Безпека без кордонів: в ЄС знову заговорили про "військовий Шенген"

Невтомне бажання Кремля пограти м’язами на європейських кордонах, постійні загрози з боку Російської Федерації, вкотре активізували в ЄС розмови про посилення обороноздатності. Нещодавно в Європі знову згадали про ідею створення «військового Шенгену». Та чи слід очікувати, що цього разу діло піде далі розмов?

Напередодні початку російсько-білоруських військових навчань «Захід-2017», які відбуваються дуже близько як від кордонів України, так і від кордонів країн Балтії та Польщі, міністр оборони Литви Раймундас Каробліс, під час зустрічі з керівниками оборонних відомств ЄС в Таллінні, закликав керівництво Євросоюзу створити «військову Шенгенську зону». «Проект військового Шенгену охоплює як спрощення процедур, так і інвестиції в інфраструктуру. Даний проект підтримує багато держав, його практична реалізація важлива як для ЄС, так і для НАТО», – зазначив він.

Читайте такожУ Кремлі відреагували на заяви України і НАТО про військові навчання "Захід-2017"Іншими словами, «військовий Шенген» - це можливість військам НАТО вільно переміщуватись через кордони країн Європи, якщо у цьому буде потреба, наприклад, у разі настання кризової безпекової ситуації у тій чи іншій країні.

Безпекова автономія ЄС?

Щоразу, коли активізуються розмови про підвищення європейської обороноздатності, критики цієї ідеї говорять, що таким чином Європа прагне до автономії від альянсу. Наприклад, коли у 2015 році голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер почав говорити про створення єдиної європейської армії, у Польщі заявили, що такий проект може зіпсувати стосунки і співпрацю з США.

Втім, насправді ні про яку автономію не йдеться. Адже, по-перше, подібна незалежність – це дорого. За словами аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Ігоря Петренка, більшість європейських держав-членів НАТО (навіть провідних, як Німеччина) і так не підтримують регламентовані Альянсом витрат на оборону на рівні 2% від ВВП. «Якщо ж європейські країни не готові платити навіть відповідний відсоток на НАТО, то мені складно уявити ситуацію, де вони обійдуться без американського фінансування», – повідомляє він.

Тому, коли мова йде про «військовий Шенген», мова йде лише про спрощення ряду процедур для того, щоб війська могли вільно пересуватись туди, де вони потрібні.

Справа у тому, що зараз ця можливість регламентується статтею 5 Статуту НАТО. В ній мова йде про те, що у разі збройного нападу на одну або кілька країн – членів Альянсу, НАТО надасть їй або їм допомогу, «включаючи застосування збройної сили». Однак не все так просто. Згідно з існуючими процедурами, спочатку треба повідомити про напад Раду Безпеки ООН. Далі потрібно скликати екстрене засідання Радбезу, на якому і вирішуватиметься, які саме заходи потрібно вжити «для відновлення і підтримки міжнародного миру та безпеки». Ба більше, країни-члени Альянсу мають своє розуміння того, які дії у разі нападу на іншого члена НАТО є необхідними і чи потрібно брати участь у цих діях, вирішують самостійно. Таким чином, стаття 5 зовсім не гарантує негайної спільної відповіді країн НАТО на будь-яку агресію щодо членів Альянсу.

REUTERS

Саме тому експерти переконані, що питання створення «військового Шенгену» варто розглядати як посилення альянсу. За словами директора департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Фонду «Майдан закордонних справ» Олександра Хари, та частина Європи, яка розуміє, що Росія є загрозою, намагається максимально адекватно реагувати на потенційну агресію. «Ця ініціатива, скоріш за все, спрямована на те, щоб прибрати чинні прогалини, адже Європейський Союз і навіть НАТО - це не є гомогенна структура. Відповідно, є лінії суверенітетів, які можуть уповільнити можливість надання допомоги, якщо вона знадобиться», – пояснює він.

Проблема – дійти згоди

Втім, існує велика ймовірність, що в ЄС не дійдуть згоди щодо формату співпраці. Хара підкреслює, що великій частині європейського суспільства, в принципі, не подобається вільне пересування інших європейців їхніми територіями (мова йде навіть не про мігрантів). Це була одна з причин, чому Британія вирішила вийти з ЄС. «Тож, якщо запропонувати їм, щоб військові інших країн могли вільно пересуватися на їхній території, це може викликати супротив», – пояснює він.

«Можливе протистояння між західною та східною Європою, адже країни, які розташовуються подалі від кордонів із Росією і менше відчувають загрозу, менш зацікавлені в такому проекті», - додає Петренко.

Крім того, актуальність реалізації проекту «військовий Шенген» знизиться, якщо раптом знизяться зовнішні деструктивні стимули, наприклад, на Донбасі дійсно з’являться не пропутінські, а реальні миротворці. І, навпаки, подальші терористичні дії Росії якнайкраще сприятимуть створенню «військової Шенгенської зони». 

Ще одна проблема - погоджуючись на такий формат, держави ЄС, фактично, мають відмовитися від виконання своєї прямої функції - захисту своєї країни, а передати це на наднаціональний рівень. «Гіпотетично, може скластися ситуація, коли більшість членів не захочуть проводити певну місію, а наприклад, французам потрібно бути. Як відбуватиметьсякоординація? Це треба створювати окремий штаб, а кому із політичних структур він підпорядковуватиметься? В ЄС поки що немає єдності на політичному рівні, а будь-яка армія підпорядковується політиці», – пояснює Петренко.

Зважаючи, що європейці десятиліттями не можуть дійти згоди щодо єдиної Конституції, а питання єдиних військ має ще більше розбіжностей, очікувати, що буде досягнуто домовленості зараз – не варто.

У свою чергу, заступник директора Інституту світової політики Катерина Зарембо нагадує, що в Європейському союзі вже сьогодні є спільна політика безпеки і оборони, і ЄС відряджає місії. Тому, коли мова йде про «військову Шенгенську зону», мова йде про «еволюцію європейської оборонної політики, яка вже почалася давніше». «Куди вона прийде, чи буде колись єдина армія? Наразі сказати важко. Як на мене, зараз це тактичні тренування, ніж створення чогось якісно нового», – говорить вона.

Головна ціль – посилити оборону

Дійсно, загалом про зміцнення європейської політики у сфері безпеки почали говорити ще в середині минулого століття. За словами Катерини Зарембо, однією із перших європейських оборонних угод слід вважати Дюнкерську угоду щодо взаємного захисту у випадку нападу, підписану між Британією і Францією у березні 1947 року.

Надалі спроби утворити різні об’єднання з оборонною метою продовжувалися. Наприклад, у 1948 році було створено так званий Західноєвропейський союз з метою співробітництва в сфері безпеки і оборони. Втім, хоча, де-юре, ця організація проіснувала до 2011 року, де-факто, її функції по забезпеченню колективної безпеки виконував Північноатлантичний Альянс – НАТО.

«Останньою великою формою поглибити оборонну співпрацю європейських держав була Лісабонська угода 2009 року, яка дозволяла створювати певні оборонні союзи, для яких не потрібна згода всіх держав-членів ЄС, а беруть участь ті, які хочуть», – зазначає Зарембо.

REUTERS

Також вона нагадала, що у минулому році ЄС і НАТО уклали угоду, в якій вони говорять про поглиблення співпраці. «Тому, наскільки я розумію, зараз ця «військова Шенгенська зона» – це такий собі полігон для випробування європейських військ під єдиним або спільним командуванням», – пояснює вона.

Читайте такожЮнкер заявив про необхідність створення до 2025 року спільної армії ЄвропиКрім того, у червні поточного року Єврокомісія започаткувала створення Європейського оборонного фонду. Його поява – черговий крок для поглиблення співпраці у ЄС після Brexit. А головна мета фонду – «допомоги країнам-членам ефективніше витрачати гроші платників податків та уникнути дублювання у фінансуванні проектів». «Фонд координуватиме, доповнюватиме та розширюватиме національні інвестиції в оборонні дослідження та закупівлі обладнання і технології у сфері оборони», - йшлося у повідомленні Єврокомісії.

Очікується, що бюджет фонду має складати 5,5 млрд євро щорічно, починаючи з 2020 року. За словами представника ЄС із зовнішніх справ та політики безпеки Федеріки Могеріні, фонд – доповнення до НАТО у сфері безпеки і оборони.

Що ж до інтересу України у цьому питанні, то нам, наразі, розраховувати немає на що.

По-перше, створення «військового Шенгену», на переконання експертів, справа не одного року. По-друге, Україна не є членом ЄС, тому навіть долучитися до нього зможе навряд.

Втім, якщо мислити стратегічно, Україна вже зараз, наприклад, могла б відпрацювати вітчизняне законодавство таким чином, щоб спростити можливість перебування на нашій території збройних сил країн-членів НАТО. У будь-якому разі, такі зміни не були б зайвими.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News