ВІЛ-інфекція та СНІД постарішали, отримали сільську прописку і захоплюють Україну

Цифри аж ніяк невтішні. За темпами поширення ВІЛ/СНІД ми обігнали навіть країни Африки - “батьківщину” хвороби.

Хочемо ми того, чи ні, але в нашій країні про серйозні проблеми часто згадують під якісь пам'ятні дати. Тішить, що цього року тему СНІДу провідні світові інформагенції піднесли з нотками позитиву. Адже за даними Організації Об'єднаних Націй число ВІЛ-позитивних людей у світі  2011 року скоротилося до найнижчого рівня за останні 14 років.

І хоча наразі кількість  ВІЛ-інфікованих у світі становить 34 мільйони осіб, згідно з новою доповіддю ООН, низка заходів, прийнятих за останнє десятиліття для боротьби із захворюванням, сприяла тому, що число людей з ВІЛ з 1997 року скоротилося на 20%.

На жаль, Україна залишається осторонь загальносвітової тенденції зниження темпів розповсюдження ВІЛ/СНІДу: 1,3% українців віком від 15 до 49 років є носіями вірусу, однак лише кожний четвертий з них знає про свій ВІЛ-позитивний статус. А більшість ВІЛ-інфікованих дізнаються про це вже на критичній стадії хвороби.

За останніми даними міжнародних організацій, в Україні сьогодні живуть більш як 360 тисяч ВІЛ-позитивних людей, 92 тисячі з них потребують лікування.

Цифри аж ніяк невтішні. Виходить, за темпами поширення ВІЛ/СНІД ми обігнали навіть країни Африки, “батьківщину” хвороби.
То який же наразі стан справ з ВІЛ/СНІДом в Україні і в нас на Вінниччині? Час поспілкуватись з фахівцем.

ВІЛ/СНІД БЕЗ ГРОШЕЙ НЕ ПЕРЕМОЖЕШ

- Саме так, африканським країнам вдалося зменшити темпи поширення  ВІЛ-інфекції, - каже головний лікар  Вінницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом Ігор Матковський.  - Зрозуміло, що за кількістю хворих ми поступаємось їм, бо в нас немає стільки населення, як там. Але за темпами розповсюдження  ВІЛ ми і Росія посідаємо перше місце в світі.
Про це говорилось і на міжнародній конференції у Відні в 2010 році, - фактично лише наші дві країни не змогли досягти вагомих результатів щодо попередження і розповсюдження ВІЛ-інфекції. Хоча, ми пішли набагато далі Російської Федерації щодо надання медичної допомоги, спеціальних послуг, забезпечення профілактичних заходів в роботі з уразливими групами, які дали первинний поштовх для розвитку епідемії.
Але ж легко було свого часу все попустити і дуже важко потім взяти під контроль проблему ВІЛ-інфекції та СНІДу.
І ще один момент: без грошей цю проблему не вирішиш.

- Що ж, Ігоре Анатолійовичу, давайте почнемо з грошей. Я знаю, що 2009 року була прийнята Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.  Ще Ющенко підписав цей закон. Вона діятиме до 2013 року.

- Це вже шоста програма, але перша, яку прийнято на рівні закону. У нас в державі є дві таких програми. Це програма по СНІДу та програма по туберкульозу. Бо це дві епідемічні проблеми, які впливають на загальне життя України. Тим більше, напередодні Євро-2012.

- Якщо її прийнято на рівні закону, то, певно, під її виконання передбачено і державне фінансування?

- Більшість передбачених там заходів фінансується майже стовідсотково, але деякі не фінансуються взагалі.
Від рятівної антиретровірусної терапії дехто відмовляється. Виділяються кошти на дороговартісне антиретровірусне лікування. А це немало: в Україні наразі вже більше 26 тисяч людей отримують пожиттєво антиретровірусну терапію. Це 26 тисяч врятованих людей, які не померли від ВІЛ-інфекції/СНІДу.

- Це всі, хто потребує такого лікування?

- Ні, це далеко не всі. Якщо взяти по державі, то лист очікування, - так у нас називається черга на отримання антиретровірусної терапії, - близько 10 тисяч. У Донецькій, Дніпропетровській областях по кілька тисяч людей чекають на отримання цієї терапії.

- А як справи у нас?

- На щастя, у Вінницькій області ситуація набагато краща. У нас перебуває на лікуванні близько 500 осіб, а потребують лікування ще 10-15 осіб.

Ми пережили кілька дуже важких місяців, коли не призначалось таке лікування новим пацієнтам. Тоді для нас було основним завданням втримати тих людей, які вже на терапії, і забезпечити їх препаратами, щоб навіть на один день лікування не переривалось.

- Що десятеро, що десять тисяч, -  для кожного з цих людей вартість саме їхнього життя незміренна. Які шанси у 10-15 згаданих вінничан антиретровірусну терапію отримати вчасно?

- Ви знаєте, сьогодні це залежить переважно від самої людини. Бо не всі хочуть її приймати. Так - так, не дивуйтесь. Ось у нас зараз є випадок, який мене просто виводить із себе: мати відмовляється давати препарат своїй дитині, якій немає навіть року. І дитина загине без цієї терапії!

- Жах! І чим вона мотивує таке рішення?

- Мати просто не хоче давати ліки. Мотивує це якимись незрозумілими для мене релігійними переконаннями. Хоча жодна церква не заперечує проти лікування цієї хвороби. Ця жінка не вірить, ні в те, що в її дитини є ВІЛ-інфекція, ні в те, що вона сама теж інфікована. Хоча на офіційному обліку вона вже більше семи років. І це не затуркана бабця, а молода людина з вищою освітою.
Це, звісно, не система, а поодинокий випадок, але він нас дуже бентежить!

ПРОФІЛАКТИКУ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ/СНІДУ ФІНАНСУЮТЬ ПЕРЕВАЖНО БЛАГОДІЙНИКИ

- Скільки коштує антиретровірусна терапія для хворого на місяць, на рік?

- Років п'ять тому річний курс антиретровірусної терапії коштував для держави і для Глобального фонду 10 000 американських доларів. Сьогодні річний курс коштує приблизно 500-700 доларів. Відбулось глобальне зниження цін за схемою: збільшуєте кількість хворих на антиретровірусній терапії -  знижуємо ціни на ліки. Крім того, далось взнаки конкретне лобіювання державою та неурядовими організаціями своїх інтересів перед іноземними  фармацевтичними компаніями. І вони пішли на поступки.

- Я правильно зрозуміла, що в Україні свого виробництва антиретровірусних препаратів немає?

- Воно ось-ось вже має розпочатися, але скажу відверто, я не дуже сподіваюсь на їх високу якість. Якщо вітчизняна фармація закуплятиме діючу речовину, і виробник пройде  перекваліфікацію ВООЗ та інших міжнародних інституцій, тобто, будуть якісь сертифікати, які дозволять вірити, що ліки якісні, і що вони виготовляються з дотриманням усіх вимог і міжнародних стандартів, тоді я в них повірю.

- В одному з офіційних звітів я знайшла відомості, що торік в Україні від СНІДу померло близько 4 тисяч людей і 19 з них — діти. З цих діток - одне померло на Вінниччині...

- Скажу вам більше, вже й цього року у нас одна чотиримісячна дитина померла. Це дитина-іноземець з країни близького зарубіжжя, яка заразилась від матері, котра не знала, що вона ВІЛ-інфікована. Дитя вже народилось інфікованим, і це виявили за клінічними ознаками в одній з обласних лікарень, куди звернулись батьки. Тобто, у дитини вже були прояви СНІДу.
Хворобу виявили запізно, але й цього разу батьки не вірили діагнозу та відмовились від лікування. А коли оговтались, були направлені до столиці. Проте час було втрачено і лікування смерті дитини не відвернуло.

- Так, прикро... Але давайте повернемось до теми фінансування боротьби з ВІЛ та СНІД.

- Крім антиретровірусної терапії фінансується ще лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції, - дуже дорога й різнопланова. Для пацієнтів вона безкоштовна.
Забезпечення нашого Центру, завдячуючи управлінню охорони здоров'я та курортів, обласній раді та облдержадміністрації, які, як кажуть, “в темі” і щиро цією проблемою переймаються, у нас на рівні. Адже Вінницький обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом - заклад комунальний і фінансується переважно з обласного бюджету. Наш центр один з найкращих, в першу чергу, завдячуючи їм.

- А на що грошей не вистачає?

- На рівні держави не фінансується дуже важливий розділ роботи: первинна профілактична робота з населенням України. А це робота з уразливими групами, це замісна підтримуюча терапія та програма зменшення шкоди від ін'єкційного вживання наркотиків. Якщо простіше, то це робота з наркоспоживачами, робота з жінками і чоловіками, які надають секс-послуги.
Це фінансується тільки за рахунок ресурсів з шостого раунду Глобального фонду по боротьбі з малярією, туберкульозом та СНІДом. Тобто, це кошти міжнародні. З наступного року цей напрямок буде фінансуватися з десятого раунду Глобального фонду. А от на інформаційно-просвітницьку роботу з населенням дуже мало заплановано.

КОШТИ ДОНОРІВ НА БОРОТЬБУ ЗІ СНІДОМ ПОЛОВИНЯТЬ "ГРАНТОЇДИ"

- Поясніть, будь-ласка, детальніше.

- Глобальний фонд - це світова благодійна структура, яка щороку оголошує якийсь конкурс. Кошти, які надходять звідти  - це грант, виграний Україною. Грант десятого раунду, - це кошти, які наша держава виборола 2010 року. А реалізація проекту почнеться вже 2012 року.
Це п'ятирічна програма, під яку Глобальним фондом закладено 305 мільйонів доларів. Фінансування розбивається на п'ять років і далі йде у вигляді мікрогрантів для неурядового сектору і великих грантів для урядового, а саме, в Український центр СНІДу і далі - в регіони.

- Ви згадали про необхідність просвітницької роботи. Тут, здається, непогано працює третій сектор. Візьміть хоча б Фонд Олени Пінчук “АнтиСНІД”, дрібніші структури.

- Нині переважна більшість роботи неурядового сектору щодо виконання заходів з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, в тому числі й реалізація коштів Глобального фонду, інших фондів, перетворилася на бізнес. Гроші, які виділяються міжнародними донорами, а тільки Глобальний фонд дає 305 мільйонів, призначені всім громадянам держави, кожному українцю. А громадські організації вважають, що вони призначаються неурядовому сектору. В цьому і полягає проблема. Більшість цих коштів йде на їхнє самозбереження, на організаційну мішуру.

Ми сподіваємось, що 10-й раунд, - бо такі закиди були вже не тільки від мене, - передбачатиме більш тісну зв'язку з урядовим сектором. На рівні України - це МОЗ, Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом, а на обласному рівні це наші Центри.

ВІЛ ПОШИРЮЮТЬ І НАРКОМАНИ, І "ПОРЯДНІ" БІЗНЕСМЕНИ

- Давайте повернемось до конкретики. Раніше казали, що в нас основні групи ризику - це ін'єкційні наркомани, гомосексуалісти та повії обох статей. Кому ВІЛ-СНІД загрожує в першу чергу наразі?

- Ще в середині дев'яностих, тільки починаючи займатись цією проблемою, я казав, що є одна-єдина група ризику - це населення України. Але державі було простіше бачити якийсь вузький прошарок винуватців поширення хвороби.
Я завжди називаю приклад: якщо наркоспоживач, який глибоко “в системі”, сам вирощує мак і сам собі готує наркотики, колеться власними шприцами, то в нього безпечна парентеральна поведінка, і йому, власне, СНІД не загрожує.
А якщо “порядний бізнесмен”, - дружина, діти, все, як має бути за статусом, але ... Угода, сауна, алкоголь, дівчатка, - і все. От про що нині треба говорити.
Тому на сьогодні має бути кілька глобальних загальнодержавних інформаційних кампаній. Наприклад, щодо шляхів передачі ВІЛ, щодо умов безпечної поведінки не якихось конкретних уразливих груп населення, а українців загалом.
Все ще кивають на наркоспоживачів. А скільки їх? Близько відсотка від усього населення. А всі інші - вони ж не наркомани!
Або жінки комерційного сексу, їх скільки – пів-відсотка? Так, вони залишаються джерелом інфікування. Але на сьогодні більше 50% - це статева ВІЛ-інфекція, виявлена в абсолютно благополучного, соціально адаптованого населення, яке контактувало з уразливими групами!

- Вам як медику буде прикро, але ж не секрет, що у людей нині довіра до системи охорони здоров'я серйозно похитнулась. Мутні історії з наслідками щеплень хоча б узяти... Чи не траплялось останнім часом випадків інфікування ВІЛ у медичних закладах?

- У Вінницькій області взагалі офіційно не зареєстровано жодного такого випадку. А в Україні за всі роки спостереження офіційно зареєстровано 24 випадки інфікування ВІЛ під час переливання крові.
Зареєстровано три випадки професійного ВІЛ-інфікування медичних працівників. У Вінниці також не зареєстровано жодного такого випадку. Але це не означає, що в нас немає ВІЛ-інфікованих лікарів та медсестер чи молодшого медперсоналу. Але у них усіх інфікування відбулось статевим шляхом.

- Наша область пілотна по впровадженню медичної реформи. Чого ви чекаєте від цього?

- Нічого поганого для Центру ми не чекаємо, бо заклад відноситься до третинного рівня надання медичної допомоги. Але в умовах реформування додається роботи, тому що для нас важливий вторинний і первинний рівень надання допомоги. Йдеться про організаційні заходи, щоб не випали з поля зору вагітні жінки, щоб не було непорозумінь, чи це буде жіноча консультація, чи центр первинної медико-санітарної допомоги - де мають набирати аналізи? Бо робити їх будуть у нас, це однозначно.
Проробляємо питання обстеження населення, надання паліативної допомоги важкохворим людям, які вже не хочуть лікуватися в умовах стаціонару, інформаційно-освітньої роботи.
Хоча, якщо ми бачимо, що людина вже фактично помирає, ми пропонуємо пацієнту та родичам, щоб хворий залишився у Центрі. Це, насамперед, питання інфекційної безпеки для близьких та родичів та їх психологічний захист.

ПОШИРЕНІСТЬ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ В ОБЛАСТІ - СЕРЕДНЯ

- Перебуваючи в епіцентрі боротьби з ВІЛ/СНІД, Ви щодня спілкуєтеся з людьми, які живуть з цією недугою. Неодноразово піднімалось питання витоку інформації про позитивний ВІЛ-статус цих людей. Чи траплялось вам останнім часом чути від них скарги про відмову обслуговування у медустановах, про інші неприємні ситуації, які виникали з цього приводу?

- Порівнюючи з минулим, скажу, що наразі набагато менше таких випадків. Але вони все ще трапляються. 
Для цих людей конфіденційність і збереження інформації - це дуже важливо, бо все ж відбивається на їх психологічному стані. Особливо в перший час, коли вони тільки дізнаються про свій ВІЛ-позитивний статус.

- На ваш погляд, яке ставлення до таких хворих у родинах?

- В родинах  відсотків дев'яносто дев'ять ставляться нормально, бо це ж своя, близька людина. Найважчий період, коли треба проковтнути цю інформацію, звикнути до цього ... і все.
Дуже важливо, щоб родина знала про хворобу, - інфікованій людині так легше жити, аніж подвійним чи, навіть, потрійним життям. Це страшенне психологічне навантаження.

- Маю питання з територіальним підтекстом. Вінниччина в Україні  на якому місці за поширенням інфекції?

- Рівень розповсюдженні ВІЛ/СНІДу у Вінницькій області середній. Дякувати Богу, ми за наявного рівня медичного втручання  навряд чи наздоженемо показники східних та південних областей.
Низький рівень поширення інфекції притаманний західним регіонам, але це доти, коли повернуться з-за кордону усі заробітчани.
А що стосується рівня забезпечення відповідними медичними послугами, то у нас ситуація одна з найкращих в Україні: дуже високий відсоток людей, які отримують антиретровірусну терапію. Проводиться широкомасштабне впровадження замісної терапії для наркоспоживачів. Плюс - потужна організаційно-методична робота нашого Центру і Управління охорони здоров'я та курортів облджержадміністрації.
А також дається взнаки спільна плідна робота з нашим медуніверситетом по підготовці фахівців. Тільки п'ять університетів у країні впровадили таке навчання для студентів 6 курсу. І взагалі, на базі нашого обласного Центру планується створити перший міжрегіональний тренінговий центр підготовки лікарів та середнього медперсоналу з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу.

СНІД ПОСТАРІВ І ПРИПИСАВСЯ У СЕЛІ

- Раніше поширення ВІЛ прив'язували до великих міст.

- А тепер ми бачимо, що серед інфікованих більшає питома вага сільського населення. Саме сільського населення. Близько 38% нових випадків ВІЛ-інфекції виявляється у мешканців "глухих" сіл. За останні 5 років їх частка щоразу збільшується. Це говорить про недостатню інформаційну роботу саме з цією категорією людей.
Ще одна тенденція за останні 2-3 роки - це старіння епідемії, і для нас вже абсолютно звичними стали випадки, коли ВІЛ виявляється у людей після 50, після 60 років. Переважно це ВІЛ-інфекція десятирічної давнини. Але ж сексуальна активність у цих людей зберігається і досі...
Але все ж найбільший відсоток недовиявленої ВІЛ-інфекції у Вінниці.

- Мабуть, це некоректне питання, та все ж, - скільки відміряно інфікованому ВІЛ та хворому на СНІД?

- Оскільки у нас вже є антиретровірусне лікування, то математично вирахувано, що людина може прожити приблизно 50 років після інфікування, якщо вживатиме ліки. Ми вже маємо семирічний досвід, коли наші пацієнти почали лікуватись і живуть собі, і працюють, навчаються, народжують і виховують дітей.
ВІЛ сьогодні вже не розглядається як неминучий вирок. На сьогодні навіть терміни змінено: ВІЛ-інфекція - це хронічна інфекційна хвороба, яка в тому числі може закінчитись летально.
 
Довідка. З початку епідемії ВІЛ в Україні станом на середину листопада 2011 року у Вінницькій області вперше виявлено 3052 ВІЛ-інфікованих громадянин України. 1036 із них встановлено діагноз СНІД. Померла 621 інфікована особа, в тому числі від СНІДу 381.
На диспансерному обліку перебуває 1754 ВІЛ-інфікованих особи, в тому числі з діагнозом СНІД 512 осіб.
На Вінниччині від ВІЛ-інфікованих матерів народилось 444 дитини. З них на серологічному контролі перебуває 116 дітей. 23 - ВІЛ-інфіковано (в тому числі зі СНІДом 21 дитина). 286 дітей знято з серологічного контролю (здорові). 25 дітей померло.
З початку року на Вінниччині вперше було офіційно зареєстровано 285 ВІЛ-інфікованих осіб, втому числі на сероконтроль взято 49 дітей, народжених інфікованими матерями. Вперше встановлено діагноз СНІД 158 особам. За цей період померли 74 ВІЛ-інфіковані особи, в тому числі від СНІДу - 53.
За жовтень цього року було здійснено 7498 обстежень на ВІЛ, з них 42 дослідження виявились позитивними (0.6%).
 

УНІАН в Google News