Назустріч Третій Світовій: Іран створює "надійний тил" для великої війни

Слабкість Вашингтону сприяє активізації всіх антизахідних сил, що ми й спостерігаємо останній тиждень: ракетні обстріли військових об’єктів США - це вже "нова нормальність". А Іран, РФ та КНР на повну використовують страх Заходу перед "ескалацією".

Раніше ми постійно чули від західних партнерів слово "ескалація". Що "ескалацію" не можна допустити, що її не потрібно провокувати (обстрілами території РФ) і таке інше. У результаті, Кремль це сприйняв як слабкість і напав на Україну. Але на Заході, схоже, досить швидко забули про цей урок. Бо тепер, у питанні щодо спротиву Ірану, ми знов і знов чуємо про "недопущення ескалації" на Близькому Сході.

Політика "не ескалації" з часом, напевне, буде сприйматись так само, як зараз сприймається політика "умиротворення" Гітлера у 1930-х. При згадці про британського прем’єра Чемберлена, який прямо перед початком Другої світової війни махав на фотокамери папірцем і кричав: "Я привіз вам мир", - навіть стримані дослідники ледь утримуються, щоб не покрутити пальцем біля скроні. Чемберлен став символом політичної короткозорості.

Справа Чемберлена живе і сьогодні. "Кейс" з нападом РФ на Україну вже багато разів обговорювався, і всі уроки, наче, були вивчені. Але… Іран зараз наочно нам і всьому світу демонструє, як страх Заходу перед "ескалацією" стає вразливістю.

20 січня проіранські сили завдали ракетного удару по авіабазі Айн аль-Асад у Іраку. Було випущено 15 ракет та декілька дронів. Кілька американських та іракських військових отримання поранення. Раніше це викликало б жорстку реакцію того ж Вашингтону, але ми чуємо щось у стилі: "та то таке", бо без жертв.

За даними західних ЗМІ, з жовтня минулого року по об’єктах західної коаліції у Іраку та Сирії було завдано вже більше 100 ударів. Без жертв серед американців (і тому без резонансу у ЗМІ), але їхня інтенсивність зростає. "Червоні лінії" Вашингтону "зсуваються" все глибше.

Інший іранський фронт – єменські хусити, які все активніше запускають дрони та ракети у Червоному морі. Лише з 19 листопада по 19 січня вони завдали близько 40 ударів дронами, ракетами або завдали спроб абордажу цивільних суден. Цей фронт координує свої дії з Хезболою у Лівані та тим же Хамасом. Тобто, ні для кого не новина, що це не різні "фронти", а елементи одного великого протистояння. "Гібридного", як зараз модно казати.

Лише нещодавно Захід (перш за все, Великобританія та США), почали завдавати авіаударів по хуситських об’єктах, але вони вкрай точкові та виглядають більше як PR-акції, ніж справжня спроба вирішити хуситське питання.

Найбільш відчутним для Ірану став останній авіаудар по Сирії. Бо це був (буквально) удар по голові – загинув голова іранської розвідки у Сирії та троє військових консультантів, які готували місцевих "іхтамнєтів". Але це все одно лише один точковий удар, який глобально ні на що не вплине.

Цікаво, що Іран починає випробовувати на силу своїх сусідів. Минулого року були "навчання" біля кордонів Азербайджану та навіть військові сутички з жертвами на кордоні з Афганістаном. Цей же рік почався з ракетних обстрілів території Пакистану.

Іранці показилися, чи чому вони "кидаються" практично на всіх сусідів? Хіба мало їм США та Ізраїлю? Насправді, це зовсім не істерика аятол, а досить складний план. Він базується на тому, що іранці "розгадали" підхід Заходу з "не ескалацією", та є також своєрідним індикатором.

Це вже опрацьована схема – спочатку погрози, потім обстріли, потім пропозиція, від якої неможливо відмовитись (якщо не хочеш "ескалації"). Це колись спрацювало проти США, і тепер іранці поставили це на "конвеєр".

Ось, наприклад, той же Пакистан. Його іранці обстріляли ракетами 16 січня, а наступного дня країна відкликала з Тегерану свого посла. За день після цього вже Пакистан зробив "удар помсти" по 7 об’єктах на території Ірану. Після взаємних погроз та перемовин через посередників (зокрема, Туреччини) 22 січня сторони погодили, що вже до 29 січня повернуть послів та проведуть "нормалізацію" відносин.

Але ж і люди загинули, і прямий акт військової агресії відбувся – чому все так швидко зійшло нанівець? Бо і іранці, і пакистанці атакували іраномовну народність белуджів, які проживають на території обох країн та вже давно борються за свою незалежність одночасно і з Іраном, і з Пакистаном. І обидві сторони використовують їх як проксі-сили один проти одного.

Тож, чого досяг цим обстрілом Тегеран? Фактично, договору про ненапад з боку Пакистана. Як ми бачимо, країни Сходу не готові воювати, бо не мають підтримки з боку тих же Штатів, які постійно кажуть про "недопущення ескалації". І тому поставлені перед вибором, воювати з агресивним Іраном самотужки, або пообіцяти не нападати на Іран за будь-яких обставин - вони обирають друге.

Першою з сусідів Ірану на таку пропозицію пристала Саудівська Аравія. І ми бачимо, що вона веде себе вкрай пасивно, хоча їх давні вороги – хусити – прямо під боком атакують кожного, до кого дотягнуться ракетою чи дроном. Подібні ж перемовини та завірення у ненападі були отримані іранцями з Азербайджану та Афганістану. Є відповідні домовленості з Туреччиною після сутичок їх проксі у Сирії.

А навіщо Тегерану оця вся мережа "договорів про ненапад"? Для того, щоб в них був "надійний тил", коли фаза провокацій перейде на наступний етап – відкритої війни зі США та коаліцією. Саме так – Іран у притаманному йому стилі шантажу створює умови для великої війни.

Тобто, відбувається та сама ескалація, якої так боїться Білий дім. І відбувається вона через пасивність США, які практично заблоковані через внутрішню кризу. І індикатором цього є блокування фінансування республіканцями пакету допомоги для України, Тайваню та Ізраїлю. У цей же час дуже активізувався Пекін та Кремль (до речі, нещодавно "кремліни" мали зустріч з представниками Хамасу).

Китай робить майже те ж саме, але у Жовтому морі – спочатку погрожує, провокує, а потім робить якусь пропозицію. Так було з В’єтнамом, наприклад. Так зараз відбувається з Філіппінами – "не заважайте нам, а то ми вам…". Звісно, Пекін має амбітні плани і щодо Тайваню, і щодо тих же Філіппін, про що ми писали раніше.

І цей підхід через шантаж та загрозу "ескалації" одночасно використовують Іран, Китай та Росія. Тобто це не випадковість, а спланована політика нової "Осі зла". До речі, іранський МЗС нещодавно прямо назвав своїх партнерів "віссю". Саме так, як колись робив Гітлер.

Як бачимо, історія повторюється. Відсутність гідної відповіді Заходу по самому Ірану показує західні блоки слабкими для східних диктаторів. А "відіграються" ці диктатори не на захищених спільною безпековою угодою країнах ЄС чи самих США, а на регіональних партнерах. Таких як Україна.

Чим швидше це збагнуть на Заході, тим меншою буде загроза справжньої Третьої світової. Адже страх "ескалації" на Заході як раз до цієї ескалації і веде. Україна ж та всі партнери США у Європі та Азії повинні розуміти ризики, які продукують своєю пасивністю сучасні короткозорі "чемберлени", та готуватись до будь-яких сценаріїв розвитку подій.

Андрій Попов

УНІАН в Google News