Молдову поведе в Європу колишній суддя

Молдова отримала свого президента. Що привело далекого від політики Миколу Тимофті на вищу державну посаду? І якими будуть наслідки його обрання для Молдови? ..

Молдова отримала свого президента. Що привело далекого від політики Миколу Тимофті на вищий державний пост? І якими будуть наслідки його обрання для Молдови?

Криза в 900 днів

Миколу Тимофті

У Молдові президента обирає парламент, мінімальна кількість голосів - 61 з 101. Якщо вибори президента проваляться двічі, парламент має бути розпущений, і призначаються нові парламентські вибори. Але починаючи з квітня 2009 року жоден з кандидатів не зміг набрати 61 голос. Це стало причиною двох дострокових виборів, після чого коаліційна парламентська більшість «Альянс за Європейську інтеграцію» (АЄІ) взялася тягти час, шукаючи вихід з глухого кута. Було очевидно, що нові парламентські вибори кризу не розв`яжуть, оскільки жодна партія або ймовірна коаліція партій все одно не матимуть 61 парламентський мандат. Отже, розпуск парламенту був хоч і законним, але позбавленим сенсу кроком.

При уважному дослідженні в законі про вибори президента виявилося безліч темних місць і суперечностей. Були недбало прописані терміни, протягом яких повинні відбутися президентські вибори, а також цілий ряд процедурних тонкощів. Це дозволило парламентській більшості тягти час і анулювати кілька провалених спроб, визнавши їх недійсними через процедурні порушення.

Натомість Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ), витіснена в 2009 році з влади в опозицію, наполягала на нових виборах. Хоча про отримання 61 голоси не було й мови, лідери ПКРМ сподівалися посісти місце АЄІ, знайшовши союзників і отримавши в коаліції з ними просту більшість. Потім, користуючись прецедентами, створеними АЄІ, вони, в свою чергу могли б тягти час до неминучого розпуску парламенту - рік, два, при вдалому збігу обставин - і більше. По суті, для ПКРМ це було єдиним шансом. Партія, яка є комуністичною лише за назвою, а по суті - вкрай права, дискредитувала себе в очах виборців. Її популярність падає, з її лав один за одним ідуть важливі функціонери, починаючи самостійну гру і успішно забираючи у колишніх однопартійців частину голосів. Голова і головний спонсор ПКРМ Володимир Воронін та її ідеолог Марк Ткачук, по суті, залишилися на самоті. Від виборів до виборів парламентська фракція ПКРМ втрачає мандати: почавши з 60 в 2009 році (для виборів президента їм забракло тоді одного голосу!) вона дійшла до 39 у нинішньому парламенті. Помилки АЄІ і коротка пам`ять виборців, які встигли забути про те, яким було восьмирічне правління ПКРМ, давали молдавським «комуністам» останній шанс вчепитися за владу - але для цього їм потрібні були дострокові вибори. У свою чергу, АЄІ намагався втриматися при владі.

У пошуках виходу

Суперечності всередині самого Альянсу теж поступово загострювалися. Відносини між Ліберальною, Ліберально-демократичною і Демократичної партіями, які утворили правлячу коаліцію, ніколи не були простими. В останні ж півроку вони остаточно зіпсувалися. Це майже виключало появу компромісної кандидатури президента, тим більше що голосів було обмаль. Власне кажучи, відпочатку АЄІ в своєму розпорядженні мав лише 59 мандатами. Однак згодом від фракції ПКРМ відкололися три депутати на чолі з Ігорем Додоном, що утворили фракцію соціалістів. Це дало АЄІ деякий шанс.

Зіткнувшись з такою ситуацією, ПКРМ змінила тактику. Її лідери заявили, що рішення Верховного суду про невизнання виборів президента, що відбулися 15 січня, і благополучно провалилися, було політичним - і незаконним. Але якщо вибори все-таки були, то ліміт спроб вичерпано, а отже, парламент втратив легітимність і повинен бути розпущений. Будь-яка спроба перешкодити його розпуску і новим виборам рівнозначна захопленню влади. Опозиціонери оголосили про «боротьбу з узурпаторами» і про створення з цією метою Громадянського конгресу Молдови. Кожну суботу та неділю на центральній площі Кишинева проходили мітинги протесту.

Але вся ця бурхлива діяльність закінчилася нічим. «Широка коаліція на захист Конституції» не задалася: ПКРМ підтримала тільки позапарламентська Християнсько-демократична партія (ХДНП) та з десяток напівзабутих осіб, з тих, що раді будь-якій нагоді нагадати про себе. Мітинги не збирали більше 2-3 тисяч людей і не стали багатолюдними навіть з настанням весни. Першою, побачивши безперспективність боротьби, пішла з площі ХДНП. Слідом помалу розбрелися і інші конгресмени, які не входили в ПКРМ.

Тим часом лідери АЄІ гарячково вели пошук «неполітичного президента», за якого міг би проголосувати 61 депутат ... Перебрали безліч екзотичних варіантів, провели незліченну кількість зустрічей і узгоджень... Врешті вибір випав на Миколу Тимофті, який і був обраний 62 голосами, на один голос більше необхідного мінімуму.

Неполітичний президент?

Молдова - парламентська республіка, і повноваження президента в ній досить обмежені. Однак вони все ж не настільки малі, щоб президента можна було назвати суто номінальною фігурою. Іншими словами, можливість обрання «неполітичного президента» для уникнення дострокових виборів і без будь-яких інших політичних наслідків - викликає сильні сумніви. Політичні переконання у Миколи Тимофті, безсумнівно, є. І ці переконання, цілком ймовірно, не збігаються з переконаннями багатьох депутатів, які голосували за його обрання.

Підсумовуючи заяви, зроблені паном Тимофті в різний час, можна дійти висновку, що його позиція з більшості питань найближче до позиції Ліберальної партії Михайла Гімпу: інтеграція в ЄС, максимальне зближення з Румунією, подальше обмеження сфери дії російської мови, виведення російських військ з Зони безпеки в Придністров`ї та неприєднання до проросійського Митного союзу.

Перед голосуванням Тимофті виступив з сорокахвилинною промовою. Найважливішим своїм завданням новий президент вважає подальший рух Молдови на Захід і виведення російських військ із зони безпеки в Придністров`ї. «Європейський Союз - це простір цінностей і добробуту - ми його заслуговуємо. Зараз деякі сили намагаються нас втягнути в інший геополітичний простір. Це фальшивий шлях. Альтернативи європейській інтеграції немає», - заявив Тимофті. Раніше він повідомляв журналістам, що перший свій візит має намір здійснити в Брюссель.

***

Микола ТИМОФТІ народився 22 грудня 1948 року в селі Чутулешти Флорештського району на півночі Молдавської РСР. У 1972 році закінчив юридичний факультет Кишинівського державного університету, в 1972-1974 роках служив в армії.

У 1976 році став суддею Фрунзенського районного суду Кишинева, в 1980-му - суддею Верховного суду Молдавської РСР, в 1990-1996 був віце-головою Верховного суду і головою колегії у кримінальних справах. У 1994 році працював головою Центральної виборчої комісії по виборах до парламенту Молдови. У 1996 році Тимофті став головою Асоціації суддів і надалі переобирався на цей пост. З цього ж року Тимофтій очолив Апеляційної палати Молдови та увійшов до Вищої ради магістратури - орган, відповідальний за призначення, переміщення, підвищення і покарання суддів.

У 2001 році Тимофті балотувався на посаду голови Вищої ради магістратури, але обраний не був. У тому ж році виступив з критикою реформи судової системи, здійсненої ПКРМ, згідно з якою голови судових інстанцій і їх заступники призначалися президентом (на той момент - головою ПКРМ Вороніним), а судді могли затримуватися представниками органів правопорядку та притягуватися до адміністративної відповідальності. За цей Тимофті був відставлений з посади голови Апеляційної палати.

У 2005 році Тимофті став суддею Вищої судової палати (так в Молдові називається Верховний суд) та був знову включений до складу Вищої ради магістратури. У 2009 році повністю перейшов на роботу до Вищої ради магістратури. У 2011 році увійшов до Національної ради з реформи органів права і був обраний на посаду голови Вищої ради магістратури.

Нагороджений орденом Gloria Muncii ("Трудова слава") і має почесне звання Om emerit ("Заслужений діяч"). У Тимофті три дорослих сини, один з яких працює юристом, другий - спортивним журналістом, третій постійно живе за кордоном.

***

Формально обрання Тимофті має бути затверджене Конституційним судом. Рішення очікується в понеділок, 19 березня. Незважаючи на це, Тимофті вже отримав привітання від патріарха РПЦ Кирила, президента Румунії Траяна Бесеску, голови Європейського Парламенту Мартіна Шульца і генерального секретаря Ради Європи (РЄ) Турбьорна Ягланда.

Прем`єр Володимир Філат - а саме він де-факто сьогодні є першою особою в державі - обережно лавірує між полярними думками. Мабуть, цей курс і буде продовжений, а Микола Тимофті стане додатковим фактором, що змушує прем`єра вносити деяку поправку на «бічний вітер» - і не більше. Але це - в цілому. А зокрема, поява Тимофті на політичному полі породить безліч цікавих і мало передбачуваних ситуацій. Наприклад, поки не зрозуміло, хто персонально вестиме переговори з лідерами Придністров`я: Філат, як це було раніше, чи новообраний президент? Хто їздитиме в Москву домовлятися з економічних питань? Як будуть «поділені» між президентом і прем`єром зустрічі в Бухаресті та Брюсселі?

Президент прийшов, криза залишилася

Не варто очікувати і приходу громадянського миру. Градус агресії в суспільстві продовжує зростати, про що свідчать і події в день обрання Тимофті. Три депутата від Партії комуністів, що спостерігали за ходом голосування (фракція в цілому бойкотувала його) на виході зазнали принижень з боку учасників «групи підтримки» АЄІ. Поліція воліла не втручатися.

У свою чергу, ПКРМ оголосила нелегітимною чинну владу, включаючи й новообраного президента. Вона вимагає розпуску парламенту і оголошення дострокових виборів і обіцяє вивести на вулиці 1 травня «сотні тисяч людей». І хоча «сотні тисяч» - це, поза сумнівом, фігура мовлення, вивести в центр 7-8 тисяч протестувальників ПКРМ в принципі здатна. Досі мітинги проходили мирно, але обстановка в Молдові загострюється, і гарантувати їх мирний характер надалі навряд чи можливо.

Суперечності всередині АЄІ, які стримувалися необхідністю обрати президента, теж будуть зростати. Є всі підстави вважати, що парламент стане полем битви «всіх проти всіх», а головним завданням депутатів буде підготовка до виборів, які повинні відбудуться навесні 2015 року. При цьому навряд чи президенту і парламенту вдасться провести реформу конституції - тут їм необхідно раз за разом долати той таки бар`єр в 61 голос. А це означає, що новий парламент, так само, як і нинішній, знову зіткнеться з проблемою обрання президента.

Іншими словами, говорити про закінчення політичної кризи в Молдові явно зарано. Криза триває - вона лише вступила в новий етап. І цей етап, швидше за все, буде ще більш гострим і складним, ніж попередній.

Сергій Ільченко, Республіка Молдова

УНІАН в Google News