Куди “газує” Росія?

Навряд чи Росію можна назвати енергетичною супердержавою. Вона не формує ціни на енергоносії, а змушена слідувати за сформованими світовими цінами...

Російському президентові Володимиру Путіну може не подобатися термін „енергетична супердержава”, але поки ціни залишаються відносно високими і попит продовжує зростати, країни світу, які потребують нафти та природного газу, звертатимуть свої погляди до Москви.

Росія, безперечно, є найбільшим власником запасів природного газу і, за даними Адміністрації енергетичної інформації (підрозділ Енергетичного департаменту США), викачує щороку в середньому 74 мільярди барелів нафти, а протягом останнього року – 6,7 млн. барелів щодня.

„У них є багато енергії на експорт. Гадаю, у цьому сенсі вони є енергетичною супердержавою. І всі потребують того, що вони мають” – каже ЮПІ Джулія Нейні, старший директор Вашингтонського аналітичного центру PFC Energy.

Маючи 260 мільярдів доларів валютних запасів та резерв природного газу у 48 трильйонів кубометрів , „вони певною мірою убезпечені з цієї точки зору від якихось драматичних випадковостей”, – вважає Нейні.

Росія, задовольняючи 40 відсотків споживання газу Європою, має там додаткову точку опертя. Адміністрація енергетичної інформації оцінює обсяг експорту російського природного газу у 2004 році у 7,6 трильйонів кубометрів.

Нафта продається приблизно за $60 за барель, що менше, ніж висока літня ціна у $78, а природний газ – за $8,38.

Проте Роберт Ебель, керівник Енергетичної програми Центру стратегічних та міжнародний досліджень, каже, що точка опертя не обов’язково є постійною ознакою супердержави.

„Вона має природний газ, і це змушує її думати, що вона є енергетичною супердержавою. Вона думає також, що є нафтовою супердержавою, оскільки поступається лише Саудівській Аравії за обсягами виробництва і експорту нафти”, – каже Ебель. „Але вони не формують цін на ринку, вони слідують за вже сформованими цінами. З огляду на це я не визначаю їх як „супердержаву”.

Хоча Росія жорстко говорить про умови і обсяги експорту газу на Схід, зокрема, до Китаю, на ринок з найбільшим зростанням попиту, проте проданий до Західної Європи газ наразі має проходити через газогони, які належать колишнім радянським державам Східної Європи і обслуговуються ними.

„Ось де постають труднощі”, – каже Ебель, посилаючись на сварку з Україною. Більшість російського газу проходить до Західної Європи через газогони, побудовані в Україні у радянську епоху. У січні Європа обізлилася на Росію, коли та перекрила газ Україні через суперечку стосовно цін. Сварка призвела до скорочення потоку газу в Україну.

„Стосовно природного газу... ви обмежені у постачаннях газогоном. І це ставить межу їхньому впливу”, – каже Ебель. „Що ж до нафти, я не думаю, що вони постачають такі значні кількості якомусь споживачеві, аби говорити, що вони мають якийсь надмірний вплив на окремо взяту країну”.

Кліфф Купчан, директор відділу Європи та Євразії Eurasia Group, аналітик в галузі бізнесових ризиків, зустрівся з Путіним у вересні разом з трьома десятками інших політологів з усього світу.

„Він сказав – „ми не є енергетичною супердержавою, нам не подобається термін „супердержава”, це термін „холодної війни”, але ми маємо величезні обсяги енергії, більше потужності, ніж ви навіть можете собі уявити”.

На думку Купчана, „Росія повертається на світову сцену. Вони „тупо” поверталися лобом уперед у 1998 році, але зараз намагаються високо тримати голови”.

Окрім успіхів у сварках щодо енергії з Європою та в угодах з іноземними компаніями, подоланими у 1990-х роках, вплив Росії є помітним у її провідній ролі у міжнародних проблемах типу ядерної програми Ірану та Північної Кореї – „це набагато впевненіша в собі, відроджена Росія, яка міцніше стоїть на ногах” – каже Купчан.

 „Це не обов’язково буде схоже на повернення до традиційної царистської автократії, але я гадаю, що Росія дедалі більше постає як неприєднана держава, яка переслідує російські національні інтереси у російській манері”.

Незалежно від того, що думає про нього решта світу, Путіну з 80-відсотковим рейтингом схвалення його дій не бракує підтримки всередині Росії.

Нехай ідеться про війну з тероризмом, боротьбу з поширенням ядерної зброї або про енергетичну безпеку, але на думку Купчана, „життєві інтереси більшості країн ведуть їх до Москви”.

Він стверджує, що Росія – це держава „з якою потрібно мати справу і яка стане помітнішим чинником, ніж 10 років тому, у глобальній зовнішній політиці”.

„Країна летить на хвилі націоналізму, зумовленого високою ціною на енергію, – каже Ебель. - Питання в тому, як довго це триватиме. Що станеться, якщо ціни падатимуть або на деякий час заморозяться? Я не думаю, що Росія готова до цього”.

Але Джулія Нейні не поділяє такої різкої оцінки.

„Обмеження (щодо Росії) можуть статися, лише якщо ціни на нафту обваляться. Зрозуміло, що це ставить під загрозу російську економіку, але я думаю, що вони вже встигли побудувати достатньо „захисних укріплень”, таких як резерви валюти та нафти” – каже вона.

За словами Нейні, за 10 років, за умови зростання інвестицій (включаючи іноземні, як прямі, так і субконтрактні) у розробку родовищ природного газу, Росія зможе стати головним постачальником як на європейський, так і на азійський ринки.

Бен Ландо, Юнайтед Пресс Інтернешнл

УНІАН в Google News