Міський голова Славутича Юрій Фомічев: Без "зеленого коридору" Чорнобильську АЕС чекає доля Фукусіми

Міський голова міста Славутич Юрій Фомічев розповів УНІАН, як двадцятитисячному місту вдається виживати в облозі, чому на домовленості по "зеленому коридору" є лише тиждень та які проблеми на ЧАЕС треба розв’язувати вже, щоб не допустити техногенної катастрофи.

Місто Славутич Київської області вже тиждень знеструмлене. Понад двадцять тисяч мешканців опинились в ізоляції. Ззовні - через захоплення окупантами ЧАЕС з одного боку, та через бої навколо Чернігова з іншого - немає змоги допомогти ані продуктами, ані вивезенням людей. Попри критичну гуманітарну ситуацію, громада Славутича намагається виживати. Вже шосту добу люди збирають дрова, готують їжу на вогнищах, заряджають телефони від сонячних батарей, вирощують дріжджі для хліба та чекають на допомогу. 

Міський голова міста Славутич Юрій Фомічев розповів УНІАН, як двадцятитисячному місту вдається виживати в облозі та які проблеми на ЧАЕС треба розв’язувати вже, щоб не допустити техногенної катастрофи. 

Більшість працівників захопленої Чорнобильської АЕС — мешканці міста Славутич. Чи є у вас зв'язок з заручниками рашистів? 

Ми маємо з ними зв'язок, хоча він періодичний. Вони розповідають, що там відбувається. 

Наразі на ЧАЕС перебуває більше ніж 300 осіб, понад 100 з них є працівниками АЕС та допоміжним персоналом - це  лікарі, кухарі і так далі. Є серед них і військовослужбовці Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Тобто всі вони перебувають там до цього часу. 

Нам відомо, що росіяни не заходять в середину станції, захоплений саме периметр, за який не можна виходити. 

В якому стані ці люди?

На самій станції їх годують, але вони дуже втомились морально, адже виконують роботу в умовах окупації. І ми відчуваємо саме психологічну складову - люди на межі. Вони переживають, що буде з їхніми сім'ями, чи повернуться вони додому. Ця ситуація була неочікуваною для них, тому люди на межі психологічного зриву. Вони виснажені. Ми боїмось, що вони або спробують утекти звідти самотужки, або відмовляться працювати, що теж вкрай небезпечно. 

Тобто увесь час після захоплення, на ЧАЕС продовжують працювати ті самі співробітники, які знаходились там під час заходу російських окупантів? Терористи не дали можливості замінити співробітників станції? 

Так. Персонал продовжує цілодобово працювати. Якщо загалом на Чорнобильській АЕС має працювати 2 тисячі 400 осіб, то зараз ці 100 заручників -  фактично, одна нічна зміна - виконує роботу за весь персонал.

Зрозуміло, що якісь процеси не виконуються на станції. Але базові речі потрібно підтримувати обов'язково, бо це - безпека всього світу. 

Відсутність зміни - це дуже небезпечно, адже всі системи на станції потребують пильності та уваги. Тому головне питання: замінити персонал на ЧАЕС.  В Славутичі  є ті, хто готовий. Навіть розуміючи, що нова зміна теж поїде не на один день і їм буде дуже важко, вони також будуть у заручниках, але є люди, готові до цього. 

На жаль, безпечного коридору немає. Ми постійно ведемо перемовини з усіма сторонами - як з нашими збройними силами, так і з окупантами, щоб дати можливість "зеленого коридору". Якщо без експлуатації залишиться такий об'єкт, наслідки можуть бути катастрофічні.

Розкажіть про це детальніше. Адже складається враження, що в тій же Європі люди вважають, що ЧАЕС давно не працює, то й хвилюватися немає про що.

Попри те, що ЧАЕС не генерує електроенергію, там є ядерне паливо. І поки там є паливо — це ядерний об'єкт. За ним треба слідкувати, адже паливо перебуває в басейнах витримки. Треба слідкувати за параметрами, які там спостерігаються. Через відсутність електроенергії можлива зупинка охолодження цього палива… Зараз там працюють дизель-генератори, але дизель закінчується…

Електропостачання на Чорнобильський АЕС немає вже шосту добу. За дві години після позитивної спроби відновити електроживлення, воно знову зникло. Лінія знову потребує ремонту.

Якщо, не приведи Господь, охолодження припиниться, ми будемо мати Фукусіму. Те, що відбулось на Фукусімі – таке саме припинення охолодження палива. Це справді дуже великий ризик. 

Наразі місто намагається вижити на локальному рівні / фото Facebook Юрій Фомічев

Вже відомо, що на захоплену ЗАЕС приїздили представники "Росатому" і щось там намагалися "контролювати". Чи були такі візити на ЧАЕС?

З тієї інформації, яка в мене є, за період війни до ЧАЕС вже приїздили російські фахівці. Вони хотіли подивитись, чи можуть взяти на себе експлуатацію станції, але відмовились від цього. У них просто немає такого досвіду. 

Ви сказали про відсутність електроенергії на ЧАЕС, чому не вдається відновити живлення? 

Лінія йде через територію Іванківського району, де якраз ведуться бойові дії. Її намагаються відновити вже не перший день. Було декілька поривів, які полагодили надзусиллями електриків: для цього треба було проїхати через українську контрольовану територію, а далі через підконтрольний окупантам блокпост… Було відновлено три пошкодження. 13 березня ввечері напруга пішла, дві години протрималась. Зранку ми готувались до включення інфраструктури ЧАЕС,  але через дві години знову відключили електроживлення. Був виявлений ще один порив, в тому ж районі була виявлена пожежа, а це ще й лісовий масив… Тому роботи будуть продовжуватись. 

Альтернатива — це лише дизельне живлення генераторів, які підтримують мінімальні системи. Але підвезти паливо неможливо. Навколо нас точаться запеклі бої. 

Читала оголошення міськради Славутича, що місто було готове прийняти евакуйованих мешканців з Чернігова. Чи вдалось тоді відкрити "зелений коридор" Чернігів-Славутич?

Ні, до нас евакуювались лише люди з навколишніх сіл. В Славутичі ми їх розселили в сім’ях та допомагаємо. Але з Чернігова немає "зеленого коридору", він не відбувся. Окупанти намагаються знищити Чернігів, там щогодинне бомбардування. Тому у нас немає сполучення, щоб хоч жінок та дітей забрати звідти до себе. 

А чи можуть люди якось виїхати з самого Славутича? І скільки мешканців лишились у місті?

За нашими розрахунками, в місті перебуває понад 20 тисяч мешканців (за статистикою у нас проживає 25 тисяч, але, розуміємо, що в перші два дні хтось зміг вибратися). З 26 лютого ми в повній ізоляції. Тож про жодну евакуацію зі Славутича мова не йде. Немає перспективи ані евакуювати населення коридором, ані виїхати комусь поодиноким власним транспортом. Дороги не проїзні: все в боях, все в окупантах. Вийти лісовими стежками — це єдиний варіант, хоча також вкрай небезпечний.

Проте про коридор ведемо перемовини, шукаємо шляхи, щоб принаймні завезти сюди необхідне. А наступним етапом, якщо це буде більш-менш безпечний шлях, спробуємо евакуювати жінок та дітей.

Також бачила повідомлення, що в місті, яке перебуває в оточенні, під час війни народились 13 дітей. Як працюють лікарні й пологовий будинок?  

В Славутичі діти не народжувались вже два роки: через медичну реформу пологове відділення було закрито, звідси їздили народжувати до Чернігова. Але під час війни ми відновили роботу пологового відділення. У нас залишились спеціалісти. І ми приймаємо пологи.  

Лікарня стабільна. Зрозуміло, що у них медикаменти в дуже обмеженому асортименті. Інсулінозалежні ще мають запас інсуліну, але й цей запас скоро закінчиться. 

Якщо Славутич живиться електроенергією з Чорнобильської АЕС, виходить, місто зараз повністю знеструмлене?

Саме так, якщо електрика відключається на ЧАЕС — немає світла у цілому місті. Славутич знеструмлений вже шість діб. 

Ми розуміємо, що системи життєзабезпечення міста без електроенергії працювати практично не можуть. Наприклад, насоси не працюють без електрики. Тож ми вмикаємось на кілька годин, щоб хоч забезпечити людей водою. 

Як я вже сказав, з резервним пальним ситуація вже критична, але шляху підвезти немає. Щоб підвезти паливо, військовим необхідно буде проривати дуже щільні ряди окупантів, які тут захопили велику територію вздовж траси.

А як у місті забезпечується мобільний зв'язок?

У нас є одна вежа, яку ми підтримуємо електроенергією на резерві, щоб був мобільний зв'язок. Завдяки цьому ми з вами взагалі спілкуємось. Якщо вийде з ладу ця вежа, жодного зв'язку не буде, на ній всі оператори.

Крім того, Славутич — перший в Україні створив муніципальний енергокооператив. Люди вкладати кошти, і ми маємо три сонячних електростанції загальною потужністю більше ніж 100 кіловат. Їх треба було переобладнати, щоб вони давали можливість зарядки. Ми це зробили. Тож з 14 березня цей пункт працює, тут не буде обмеження щодо зарядки гаджетів, бо вони не потребують великої потужності. Забезпечимо всіх охочих, але це треба робити на вулиці. Люди приходять зі своїми подовжувачами та годинами стоять, щоб зарядити.

Розкажіть ще, будь ласка, яка в місті гуманітарна ситуація? 

Місто Славутич, слава Богу, не обстрілюють. У нас військових дій не відбувалось. Хоча ми постійно чуємо постріли у бік Чернігова. 

Сьогодні ми в повній ізоляції. Місто третій  тиждень не має можливості отримувати харчові продукти, паливо та ліки.  

Опалення та вода зараз забезпечуються неймовірними зусиллями наших комунальників. Не можу розкрити всі нюанси, але поки ми змогли забезпечити резервне живлення насосів. Та резервне пальне швидко закінчиться, і тоді не буде ані води, ані тепла. 

Зараз ми без електрики, але вже готуємось до того, що не будемо мати нічого. Це буде справжня гуманітарна катастрофа. 

За словами мера, у Славутичі немає електрики / фото Facebook Юрій Фомічев

Як вдається виживати? Читала, що тиждень тому міськрада зверталася до мешканців з проханням принести хоча б по 100 грамів зайвих дріжджів, щоб їх вирощувати та випікати хліб…

Так, ми цим займались, коли була електроенергія. Ми домовились з навколишніми громадами, брали у них зерно, зробили самотужки декілька млинів, самі мололи це все в борошно, випікали хліб бездріжджовий на заквасці, або вирощували дріжджі. Тобто громада активізувалась. Працювали супермаркети, в яких є випічка. Черги були шалені, але так ми знайшли можливість хоча б 20% потреб міста щодня забезпечувати хлібом. Була надія на життя…

Після відключенні електроенергії випікати ми не можемо.

Хоча це був хліб тієї якості, яка була можлива, але це був найсмачніший хліб у житті. Сьогодні і цього немає.

Наразі місто намагається вижити на локальному рівні. Газових плит у нас немає, тому зараз весь Славутич у вогнищах - людям залишається готувати їжу лише на вулиці. Містяни ходять в ліс за дровами, аби просто підігріти воду. У місті є з десяток генераторів, люди діляться з сусідами і хоч трошки підтримують один одного.

Як довго місто протримається без підвозу продуктів? 

Продукти закінчуються. Магазини вже сім днів не працюють: там просто нічого немає, геть нічого. Люди зробили якийсь запас їжі, зокрема м’ясо та рибу в морозильниках, але, коли немає електрики, все це починає танути. За найближчі два дні без електроенергії ми втратимо й ці запаси. 

Зараз мова йде про те, щоб знайти хоча б трошки палива і привезти картоплю з навколишніх сіл. Люди самі виносять по пляшці бензину, щоб заправити автомобіль. 

Навколишні громади допомагають своїми продуктами. Наприклад, з сіл збираємо надоєне молоко, привозимо і роздаємо людям. 

За нашим прогнозом ми протримаємось не більше тижня. Після цього почнеться справжній голод. На жаль, існує перспектива втратити місто без жодного пострілу.

Анастасія Світлевська

Анастасія Світлевська

УНІАН в Google News