"Авдіївка - це вже не місто. Це уламки, за які досі чіпляються місцеві", - волонтер Влад Маховський

Волонтер Влад Маховський, який нещодавно отримав поранення в Авдіївці, розповів УНІАН, як у місті будинки "складаються" з першого по дев’ятий поверхи, життя місцевих та настрої військових.

Волонтер Влад Маховський на минулому тижні отримав поранення в Авдіївці. Попри те, що він приїхав на евакуацію у білому мікроавтобусі, схожому на "швидку", і те, що на машині великими буквами було написано: "Евакуація", російський дрон зруйнував можливість порятунку людей. Пошкоджену машину росіяни добивали, щоб знищити остаточно. УНІАН поспілкувався з волонтером про ситуацію в місті та на під’їздах до нього.

Владе, на минулому тижні вас було поранено під час спроби евакуації мешканців Авдіївки. Розкажіть, що сталося?

У планах було декілька точок евакуації, треба було забрати десь десятьох. Я о десятій годині ранку приїхав, треба було зустріти першу групу людей біля Баптистської церкви. Зупинив бус, відкрив двері, щоб вийти, і почув характерний гул дрона. Повертаю голову – висить у 10-12 метрах від машини. Повільно виходжу, показав пальцем, що на бронежилеті надпис: "Волонтер". Після цього дрон різко полетів і… розірвався у двох метрах.

Я так розумію, що він чекав, поки я вийду. Він бачив білий бус з червоними хрестами, з великими літерами "Евакуація". На мені був синій бронежилет, синя каска. Все це було добре видно...

А через кілька годин вони ще раз запустили FPV та прицільно знищили евакуаційний автобус. Він згорів повністю.

Чи важкі поранення ви отримали?

Ногу посікло уламками. Я у стані шоку потрохи добіг до свого знайомого. Біг, дивився, щоб не було другого дрона. Його, слава Богу, не було. Зв’язались з військовими, вони мене забрали та евакуювали за Авдіївку. Зараз я в лікарні. На цьому тижні мають виписати, рани загоюються.

Розкажіть, як зараз виглядає місто? Чи можуть до нього проїхати волонтери?

Їздити в Авдіївку зараз дуже ризиковано. На деяких відрізках дороги відстань до ворога – кілометр, два. На одній ділянці – 300-600 метрів. Дорога прострілюється, це може бути міномет, снайпер… Це настільки близько, що все може прилетіти.

Проскочити можна, але з кожним разом це все більш ризиковано. Декілька днів тому мої знайомі волонтери вивозили людей, домашніх тварин, їх бус пошкодило уламками, але обійшлось без поранень.

На даний час евакуація вже майже неможлива. Кажуть, що їхати старим маршрутом – самогубство. Залишилась ґрунтова дорога, але й там теж важко. А люди телефонують, просять їх забрати… Люди чекали до останньої миті…

Чого чекали? Вибачте, прямо запитаю: "ждуни"?

Якийсь відсоток таких є, але він не такій великий. Люди чекають, що все скінчиться. Тішать себе надією (зітхає з жалем).

Ой, це така ментальність, її не зміниш. Всі кажуть: "Ось-ось все скінчиться", або: "Я тут прожив, тут рідні поховані". Люди тримались за надію, що щось зміниться. Евакуюються, коли вже все зруйновано. Були такі, що зі зруйнованого будинку переходили в інший, і його теж руйнували.

Як багато населення залишилось в Авдіївці?

Десь 900 осіб. Але ми не знаємо, скільки загинуло за останні дні. Адже було два прильоти по скупченнях людей. Один - у "пункт незламності", другий - у підвал-бомбосховище, де ховалися п'ятнадцять або більше людей, з яких, можливо, вижив один, можливо, двоє. Зв'язку немає - точної інформації немає. 

Росіяни б’ють КАБами (керована авіабомба), наслідки жахливі. Після вибуху дев’ятиповерхівки складаються від дев’ятого до першого поверху. У такому будинку один, другий під'їзд стоїть, а третього немає. Воронки – до десяти метрів завглибшки. Після такого влучання немає шансів вибратись з бомбосховища, багато людей просто поховані під зруйнованими домами. Витягнути неможливо, спецтехніка заїхати не може, бо її знищать. Це жахливо. 

Щільність обстрілів така… Постріли не стихають. Їх то більше, то менше, але вони постійно. Завжди то міномети, то ракети. Завжди небезпека. Місто зруйноване. Лише поодинокі будинки, наче цілі, але, якщо придивитись - то дах знесено, або ще щось. Пожежі… Це не місто. Це уламки, за які чіпляються місцеві.

У яких умовах вони зараз живуть?

Вода – зі свердловин. Працювали насоси, були генератори. Але руйнуються і ці свердловини. Люди живуть запасами. Думаю, що десь на пару місяців у кожного крупи, каші, харчові набори. Живуть у холоді. Бо росіяни бачать дим від буржуйки - стріляють. Слава Богу, що немає лютих морозів.

Спілкувались з військовими? У них які настрої?

Був у них десь годину, поки чекав свою евакуацію, розмовляли. Не бачив паніки: "Все пропало". Хоча так, важко. Росіяни лізуть як таргани - з усіх щілин. Лізуть і лізуть. Вони близько.

Військові вивезли мене за Авдіївку, там на мене чекали поліцейські "Білі янголи". Частину дроги їхав з полоненим. Він сам підійшов до нашої поліцейської машини та запитав: "Товаришу командире, до Красногорівки відвезете?" Наші відповіли російською: "Сідай, і у Красногорівку підвеземо, і у Донецьк". І той ще довго не міг зрозуміти, що потрапив у полон. По дорозі розповідав, що зі "Шторму Зет", що з одного з їх взводу залишилось троє, що заблукав після обстрілу "касетами". І це теж показує, як вони близько.

Але, слава Богу, наші хлопці мають впевненість та оптимізм. Настрій бадьорий: "Авдіївку тримаємо".

Влад Абрамов

Влад Абрамов

УНІАН в Google News