. Тому я намагаюся так сформулювати слова і поведінку, щоб навіть мій спокійний тембр голосу цю надію давав", - додає її колега Олег Панюта. 

"Ми готувались до роботи в складних умовах"

Шеф-редактори, продюсери та головні редактори зуміли втримати колективи "на плаву" як за рахунок патріотизму й професіоналізму співробітників редакцій, які масово не запанікували, а продовжували робити свою роботу, так і тому, що готувалися до ймовірної ескалації. І хоча такого широмасштабного вторгнення Росії в Україну, як це відбулося, мало хто очікував, деякі алгоритми роботи у "надзвичайних обставинах" в редакціях були.

"Через загострення ситуації на кордонах з Україною, на фронті, ми з колегами спали по кілька годин - ефір "Ради" щодня продовжували на кілька годин, аби глядач завжди був у курсі того, що відбувається. Крім цього, були готові вийти в ефір протягом години-двох, якщо буде така потреба – на каналі лишали чергову випускову групу, а з редакторами та ведучими була домовленість, що вони діставатимуться каналу у найкоротші терміни. 24 лютого десь о 5 ранку мені зателефонував Антон Страшко, наш ведучий новин, і сказав, що Путін напав на Україну. Тож новини були в ефірі вже о 06:00. І наш Антон Страшко першим повідомив страшну новину, що почалася війна", - згадує шеф-редакторка телеканалу Рада Наталія Яструбенко.

"Кілька місяців, які передували початку війни, ми готувались до забезпечення роботи в складних умовах. Ми ретельно продумували всі робочі процеси: від способів підтримки комунікацій, якщо зникне зв’язок, до організації робочої логістики містом в разі, якщо підірвуть мости. Були заготовлені навіть продукти першої необхідності - вода, продукти, ліки…, - розповідає керівниця виробничої служби Starlight News Оксана Дихніч. - Ми розуміли, що ризик військового вторгнення РФ в Україну високий та готувались до різних сценаріїв розвитку подій, включно з цим. Я, якщо чесно, в прогнозі щодо дня їх нападу помилилась лише на один день - думала, що вони почнуть, 23 лютого".

Одним з визначальних факторів, які допомогли медійникам згуртуватися, була самоорганізація. Вадим Карп’як, ведучий "Свободи слова", зранку 24 лютого виїхав на роботу з дому у Бучі і почав вести гостьові студії. Зараз у цьому йому допомагає Яна Брензей, ведуча програми "Вікна-новини". Віктор Сорока, заступник головного редактора "Фактів", окрім основної роботи ще й керував спільним ньюзрумом. Випусковий режисер "Фактів Тижня" та "Свободи слова" Роман Ніколаєнко, який теж того ранку вирушив на канал зі свого помешкання у Бучі, добровільно став беззмінним режисером цих студій. А редакторка "Вікна-новини" Анна Суряднова за власним бажанням є випусковим редактором цього підрозділу команди Starlight News.

"Не було роботи своєї/чужої. Була робота на спільну справу і в інтересах країни. Що ти можеш зробити, щоб бути корисним? Відповідь на це питання і формувала твою професійну роль. Українські медіа мали не просто вистояти і продовжити роботу без збоїв, ми мали стати надійною опорою для українців, збройних сил, нашої держави. Я думаю, що нам це вдалося", - розповідає Оксана Дихніч.

Ескалація російської агресії не була абсолютною несподіванкою для українських телевізійників. Деякі редакції справді зуміли добре підготуватись. Але коли мова йде про підготовку – це не про те, що у кожній студії на випадок російського нападу був якийсь спеціальний "конверт" з чіткими правилами, що та як треба робити. Це – про обдумування та пропрацювання різних сценаріїв розвитку подій.

"Ми створили своєрідну emergency group – команду, яка мала приїхати по дзвінку шеф-редактора, щоб швидко вийти в ефір. І насправді 24 лютого ми цю схему відпрацювали більш-менш якісно – о 06:20 вже були в ефірі", - розповідає шеф-редакторка телевізійних новин Суспільного Дарина Феденко. 

За її словами, в цю групу входили ведучі, редактори, режисери монтажу та інші співробітники, які забезпечують вихід новин. 

"Ще за кілька тижнів до російського наступу ми проговорювали, як це може відбуватись. Створили спеціальний чат, в якому писали лише щось найтерміновіше. Тому, коли дізналися про рішення РФ атакувати Україну, викликали через цей чат співробітників, які мали робити ефір. І усі швидко відгукнулися. На основі цієї команди Суспільне провело свій перший ефірний день. А потім ми влились в марафон Єдині новини", - розповіла Дарина Феденко. 

Своєю чергою, "1+1 media" ще до початку рашистського вторгнення розробляла плани щодо резервної студії далеко за межами Києва. "Ми знали, що може з’явитись потреба вести цілодобовий ефір. Можливо, ця студія могла б працювати не так повноцінно, як центральний офіс, але – якісно та безпечно", - розповів генеральний директор "1+1 media" Ярослав Пахольчук. 

"Перший місяць я працювала в цій резервній студії, - додає ведуча "1+1" Марічка Падалко. – Причому після об’єднання, в рамках марафону, робота полягала не лише в тому, щоб працювати в прямому ефірі, а й у тому, що вночі та вдень треба було бути напоготові – на випадок, якщо колеги з інших каналів в якийсь момент не змогли б виходити в ефір з технічних чи інших причин".  

Марафон. Єднання

В лютому 2022 року українським телевізійникам знадобилося кілька годин, щоб опанувати ситуацію й згуртуватися, та кілька днів, щоб об’єднатися. Частина українських каналів відмовились від єдиного ефіру, покладаючись на власні сили, а інші – домовились про черговість, в якій будуть проводити цілодобове мовлення для розгубленої аудиторії…

Налагодити співпрацю допомогли кілька факторів. 

По-перше, за тиждень до ескалації з боку РФ українські телевізійні медіа отримали відповідний досвід.

"Ідея спільного ефіру виглядала робочою, зважаючи, що напередодні - 16 лютого, в День Єднання - такий досвід уже був", - зазначає міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Нагадаємо, 16 лютого з 21:00 до 23:00 години великі українські телеканали мовили один контент. Це й стало своєрідною "репетицією" майбутнього марафону. Адже шеф-редактори, продюсери, головреди, технічні служби та маркетингові підрозділи вже мали змогу співпрацювати – були створені відповідні чати у месенджерах для спілкування та розв’язання нагальних питань між усіма великими каналами, власне, було розуміння, які (нехай не всі, але частково) можуть виникнути проблеми, а також хто, де і за що відповідальний.

"Війна застала всіх на світанку, і ця мить зробила неймовірне - вона об’єднала журналістів  і державних, і суспільних, і комерційних медіа, Ще ввечері вони були конкурентами, працювали на дуже різних власників, інколи вели міжусобиці… А тут - об’єдналися, - розповіла голова Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Ольга Герасим’юк. - Фраза однієї редакторки мені запам’яталася назавжди: "Не важливі рейтинги, коли розстрілюють твою аудиторію". До Нацради звернулося величезне число мовників з усіх регіонів країни з проханням мати можливість відступити від своєї програмної сітки та транслювати марафон. Врешті вони ретранслювали його, плюс включали місцеві новини". 

Якщо в ніч, коли Росія підступно напала, всі канали вийшли в ефір з сіткою програм, яка й планувалась, вже зранку медійникам довелося значно розширити саме випуски новин. Фактично, медіа перейшли на повне інформаційне мовлення. Але можливість забезпечувати таке мовлення була обмеженою – адже не усі телеканали – виключно новинні, а звичні серіали та розважальні шоу ставити у сітку мовлення вже не було б адекватним. Треба було продукувати саме новини, багато новин. Для цього телеканали потребували відповідних професійних команд. Але, щоб закрити усі потреби прямого ефіру 24/7, в кожного окремого каналу просто не вистачило б ресурсу. 

Ситуація змінювалася швидко. Керівникам телеканалів доводилося займатися не лише корекцією сітки мовлення через російську атаку, а й "побутовими проблемами" - персональною безпекою співробітників, безпекою їхніх сімей, логістикою – як людям добиратися на роботу, коли громадський транспорт працює з перебоями або не працює, а палива на АЗС майже немає, брати до уваги комендантські години, облаштовувати укриття, забезпечувати ліки, харчування, спільні місця та ін. 

"Рішення влитися в марафон ми прийняли одразу, як тільки виникла ця ідея. Бо розуміли, що стояти осторонь інформаційного фронту не можемо. Все робили буквально "з коліс" - перший шестигодинний ефір видавали в прямому сенсі кілька людей, оскільки багато колег виїхали з Києва", - розповідає керівник Інтер-марафону Назім Бєдіров.

"Стало очевидно, що жодна медіагрупа в такому режимі не зможе самостійно здійснювати мовлення. Тому, коли у когось з колег з’явилася думка включатись в марафон, ми не були проти", - згадує генеральний директор "1+1 media" Ярослав Пахольчук. 

Врешті, у ніч з 25 на 26 лютого, коли майже ніхто самостійно вже не міг закривати нічне мовлення, це разом зробили два телеканали – "1+1" та Рада.

"Ті, хто лишився працювати – справжні герої. Ми всі вчилися на ходу, спали по черзі, ведучі – красиві – в костюмах та гримі… Коли оголосили першу комендантську годину у Києві на всі вихідні, люди лишились жити на каналі. І так прожили, врешті, хоча й зі змінами, перші три місяці повномасштабної війни", - розповідає шеф-редакторка телеканалу Рада Наталія Яструбенко.

За словами шеф-редакторки ТСН Елли Білостоцької, коли 24 лютого вона з колегами увійшла в ефірну апаратну, ніхто й гадки не мав, як довго доведеться тримати ефір та що взагалі на усіх нас чекає. 

"Ми просто почали робити свою роботу. Працювали з тими ведучими, кореспондентами, редакторами, інженерами, які у нас були. Це була колаборація усіх редакцій – ми не розділяли, хто є хто – випускаючий режисер Сніданка, чи випускаючий режисер ТСН… У перші дні усі робили те, що треба було робити. Наприклад, був якийсь період, коли включенням гостей, виводом їх в ефір займалися не інженери, а журналісти, які просто телефонували гостям й одразу їх вмикали в трансляцію. Було й таке, що сценарист сідав на титри, редактура на суфлер… Всі підхоплювали ту роботу, де, як ми розуміли, у нас на той момент були прогалини. У мене дуже непогані спогади про ті дні. Тому що ми залишились живими і тому, що у нас все вийшло", - розповідає вона. 

По-третє, все це стало можливим ще й тому, що на українському телебаченні працюють саме такі люди, які не запанікували та залишились працювати. І це стосується будь-якого напрямку телевиробництва. 

"Залишились безстрашні люди. І це були журналісти, режисери, сценаристи, ведучі, інженери, водії і так далі… Певно, це стосується усіх громадян, хто у тій ситуації мав такі самі виклики. Як на мене, нам, телевізійникам, було простіше лише тому, що правило ТСН – "якщо не знаєш, що робити, йди на роботу"", - посміхається вона. 

Проте важливим фактором такої моральної стійкості стало й те, що компанія йшла своїм працівникам назустріч: кому треба було рятувати рідних, це робили, якщо вивезти дружину, дітей чи хатніх тварин не було, куди, їх прихистили у редакції 1+1 media: "Щоб людина могла працювати і не думати, що з її родиною. А, коли знаєш, що твої рідні у безпеці, можеш присвятити себе роботі". 

"Все вдалося завдяки тому, що компанія створила всі умови, щоб ми могли працювати, завдяки тому, що тут працюють професіонали, завдяки тому, що ми зуміли швидко об’єднати свої сили… Це була перевірка на міцність. І, мені здається, ми її пройшли", - резюмує Елла Білостоцька. 

"Я відчув це єднання, коли на якусь добу (кажу так, бо моя "перша доба" тривала 58 годин), зібрав усіх, хто робить новини, хто робить ефір, і вони побачили, що їх керівник з ними, що інші керівники теж присутні на цій "нараді". І в їхніх очах я бачив впевненість. Все працювало, як годинник – така була самовіддача. Всі дуже серйозно поставились до того, що відбувається. Самоорганізація була дуже велика", - згадує Пахольчук.

Про такі самі відчуття розповідає й головний редактор "Новинної Групи Україна" Юрій Сугак: "У 2014 році я мав досвід того, що краще переживати великі стреси в роботі – працював в Донецьку до останнього, поки була така можливість. В таких ситуаціях важливо почуватися потрібним, інформувати людей, стояти на сторожі інтересів країни, як би пафосно це не прозвучало. І зараз працювати було не складно, адже я увесь час був поруч зі своїми людьми і було відчуття однієї команди, одного напрямку, в якому рухаємось. Звісно, співробітники багато переживали й боялися за себе, за близьких. Але я щасливий від того, що жоден в команді не сказав: "Я піду"".

За його словами, особливо це було відчутно, коли з’явилася загроза ворожих атак безпосередньо на редакції українських телеканалів. Усі розуміли: якщо "прилетіло" в телевежу, може "прилетіти" в центральні офіси будь-якої медіагрупи, адже їхні адреси – не секрет, та й будівля з кількома сотнями антен на даху – дуже примітна у місті. 

"Якби тоді хтось зі співробітників виявив бажання піти, усі інші зрозуміли б. Але ніхто цього не зробив, усі залишились", - згадує головний редактор новинної групи "Україна" Юрій Сугак.

Марафон. Еволюція

Ще одне цікаве спостереження керівників різних медіагруп, телеканалів та навіть підрозділів – різні проекти, які в мирний час між собою не дуже співпрацювали, ба навіть були конкурентами, об’єдналися настільки, що між ними стерлися будь-які кордони. Наразі уважний глядач може спостерігати, як, наприклад, журналісти-розслідувачі перетворилися на кореспондентів новин.

"Координація відбувалася дуже швидко - інакше було просто неможливо. За кілька днів відпрацювали повноцінну систему дистанційної роботи. Тобто всі, хто хотів долучитися, мали змогу це зробити. Як і всі учасники марафону, ньюзрум Інтера працював цілодобово. В Києві працівники ночували на каналі. Але абсолютно всі, хто ухвалив для себе рішення працювати, а не тікати, керувалися один спільним бажанням: робити те, що ми вміємо і можемо для перемоги", - згадує головний редактор Інтер-марафон Юлія Корчук.  

За її словами, окремо варто згадати "золотий склад" воєнкорів Інтера. "Вони працюють на фронті з 2014 року. Початок повномасштабної війни застав нашу знімальну групу - Стаса Кухарчука та Сергія Дубініна - саме в ротації на Донбасі. Певний час група Інтера була єдиною, хто залишився там працювати. Хлопці відпрацювали в найбільш гарячих точках беззмінно понад місяць. Далі в ротацію стали Руслан Смещук та Ігор Левенок. Через роботу Руслан вперше побачив свого сина лише через два місяці після його народження, - розповіла вона. – Ще один воєнкор – Ірина Баглай – стала ведучою марафону. І це не просто правильно, а й символічно. Та й взагалі здається, що зараз абсолютно всі журналісти, які працюють навіть в тилу, почасти стали воєнкорами".

По-четверте, загальне прагнення давати українцям якісну інформацію та можливості швидкої комунікації, які дає 21 сторіччя, дозволити розв’язувати деякі проблемні питання буквально в прямому ефірі. 

В спільному марафоні кожен канал має свій відрізок ефіру (слот), наповнення якого готує самотужки. Проте, якщо у когось з’являється актуальний сюжет "на сьогодні", а слот телеканалу – лише завтра – то колишні конкуренти радо забирали сюжет "чужого" кореспондента собі. Тому під час мовлення можна було, умовно, побачити Олександра Візгіна з ICTV у слоті Інтера, а Ірину Баглай з Інтера – на "Плюсах" тощо. 

"Ми ділимось ексклюзивним відео чи спікером, якщо зараз не наш слот в ефірі, ми узгоджуємо теми, щоб не пересікатися, ми можемо попросити знімальну групу у колег, якщо своїх журналістів у регіонах немає… Ми навчилися плануватися разом і ділитися усім. У нас спільні задачі, одна аудиторія й одна спільна мрія на всіх — перемога. І мені здається, що навіть неважливо, хто з колег скаже про це першим, головне, аби ця новина прийшла якнайшвидше", - зауважує шеф-редакторка телеканалу Рада Наталія Яструбенко.

Іноді до викриття російських фейків долучалися не лише безпосередньо телевізійники. Так, доволі часто медіа обурюються, як важко достукатися до офіційних осіб, щоб вчасно отримати потрібний коментар. Війна і це змінила. В один з днів марафону в слоті "України" кіберзлочинці зламали біжучий рядок і почали транслювати через нього брехливі повідомлення, щоб дезінформувати українців. Врешті, фейк спростував особисто президент Володимир Зеленський. І між першим повідомленням про злам рядка до виходу голови держави в ефір минуло всього 20 хвилин. 

"Це історія і про кібербезпеку, і про спеціалістів, які є в Україні, і про координацію – як між глядачем та телеканалом (про злам біжучого рядка глядач повідомив нас телефоном) – так між журналістами і владою: президент, отримавши від нас інформацію, швидко зреагував, вийшов на вулицю і записав звернення, ми його отримали і за 20 хвилин воно вже було в ефірі, - розповідає Юрій Сугак. - Це – приклад того, що країна, починаючи від людини, яка везе допомогу чи дивиться телевізор, до мене, як редактора, та навіть до президента – всі розуміють – треба такі речі робити швидко, негайно погасити ворожі прояви. Це – приклад того, коли ти навіть з президентом почуваєшся в одній команді".

По-п’яте, марафон став можливим, тому що усі його учасники намагалися дотримуватися журналістських стандартів, давати в ефір лише перевірену інформацію та спробувати задовольнити потреби різних верств українців. Адже ті, хто лише чув звуки роботи ППО, та ті, хто вирвався з окупації, мали трохи різний запит щодо новинного контенту. Та й настрої суспільства змінюються постійно. 

"Це – складні виклики. Проте у нас одна ціль – ми усі працюємо для результату, на перемогу країни, - міркує генеральний директор "1+1 media" Ярослав Пахольчук. - Звісно, між медіагрупами та телеканалами існують неписані, базові домовленості; якісь "прапорці", що були сформовані несвідомо, з точки зору здорового глузду. Проте в марафоні немає якогось єдиного шеф-редактора, який визначав би редакційну політику. Так склалося, що всі редакції, всі служби працюють по-своєму. Але ми багато спілкуємось, вчимося працювати разом, разом визначаємо, що є добре, а що – не дуже…".

Іноді це ставало предметом гарячих дискусій. Наприклад, коли пропагандистка Марина Овсяннікова вибігла в ефір російських новин з плакатом "ні війні", в рамках марафону Єдині новини не було однозначної позиції, давати це в ефір, чи ні. Деякі шеф-редактори вважали, що варто показати з тієї точки зору, що події в Україні все ж викликають якісь рухи в Росії, інші ж не вірили у щирість вчорашньої пропагандистки. Врешті, чи не половина головредів досі вважає, що показувати демарш Марини було неправильним…

"Всі розуміли, що існують стандарти. Треба тримати стандарт – і як виглядати, і як одягатися ведучим, і як триматися. Що можна давати в ефір, а що краще не треба. Ми постійно обмінювались інформацією, багато створювали разом, і постійно обговорювали, як показувати ті чи інші події, зокрема з передової чи про неї", - розповідає головний редактор новинної групи "Україна" Юрій Сугак. 

Безумовно, ілюстрацією цих слів є сам ефір. І хоча під час війни в ефірі інколи важко дотримуватись балансу думок та уникати надмірної емоційності, усі його учасники намагалися дотримуватись стандартів. Проте в якийсь момент з телеекранів прозвучала ненормативна лексика. 

За словами голови Нацради з питань телебачення та радіомовлення Ольги Герасим’юк, Нацрада уважно спостерігає за об’єднаним марафоном та стежить за тим, щоби в ефірах дотримувалися законів України, дбали про етичні професійні стандарти.

"Часом ми відмічали підвищений інтерес до обсценної лексики. І Нацрада робила з цього приводу зауваження. Тому що одна річ – це вже легендарне гасло про напрямок руху для російського корабля, емоційні висловлювання людей в тяжких воєнних обставинах, а інша справа – лайка в ефірі з вуст ведучих. Варто не забувати, що зараз ми фактично пишемо цими ефірами історію. Колись вони стануть історичними. Напевне це буде хроніка нашого життя: наші діти будуть вчити історію держави, вчителі будуть демонструвати шматки відео... І, напевне, буде недостойно, коли у цьому відео звучатиме така лексика", - зазначила Ольга Герасим’юк. 

"Проте сказати, що ми бачили грубі порушення, я не можу. І це – дуже тішить", - додала вона. 

Безпека як фактор стабільної роботи

Одним з факторів стабільної роботи в марафоні стала безпека. І медіагрупи зуміли впоратися з цим викликом часу і в організаційному, і в технічному сенсі. 

"Всі інтуїтивно розуміли важливість цього питання, - переконують телеведучі різних каналів. – Коли ревуть сирени, важко продовжувати ефір, наче нічого не відбувається. Крім того, спускаючись в укриття, ми своїм прикладом показували, що це слід робити й глядачам. Це – безпека". 

"Перші дві доби ми працювали 24/7. Коли вибухи стало чути у Києві і почали надходити сигнали повітряної тривоги, ми розгорнули студію у бомбосховищі — і звідти вели мовлення. Крім нас в укритті весь час були мешканці прилеглих будинків, які обступали нас і дуже уважно слухали. Думаю, про таких уважних глядачів мріють усі медійники, - згадує шеф-редакторка телеканалу Рада Наталія Яструбенко. – Проте глядач у перші дні, думаю, цього не помітив. Лише побачив, що на каналі Рада змінилася студія". 

Щоб не переривати ефір, в рамках марафону була розроблена ціла система. Якщо небезпечно було не лише в ефірній студії в столиці, але й в укритті, то мовлення починали вести студії в інших містах. Якщо небезпечно ставало там, то ефір "повертався" до Києва. 

Ба більше, загроза змусила подумати навіть над резервним мовленням. "Ми збудували так званий бункер – незалежний альтернативний канал. Принципово – в місці, яке не можна пов’язати з редакцією чи центральною студією. Тому, що б не відбулося, він завжди зможе підхопити мовлення, в ньому можна працювати нон-стоп. Проте варто не забувати, що це – не звичний для глядача майданчик. Його ми задіювали лише кілька разів за необхідності", - розповідає директор департаменту підтримки бізнесоперацій, керівник 1+1 Rental Юрій Калиновський. Тобто, фактично, трансляцію національного марафону не можна "вбити": за найгірших сценаріїв хоч одна зі студій хоч одного каналу зможе тримати ефір.

Крім цього, за словами Калиновського, окремо варто подякувати вендорам – представникам іноземних компаній, які здійснюють підтримку телемовлення: "Вони в перші ж дні повідомили, що готові надавати будь-яку допомогу щодо технічної підтримки українського ефіру, надавали місце для зберігання відео на своїх серверах у "хмарі". Мова також йшла про обладнання та інженерну підтримку – беріть наші комп’ютерні програми, ресурси – та користуйтеся, якщо це вам буде корисним. В деяких випадках це справді стало у нагоді та допомогло. І ця підтримка усього телевізійного світу мотивувала працювати далі". 

Такого світ ще не бачив

"Керівники телеканалів висловили ідею з об’єднанням в єдиний фронт ще у перший день широкомасштабного наступу Росії на Україну, - розповідає міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко. – Саме в перші дні українцям треба було показати, що, незважаючи на всі розбіжності, які існували між каналами, вони здатні об'єднатися заради спільної мети – показувати реальну, достовірну, офіційно перевірену інформацію про те, що відбувається на фронті. І таке об'єднання сталось. Такого – коли в режимі breaking news працюють шість медіагруп зі своїми різними редакційними командами, і роблять це досить злагоджено та ефективно, - світ ще не бачив. І з кожним днем марафон еволюціонує, перетворюється на дійсно єдиний механізм".

"Такого медійного єднання немає і не було ніде в світі. І, хоча причина його страшна – війна – така реакція медійного середовища на ситуацію ошелешує наших іноземних колег. Я виступала в Раді Європи й відповідала на питання про те, як це стало можливим - всіх захопило те, що мовники не лише об’єдналися між собою, вони змогли встановити тісну й пряму співпрацю з владою, котра не полишила урядовий квартал, та разом із народом вперто чинить опір ворогові. При цьому такий тісний контакт виключає цензуру. І немає єдиного "пункту управління" марафоном - це самі ньюзруми, самі редакторські групи, дивовижний досвід…", - зазначає голова Нацради з питань телерадіомовлення Ольга Герасим’юк.  

Якщо в перші дні марафон виглядав як блок новин, розбавлений включеннями виступів президента, прем’єра, голови РНБО, міністрів, які потім повторювали протягом доби, то згодом почали з’являтися все більше й більше включень з регіонів та повноцінних сюжетів. Поступово з’явилися певні блоки – воєнний, гуманітарний, соціальний, економічний, міжнародний.

Один з серії роликів Героїчні міста України

Окремо варто звернути увагу на патріотичні ролики та соціальну рекламу, гімн України щоранку, ролики з "Ой, у лузі…" і багато всього іншого, що просто-таки бере за душу. 

Один з роликів "Ой, у лузі"

"Ми домовились, що в ефірі мають бути блоки з роликами, які з одного боку будуть підтримувати бойовий дух українців, а з іншого, інформаційно підтримувати важливі ініціативи, наприклад зміни надання якоїсь державної допомоги, появу спеціальних мобільних додатків тощо", - розповідає  маркетинг-директорка Starlight Media Олена Мартинова.

Один з серії роликів "Українські супергерої"

Так, під час мужнього протистояння ворогу бійцями "Азова" в марафоні з’явились ролики з головним посилом - "Азов – сталь", або загальна підтримка мешканцям окупованих Маріуполя чи Херсона, або серія про героїв, присвячена не лише загиблим, а й тим, хто продовжує боротися, а також тим, хто закриває трудовий фронт.

Один з серії роликів про героїв

"В роботі ми використовуємо нашу загальну маркетингову експертизу, адже в команді – представники шести медіагруп, також беремо до уваги досвід керівників медіагруп, які знають, як це треба показувати країні, спілкуємось з міністерствами, зокрема з Міноборони, щоб не зробити щось некорисне… Проте головне, що майже усе, що ми робимо, запит на це, йде не згори, а знизу. Навіть в нашій команді представлені усі групи людей – ті, хто говорить українською, та ті, хто говорить російською, ті, хто народився на сході країни, та ті, хто з заходу, ті, хто покинув свій дім через війну, ба навіть опинився за кордоном, і ті, хто увесь час працював з Києва… Тому, обговорюючи якусь історію, ми отримуємо максимально широкий діапазон думок", - каже Олена Мартинова.

Результатом такої спільної роботи може бути ролик, копірайт якого зробив креативний директор Інтера, контент – 1+1, а дизайн – Starlight. Але головне – створюючи контент, не втрачати віру, поважати армію, орієнтуватись на найважливіше та підтримувати усіх, хто працює на перемогу. 

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News