На фронті Україна – незалежна держава. В економічному тилу – все ще бананова республіка

Святкуючи навіть у воєнних умовах річницю Незалежності, маємо, чим і ким пишатись. Та тільки якщо не згадувати про економіку "вільної країни вільних людей". Чи можна це змінити? Так! Чи готові ми до цього? Питання відкрите.

Україна - вільна країна вільних людей - принаймні, так нам кажуть з політичних трибун. Щоправда, вільнодумство у суспільстві досі потерпає від упередженості, а під час святкування Дня незалежності про вітчизняну економіку воліють не говорити, як про покійного.

Незалежна Україна святкує свої 32 роки. Увесь цей час наші політики створюють видимість боротьби з корупцією, але до реальних результатів справа так і не доходить. Останні 9 років - ведуть нас у ЄС, проте досі не знаходять вірну стежку через небажання радикальних змін. Кожен з них, у тому чи іншому вигляді, обіцяв "завершити епоху бідності", проте по факту лише її гарантував. З усім тим, наша економіка не змогла ефективно переродитися з планової до ринкової, утворивши соціалістичний симулякр капіталізму, й ми досі лишаємося однією найбідніших країн Європи.

Які економічні результати ми отримали за третину століття незалежності? За індексом економічної свободи, що відображає ступінь відкритості та конкурентоспроможності економічного середовища, - Україна за підсумками 2022 року опинилася на 126 місці зі 177-ми можливих. Наші найближчі сусіди по цьому рейтингу: Мавританія, Мадагаскар та Туніс. Невтішна компанія.

"Україна посідає останні почесні місця по індексу економічної свободи. Це, власне кажучи, і є відповідь, чому тут нічого не розвивається. Бо немає жодного прикладу у світі багатої в довгостроковій перспективі країні, яка була б економічно невільною", - розповів у коментарі УНІАН український економіст та публіцист Володимир Золоторьов.

Валовий внутрішній продукт (ВВП), тобто кінцева вартість вироблених українцями товарів та наданих послуг - "топчеться" на місці. За 32 роки ми ніяк не змогли перетнути відмітку у $200 мільярдів. Наприклад, сусідня Польща має 680 мільярдів доларів ВВП. Минулого року через російську агресію наш ВВП впав на 30 відсотків, і зараз перебуває на рівні $160 млрд. У спину нам за цим показником дихає африканське Марокко.

ВВП на душу населення – показник рівня економічної активності та якості життя населення – згідно з даними Світового банку, у 2022 році в Україні склав близько $4500. Хоча це один з найвищих результатів за увесь час нашої незалежності, ми перебуваємо на одному рівні з такими країнами, як Алжир та Іран. Навіть у Грузії, що звернула зі шляху ринкових реформ, він складає $6600, а в Польщі – захмарні $18200.

Дуже сильно втратила у своїх позиціях нацвалюта. У 1996 році, коли на заміну купоно-карбованцям прийшла гривня, один долар можна було купити менше, ніж за 2 гривні. До великої війни курс долару складав 27 гривень, а за півтора роки боротьби з Росією - сягнув 37-ми. Тобто, за 27 років нацвалюта знецінилася майже в 20 разів!

Щоправда, зросла середня зарплатня, але є нюанс - знецінення валюти та інфляція зводять нанівець досягнутий позитивний ефект. У 2013 році, коли долар коштував 8 гривень, середня оплата праці по країні складала близько 2800 гривень. Зараз - 14,5 тисяч. Проте не вводьте себе в оману, бо, якщо вимірювати зростання зарплати в американській валюті, то за десять років вона додала лише 50 доларів (з 350 до 400). Жалюгідний результат.

Сильно вдарили по економічному благоустрою дев’ять років війни з Росією. Щоправда, до 2014 року у нас була купа часу, щоб перетворити Україну на заможну країну із сильною економікою та оборонним комплексом, відкрито атакувати яку Росія навіть не наважилась би. Проте, цього не сталося. Чому так - УНІАН розпитав українських економістів.

Становлення та грабунок української економіки

На початку незалежності України більшість людей у владі складали колишні компартійні працівники СРСР та гебісти. Для суспільства "вільна капіталістична економіка" була невідомим і ворожим поняттям. Що у державній владі, що серед народу попит на ринкові реформи був занадто малим, тому що їхню суть і мету банально не розуміли. Тут і з’явилися перші помилки.

Як розповіли українські економісти, вчорашні "ударники соціалістичної праці" почали активну "реформаторську" роботу з перерозподілу радянських активів на свою користь. Причетними до цього були силовики, місцеві еліти та напівкримінальні мафіозні структури. Через корупцію "прозора" приватизація й "дієва" дерегуляція повністю провалилися.

"Люди, звісно, не завдавали жодного опору, і під прикриттям реформ була проведена абсолютно грабіжницька приватизація (ще вчора ефективні заводи зупинялися та розтягувалися на металолом – УНІАН). Це не було створенням ринкових інститутів, а просто розподілом активів", — сказав кореспонденту УНІАН керівник з економічних реформ Офісу простих рішень та результатів Ярослав Романчук.

Наприклад, у провінційному місті Черкаси, яке, втім, було одним із центрів інженерної думки УРСР, і куди з’їжджалися провідні спеціалісти з усього Радянського Союзу, зазнала занепаду практично уся високотехнологічна промисловість. Понад півдесятка найбільших технологічних підприємств, які мали надзвичайний потенціал та вражаючі потужності, замість того, щоб бути проданими західним інвесторам та модернізованими, були знищені під штампом "стратегічно важливих об'єктів". Якби Україна пішла іншим шляхом, вже зараз ми могли б називатися європейським Тайванем.

Так, Черкаський приладобудівний завод, за даними директора підприємства, у 2011 році оцінювався у близько 400 мільйонів гривень ($50 млн). Протягом 30 років державної власності він був майже зруйнований і, врешті-решт, проданий у 2021 році (зауважте, сільськогосподарському підприємству!) усього лише за 15 мільйонів гривень ($500 тис). Тобто у 27 разів дешевше!

Доля банкрутства, припинення та забуття чекала і на інші черкаські заводи: "Радіодеталі" (виробляв мікросхеми та напівпровідники); "Ротор" (займався виготовленням роботів-маніпуляторів та механізованих конвеєрних ліній, це був єдиний завод в усьому СРСР, що міг збирати вестати для виробництва друкованих плат) - за часи незалежності він збанкрутував, і зараз на його потужностях збирають маршрутки "Богдан"; "Імпульс" (виробляв комп’ютерну та телевізійну техніку); завод хімічного волокна, що свого часу забезпечував хімічною продукцією половину України. І це неповний перелік знищеної промисловості в одному лише маленькому обласному центрі!

Запорізький алюмінієвий комбінат, який єдиним в Україні виробляв первинний алюміній, чекав свого продажу 11 років. Врешті-решт, потрапив до рук росіян, яким не потрібен був потужний конкурент на території України. Після цього виробництво на запорізькому металургійному гіганті загасало, допоки остаточно не зійшло нанівець у 2014 році, - найцінніше обладнання було вивезене у ворожу нам державу. У 15-му році комбінат знову перейшов у держвласність, і зараз готується до приватизації. Хоча від колишньої його величі не лишилося нічого, окрім тину. На алюмінієвому комбінаті у найкращі часи працювали понад 10 тисяч осіб. Зараз - близько 100 (ста).

Найвиразніший приклад державного занепаду - Миколаївський кораблебудівний завод - гігант, на якому будували радянські авіаносці та важкі атомні ракетні крейсери. Саме тут свого часу було спущено на воду відомий російський крейсер "Москва", який відправився на дно Чорного моря у квітні минулого року. Внаслідок відкладеного рішення про приватизацію підприємство поступово деградувало. У 2009 році завод припинив будівництво суден, зосередившись лише на ремонті. Через майже десять років, у 2018 році, зрештою, був виставлений на продаж з великими заборгованостями по зарплатам, але це не врятувало його - вже у 2020 році кораблебудівний завод розпочав процедуру банкрутства.

Приклади можна привести за усіма галузями економіки та в усіх областях країни. Авіація, автомобілебудування, електроніка, хімічна та навіть легка промисловість, - усі величезні виробництва, відомі у радянські часи на увесь Союз, тепер або знищені вщент, або переживають останні передсмертні конвульсії, ледь-ледь зводячи кінці з кінцями.

І що найсумніше - усі ці активи свого часу цікавили великих західних інвесторів: американців, британців французів, а також Японію і Китай. Якби угоди таки були досягнуті, зараз ми би бачили зовсім іншу Україну: могутню, розвинену, економічно сильну. І навіть війни ніякої не було б – західні партнери не допустили б військової агресії на території розташування своїх потужних виробництв.

До речі, щодо Китаю. Ще до великої війни Піднебесна придбала "Мотор Січ" сумнозвісного зрадника Боголюбова, відомого своєю любов’ю до "руського міру", - завод з виробництва та обслуговування двигунів для літаків та вертольотів. Та угоду не дозволила завершити українська влада під тиском американців. Якби ж завод перейшов у китайську власність, навіть ідея повномасштабного вторгнення, напевно, дуже не сподобалася б основному міжнародному партнеру Росії.

Тому ми й маємо те, що маємо. Платимо високу ціну за жадобу та непрофесіоналізм тих, кого свого часу наобирали.

Польща, Естонія та… Україна

Вдалим прикладом ефективних економічних реформ можна вважати досвід Польщі. Під керівництвом Лешека Бальцеровича, міністра фінансів Польщі на початку 90-х років, країна впровадила ряд радикальних заходів (названих "шоковою терапією") для швидкого переходу від централізованої планової економіки до ринкової.

Одним з ключових кроків "шокової терапії" стала лібералізація цін. Раніше вартість товарів та послуг контролювалася державою, через що їм бракувало якості, різноманітності, і полиці магазинів були порожніми. Однак з розпадом комуністичного режиму Польща скасувала це обмеження, й ціни були допущені до ринкового рівня. Це призвело до їх стрімкого зростання, що спершу дуже боляче вдарило по кишеням споживачів, але, водночас, створило можливість для розквіту виробництва та ринкової конкуренції, тому кілька років вимушеної скрути щедро окупилися для поляків ще в 90-ті.

Іншою важливою складовою економічного зростання Польщі стала швидка приватизація державних підприємств. Більшість з них були продані приватним інвесторам.

Крім того, в рамках "шокової терапії" були прийняті заходи щодо фіскальної дисципліни, дерегуляції бізнесу, лібералізації торгівлі та інвестицій, а також реформування банківської та фінансової системи. Таким чином, полякам вдалося підняти ВВП своєї країни з 65 мільярдів доларів до майже $700 млрд з 1990 по 2022 роки.

Реформи української економіки також були "шоковими", але в поганому сенсі. Економічну діяльність одразу почали регулювати, запроваджуючи податки: на прибуток підприємств, додану вартість, дохід фізичних осіб, акцизи.

"Замість того, щоб дати змогу формуватися незалежній економічній структурі, політики підійшли до України як до країни, в якій вже існує незалежна структура, хоча її фактично не було. Це велика теоретична помилка, яка була допущена з самого початку, і за 32 роки ніхто не наважився виправити її", - розповідає УНІАН керівник з економічних реформ Офісу простих рішень та результатів Ярослав Романчук.

Через непопулярність ринкових реформ серед населення, чиновники вдалися до популістських заходів: почали роздавати "соціалку" та субсидії, збільшувати пенсії, коли на те не було економічних передумов, стримувати тарифи на комунальні послуги, тим самим вбиваючи їхню якість. Завдяки цьому вони отримували голоси на виборах, але із кожним роком все більше і більше заганяли українську економіку у зашморг.

Естонія, яка зараз посідає почесне 8 місце за показником економічної свободи у світі, також впроваджувала подібні польським реформи на початку своєї незалежності. Зараз ця Балтійська країна має стабільне зростання економіки. А її ВВП зріс з $5 млрд у 1995 році до 38 мільярдів доларів у 2022-му. Це майже 8 разів! В середньому, на кожного естонця припадає $28 тисяч ВВП (у понад 6 разів більше, ніж у нас).

Зміни під час та після війни

Повномасштабна війна Росії проти України ще більше ускладнила ситуацію: мільйони людей працездатного віку були "витягнуті" з економіки: частина мігрувала за кордон, інша – зі зброєю в руках пішла захищати нашу незалежність. Близько 18% української території - окуповано росіянами. Втім навіть ця, здавалось би, "гробова" для економіки ситуація не означає, що не можна прямо зараз починати крокувати у напрямку її майбутнього розвитку. Навпаки, чим раніше почнемо, тим швидше досягнемо успіху.

В першу чергу, нашій державі необхідно передивитися державні витрати: скоротити необов’язкові соціальні виплати (як-то захмарні пенсії суддям і колишнім "заслуженим" чиновникам, або необґрунтовані субсидії) та позбутися неефективного державного майна, яке лише з’їдає гроші бюджету.

За допомогою малої приватизації - продати усі "мертві" державні активи підприємцям, які знайдуть для них значно краще застосування. Паралельно з цим проводити дерегуляцію бізнесу, щоб українці, які хочуть вкладати кошти у свою країну, робили це.

"Якщо говорити радикально, то, з економічної точки зору, держава повинна утримуватися від втручання та мінімізувати свій вплив на економіку", - сказав директор Інституту вільної економіки Михайло Чернишев.

Щоб підтримати "Укроборонпром" українські економісти рекомендують зняти усі заборони на виробництво зброї для ЗСУ, щоб приватні підприємці могли власноруч підсилювати обороноздатність країни.

"Зараз триває битва дронів. Як діє держава? Вона перешкоджає імпорту запчастин, гальмує виробництво, висуває вимоги й обмежує можливість відкриття приватного виробництва дронів. Якби вона цього не робила, підприємці просто б засипали нашу країну дронами", - розповів у коментарі УНІАН директор Інституту вільної економіки Михайло Чернишев.

Після перемоги над Росією економіка України перебуватиме у дуже скрутному становищі. Щонайменше, в нашої країни буде дуже великий держборг. Економісти прогнозують, що на кінець 2023-го року він сягне 100% ВВП. Щоб не виплачувати його рахунком збільшення податків (що лише загальмує економічний розвиток) експерти радять розв’язати цю проблему по-іншому.

Тут нам доступно три варіанти, на які повинна покладатися Україна. Перший, - благати європейців списати частину боргів або покрити їх коштом російських заморожених активів. Другий, небажаний - оголосити дефолт. Третій – розрахуватися коштом передачі кредиторам державних підприємств та інших держактивів.

Державні інвестиції завжди програють приватним за ефективністю. Замість того, щоб бігати Європою і жебрати сотні мільярдів на відновлення країни, посадовці повинні відкрити ринки для українських та іноземних підприємців.

"Ми просто відкриваємо ринки: всі можуть займатися освітою, охороною здоров'я та іншими справами. Те саме потрібно зробити там, де існують державні монополії: залізничний транспорт, енергетика, інфраструктура. Бажано приватизувати держмайно, але це станеться само собою, якщо відкрити ринки для підприємців, - вони просто згодом усе викуплять", - зазначив економіст Володимир Золоторьов.

Трильйони інвестицій в Україну

Зрозуміло, що це лише тезисне пояснення того, що потрібно робити вже зараз і після нашої перемоги. Насправді масштаб робіт, які потрібно буде виконати, щоб повністю перебудувати Україну і поставити її на ринкові рейки, набагато більший. Наша Батьківщина потребуватиме ліквідації непотрібних бюрократичних установ і реформи судової системи на кшталт англійського суду.

Аби реформи стали можливими, населенню необхідно змінити власний образ мислення, відійшовши від патерналістської моделі (коли люди впевнені, що їм "абстрактна держава" повинна забезпечити освіту, медицину, роботу і пенсію, а до влади от-от прийде якийсь "месія" і одним помахом чарівної палички вирішить усі їхні проблеми), займатися самоосвітою, не вестися на популістські лозунги "кандидатів у месії" - різних тимошенок, ляшкв та ін. Чинній владі ж необхідно почати ефективно захищати права та свободи людей, реформувати правоохоронну систему, лібералізувати усе, що тільки можна, включно з легалізацією проституції та легких наркотиків – це величезні бюджетні надходження, які сьогодні просто осідають у кишенях поліції, що "кришує" ці сфери.

Це дуже довгий та складний шлях. Але коли вдасться впровадити усе вищезазначене, на нашу країну та українців, на думку експертів, чекатиме справжнє економічне диво.

"Сьогодні, коли Америка та Європа загинаються від регулювання, попит на вільний ринок великий. З нашими можливостями та ресурсами це можна реалізувати. Немає лише свободи економічної. І якщо ми цю свободу економічну досягнемо, то забудемо про необхідність роботи з МВФ, оскільки матимемо трильйони доларів інвестицій. І це без перебільшення", - вважає економіст Романчук.

Зі зменшенням повноважень держави та її впливу на економіку в Україні почне знижуватися масштаб корупції, оскільки посадовці будуть позбавлені зон відповідальності, з яких вони здійснювали виведення коштів на свою користь. Проте є велике "але". Для цього можновладцям доведеться свідомо зменшувати свої повноваження. Чи підуть вони на це? Питання риторичне. За своїм бажанням – умовний Гетманцев на таке ніколи не погодиться – але політиків треба на це підштовхнути.

І лише тоді, коли Україна почне впроваджувати вільні ринкові реформи (у короткостроковій перспективі – нерідко болючі, але в довгостроковій – критично необхідні), позбавиться від усіляких гетманцевих, - у нас з’явиться надія на те, що вже наступні 32 роки незалежності стануть періодом розквіту країни, в якій ми та наші діти будемо жити заможно, щасливо, в мирі та безпеці.

Артур Крижний

УНІАН в Google News