Міжнародні "корисні ідіоти": чому Amnesty International бачать лише одним оком
16:10, 05.08.2022
11 хв.
Росія напала на Україну. Це – реальний факт, визнаний світом. Проте навіть після звірячих злочинів на Київщині, після Маріуполя, Вінниці, Харкова, Миколаєва найвідоміші правозахисні міжнародні організації досі намагаються представити розв’язану Москвою жорстоку війну якимось "конфліктом", а ЗСУ – порушниками законів війни.
Міжнародна правозахисна організація Amnesty International опублікувала доповідь, з якої випливає, що українські війська порушують міжнародне гуманітарне право, розміщуючи бойову техніку та озброєння у школах, лікарнях і житлових районах. Мовляв, таким чином цивільні об’єкти перетворюються на військові цілі. А внаслідок ударів з боку російських військ по українських населених пунктах гинуть їх мирні жителі та руйнується цивільна інфраструктура.
"Перебування в оборонній позиції не звільняє українських військових від дотримання міжнародного гуманітарного права. Український уряд має негайно забезпечити розміщення своїх сил якнайдалі від населених пунктів або евакуювати цивільне населення з районів, в яких діють військові", – заявила генеральний секретар Amnesty International Агнес Калламар.
Це викликало справедливе обурення в українському суспільстві. Більшість коментарів українців можна об’єднати в один: "Нам запропонували колективне самогубство". Саме так заяву АІ прокоментував позаштатний радник міністра оборони Іллі Рєзнікова Олексій Копитько.
Відео дня
"Практично всі колись шановні організації, окремі високорозвинені країни та широкий спектр політиків прямим текстом говорять нам: чудовим варіантом є ваше самогубство... Це зняло б масу проблем. Практично для всіх", - зазначив він.
За його словами, на жаль, Amnesty International не надто переймаються питанням, що буде з цивільними, якщо в українських містах української армії не буде.
Відомі міжнародні правозахисники, схоже, не мають розуміння, хто такі ЗСУ. Українська армія зараз – це те саме "цивільне населення", яке, замість мирного цивільного життя натягнуло на себе військову форму там, де застала війна, та пішло боронити свої рідні міста від російських загарбників. Останні, до речі, цілком свідомо не дотримуються ніяких міжнародних гуманітарних чи будь-яких правил.
"Росіяни вже застосували проти мирного населення усі типи зброї, крім ядерної, росіяни вчиняють масові вбивства військовополонених, росіяни масово ґвалтують жінок та дітей, калічать, грабують, нищать все живе, росіяни чинять злочин геноциду проти українського народу", – зазначив міністр оборони України Олексій Резніков, коментуючи заяву Amnesty International.
І наголосив, що єдина причина, чому сотні тисяч українців ще живі, хоча вже могли б загинути, а також що мільйони мають дім, хоча могли його втратити, – це "самовіддані героїчні дії Сил оборони України".
Міністр оборони підкреслив, що будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію та український самозахист, "як це зроблено в матеріалі Amnesty International, – це свідчення втрати адекватності й спосіб знищити свій авторитет".
"Україна – правова держава. Ми всебічно аналізуємо і даємо оцінку, у тому числі – юридичну, подіям на війні, як того вимагають наші зобов’язання. Але ми не дозволимо паплюжити нашу армію, наших захисників. Це я як юрист говорю", – додав він.
Спотворена реальність
В Офісі президента у звіті АІ побачили інформаційну атаку з метою зірвати Україні поставки потрібного озброєння, а український омбудсмен Дмитро Лубінець назвав документ АІ маніпулятивним.
Він підкреслив, що під загрозу цивільне населення потрапляє виключно через необгрунтовану збройну агресію Російської Федерації: "І припиниться ця загроза одразу, як тільки російські військовослужбовці покинуть межі України, а російське військове командування перестане віддавати злочинні накази про обстріл українських міст і селищ… Звіт Amnesty International є маніпулятивним та таким, що надає більшу перевагу діям країни-агресора та її пропагандистам, ніж розуміє контекст подій в Україні - країні, яка веде оборонну війну, захищаючи власне населення і власний суверенітет".
При цьому він нагадав міжнародним правозахисникам, що "urban warfare" - війна в умовах міста - не є забороненою міжнародним правом, і не є порушенням лише за фактом. Ба більше, наймасовіші порушення прав людини і воєнні злочини були скоєні в місцях, які знаходились та знаходяться під контролем російських військових - це Буча, Ірпінь, Мотижин, Маріуполь, Херсон та інші.
"Надаючи рекомендації, Amnesty International ніби перебуває в Середньовіччі, коли бої велися у відкритому полі за межами фортеці. Ми тримаємо оборону від нападу країни, яка порушує всі можливі норми міжнародного права. Країни, яка ґвалтує, катує і вбиває цивільне населення. Тому, саме залишення населених пунктів наодинці із військовослужбовцями Російської Федерації, несе найбільшу загрозу правам людини", - додав Лубінець.
Водночас міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба закликав міжнародну правозахисну організацію Amnesty International не створювати фальшиву реальність, а говорити правду про злочини окупаційної армії Російської Федерації в Україні.
Адже, за логікою АІ, яку вони вкладають у свої рекомендації, українські війська мають не обороняти українські міста, а просто вийти в поле і чекати, поки росіяни ракетами перетворять їх на м’ясо. Так, до речі, Росія діяла в Україні, починаючи з 2014 року. Зокрема, коли під час боїв під Іловайськом пообіцяла українцям "зелений коридор", а потім розстріляла майже беззбройних. Або найсвіжіший болючий приклад: полонених "азовців" росіяни просто вбили в Оленівці. Однак звітів АІ щодо цих інцидентів, на жаль, досі немає. Як немає й закликів до Росії виконувати вимоги щодо утримання полонених. Не кажучи вже про те, що бранців не мають катувати.
"Мене не перестає дивувати каша в головах міжнародників. Росіяни не дотримуються взагалі жодних правил чи конвенцій: обстрілюють Київ, коли у нас перебуває генсек ООН, обстрілюють з РСЗВ житлові квартали в Харкові, зокрема там, де, окрім житлової забудови, немає нічого... Вони відверто посилають усі міжнародні, вічно стурбовані організації. У результаті, АІ готує огляд, але про росіян там практично нічого немає. Зате ретельно описані всі недоліки українців. І цю практику вони застосовують з 2014 року", - зазначає співзасновник "Українського інституту майбутнього", політолог Юрій Романенко.
Річ у тім, що Росія не допускає міжнародників на окуповані нею території. А більше, представництво Amnesty International не працює навіть в самій РФ. Тож у звітах завжди неправа лише Україна, а роль Росії у порушеннях, які описують Amnesty International, абсолютно незрозуміла.
"Хоча всім очевидно: якщо росіяни заберуться, всі небезпеки одразу зникнуть", - зазначає Романенко.
Як за нейтральністю заховати некомпетентність
На жаль, в міжнародній правозахисній організації, замість визнати проблему упередженості, заявили, що за хвилею критики "звіту" стоять російські та українські боти, які бажають війни. "Українські та російські боти і тролі в соцмережах атакують розслідування. Це називається військовою пропагандою, дезінформацією. Це не вплине на нашу неупередженість і не змінить фактів", - заявила генсек АІ Агнес Калламар.
І це попри те, що навіть команда українського офісу Amnesty International відхрестилася від скандального звіту. "Український офіс не був долучений... І, на превеликий жаль, уже на початковому етапі розробки цієї доповіді ми зайшли у глухий кут, де аргументи нашої команди щодо неприпустимості і неповноти такого матеріалу не були враховані, - написала його директорка Оксана Покальчук. - Бюрократія, нерозуміння локального контексту, негнучка система роботи, ігнорування думки української команди та позиції правозахисної спільноти в Україні, – усе це завадило нам зупинити сьогоднішній реліз іще на стадії ідеї, як би це мало бути. Тим не менш, із усіма згаданими явищами ми боролися до останнього. І будемо продовжувати боротися надалі в різних формах і на різних позиціях, чого б це нам не вартувало".
Правозахисниця, засновниця Благодійного фонду Восток SOS Олександра Дворецька вважає, що насправді таким "звітом" Amnesty International просто підставили свій український офіс та інших правозахисників: "Amnesty International – організація, яка долучилась до скасування смертної кари в Україні, організація, волонтерами якої щорічно стають тисячі людей під час Марафону написання листів політв'язням по всьому світу... Але цим "звітом" АІ, перш за все, підставили тих, хто всі ці роки долучався до всесвітнього правозахисного руху".
Таку думку розділяє фахівчиня зі стратегічних комунікацій та брендингу Марина Говорухіна: "Зараз я, як комунікаційник, спостерігаю, як центральний офіс потопив регіональну організацію. Ось вам і кризові комунікації в громадському секторі під час війни".
Проте найнебезпечніше, за її словами, що "звіт" Amnesty International має свою аудиторію в Європі. І чималу кількість європейців цілком влаштовує такий псевдобаланс - вони не вважають таку позицію АІ якоюсь спотвореною та беруть її до уваги під час прийняття важливих для України політичних рішень.
"Структури типу АІ теж винувати в агресії Росії проти України та всіх жертвах, до яких ця агресія призвела. Ці міжнародні "корисні ідіоти" давно стали частиною стратегії агресивних режимів по веденню війни. Поширення думок "не все так однозначно" виглядає так: агресор нападає, наче, усе очевидно, далі АІ починає доводити, що жертва агресії сама робить щось неправильно, а потім ці "свідчення" беруть на озброєння численні політики, доводячи, що агресор та жертва – однакові, тому допомагати жертві не треба", - зазначає політолог Петро Олещук.
Простими словами, до України, як до цивілізованої країни, у міжнародних правозахисників є і претензії, і вимоги. А до Росії чомусь немає. Може, тому, що весь світ виявився безсилим? Ні його міць, ні його цінності нічого для Росії не варті, а в Кремлі плювати хотіли на всі міжнародні "висновки", "звіти", "заклики" та "претензії".
Чи можна це змінити? Ймовірно. Проте для цього українцям, по-перше, варто продовжувати систематично робити росіян "хорошими" на фронті. А, по-друге, варто не лише обурюватися однобокій позиції міжнародних правозахисників, яка (свідомо чи ні) чітко лягає в наративи російської пропаганди, а доводити західним партнерам України цю упередженість, не втомлюватись раціонально, з фактами пояснювати те, що нам самим давно видається очевидним.
Тетяна Урбанська
Новини партнерів
