"У нас немає суперзброї. Однак війна дуже прискорює процес розробок, які стосуються озброєння", - воєнний експерт Олександр Мусієнко

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко розповів УНІАН про ризики переходу війни між Україною та РФ до позиційної, та що потрібно, щоб цього уникнути.

Пане Олександре, в Україні чим далі, тим більше порівнюють російсько-українську війну з Першою світовою та говорять про позиційну війну з періодичними штурмами. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою?

Я не погоджуюся, що війна стала позиційною станом на зараз. Існують виклики та загрози, що вона може стати такою, якщо не буде достатньої волі у наших партнерів для продовження боротьби та забезпечення українських потреб необхідною зброєю, силами та засобами. І мені здається, що нашу ситуацію зараз можна порівнювати не з Першою, а з Другою світовою. На сьогодні є багато аналогій та паралелей, наприклад, з битвою за Італію.

Нагадаю, під час битви за Італію планувалося, що наступ союзників з висадкою на Сицилії буде розтягнутий на кілька тижнів, коли британські, а потім американські війська долучилися. Американці вже відмовилися від ідеї, бо були втрати і не могли реалізувати поставлені цілі. Однак британці продовжували боротьбу і наполягали на тому, що ця операція може завершитися успішно… Зрештою опір нацистів в Італії було зламано.

Тобто, як мені здається, ми зараз підходимо до тієї точки, коли є така середина - мітельшпіль у цій війні. І зараз, крім безпосередньо дій армії "на землі", важить фактор волі і фактор впевненості у боротьбі та досягнені цілей. Це дуже важливо.

Ви згадали про постачання озброєння союзниками. Свого часу постачання Хаймарс суттєво вплинуло на бойові дії. На вашу думку, чи існує зараз якесь таке вундерваффе, здатне кардинальне змінити ситуацію на полі бою?

Ситуація така, що в будь-якому випадку за будь-якої зброї перемагає народ, його воля до боротьби, налаштованість - це дуже важливо - і далі похідним йде зброя.

Будь-яка війна пришвидшує розвиток інновацій, модернізацій і ринок озброєнь. Це відбувалося і під час світових воєн. Хочу нагадати, що наприкінці Першої світової війни з’явилися танки, які до цього не застосовувалися і були розроблені британцями. Після цього з’явилися літаки, а під час Другої світової, на її завершення, Німеччина продемонструвала експериментальний політ літака Мессершмітт з реактивними двигунами... Тому війна завжди прискорює розвиток технологій.

Я не виключав би, що Україна працює над виробництвом та посиленням якихось інноваційних рішень модернізації та розвитку озброєнь для того, аби мати можливість це застосовувати на полі бою. І на це виділяються все більші кошти. Можна сказати, що і наші партнери над цим працюють.

Україна зараз отримує багато озброєння, просто важливо масштабувати та збільшувати кількість цієї зброї. Умовно кажучи, одна справа, коли у вас є новітні системи ATACMS у кількості 20 ракет. Інша справа, коли це 200 ракет. Погодьтеся, ефект буде зовсім інший. Те саме з літаками. Одна справа, коли це 5 літаків, й коли це 15 або 50 літаків. Ефект буде зовсім іншим.

Отже, зброя має вагу і так само має вагу її кількість. Якщо ми візьмемо найближче майбутнє, то звичайно, я думаю, Україна розраховує на літаки - на F-16 і, можливо, Gripen, якщо Швеція ухвалить рішення. По-друге, ми розраховуємо на постачання ракет ATACMS в двох видах - з касетними боєприпасами і з фугасною частиною з дальністю на 300 кілометрів. В ідеалі, хотілося б отримати і ракети Taurus з Німеччини. Також у нас все ще є потреба в артилерії. Безпосередньо в артилерійських системах та в збільшенні постачання снарядів, мін. І, звісно, танків та бронетехніки.

Ці всі рішення до того моменту, поки ми не побачимо надзвичайно інноваційних змін, яких ми дуже чекаємо. Я маю на увазі якихось видів озброєння, що здатні нам допомогти здійснити серйозний прорив. Однак поки мені невідомо, яка це зброя може бути. Що нею може стати. Проте я не виключаю, що такі розробки зараз ведуться.

Військово-політичне керівництво країни заявляло про успішні тестові пуски окремих ракет української розробки. Також звучали заяви про старт серійного виробництва вітчизняного аналога "шахедів". Чи є потенціал побачити це озброєння на фронті, умовно, найближчий рік-два? Що для цього потрібно?

Я думаю, так. Як я вже сказав, війна дуже прискорює процес розробок, які стосуються озброєння. Україна це розуміє і цьому увага приділяється. Збільшуються видатки на оборону, зокрема на оборонні закупівлі. В рамках цього перед нами стоїть завдання організувати, якщо ще це не організовано, нашу ДАРПА (аналог агентства Пентагону, що відповідає за розробку нових технологій для використання в збройних силах США - Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA, - УНІАН), яка буде працювати над пришвидшенням впровадження та постачання нових технологічних та інноваційних рішень, які стосуються зброї, до війська.

Поки ми чуємо оптимістичну інформацію про те, що Україна виробляє і поставила на серійне виробництво аналог "шахедів". Це, звичайно, не якась вундерваффе, не суперзброя. Разом з тим, ці дрони даватимуть нам можливість вражати військові об’єкти на території РФ, і це для України, яка раніше не виробляла подібних систем, вже є проривом.

Але, звичайно, нам потрібно працювати і над ракетами, і над засобами радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки. Напрямків роботи багато.

Працювати, особливо над РЕБ, - складне завдання. У Росії вони одні з найкращих у світі і захопленими нашими воїнами екземплярами цікавляться союзники. Як нам переграти ворога?

Складне питання. Якщо ми говоримо про технологічний компонент... Наприклад, ми стикаємося з тим, що РФ працює над оновленням технологічного забезпечення для дронів, які використовує, працює з частотами, на яких ці дрони працюють по-іншому, їх намагається робити невразливими для засобів РЕБ. Але загалом скажу, що це стосується і нашого програмного забезпечення. Нам слід працювати постійно, аби наші версії оновлення не відставали від тих версій прошивки управління дронами та їхнього застосування, які робить РФ. Над цим теж ведеться робота.

Одна з проблем, яка стримує потенціал внутрішнього виробництва озброєння, це навідники, інформацію від яких використовує ворог для завдання ударів. Як убезпечити виробництво від потенційних ударів ворога?

В нас є Львівська та Івано-франківська області – частина, де є гори. Ми можемо ці виробництва сховати там. Діяти як Іран. Іранці так діяли - були невразливі для ізраїльських чи американських ударів - і це дало їм можливість багато чого виробити. Тим більше є можливість максимально рано сповіщати про загрозу ударів та необхідно зонально перекривати їх ППО.

Ярослав Конощук

УНІАН в Google News