Залізні динозаври з крилами‎: топ загроз від російської авіації

Росіянам все важче позиціонувати свої літаки як "‎найкращі в світі"‎. Втім, це не означає, що кремлівські "Су" не становлять загрози в небі. Тим паче, що принаймні частина з них отримала нове озброєння.

Нещодавно російські пропагандисти похизувались новим "досягненням". За їхніми словами, на початку лютого винищувач Су-27 ЗСУ був збитий ракетою Р-37М класу "повітря-повітря", випущеною з російського літака. При чому дистанція пуску нібито склала 130 кілометрів.

Підтвердити чи спростувати це наразі неможливо. З повідомлення 831 бригади тактичної авіації відомо тільки те, що днями з бойового завдання не повернувся український льотчик-винищувач Іван Болотов.

Одне можна сказати напевно – росіяни все частіше застосовують ракети класу "повітря-повітря" великої дальності, які дійсно перевершують за показниками максимальної дальності як радянську зброю (наприклад, старі і майже неефективні у сучасних реаліях Р-27Р), так і американські AIM-120 AMRAAM (принаймні, якщо не враховувати останні версії цієї ракети).

На щастя, далеко не всі російські винищувачі можуть застосовувати сучасну зброю. Але це не означає, що вони не становлять загрози. УНІАН склав ТОП-5 російських літаків, які, хоч і суттєво програють найкращим західним зразкам, але можуть завдати клопоту нашим військовим. Чим вони небезпечні, та як їм можна протидіяти, - читайте у нашому матеріалі.

5. МіГ-31БМ: "лисячий гончак" XXI століття

Перехоплювач МіГ-31 (за кодифікацією НАТО: Foxhound, або "лисячий гончак") – винятково рідкісний випадок російської зброї, до якої доречно застосувати вираз "аналогов нет". Адже іншим країнам така зброя просто не потрібна – спеціалізовані перехоплювачі майже канули в Лету, а їх місце зайняли багатоцільові винищувачі, такі як F-16 або F-18.

Основний вид бойових дій для перехоплювача (фактично, єдиний) – це повітряний бій. Водночас багатоцільові винищувачі можуть виконувати різні ролі – вести повітряний бій, придушувати протиповітряну оборону, здійснювати розвідку тощо. В цьому їх концептуальна перевага над вузькоспеціалізованими літаками, такими як МіГ-31БМ.

Сама російська машина є модернізованою версією МіГ-31, який, у свою чергу, побудували на базі МіГ-25, що здійснив перший політ у 1964 році.

Максимальна швидкість МіГ-31БМ вражає – вона становить близько 3000 км/год. Втім, як і його предки, літак не є високоманевровим, вважається вкрай неекономічним, а, крім того, не має ніяких ознак технології стелс (що логічно з урахуванням його віку).

Таким чином, він програє у повітрі як малопомітним західним літакам п’ятого покоління, таким як F-22 та F-35, так і високоманевреним машинам покоління 4+(+), таким як Rafale або Eurofighter.

В чому ж тоді полягає небезпека для українських літаків? Справа в тому, що МіГ-31БМ може брати від чотирьох до шести вищезгаданих ракет типу Р-37, дальність яких сягає 200 кілометрів (самі росіяни кажуть про 300, однак це, вочевидь, є перебільшенням). Це дає літаку впевнену перевагу на великій відстані, адже Україна, на відміну від країн Заходу, не має далекобійної зброї класу "повітря-повітря".

Таким чином, нашим F-16 можна вступати з ним у повітряний бій хіба що на відносно малій відстані, де МіГ-31БМ вже не буде мати такої переваги за рахунок Р-37М. І де більш висока маневреність F-16 стане значним плюсом.

4. Су-30СМ: на одному рівні з українськими F-16

На четвертій сходинці нашого рейтингу розташувався багатоцільовий Су-30СМ, що є модернізацією Су-30, який, у свою чергу, став однією із численних версій радянського Су-27. Літак Су-30СМ отримав модернізовані двигуни АЛ-31ФП (модернізація АЛ-31Ф, які встановлені на Су-27). Усього побудували більше 80 Су-30СМ.

Загалом літак успадкував все найкраще від Су-27, а саме – великий бойовий радіус, прекрасну маневреність, гарну швидкопідйомність тощо.

Наявність переднього горизонтального оперення забезпечує Су-30СМ гарну керованість на малих швидкостях, а радіолокатор Н011 "Барс" з фазованою антенною решіткою дозволяє йому виявляти цілі типу "винищувач четвертого покоління" на дальності 100+ км (принаймні, якщо вірити російським заявам).

Таким чином, літак знаходиться приблизно на одному рівні з версіями F-16, які раніше отримала Україна. У той же час, він програє сучасним американським винищувачам через відсутність технології стелс. Простіше кажучи, малопомітний F-35 побачить його раніше. І раніше запустить по ньому ракети класу "повітря-повітря".

Щодо європейських машин, таких як Gripen, то їх перевага над Су-30СМ зумовлена більш далекобійними ракетами типу MBDA Meteor, що вражають цілі на відстані 200 кілометрів. Су-30СМ майже нічого не може їм протиставити, адже його ракети типу Р-77 мають дальність лише близько 100 км.

До того ж літак не має штатного прицільного контейнера, який можна було б підвісити під фюзеляж. А отже, його можливості для ударів по наземних цілях доволі обмежені.

3. Су-30СМ2: нові ракети дають перевагу

Варіант Су-30СМ2 став розвитком ідей, закладених у Су-30СМ. Зовні ці машини майже неможливо відрізнити, але всередині вони мають суттєві відмінності.

Росіяни декларували "наполеонівські" плани модернізації – зокрема, вони хотіли оснастити літак новою авіонікою, а також встановити на нього набагато потужніший двигун АЛ-41Ф1С від Су-35С.

Що саме було реалізовано на практиці – невідомо. Проте, є один дуже неприємний для України момент. Су-30СМ2 вже адаптували під ракету Р-37М – кадри літака з цим озброєнням з’явились у минулому році. Також винищувач може нести Р-77 середньої дальності та Р-73 малої дальності. Загалом на 12 пілонів Су-30СМ2 можна підвісити 8000 кілограмів бойового навантаження.

Таким чином, його перевага над українськими F-16 (не кажучи вже про відверто застарілий МіГ-29) є доволі суттєвою. Для того, щоб казати хоча б про паритет, Україні потрібні сучасні ракети великої дальності, такі як вищезгаданий Meteor. Бажано, разом зі штатними носіями цієї зброї, а саме – літаками типу Gripen, Rafale або Eurofighter.

2. Су-57: "‎стелс"‎, який так і не став стелсом

Список не був би повним, якщо б ми не згадали про найновіший винищувач росіян. Тим паче, що самі вони відносять його до п’ятого покоління. Одразу зазначимо, що незважаючи на численні спекуляції, які можна зустріти в мережі, Су-57 не є черговою модернізацією Су-27. Це дійсно новий винищувач.

Та чи відповідає він вимогам п’ятого покоління? Світові експерти майже одноголосно стверджують – ‎ні‎.

Ключовою вимогою до винищувача п'ятого покоління є малопомітність. Однак, Су-57 не являє собою стелс у класичному розумінні цього слова, а отже його не можна навіть порівняти з F-22 та F-35.

Раніше експерти проаналізували прототип, який було представлено на аерокосмічній виставці Airshow China 2024. Вони прийшли до висновку, що якість стикування елементів Су-57 не витримує критики.

А ще раніше фахівці звернули увагу на те, що на російському літаку використали прямі, а не S-подібні канали повітрозабірників. В останньому випадку вхідний отвір розміщується над або під фюзеляжем, а сам двигун знаходиться всередині хвостової частини (при цьому повітропровід вигнутої форми нагадує букву "‎S"). Такий підхід дозволяє знизити радіолокаційну помітність, оскільки забезпечує екранування першого ступеня компресора двигуна.

Загалом оцінити реальний потенціал Су-57 важко, адже представлені у відкритих джерелах характеристики є розрахунковими. З того, що відомо – літак може нести чотири ракети Р-77 середньої дальності та дві ракети РВВ-МД малої дальності у внутрішніх відсіках. Певну кількість озброєння він може нести на зовнішніх вузлах підвіски, однак в цьому випадку про малопомітність можна забути взагалі.

Головною причиною, чому Су-57 не можна поставити на перше місце, є не відсутність достовірних характеристик. І навіть не те, що він не відповідає вимогам нового покоління.

Мова, в першу чергу, про кількість машин, адже відомо, що на сьогодні росіяни побудували лише кілька десятків таких винищувачів.

Варто також додати, що хоча росіяни позиціонують літак як "дешевий аналог F-35", це, вочевидь, не відповідає дійсності, адже при дрібносерійному виробництві нова зброя майже завжди коштує дорого. Це вже не кажучи про складність експлуатації нової техніки, яка не має майже нічого спільного із колишніми літаками марки "Су", до яких звикли російські пілоти і авіатехніки.

1. Су-35С: найкраще з того, що є у росіян

Су-35 (не варто плутати із радянським Су-27М, який свого часу також носив цю назву) є вершиною розвитку сімейства Су-27. Тому не дивно, що саме він очолив наш рейтинг. Загалом таких машин побудували близько 120 одиниць.

Відомо, що Су-35С отримав нові двигуни АЛ-41Ф1С, які відрізняють машину від попередніх літаків сімейства "Су". А головною відмінністю стала радіолокаційна станція з фазованою антенною решіткою Н035 "Ирбис", яка, якщо вірити російській стороні, дозволяє виявляти повітряні цілі на дальності до 400 км (хоча реальна дистанція, скоріш за все, менше).

Радіолокаційна станція має свої недоліки: наприклад, вона більш уразлива для перешкод, якщо порівнювати з радарами сучасних західних літаків. Однак по російських мірках це все одно доволі "просунутий" зразок.

Відомо також, що Су-35С може застосовувати ракети типу Р-37 – відповідні кадри раніше викладали у вільний доступ.

Окрім ракет класу "повітря-повітря", Су-35С може використовувати звичний для російських літаків набір озброєння класу "повітря – поверхня". Зокрема, ракети типу Х-31, Х-29 та Х-59, бомби типу КАБ та багато іншого.

Однак зазначимо, що як і Су-30, Су-35С не має штатного підвісного прицільного контейнера, а отже його можливості щодо ударів по наземних цілях є обмеженими.

Головним же недоліком "Сушки" є відсутність технології стелс, через що літак буде мати вкрай низькі шанси на перемогу в боротьбі з винищувачами п’ятого покоління.

Наявність ракет типу Р-37 підвищує його шанси проти винищувачів покоління 4++ (наприклад, проти Rafale), а в бою з українськими F-16 він буде мати впевнену перевагу. Тому до отримання більш сучасної зброї класу "повітря-повітря" українським літакам краще уникати зустрічі з Су-35С. На цьому етапі війни зберегти літаки та життя льотчиків важливіше.

Ми спеціально не стали вносити до списку літак Су-34, адже це не стільки винищувач, скільки фронтовий бомбардувальник, який виконує завдання, що раніше лежали на плечах радянського Су-24М (тобто, удари на наземних цілях).

Як показує досвід, Су-34 майже не використовуються росіянами проти повітряних цілей. Те саме можна сказати і про модернізовану версію літака – Су-34М.

Також ми не стали розглядати застарілий по всім параметрам Су-27СМ, "мертвий" МіГ-35 і "ненароджений" Су-75, який і досі існує лише у якості макета.

…Загалом росіяни мають великий авіапарк різноманітних винищувачів, основа яких – літаки, побудовані на базі Су-27. По своїх можливостях ці машини знаходяться на рівні західних винищувачів зразка середини 90-х. Фактично, це минуле, оскільки з того часу в Європі і США з’явились не тільки нові стелси, але й літаки покоління 4++. Які на голову перевершують російські "Су" як по озброєнню, так і по можливостях радіолокаці́йних станцій.

Але, на жаль, Україні від того не легше, адже вже поставлені їй літаки (включно з французькими винищувачами Mirage 2000, перші з яких ми отримали 6 лютого) якісно ні в чому не перевершують російські машини, а за кількістю їх набагато менше.

Для справжнього "стрибка" нам потрібні принципово нові літаки. В першу чергу, носії нових ракет типу MBDA Meteor. А в перспективі – малопомітні винищувачі, наприклад, турецькі KAAN або корейські KF-21 Boramae.

Розраховувати на американські F-35, на жаль, не доводиться. Черга на них дуже велика, а, окрім того, США, як показує практика , не наважуються на "ескалацію" стосунків з РФ

Ілля Ведмеденко

УНІАН в Google News