Бойовий медик "Ластівка": Якщо потрібно буде стріляти, я буду це робити
24-річна Марія з позивним "Ластівка" – бойовий медик, яка на другий день повномасштабного вторгнення доєдналася до лав ЗСУ. УНІАН поговорив з "Ластівкою" про те, як живеться й працюється на передовій, про найпоширеніші травми бійців, про забезпечення, побут та місце жінки в армії.
До широкомасштабного наступу Росії на Україну Марія (дівчина не називає своє прізвище, аби не наражати на небезпеку родичів, які вимушено перебувають на окупованих територіях, - УНІАН) реалізовувала себе у творчості: писала картини та книги. Але вже на другий день після вторгнення пішла добровольцем в ЗСУ. Свій бойовий досвід "Ластівка" отримала у найгарячіших точках Донбасу. А сьогодні несе службу в підрозділі на Харківщині.
Скажіть, що мотивувало вас піти на фронт?
Мабуть, як і всіх добровольців: те, що на мою країну напали, і мені неможливо було залишатися в стороні. Тому я разом з чоловіком пішла в мобілізаційний пункт і мобілізувалася. Також мотивує те, що моя бабуся перебуває в окупованому Мелітополі, мама і батько – в Запоріжжі, і до них також дуже близько лінія фронту. Я вважаю своїм боргом та обов'язком захищати країну.
А як рідні сприйняли звістку про те, що ви йдете на фронт?
Мої рідні, чесно кажучи, спочатку думали, що я пожартувала. І коли з Київщини були повністю виведені війська РФ, вони думали, що я відмовлюся від ідеї продовжувати службу у ЗСУ. Але шляху назад не було, я вирішила йти до кінця.
Мій батько військовий, а мама за освітою вчителька. Мама не дуже здивована, що я за покликом серця пішла служити. Вони переживають, звісно, але врешті-решт змирилися з моїм вибором і зараз намагаються підтримувати. Хоча бувають моменти, коли вони кажуть: "Кидай все, їдь додому, нащо воно тобі треба, ти така тендітна дівчина!".
Та я вважаю, якщо ми зараз не впораємося з цим жахіттям та постійними загрозами з боку наших сусідів, то це може продовжуватися вічно.
Яке перше враження, коли потрапили в армію? Чи не шкодуєте про своє рішення?
Перше враження, коли я потрапила на службу... Важко сказати. Просто був хаос, перші дні війни, нічого не зрозуміло, усі метушилися. Постійні тривоги, постійно кудись біжимо, щось робимо. Дуже мало сну, дуже втомлені. Мені здавалося це все важким тоді.
Насправді я жодного разу не пошкодувала про те, що доєдналася до лав ЗСУ, і вважаю це рішення абсолютно вірним і правильним для себе. Доволі часто я замислююся над тим, що я тут роблю. Бо, в принципі, мої фізичні дані не настільки, скажімо так, гарні для того, щоб бути військовою.
Хлопці – вони всі великі, здорові, підкачані, високі і я така – 1 метр 60 см, 40 кг, йду із наплічником, який більший за мене… Я часто ставлю собі це питання, але завжди отримую відповідь, що я зробила правильний вибір. Бо коли ми були на Донбасі, я врятувала велику кількість людей, ми здійснили багато успішних медичних евакуацій.
Де саме ви навчалися на бойового медика?
Навчалася я уже під час війни, на курсах (і не одних) тактичної медицини саме для військових. Ці курси призначені для людей, які будуть працювати разом з військовими, і які так само будуть виконувати бойові завдання.
Як надає допомогу медик під час бою?
Під час бою або обстрілу заборонено надавати домедичну допомогу. Це в цілому не виглядає, як у радянських фільмах про війну, коли санітарки витягують поранених з-під куль. Насправді це заборонено і законом, і протоколами MARCH, за якими працюють медики.
Тому, якщо будуть поранені, єдине, що ми можемо зробити під час обстрілу або бою – це щоб людина надала допомогу собі сама. Інакше доводиться або чекати, або просити у командира, щоб прикрили задля можливості допомогти пораненому, доставити його в умовно жовту зону - зону, яка більш-менш безпечна. Це може бути якесь загородження, бетонна плита, дерево, що завгодно...
Розкажіть, будь ласка, про ваші обов'язки, що взагалі входить у функції бойового медика?
В основному, мої функції як медика взводу – лікувати підрозділ, якщо ми хоча б трохи відведені від нульової позиції та перебуваємо в спокійній обстановці. Тобто якщо хтось прихворів, у когось болить живіт, у когось горло.
Слідкую за документацією - хто виписався або поступив в лікарню. Також я маю контролювати, щоб усі поранені були під медичним контролем, і з ними все було добре.
Якщо мова йде про бойові позиції, то до моїх обов’язків входить надання першої медичної допомоги, евакуація поранених з поля бою.
Ви здійснюєте лише медичну діяльність чи виконуєте і бойові завдання як інші бійці?
Медики насправді виконують бойові завдання. Вони так само стріляють, так само ходять пішки марш по 10 км. Тобто тут все дуже варіативно. І якщо потрібно буде стріляти, я, звісно, буду це робити.
Чи пам'ятаєте першу людину, якій надали допомогу в бойових умовах?
Я пам'ятаю кожну людину, якій надавала домедичну допомогу. І Слава Богу, їх було не так багато, як могло здаватися.
Першими пацієнтами з серйозними пораненнями були одночасно дві людини (до цього були досить незначні історії). У одного – уламкове поранення правої нижньої кінцівки. У іншого – уламкове поранення лівої руки, там майже відкритий перелом був, доволі серйозна травма, і уламкове поранення живота. Можу сказати, що в той момент я не нервувала та не переживала, бо була доволі впевнена у собі та своїх діях.
Було, звісно, деяке невелике хвилювання, але, в цілому, коли я вже побачила людей, яким була потрібна допомога, зрозуміла, що з цими травмами я впораюсь, що зараз ми все це підлатаємо, скажімо так. В принципі так воно і сталося, все пройшло чудово, евакуація вдалася. Єдине, що мені заважало, це те, що деякі люди навколо були в шоковому стані, у них була паніка. Вони бігали, лізли "під руку", чим дуже заважали. В той момент мені допоміг чоловік, розігнавши їх, щоб вони не розводили ще більшу паніку. Він впіймав за плечі найбільшого панікера і сказав шукати бинти, тоді той прийшов до тями і побіг щось робити.
Які травми найчастіше зустрічаються у вашій роботі?
Найчастіше – уламкові ураження. Коли уламок залітає в якусь частину тіла, в основному, це призводить до масивної кровотечі. А масивна кровотеча – це найчастіший вбивця.
Чи часто вам доводиться обирати, кого з поранених евакуювати в першу чергу?
Вибору, кого першого евакуювати, майже не було. Евакуюємо всіх поранених і одразу.
Проте, на жаль, врятувати вдається не всіх. Як бойові медики справляються з цим?
У мене поки що, Слава Богу, не було такого досвіду, щоб хтось на руках помирав. Ми усіх витягували, всі залишилися живими. І це - велике щастя. Коли буде перша загибла людина, я ще не знаю, як буду ставитися до того. Сподіваюсь, що такої людини не буде.
Як вам вдається триматися в таких умовах, що допомагає підтримувати бойовий дух?
Як триматися? Головне, це підтримка близьких, насправді. У мене є чоловік, з яким ми разом служимо, мені в цьому плані дуже пощастило.
А так, звісно, згадуєш своїх рідних, думаєш про родину, будуєш якісь плани на майбутнє. Саме це і допомагає триматися.
Важливо не забувати, що життя – це не тільки війна. Війна колись закінчиться і треба буде продовжувати жити, тому важливо планувати щось і будувати своє майбутнє, навіть поки так, в думках.
Розкажіть, яка зараз ситуація з медичним забезпеченням на фронті?
З медичного забезпечення, мені здається, ніколи не буде достатньо усіх матеріалів. Не вистачає якісних турнікетів, які б не рвалися просто на тренуваннях. Тому, на мою думку, турнікети, оклюзійні наліпки та термостати – це те, чого завжди буде недостатньо і хотілося б цього трохи більше. Навіть зараз я шукаю, де можна ще взяти турнікетів, бо знаю, що усім хлопцям з мого підрозділу їх не вистачає.
Бачила у соціальних мережах, що ви волонтерите. На що збираєте кошти?
Не те щоб я конкретно займалася волонтерством. Але у мене зібралася певна аудиторія в підписниках і через це є якась перевага, є розуміння, що мене можуть почути люди. Я збираю кошти на потреби нашого підрозділу. Це можуть бути бронежилети, автомобілі, розвантажувальні поясні системи й всякі інші штуки.
Інколи я допомагаю іншим підрозділам. Коли бачу, що там справді реальні люди, або люди, яких я знаю, то розповсюджую інформацію.
Розкажіть про ваш побут. Як така тендітна жінка виживає в польових умовах? Чого не вистачає?
Нормально, в принципі, я виживаю. Насправді хлопці у нас веселі й кумедні, майже завжди на позитиві. Служити місцями весело. Не щодня побачиш, як тягають вже розірваний снаряд від касетної ракети, дуркують з ним, це справді смішно (усміхається).
Є проблеми з гігієною, бо не завжди видається можливість помитися, тим паче в гарячій воді. А зараз ще буде холодати...
Щодо харчування. В окопах на Донбасі ми готували з того, що було, коли були час та можливість. Це зазвичай була якась "Мівіна", туди додавали м'ясну консерву, все перемішувалося – виходили такі собі макарони з м'ясом. Одного разу був суп і плов, в принципі, більше нічого такого приготувати ми не встигли за той період. Зараз трошки інша ситуація. Ми перебуваємо на дислокації, де нам готують їжу кухарі. Три рази на день харчуємося, якщо не на виїзді. В іншому випадку – енергетичні батончики, енергетичні напої та сухпай.
Ви казали, що служите в одному підрозділі зі своїм чоловіком. Чи змінилися ваші стосунки на фронті?
Наші стосунки стали більш відвертими та відкритими, тому що, якщо ви живете в одному окопі, неможливо не стати ближчими. До фізіологічних потреб, зовнішнього стану, коли вже людина має поганий вигляд, коли вона не милася місяць, навіть до запахів ти починаєш ставитися на іншому рівні. Якщо я думала раніше, що ми дуже рідні люди, то тепер я навіть не знаю, як це назвати...
Ще й досі існує стереотип, що військова служба – це не жіноча справа. Ваша думка з цього приводу?
Я доволі часто чула цю фразу на свою адресу. Мовляв, тобі тут не місце, ти жінка, ти тендітна, ти маєш бути десь там, в тилу. Це, як мінімум. А як максимум, ходити в платтячках, на усілякі процедури, "доглядати за собою". Але реалії такі, що жінки насправді доволі добре справляються зі своїми обов'язками на службі, і це факт.
Жінок дуже багато - як стрільців, так і медиків, снайперів, зв'язківців. У кожній галузі дуже багато жінок!
Звісно, чоловіків більше, але все ж таки, це не означає, що представниці жіночої статі гірше справляються зі своїми обов'язками. Зараз так склалося, що у нас є три медики взводу, враховуючи мене, і немає медика роти. Я виконую обов'язки медика роти, бо справляюсь з цим найкраще, попри те, що у двох інших моїх колег є медична освіта і вони – чоловіки. Командир роти відзначив мене, як людину, у якої найбільше досвіду у домедичній допомозі і в керуванні усім цим процесом. Тобто фактично я справляюсь не гірше, а в деяких моментах краще, ніж мої колеги.
Чи не траплялися вам випадки дискримінації за статевою ознакою?
Такого не було. Усі розуміють мої фізіологічні дані, наприклад, що тягнути якісь важкі речі, які важать майже як я, просто фізично не можу. І до цього нормально ставляться.
Ви одна серед чоловіків у роті? Чи зручно перебувати серед такої кількості представників сильної статі?
У батальйоні є дівчата, багато з них працюють в штабі, в самих ротах. В моїй роті я одна жінка. Але це не означає, що до мене ставляться погано або дискримінують. Мене прийняли дуже тепло. Зараз ми читаємо лекції й практично займаємося тактичною медициною. Бійцям дуже подобається, вони самі ходять, цікавляться, ставлять багато питань. І це, власне кажучи, подобається й мені. Коли вони розуміють, наскільки це важливо, я дуже тішуся. Бо бувають випадки, коли люди думають: "Та що там турнікет, ну, подумаєш...".
У цьому підрозділі доволі серйозні хлопці, вони вже мають бойовий досвід, розуміють, що це і навіщо. Дуже класно, коли люди, справді, зацікавлені в інформації, яку ти їм даєш. І вони сумлінно підходять до питань медицини та евакуації. Якщо я кажу, що треба перевірити аптечки, вони реально будуть підходити й показувати свої аптечки по черзі.
Скажіть, що має бути в аптечці військовослужбовця?
У бойових аптечках бійців має бути два турнікети. При цьому, у них зазвичай ще є два додаткові десь на броні, на розвантажувальних поясних системах. До складу аптечки входять гомеостатичні бинти, оклюзійні наліпки, ізраїльські бандажі зі здавлюючим елементом, звичайні бинти можуть бути, також назофарингеальна трубка. Це такі основні засоби.
Що порадите жінкам, які збираються долучитися до лав ЗСУ?
Дівчатам, які хочуть долучитися до лав ЗСУ, я можу порадити тренуватися та готуватися заздалегідь. І в фізичному, і в моральному плані. Це все не так просто, як здається, тому я раджу заздалегідь обирати напрям, в якому хочете працювати й отримувати якісь знання в цій галузі. Це буде дуже доречно. Також хочу сказати, що в цивільному житті зараз багато курсів тактичної медицини, стрілкових курсів.
Марта Нетюхайло