Французький президент Ніколя Саркозі готується до ”третього туру”

Найважливіша висота, яку Ніколя Саркозі залишилося взяти на шляху до влади, – парламентські вибори, заплановані в два тури на 10 та 17 червня...

Ніколя Саркозі. Фото AFP

У неділю Франція обрала нового президента – 53-річного Ніколя Саркозі. Його перемога не була несподіванкою не лише тому, що і в першому, і в другому турах Саркозі набрав незаперечну більшість голосів (31,18% і 53%). Перемога цього політика є в тому сенсі закономірною, що він ішов до свого успіху майже три десятки років.

„Чи будете ви згодом брати участь у президентських виборах?” - запитали журналісти Саркозі в 2003 році. „Я думаю про це, лише коли голюся зранку,” -  відбувся жартом майбутній президент. Але першу неофіційну інформацію про наміри він у такий спосіб виголосив. Пізніше Саркозі в одному з інтерв`ю зізнався, що про посаду президента мріяв з того часу, як прийшов у політику, себто з 1975 року.

Проте, за французькою системою, сама лише посада Президента не гарантує чіткої перспективи втілювати власні реформаторські проекти та обіцянки. Реальна влада президента залежить від того, якою фракцією представлена його партія в Національній Асамблеї та Сенаті. Як і в багатьох країнах світу, комфортабельна більшість дозволяє без ускладнень проводити нові закони та поправки, коли ж численна опозиція, навпаки, здатна внеможливити президентські задуми.

Тому найважливіша висота, яку Ніколя Саркозі залишилося взяти на шляху до влади – парламентські вибори, заплановані в два тури на 10 та 17 червня. Власне, перше президентське слово до народу уже було початком виборчої парламентської кампанії. Саркозі звертався до всіх тих, хто за нього не голосував, з запрошенням  „незалежно від поглядів, походження та віри” об`єднатися довкола президента, в ім`я реформ та кращого життя.

Франсуа Фійон – близький соратник новообраного президента та найімовірніша кандидатура на посаду прем”єр-міністра – у прямому ефірі закликав не лише „близьких за ідеологією” центристів, а й „окремих особистостей від лівих” долучитися до майбутньої парламентської більшості спільно з представниками партії Саркозі „Союз за Народний рух” (СНР).

Хтось з команди Саркозі жартома сказав про „третій тур”, у якому має знову перемогати Саркозі, але тепер уже – як лідер одночасно партії та нації.Власне, концепція „президентського пакту”, яку нині терміново розробляють в штабі партії нового президента, передбачає максимально широке залучення до фракції СНР політиків іззовні.

Соціалістка Сеголен Руаяль також почала парламентську кампанію через півгодини після проголошення результатів президентських виборів. Вона впевнено проголосила, що залишається в великій політиці та запросила всіх, хто проголосував за неї, підтримати соціалістів на парламентських виборах, „аби забезпечити країні дієву опозицію”.

Кандитат центристів Франсуа Байру, сподіваючись на власну впливову фракцію в Національній Асамблеї, заявив про необхідність „політичної рівноваги” й небезпеку „абсолютної влади в одних руках”, в такий спосіб відмовляючись поповнити політичну масовку і соціалістів, і прихильників нового президента.

Ніколя Саркозі. Фото AFP

Поки Ніколя Саркозі відпочиває кілька днів з родиною, соціологічні служби вже здійснили декілька опитувань. Згідно з двома, перший тур парламентських перегонів виведе на перші позиції близько 35% однопартійців Саркозі, до 30% соціалістів, 15% центристів та до 8% кандидатів від Національного Фронту. Зазвичай, другий тур у Франції помножує приблизно на півтора результати першого по „офіційних” партіях та відсікає від присутності у Асамблеї ультра-правих. Що математично обіцяє французьким центристам золоту акцію партії впливу.

Внутрішні французькі розкладки внаслідок президентських та напередодні парламентських виборів цікаві в українському контексті, насамперед,  з точки зору тих реальних політичних можливостей, які матиме Ніколя Саркозі для реалізації свого політичного курсу. Зокрема, у зовнішній політиці Саркозі на рівні декларованих намірів видається набагато уважнішим до української проблематики політичним лідером, ніж його попередник Жак Ширак.

Відразу після Помаранчевої революції він був одним з небагатьох французьких політичних лідерів першого ешелону, який не забарився з візитом до Києва. В річницю Голодомору Саркозі відправив українцям Франції особисто підписаного листа, де сказав: „Як і ви, я вірю, що це дуже важливо – і далі надавати данину пам`яті тим мільйонам чоловіків і жінок, які стали жертвами тоталітарного божевілля. Голод, зорганізований Сталіним, залишається одним з найбліьш нелюдських свідчень жорстокості цього режиму”.

Під час своєї виборчої кампанії пан Саркозі не раз казав про необхідність діалогу з Україною та Грузією про тісніше співробітництво та, можливо, імовірне членство в Європейському Союзі та НАТО. Він замислював боротися за більшу роль європейських країн у комерційних переговорах з Світовою Організацією Торгівлі, домагатися перегляду принципів діяльності Центрального Європейського Банку, переконувати американців приєднатися до протоколу Кіото та, врешті, долучитися до боротьби з глобальним потеплінням на планеті...

Втілення цих та інших міжнародних планів нового лідера безумовно, залежать не лише від його волі, але також від позиції європейських та атлантичних партнерів Франції. Поза тим, поле для маневру Президента на національому рівні остаточно не визначене. Отже, виграти свій „третій тур” є для Ніколя Саркозі справою не менш важливою, ніж перемогти у перших двох.

Алла Лазарєва, для УНІАН, Париж