Військовий експерт Валерій Рябих: Донецьк для ЗСУ вже в безпосередньому доступі

Військовий експерт Defense Express Валерій Рябих в інтерв’ю УНІАН розповів, чи варто чекати наступу білорусів на Україну з півночі, чому мобілізація нашкодила росіянам на фронті та що означає стратегічний перелам у війні.

Пане Валерію, якщо брати до уваги, що Росія вдається до відвертого терору мирного населення України, чи можна вважати, що у війні настав стратегічний перелам?

Можна сказати, що стратегічний перелам настав з початком Харківської операції. Спочатку було просування ворога, потім ми відбили атаку, влітку відбулася стабілізація лінії фронту, а у вересні рух пішов у зворотному напрямку.

Зокрема, перелам пов'язаний кількома факторами: створення максимальної технологічної переваги ЗСУ на полі бою, за допомогою західних партнерів; досягнення переваги у підготовці наших воїнів у майстерності застосування сучасних засобів, які забезпечують технологічну перевагу; мотивація українських військовослужбовців по звільненню нашої території.

Саме це склалось та забезпечило досягнення переламу на полі бою.

Виходить успішна харківська операція стала поштовхом до цього?

Західні військові експерти підкреслюють, що ця операція може увійти до підручників з військової історії. Після Другої світової війни важко згадати такі масштабні військові операції. Її будуть розбирати та вивчати, як приклад сучасного оперативного мистецтва.

Командувач оперативно-стратегічним угрупованням військ на харківському напрямку, який спланував і керував цією операцією — командувач Сухопутних військ генерал-полковник Сирський - застосував низку рішень, які дезорієнтували противника. Наприклад, відволікаючі удари, завдяки яким противник спочатку не зумів визначити, де саме буде основний напрямок наступу. Також була досягнута раптовість (велику роль зіграв ефект несподіванки). Вибиті ключові елементи оборони росіян та порушені лінії наземного забезпечення. Допомогла й операція в інформаційній сфері, в тому числі введення противника в оману. Адже ми увесь час попереджали ворога про те, що будемо наступати на правому березі Дніпра, і тоді він опиниться у скрутному становищі… Звісно, ми не брехали, але і не говорилось про те, що можемо вдарити в іншому місці…

Врешті оборона посипалась. І ми побачили панічну втечу росіян. Наші командири майстерно провели операцію. А противник відверто проспав наступ на Харківщині.

З початку жовтня українські військові успішно просуваються у звільненні від окупантів населених пунктів на півдні країни. Від чого залежить збереження високих темпів звільнення наших територій?

У першу чергу, це залежить від наявності резервів для розвитку наступу та забезпечення не лише просування наших військ на полі бою, але й стабілізаційних заходів в тилу, логістичного забезпечення наступу.

Ще один з важливих факторів – спроможність противника протидіяти й поповнювати резерви.

Також ми бачимо підтримку партнерів, що теж створює умови для збереження наступального потенціалу.

І можуть бути ще супутні фактори, зокрема погодні умови. Наразі вони є доволі сприятливими для вирішення тих завдань, які ми маємо на полі бою.

Чи існує ризик що ситуація зміниться, коли росіянам вдасться поповнити особовий склад завдяки оголошеній мобілізації?

З цим у них є певні проблеми. Вже паралельно з нашою підготовкою до контрнаступу ми бачили деградаційні процеси в армії РФ. В окупантів немає мотивації, тобто росіяни самі бачать, що їх армія неспроможна вести війну. А мобілізація, яка, нібито, повинна забезпечити ворогу швидке підсилення, навпаки їм нашкодила: російські військові структури опинились завантаженими проведенням мобілізації на тлі нестачі матеріальних ресурсів та організаційного безладу.

Ба більше, мобілізація у РФ призведе до дезорганізації російської армії на полі бою. Не підготовлені бійці - які не мають досвіду й морально не готові - на фронті, скоріше, схильні не до оборони, а до скидання зброї та здачі в полон.

Росіянам не вистачає боєздатних резервів для адекватної реакції на зміну ситуації. Але якісного підсилення на полі бою не відбудеться. Перекидання до лінії фронту мобілізованих не зможе змінити загальну картину.

Це пов’язано з тим, що контрнаступ ЗСУ відбувається на кількох напрямках?

Так, коли наступ відбувається одночасно на кількох напрямках, окупантам доводиться знімати резервні частини з якихось інших напрямків. Тобто якщо мобілізованих кидати в "гарячі точки", вони будуть лише дезорганізовувати їх оборону. Тому мобілізованих, скоріше, кидатимуть на інші напрямки, а з них зніматимуть інші підрозділи та направляти в "гарячі точки". Проте в будь-якому випадку окупантам буде дуже важко знайти необхідну кількість військ, щоб переломити ситуацію.

В умовах обвалу фронтів, які ми бачимо на харківському та на південному напрямках, аналітики припускають, що росіяни будуть концентруватися на стабілізації лише південного. Їм важливо залишити за собою контроль над сухопутним коридором. Але може статися так, що обидва фронти посиплються остаточно, а за ними – і все інше.

ЗСУ вже перейшли до звільнення Луганської області. Росіянам не вдасться втримати цей напрямок?

Тут всі фізико-географічні умови на нашому боці. Окупантам немає, де закріпитись. Найближчий рубіж, на якому вони можуть триматися — по річці Айдар. Це Біловодськ, Старобільськ, Новоайдар і до Щастя. За винятком невеликої міської агломерації Рубіжне-Сєвєродонецьк-Лисичанськ, територія тут дуже мало заселена. Тож саме довкола утримання цих міст противник буде концентруватися. Але це нічого не дасть, якщо обвалиться північна ділянка фронту Луганської області.

Взагалі, якщо подивитись історію Другої світової, на цих територіях війська ніколи не затримувались. Це степова зона – сільськогосподарський район з оброблюваними полями, з рідким вкрапленням населених пунктів, де немає лісів, в яких війська РФ могли б побудувати лінію оборони, та відсутня розвинена мережа доріг, яка б допомогла росіянам організувати логістичне постачання. Це дозволить ЗСУ вийти на рубежі контролю основних маршрутів та перерізати їх.

З захопленням Сватового нам відкривається шлях на Старобільськ, який зараз є одним з основних пунктів постачання для росіян. Далі можна буде шукати шляхи для застосування тактики "видавлювання", коли населений пункт оточується з трьох сторін та поступово створюються умови, що противник відходить, щоб не допустити свого повного оточення. До речі, коли населенні пункти звільняються таким чином, вони майже не зазнають руйнувань, на відміну від тактики "випаленої землі", яку застосовували росіяни.

Чи відкриється за Сєвєродонецьком перспектива звільнення великого обласного центру?

Звісно. Той же Донецьк в безпосередньому доступі, але не слід відкидати можливості українських військ на луганському напрямку. Рельєф місцевості Луганщини дуже сприятливий для подальшого розвитку контрнаступу. Хоча ведення бойових дій на такому широкому фронті дає певні обмеження. Наприклад, на харківському напрямку ворог намагається відвертати увагу наших військ від основного завдання ударами з території РФ.

Останнім часом активізувались удари по Україні з території Білорусі. Що це означає?

Я так розумію, що такі удари можуть свідчити про підсилення тиску з боку Кремля на керівництво Білорусі стосовно виконання зобов'язань, які Лукашенко взяв на себе щодо участі у "спеціальній військовій операції". Щоб врешті дотиснути його до участі у війні проти України, щоб він дав наказ про участь у війні білоруських військових.

Але не виключаю, що такий наказ може бути не виконаний. Ймовірність цього висока. Річ у тім, що білоруські військові не мають особливої мотивації для участі у війні проти України. Крім того, менталітет білоруських військових все-таки має відмінності від менталітету росіян, зрощених на імперській моралі. А ігнорування такого наказу буде рівнозначне падінню білоруського режиму.

Україна на усіх можливих майданчиках наполягає на тому, що ми потребуємо більше ППО та ПРО. Зокрема, вони необхідні, щоб знищити російську ядерну ракету, якщо Кремль все ж зважиться застосувати ядерну зброю.

У нас є системи, розраховані на збиття окремих видів ракет. Але для забезпечення протиракетної оборони потрібні трохи інші зразки. По окремих видах ракет, на жаль, ППО досі не досягає стовідсоткової ефективності.

Проте, справді, на тлі ядерних погроз РФ, Україні потрібно актуалізувати можливість отримання систем протиракетної оборони. У першу чергу, мова йде про американські ПРО. Річ у тім, що NASAMS — система короткого радіуса дії, забезпечує збиття цілей на невеликих відстанях. Але ракети повинні знищуватись на траєкторії підльоту. Для цього застосовуються системи ПРО середнього й дальнього радіуса дії. Наприклад, такі як Patriot. Їх у нас поки що немає.

Чи призведе масована ракетна атака по Україні 10 жовтня до того, що наші західні союзники та партнери врешті зважаться на поставки нашій країні далекобійних ракет?

Деякі експерти говорять, що, наприклад, далекобійні ракети ATACMS вже передані Україні. А неофіційним свідченням цього могли бути ті ж удари по території Криму, які, за усіма підрахунками – по відстані й потужності – підпадають під характеристики цих ракет. Наприклад, удари по аеродрому "Саки" - дуже схожий на результат роботи цією далекобійною ракетою. Врешті, росіяни перебазували частину авіації з окупованого Криму на територію РФ, що також свідчить: в Росії не довіряють інформації про відсутність у нас ATACMS.

У будь-якому разі, невизначеність щодо цього питання навіть стратегічно грає на нашу користь. Адже з одного боку дає нам можливість для військового маневру й одночасно стримує противника. А з іншого боку, надає нашим партнерам інструмент політичного тиску на країну-агресора.

Анастасія Світлевська

УНІАН в Google News