Російські генерали затикають дірки на фронті під Луганськом новими мобілізованими, яких шлють на передову без плану дій, командирів і зв'язку.
У розслідуванні Бі-бі-сі зазначається, що українські коптери з повітря відразу ж помічають наступаючих російських солдатів. Займати оборону в селі - погана ідея, тому що вдень станеш легкою мішенню, тому мобілізованим росіянам окопуватися доводиться в лісі. На виданих їм картах часто немає населених пунктів, які мобілізовані йдуть займати, тому що карти ще радянські. Рації відключаються: заряджалися вони останній раз ще в РФ, а батарейки сідають.
Це звичайна ситуація для російської армії, і саме в таких умовах в ніч на 2 листопада чотири роти мобілізованих з Воронезької, Свердловської, Челябінської областей - всього близько 500 осіб - за наказом командування вирушили в бік Макіївки Луганської області.
"Їхали вночі з однієї лісосмуги в іншу, [нам] сказали, що вийдемо на третю лінію оборони", - розповів Бі-бі-сі 28-річний Дмитро Слободчиков.
"Завдання не було спочатку ніякого, тому що зв'язку, коли ми висувалися, не було", - вторить його товариш по службі Олексій Агафонов. Командири запевнили, що їх взвод буде в 15 км від фронту, а перед ними - ще дві лінії оборони.
У лісосмузі військовим наказали окопуватися. На взвод знайшлося дві лопати. У сусідньому - на 10 осіб три. Копати довелося багнет-ножами або руками. Копати доводилося швидко: на позиції мобілізованих привезли до п'ятої ранку, до світанку залишалося трохи, як тільки світало, їх позиції накрило вогнем.
"Шквальний вогонь по нас. Квадрокоптери літають - тільки полетять, і тут же вогонь", - розповів російський мобілізований Дмитро.
"Нас зліва і справа обстрілювали. Мінометами, "Градами", - Олексій упевнений, що українські військові збиралися взяти їх в кільце. - За 8 годин обстрілу, коли лежиш у викопаній собі могилі, розумієш, звідки що летить".
Наказу відступати не було, і тому військові лежали в виритих абияк окопах і чекали. Командир взводу наказав залишатися. "Між обстрілами, коли дрони відлітали, запитували: "Що будемо робити? Ви розумієте, що це розстріл? Командир роти відповідав: сидимо", - каже Олексій.
На "третю лінію оборони", яка опинилася під українським обстрілом, мобілізованих відправили з села Красноріченське - за 20 км на південь від Сватового. У той момент воно було під контролем російських військ. Село поменше, на яке російські військові чи то наступали, чи то намагалися його утримати - Площанка, на півдорозі до Макіївки. Зв'язку не було, так що не було і наказів, що робити, крім як не відступати і окопуватися.
Дмитро Слободчиков на собі поніс пораненого товариша по службі в тил, назад у бік Красноріченського. Тому осколком розтрощило коліно. Пораненого Дмитро доніс, але на місці командири ще півтори години вирішували, чи відправляти в госпіталь "трьохсотого". Хотів повернутися до решти під обстрілом товаришів по службі, щоб вивести їх з-під вогню. Полковник дозволу не дав: "Вони все одно вже мертві". Дмитро пішов до командира молодшого - ротного лейтенанта. Той сказав: "Дозволяю, але я тобі нічого не говорив, наказу не давав". Дмитро повернувся і вивів свій взвод - трьома групами по десять чоловік.
Олексій зазначив, що з двох взводів, з якими вони тримали оборону на 100 метрах місцевості, загинули близько 10 осіб. На світанку 2 листопада вони з товаришами по службі побачили, що навколо лежить багато загиблих. Так вони зрозуміли, що в цьому ж місці раніше вже обстрілювали російські позиції, і тіла ніхто не забрав. "Без рук, без ніг, без голови, але з військовими квитками і жетонами з особистими номерами", - так описав Олексій те, що побачив сам.
"Двохсотих дуже багато було. Можна сказати, ходили по ним. Там не десятки, там більше", - підтвердив Дмитро.
Повертатися в Красноріченське тим військовим, які вижили, довелося пішки. У селі дані військовослужбовців переписала військова поліція, після чого їх на КАМАЗах повернули в Сватове. Зараз вони кажуть, що ніхто з тих, хто вижив, не хоче повертатися на передову. Але в місті мобілізованих раз у раз ловить військова поліція, яка повертає їх на "передок" насильно. Передовою поступово стає саме Сватове, бо ЗСУ знаходяться вже за кілька кілометрів від міста.
Увечері 7 листопада в одному з будинків у Сватовому ховалися 29 мобілізованих, у сусідньому - 21. "У всіх одна і та ж історія: привели, поклали, обстріляли, командири втекли", - розповів Дмитро. І він, і Олексій стверджують, що в Сватовому не залишилося жодного офіцера, який міг би віддати їм якусь команду. Командир взводу Олексія і Дмитра в результаті опинився в госпіталі з контузією. Прапорщик - пропав.
Олексій обіцяв, що якщо Сватове штурмуватимуть, то решта мобілізованих будуть відстрілюватися. Вони зміцнюють двір біля будинку, в якому оселилися, і готують вогневі точки.
Дмитро, правда, готовий відстрілюватися і від військової поліції: "Якщо сюди сунеться, ми будемо відбиватися. Ми не хочемо на "перед" йти, ми надивилися - кишки, ноги відірвані".
Про те, що мобілізовані з Воронезької області потрапили під обстріл під Макіївкою і зазнали втрат в 500 осіб, першим в суботу повідомило видання "Верстка" з посиланням на того ж Олексія Агафонова і родичів інших військовослужбовців з Воронезької області. Агафонов у розмові з Бі-бі-сі уточнив, що з Воронежа в Красноріченське, а потім у бік Макіївки дійсно відправили понад 500 мобілізованих, і йому невідома доля більшості. Підтверджень, що всі вони загинули, у Агафонова немає.
Бі-бі-сі також зв'язалася з Миколою Вороніним - це ще один мобілізований, який підтвердив "Верстці" слова Агафонова про сотні загиблих. Воронін сказав Бі-бі-сі, що загиблих багато, але не зміг назвати їх число. Сам він знаходиться в госпіталі в Бєлгороді, отримав наскрізне поранення ліктя.
Ще чотири жінки, чиї рідні були мобілізовані і опинилися в районі Макіївки під обстрілом в ніч на 2 листопада, розповіли Бі-бі-сі однакові історії зі слів своїх вижилих чоловіків або синів. Мобілізованих привезли в ліс, наказали окопуватися, їх обстріляли українські військові. Загиблих багато, але скільки - неясно.
Людмила Черних переказала Бі-бі-сі телефонну розмову з чоловіком, якому вдалося вийти з-під обстрілу живим. Чоловік не зміг уточнити, скільки загиблих бачив він особисто: "Він був у такому дезорієнтованому стані, ще дуже пригніченому. У них, швидше за все, немає нічого: ні їжі, ні води, ні зв'язку, нічого". Черних, зі слів чоловіка, підтверджує, що зараз у Сватовому в одному з будинків знаходиться близько 30 військовослужбовців - ті, кому вдалося вибратися з-під обстрілу. Чоловік Людмили відслужив строкову службу в 1998 році механіком-водієм. До мобілізації тримав в руках автомат всього кілька разів.
Тетяна Дубініна, мама мобілізованого Антона Дубініна з Калача Воронезької області, розповідає зі слів сина ту ж історію: "Поїхали туди окопи рити, і почалося бомбардування, і хто куди, скільки там розбили, я не знаю. Поки туман був, кудись там вони втекли".
Тетяна не розуміє, чому її сина і тих, хто залишився живим, навіть не намагаються вивезти зі Сватового. "А раптом комусь там якась допомога потрібна? Якщо там хто лежить, кров'ю зходить? Їх же розбомбили там. Що це за країна така?"
Антону Дубініну 35 років, він служив строкову службу зв'язківцем в Сарові. "Який там бойовий досвід, господи, жодного разу їх нікуди не збирали", - розповіла Тетяна Дубініна.
Альбіні Дудкіній мобілізований чоловік Олександр Бобровських подзвонив вранці в суботу, теж зі Сватового. Від нього вона дізналася, що вони з товаришами по службі ховаються в покинутому будинку, в підвалі. Олександр теж опинився під обстрілом в ніч на 2 листопада. "Їх відвезли в поле, біля якихось дерев змусили копати, одну лопату на 10-15 осіб [дали], змусили копати, і почалося бомбардування. Хто до половини докопав, хто глибше докопав".
Олександр розповів дружині, що командири втекли, коли почався обстріл. Вибравшись в Сватове живим з ще 30 товаришами по службі, він попросив: "Будь ласка, рятуйте нас, тому що зараз командири прийдуть і назад нас відправлять на передову", - сказала Альбіна.
Підтвердити, що за ніч обстрілу втрати російської армії склали 500 осіб, Бі-бі-сі не вдалося. У той же час, мобілізовані, які опинилися під вогнем, навряд чи могли об'єктивно оцінити число загиблих. У більшості немає ні бойового досвіду, ні відповідної підготовки. Навчання після мобілізації, за словами самих військових та їхніх родичів, тривало два тижні. Всі співрозмовники Бі-бі-сі-мобілізовані або їхні родичі - стверджували, що на фронт відправили чоловіків, у яких за плечима тільки строкова служба. Причому така, що і автомат в руках тримали не всі.
Забезпечувати себе одягом і аптечками воронежцям, які потрапили під мобілізацію, теж довелося самим - як і в інших російських регіонах. Родичі купували форму самі, тому що видані в армії "костюми від Юдашкіна розповзалися по швах".
Після стрімкого обвалення фронту в Харківській області на початку вересня російські війська відкотилися звідти на раніше захоплені кордони "ЛНР". Виявилося, що і тут немає ніяких підготовлених ліній оборони. Поки увага командування і Москви залишається прикутою до Херсона і спробам утримати хоч якийсь плацдарм на правому березі Дніпра, перед російськими військами виникла перспектива втратити захоплені території Луганської області. ЗСУ поступово просуваються на цій ділянці фронту, і можуть повернути під свій контроль Сватове, Кремінну з подальшим виходом на Лисичанськ, і Сєвєродонецьк, які російська армія з великими труднощами і втратами штурмувала влітку.
У цих умовах російське командування прийняло не найочевидніше рішення: намагатися утримувати фронт в Луганській області за рахунок мобілізованих, а на окремих ділянках навіть контратакувати силами абсолютно не підготовлених і не навчених людей.
Видання з посиланням на російського військового на ім'я Володимир зазначає, що мобілізовані опинилися на передовій без зв'язку, командування, артилерії, розвідки і їжі. Сиділи кілька днів у багнюці, мокрі і голодні, поки не вирішили відступати назад до Сватового. По тих, хто все-таки залишився на позиції, дві години працював український танк. Військові не могли ні відповісти, ні вийти з-під вогню. Коли вантажівка, що приїхала нарешті, почала вивозити поранених, один з них помер після завантаження. Небіжчика просто викинули з машини і поїхали далі.
Йшли назад через блокпости, на яких стояли контрактники, які розводили руками і говорили: "Ми не розуміємо, чому вас кинули туди". Пройшли пішки 20 км. Зустріли людей з військової поліції. "Командир бригади, підполковник Андрій Матишевський, записав всі скарги, пішов. Через добу повернувся і каже: "Хто хоче, їде на передову, хто не хоче - до прокурора", - розповів Володимир.
Він і його бійці як і раніше там і знаходяться. "Втрати нашого взводу - чотири поранених разом з капітаном. Одного хлопця розірвало, поки на обороні стояли, в сусідньому взводі - третину не вдалося витягнути. Але тут ніхто не веде підрахунок втрат, загиблих ніхто навіть не забирає. Навіть поранених не завжди вивозять, техніки немає їх вивозити. Вони тут у Сватовому в госпіталі залишаються".
Схожу історію Бі-бі-сі розповіли родичі інших військовослужбовців з 35-ї та 55-ї мотострілкових бригад, яких кинули тримати сватівську ділянку фронту.
Судячи з повторюваних розповідей бійців з різних підрозділів і їх родичів, командування часто кидає мобілізованих на передову. Мобілізований з Воронежа В'ячеслав опинився на передовій через приблизно 20 днів "підготовки" - за цей час вони пару раз вийшли на стрільби, розповіла Бі-бі-сі його дружина. 11 жовтня їх батальйон відправили в район Кремінної в Луганській області - сказали, що вони їдуть зміцнювати блокпости, а в підсумку вони опинилися на другій лінії оборони.
Коли мобілізовані залишилися без командира, їх почали обстрілювати. Багато хто загинув, а ті, хто залишився живими, були змушені відступати. "У них нічого не було, не було рацій, їм видали тільки автомат і шість гранат, - розповідає Тетяна. - Вони розбрелися хто куди".
Вона стверджує, що в Макіївку до штабу російських військ повернулося 12 осіб, а спочатку в підрозділі було 128 бійців. Через чотири дні до них приїхав генерал, і, не представившись, сказав тим, хто втік з передової мобілізованим, що вони дезертири і повинні повернутися воювати.
В кінці жовтня В'ячеслав, командир і ще один військовослужбовець отримали контузію - поруч з ними розірвалася міна. Їх відправили в польовий госпіталь. Зараз він в Луганській області і збирається назад в бій.
Дружина мобілізованого з Єкатеринбурга розповіла, що взвод її чоловіка командири просто забули десь в лісах під Сватовим.
"Їм говорили, що спочатку вони будуть вчитися, а потім тримати другу або третю лінію оборони, але на ділі вони відразу опинилися на передовій", - розповідала Бі-бі-сі Олена Сапрунова. Її чоловік кілька тижнів не виходив на зв'язок, а 27 жовтня зміг додзвонитися дружині. Він розповів, що вони знаходяться в якомусь лісі без будь-якого командування. Єдиний офіцер, який був з ними, важко поранений.
"У них немає їжі, вони озброєні старими автоматами, а половина техніки, яка у них була, зламалася на півдорозі. Вони не розуміють, де знаходяться, а коли намагаються відступати, відразу опиняються під вогнем своїх же. У цьому лісі багато загиблих, яких ніхто не забирає", - розповіла Сапрунова.
Мобілізованому чоловікові мешканки Павловська говорили, що його батальйон відправлять "охороняти відвойовані території". Але в підсумку їх перекинули з Валуйків під Білгородом до Макіївки в Луганській області.
Ні про які проблеми в Луганській області російське командування в останні тижні не повідомляло. У зведеннях Міноборони регулярно розповідає хіба що про нібито успішне відбиття українських атак на Сватівському напрямку та обстріли з боку ЗСУ.
Зовсім іншу картину того, що відбувається на цій ділянці фронту малюють провладні військові кореспонденти і блогери, які стали писати про втрати серед мобілізованих в районі Сватового незабаром після початку мобілізації.
Мобілізація в РФ
В РФ чоловікам продовжують надходити повістки незважаючи на заяви міністра оборони країни Шойгу про закінчення оголошеної 21 вересня мобілізації. Як зазначав експерт Олександр Коваленко, Путін просто закидає фронт "мобиками", але ситуацію це не рятує. У багатьох російських підрозділів втрати в особовому складі досягли вже більше 60%.
3 листопада в Генштабі розповіли, що мобілізовані росіяни намагаються уникнути потрапляння на фронт будь-яким способом. Вже відомо про випадки втечі з військові частини і навіть самогубства.
