Артилерист ЗСУ Олександр Биков: У нас вже є крутезна артилерійська зброя, але для здобуття паритету її поки недостатньо

Колишній спецпризначенець, артилерист Олександр Биков розповів в інтерв’ю УНІАН про поведінку російських військових на Авдіївському напрямку, роботу українських артилеристів на Донеччині, та як довго ворог спроможний вести "війну артилерії".

Луганчанин Олександр Биков  став на захист України на самому початку російської агресії у 2014-му році. Спочатку у добровольчому батальйоні "Луганськ-1", згодом — спецпризначенцем у підрозділі поліції особливого призначення у зоні ООС. Після повномасштабного наступу РФ на Україну хлопець знову вирушив на фронт, але вже артилеристом в лавах Збройних сил України. УНІАН поспілкувався з ним про артилерійські бої на Донеччині, готовність до бойових дій новоприбулих на фронт після мобілізації росіян та складнощі, з якими доведеться стикнутися взимку.

Якби ви взялись порівняти війну зразка 2014 року і зараз, чим "повномасштабна", як її називають, відрізняється від тієї, вісім років тому?

Чим вісім років війни в зоні АТО відрізняються від великої війни з 24 лютого? Якщо говорити про початок російської агресії, то одразу згадується Іловайський "котел", коли за день загинуло 368 наших захисників. А на початку повномасштабного наступу у лютому поточного року по кілька "іловайськів" щодня втрачала Росія. 

Те, що відбувається — це як взяти вісім років воєнних дій й стиснути в один тиждень. Додайте роботу військового флоту, ракетні обстріли великих міст, авіацію. Це найбільша війна у світі за останні 70 років. Мабуть, нічим вона не схожа на АТО-ООС.

До 24 лютого у вас уже був величезний досвід військового. Як так вийшло, що ви зі спецпризначенців опинились в артилеристах?

Річ у тім, що на момент початку "великої війни" я вже пів року як залишив службу. Почав жити цивільним життям, намагався опанувати професію маркетолога. Тому, коли почався широкомасштабний наступ, у мене був широкий вибір варіантів.  

Можна було повернутися до БПОП (батальйон поліції особливого призначення), але для мене це виглядало як крок назад. Я розмірковував над пропозицією стати військовим журналістом та можливістю стати волонтером. Але обрав ЗСУ, тому що не піти на війну зі зброєю було б соромно перед самим собою. 

А артилерійський напрям, скоріше, покликав. З військкомату нас привезли у розподільчий центр. Всі піхотні частини були переповнені, залишалась тільки потреба в артилеристах.   

В чому полягає особливість роботи в артилерії? 

Існує думка, що артилерія — це копати укріплення, тягати ящики зі снарядами, ну, і везіння не вмерти. Але крім цього, артилерія — це математика.  Спочатку було навіть важко перебудувати мозок на цифри, тисячні, типи снарядів, типи зарядів, підривників, магнітні азимути… Коригування артилерії —  ще той квест. 

Проте усе це робиться у команді: хтось виявляє ціль, хтось дані, потім це передається на розрахунок до гармати… В організації одного пострілу можуть бути залучені до 30 осіб на різних ланках управління. Нікому з нас краще не помилятись, інакше буде ризик не влучити в ціль. До того ж постріл з гармати коштує близько тисячі євро. 

Як до таких завдань готують наших артилеристів?

Наш підрозділ було сформовано з нуля в екстремально короткий термін. Десь 20 днів  я був у навчальному центрі. В перший тиждень була теорія. Ми за ілюстраціями вивчали, як працюють ті чи інші прилади. І хоча деякі з них вже давно навіть не використовують у сучасній армії, та знання стали у пригоді. Наприклад, ми дізнались, як працює артилерійська бусоль, без якої неможливо здійснити постріл з гармати.

Ще з десять днів проходили живу практику на полігоні. А потім  мене запитали: "На кого вчився?" - "Розвідник далекомірник!" - "Молодець. Але такі в армії вже років п’ять не потрібні, будеш топогеодезистом". Так, я почав орієнтувати гармати бусоллю. Таких бійців, які це вміли, було всього троє.

А через три місяці з’явилась потреба в тому, щоб наводити гармату: сказали сидіти з планшетом та рацією, працювати з цифрами.  

Звичайно, в сучасних реаліях все не так, як в теорії чи на полігоні. Така річ, як виїхати з гарматами в поле та стріляти, як описують у радянському підручнику, на війні працює до першого російського "Орлана". Тому маємо підходити до ситуації з хитрістю і розумінням. Вчимось вже у військових діях, зокрема на своїх помилках. 

Наскільки, на ваш погляд, росіяни відстають у технічному плані? 

Не сказав би, що росіяни сильно відстають. Якщо говорити саме про артилерію, на жаль, росіяни поки випереджають нас у технічному плані за кількістю стволів, снарядів, розвідувальних дронів та засобів РЕБ. У них багато "Орланів" —  БПЛА, які можуть залетіти за лінію фронту, багато кілометрів у тил. Також у ворога є військові супутники, які здатні виявляти цілі.

Що стосується нас, то сьогодні у нас вже є крутезна артилерійська зброя, але для здобуття паритету її поки що недостатньо. Тобто, так, у нас є новітні гармати "777",  САУ "Краб" та "Цезар". На ці стволи йдуть точніші снаряди натівського калібру, є навіть дивовижні 155-міліметрові снаряди, які самі точно донаводяться на підльоті до цілі. Проте вони є цінними, а тому використовуються тільки для ураження найважливіших цілей. Окрім того, потрібен відповідний рівень підготовки для стрільби з таких  зразків зброї.

Військовий експерт Петро Черник, який також служить у ЗСУ, нещодавно розповідав, що у ворога розпочався "голод" боєприпасів. Цікаво, чи змінилась інтенсивність російських обстрілів на передовій? 

У росіян почали закінчуватись снаряди з того моменту, як Україна отримала від партнерів HIMARS, а російські склади з БК почали квітнути бавовною. Логістика з постачанням боєприпасів для них точно ускладнилася. А це означає, на фронті мало стати тихіше. 

Яка ситуація на вашій ділянці фронту на Авдіївському напрямку?

На мою думку, у порівнянні з весною тут значно тихіше.  Але це спостереження на моїй ділянці. На 30 км правіше ситуація на фронті може бути іншою. Інколи дивишся на горизонт, а там небо палає від вибухів цілу ніч, безперервно. Це такі дні, коли ворог намагається атакувати сусідні ділянки. 

Наприклад, декілька днів тому росіяни зі "Смерчу" вели безперервний обстріл впродовж 48 годин. Це було далеко від наших позицій. А інколи у нас взагалі тиша по 3-7 днів. 

Окрім "Смерчів", з чого ще обстрілюють Донеччину? 

Абсолютно з усього. Це літаки, вертольоти, "Гради", "Урагани", "Смерчі", балістичні ракети, міномети, танки, ствольна арта усіх наявних калібрів... На нашому напрямку росіяни навіть застосовували фосфорні снаряди.  Я це сфотографував.  

З початком контрнаступу ЗСУ поведінка росіян на Донеччині змінилась?

На моєму напрямку стало трохи легше. Мені здається, росіяни втратили ентузіазм та ресурси для наступу по всіх ділянках одразу, як вони намагались це робити з самого початку.

Можу сказати, що ми ще не перемогли. Тобто, якщо в інформаційному полі з'являється більше хороших новин з Херсонської області, це ще не означає, що всюди стало краще. Тривають важкі бої. А наступати значно важче, ніж оборонятись.  

Генштаб ЗСУ ще 25 жовтня повідомив, що якраз Авдіївському та Бахмутському напрямках росіяни намагаються атакувати… Що відбувається зараз?

З самого початку війни обстріли були по всій лінії фронту, зараз —  концентруються на пріоритетних цілях.  Наскільки я розумію, росіяни продовжують спроби атакувати район Бахмута, Авдіївки та район Пісок. 

Ще з часів штурму Сєвєродонецька та Рубіжного у ворога залишилась єдина більш-менш дієва тактика —  артилерійський вал, коли всі укріплення знищуються артою, а потім відбувається штурм "м’ясом". Вони зазнають величезних втрат, але продовжують лізти. Щодо Бахмутського напрямку я знаю, що на штурм женуть вже зеків-"вагнеровців". Їх не шкода, та й виходу у них немає. 

Така ж ситуація під Авдіївкою. Вони мали певні успіхи, намагалися оточити місто, декілька разів заявляли про нібито "успішне оточення". Але все було марно - ми відбиваємо ці атаки.

В цих районах РФ жене "вань" в лобові атаки лише для того, щоб відзвітувати Путіну про хоч якийсь наступ. Вони ж оголошували метою "вихід на кордон" Луганської та Донецької областей. Тепер їм соромно, що не здатні.  

Кажуть, солдат РФ відправляють на фронт без підготовки. Чи це стосується росіян, які обстрілюють українські міста з артилерії? 

Недооцінювати ворога — велика помилка. Я не думаю, що вся російська армія погано навчена. У них є підрозділи з різним рівнем підготовки. 

Артилеристам дають координати, вони наводять та стріляють. Але якби вони добре стріляли з арти, я б зараз не давав інтерв'ю. Ми з хлопцями часто про це жартуємо.

Якось ми повертаємось з бойового чергування на базу, а в нас питають: "Ну, що? Успішно?" - "Так! Ми знищили 120 ворожих ракет для "Градів"!" - "Ви попали їм у склад з БК?" - "Ні, вони випустили 120 ракет по нас, але жодного разу не влучили! Ми живі, а в них снарядів поменшало!".

Але це правда, що погано навчені люди на війні довго не живуть. В першу чергу, це стосується "чмобіків", тобто частково мобілізованих осіб. Від друзів з Луганська постійно чую типову історію. Мовляв, пам'ятаєш, Колю з паралельного класу? Його в "ЛНР" мобілізували, а через п’ять днів поховали. Таких історій дуже багато. 

Мобілізація РФ вплине на ситуацію на фронті?

Воювати стане складніше. З величезними втратами, але за деякий час вони навчаться воювати. Сидіти в обороні вони теж зможуть. Це означає, що армія РФ може передислокувати якісь бойові групи. 

Інша справа, здатність російських командирів відправити сюди навчені штурмові частини. Скоріше, їм буде занадто складно це зробити. 

Тому я не думаю, що мобілізація їм серйозно допоможе. Весь військовий потенціал РФ вже було направлено до нас. Це всі, хто здатний там воювати. 

Існує думка, що з початком морозів російським мобілізованим на фронті буде дуже не солодко через відсутність підготовки та екіпірування. 

Усім буде складніше воювати. Наприклад, до деяких передових позицій важко доставити воду. Мої друзі з піхоти бігали по 3-5 км у бронежилеті та касці за баклажкою води. А взимку буде потреба бігати ще й за мішком дрів та маскувати буржуйки.

З логістикою на війні завжди складно, а зима є війною логістики. У кого вона краще — той залишиться з пальцями на ногах. І я не жартую. В березні мені довелось поспати в тентовому кузові вантажівки без спальника та у літніх черевиках — не сподобалось. 

Тому так, росіянам тут не позаздриш, адже у них справи з цим геть погані. 

Українцям в цьому плані легше, бо у нас є дуже круті волонтери. Достатньо повідомити, що потрібна пара теплих носків і за два дні пришлють мішок тих носків, а в додачу ще й сала та домашньої тушкованки.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що повномасштабна є "війною артилерії"?  

Я б сказав, що це війна всього, що є, з усім, що є. Артилеристи —  боги війни, але сказати що це виключно війна артилерії — не можна. Занадто багаторівневий та комплексний процес. 

У наступальних чи оборонних заходах все взаємодіє. Піхотні підрозділи не можуть йти в наступ без домінування в артилерії, котра рознесе оборону противника і задушить їх арту.  Також наступу не буде і без підтримки танків, авіації, і багато-багато чого іншого.

До того ж, ЗСУ —  це лише руки, які тримають зброю та натискають на гачок. Ми бачили, що війну веде весь український народ. І поки організм функціонує єдиною системою, ми здатні перемагати.

І як довго нам ще триматись до перемоги?

Довго. Думаю 2-3 роки. Не тижні. Поки ми маємо спільний кордон з РФ, завжди будемо за крок від загострення війни. Можуть бути такі загострення як зараз, або менш інтенсивні. Але протистояння, війна спецслужб, буде відбуватися завжди.

Анастасія Світлевська

Анастасія Світлевська

УНІАН в Google News