Флоранс Жиллєтт: Проблиски надії я бачу там, де жителі Донбасу схильні до самоорганізації

Голова делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні Флоранс Жиллєтт в інтерв’ю УНІАН розповіла, як доводиться працювати в умовах пандемії COVІD-19, чи вплинув коронавірус на обсяги допомоги жителям Донбасу та якої підтримки зазвичай потребують люди.

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) вже сім років займається проблемами мешканцям Донбасу. Частина програм допомагає жителям зруйнованих обстрілом селищ відремонтувати будинки, почати невеликий бізнес, перестати залежати від гуманітарної допомоги. Також МКЧХ допомагає соціальним службам і медичним закладам. Велику увагу приділяють питанням мінної безпеки, проводяться тренінги з військовими і поліцейськими. Окрема тема – підтримка сімей зниклих безвісти.

Про те, наскільки ускладнила роботу МКЧХ пандемія COVID-19 УНІАН розповіла голова делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні Флоранс Жиллєтт.

Як пандемія та карантин змінили життя тих, хто живе в «сірій зоні» і прилеглих до неї територіях?

Минулого літа, після закінчення першого жорсткого карантину, ми проводили опитування населення, яке проживає на підконтрольній території уздовж лінії зіткнення. За його результатами від 70% до 80% виявились вразливими та незахищеними.

Ще в часи до пандемії ми прагнули допомогти домогосподарствам самостійно заробляти собі на життя. Наша мета полягала в тому, аби вони самостійно могли щось виробляти й продавати на місцевому ринку, аби стали господарями власного життя. Проте пандемія повернула ті процеси, які ми хотіли запустити, у зворотний бік. Адже люди втратили основні ринки збуту, почалися проблеми з постачанням води, виникли ускладнення, пов’язані з переходом шкіл на онлайн-навчання. Все це створило негативний сукупний ефект від конфлікту й ковіду разом.

Флоранс Жиллєтт навела приклади надії та самоорганізації жителів Донбасу / фото УНІАН, Олександр Синиця

Що допомагає людям в такій ситуації не опускати руки, не втрачати надію й залишатися оптимістами?

Ми спілкувалися з жінкою, яка жила в населеному пункті, який знаходиться у «сірій зоні» - поміж пунктами пропуску через лінію розмежування. Три-чотири роки тому вона переїхала до Золотого, та намагається допомагати тим 20 особам, які залишилися в її селі. Проблиски надії я бачу там, де люди схильні до самоорганізації, де вони виявляють солідарність, у громадах, в яких є відчуття єдності, а також там, де люди бачать, що їм хочуть допомогти.

Інколи вистачає невеликої підтримки, це не обов’язково повинно бути щось масштабне. Можна показати людям, що про них пам’ятають, що про них дбають, і цього поштовху може бути достатньо, аби вони взяли своє майбутнє до власних рук. Вони показують всьому світу, що вони можуть жити та розвиватися далі, що це питання їх гідності й самоорганізації.

Ми бачили приклади самовідданих вчителів та медиків, відвідували Красногорівську амбулаторію в розпал пандемії і бачили, з яким натхненням та прагненням медики намагались працювати, коли бачили, що їм допомагають надавати допомогу іншим.

Розкажу про інший приклад надії та самоорганізації. Три тижні тому на непідконтрольній території ми відвідували проект з відновлення житла. В одному такому будинку ще з 2014 року до недавнього часу жив літній чоловік зі своєю старою матусею. Дружина того чоловіка виїхала звідти, оскільки будинок перебував у зруйнованому, жалюгідному стані, а їм з матір’ю не було, куди подітися. Мати не отримує пенсію, він втратив роботу, життя було дуже нелегке. І ось, певний час вони жили винятково за рахунок продуктових наборів, які отримували від МКЧХ. Але закінчився ремонт їх будинку, й до нього повернулась жінка, він почав працювати. Мати не отримує пенсію, але сім’я вже самодостатня, не залежить від допомоги. Це приклад того, що люди не здалися, не опустили руки. Вони доклали зусиль, аби відновити будинок і знайти роботу.

У жовтні ми були майже на лінії зіткнення в одному з ізольованих, віддалених населених пунктів, в якому жителів можна перерахувати по пальцях. Там мешкає бабуся, яка втратила сина та чоловіка (не через конфлікт, а через хворобу). Ця жіночка вирощує тварин на продаж, просить сусідів, щоб вони допомогли відвезти товар на ринок. Але ця жінка сповнена надії. І надії стає дедалі більше, коли жінка бачить, що їй допомагають плекати цю надію. На жаль, не скрізь таке бачиш, є різні ситуації, у деяких становище справді жахливе...

Минулий рік був найгіршим у житті медиків на Донбасі / фото УНІАН, Олександр Прилепа

Розкажіть про роботу медиків на Донбасі. Наскільки важко їм було працювати в тих умовах, що склалися через пандемію? Як ви їм допомагали?

Минулий рік був найгіршим у житті медиків. Вони також бояться захворіти, але їх робота – допомагати тим, хто хворіє. І ми реалізували для деяких медичних закладів програму «Допомагати тим, хто допомагає». Ми навчали медиків реагувати на ситуації, коли в умовах обмежених ресурсів вони повинні виконувати свою роботу.

У 2020 році, на додаток до традиційної допомоги, яка не стосувалась інфекційних хвороб, 40 лікарень отримали від нас допомогу в рамках заходів реагування на COVID-19.

Говорячи про допомогу закладам охорони здоров’я, варто зазначити, що, по-перше, 66 закладів первинної медико-санітарної допомоги отримали дезінфектори, засоби індивідуального захисту для персоналу й таке інше.По-друге, у тих сорока лікарень, про які я сказала, потреби оцінювалися на індивідуальній основі. Десь були необхідні автономні джерела електроенергії, десь необхідно було поліпшити систему водопостачання. Крім того, ми підготували стандартні набори для лікарень: затратні матеріали та устаткування, кисневі концентратори і т.д. І ми продовжуємо їх надавати.

Надаючи таку допомогу, ми намагалися продовжувати реалізацію довгострокових проєктів, які реалізуються у співпраці з МОЗ, з обласними відповідальними органами. Наприклад, дуже масштабний проект – будівництво абсолютно нового відділення невідкладної допомоги у місті Бахмут. Це відділення буде обслуговувати приблизно 200 тисяч людей. На будівництво та навчання ми витратимо приблизно 3 млн швейцарських франків. Але через COVID-19змістився графік введення в експлуатацію. Також ми продовжуємо надавати допомогу педіатричному центру в Горлівці. 

Жиллєтт впевнена, що вода особливо важлива в часи пандемії / фото УНІАН, Олександр Синиця

Наскільки важко було організувати роботу через обмеження, пов'язані з епідемією?

У 2020-му перед нами постала проблема: як забезпечити захист людей, турботу про них, з одного боку, а з іншого – зберегти безперервність операцій, координацію з іншими нашими партнерами. Нам приємно відзначити, що ми побачили розуміння того, що нам потрібно продовжувати роботу, і на підконтрольній території ми продовжували роботу навіть в часи жорсткого карантину. Було певне розуміння з боку Донецька та Луганська, які дали змогу нам працювати з урахуванням певних заходів безпеки.

І, враховуючи всі заходи з профілактики COVID-19, ми змогли продовжувати свою роботу. Ми роздали 165 тис продуктових наборів. Коли минулого року вводився жорсткий карантин, ми забезпечили продуктами деякі родини, щоб у них були продукти на період, коли було обмежено можливість щось купити.

Ми продовжували роботу у тому напрямку, щоб громади могли задовольняти свої потреби. Наприклад у рамках аграрних проектів ми надали допомогу 22 тис бенефіціарів. Мова про теплиці, насіння, різне сільськогосподарське устаткування, птахів і тварин. Ми підтримали 1600 домогосподарств у рамках проекту мікроекономічних ініціатив.

Також ми продовжували забезпечувати водопостачання. Вода особливо важлива в часи пандемії, коли питання гігієни вийшло на перший план. І вода важлива не лише в домівках, а й у таких місцях, як лікарні. МКЧХ допоміг 864 тисячам осіб в Донецькій та Луганській області, по дві сторони від лінії зіткнення.

Крім того, ми продовжуємо допомагати відбудовувати житло. За минулий рік відремонтували 3400 будинків, за всі сім років - 15 тисяч будинків.

Ще одним позитивним моментом за минулий рік було те, що 27 липня посилили режим припинення вогню, та ми отримали доступ до населених пунктів, які знаходяться у «червоній зоні».

Також ми допомагали пенітенціарній системі реагувати на епідемію. Ми забезпечили 122 місця тримання під вартою на підконтрольній уряду України території спеціальними профілактичними наборами. Розвивали потенціал медчастин. Надавали допомогу по обидві сторони від лінії зіткнення.

Ми мали певним чином змінити свою співпрацю з екстреними службами. З ДСНС ми часто проводимо навчальні заходи, які стосуються  мінної та хімічної загрози. Минулого року ми допомагали з посиленням їх роботи з дезінфекції. І водночас ми намагаємося реалізувати дострокові проекти з ними, зокрема поширення знань про мінну безпеку.

Одне з питань, над яким працює МКЧХ, – зниклі безвісти та їх сім’ї. Що змінив карантин у вашій роботі в цьому напрямку?

Наразі ми супроводжуємо приблизно 800 сімей зниклих безвісти. Це може бути або фінансова допомога, або допомога у відновленні засобів до існування, у генеруванні прибутку, якщо зникла особа, яка була годувальником сім’ї. І ми працюємо не лише з кожною такою сім’єю окремо, ми допомагаємоїм самоорганізуватися васоціації. Проект розпочався саме перед початком пандемії, ми змогли перейти до проведення онлайн-сесій. І нам приємно відзначити, що сім’ї почали виступати як суб’єкти, які можуть самі розв’язувати проблеми. 

Флоранс Жиллєтт підтвердила, що останнім часом на Донбасі активізувалися воєнні дії / фото УНІАН, Олександр Синиця

На які ще проблеми Донбасу ви б хотіли звернути увагу?

Однією зпроблем є перетин лінії зіткнення. Є сім’ї, які роками не бачилися, є люди, які не можуть поїхати на інший бік від лінії розмежування, аби відвідати могили своїх родичів. Є пенсіонери, які не можуть отримати пенсію через те, що не можуть доїхати до лінії зіткнення. Це сотні тисяч людей,уяких розірвані родинні, соціальні та економічні зв’язки, які наразі мають бути возз'єднані. Звісно, це залежить від тих, хто ухвалює рішення, щоб сім’ї могли возз'єднатися, щоб люди могли отримати доступ до різних послуг. Ми розуміємо, що є різні думки, але, перш за все, треба ставити в пріоритет гуманітарні потреби населення. 

Нам довелось дещо видозмінити заходи, які ми проводимо з військовими та с правоохоронними органами з питань поширення міжнародного гуманітарного права та прав людини. Минулого року нам вдалося провести віртуальні навчальні заходи для близько 900 військовослужбовців на підконтрольній території, та для 500 офіцерів правоохоронних органів.

Але ми бачимо, що останнім часом активізувалися воєнні дії. Ми наполягаємо на тому - і так зазначено в міжнародному гуманітарному праві - що носії зброї при проведенні й наступальних, й оборонних операцій мають захищати цивільне населення та цивільну інфраструктуру.

Влад Абрамов

УНІАН в Google News