Чи дійде українська влада до Стокгольмського суду проти Росії?

Війна з РФ уже почалася... Російське керівництво любить гроші більше, ніж свої реваншистські плани... Азаров сам лякається своїх заяв... Ситуація розвивається вигідно для України...

Торгова палата Стокгольма (збільшити)

Схоже, суд над Тимошенко не допоміг українському керівництву в переговорах з Росією щодо перегляду кабальних газових контрактів, які підписала колишній прем’єр-міністр з Путіним у січні 2009 року. З вуст найвищого керівництва держави час від часу проскакують повідомлення щодо можливості звернутися в Арбітражний суд Торгової палати Стокгольма, аби допоміг розірвати контракти. Це справді наміри чи спроба натиснути на Росію? А раптом Росія злякається й піде на поступки? Перед тим Росія зробила не вельми делікатну заяву щодо білоруського варіанта для Україну, що було сприйнято експертами як відверта зневага... 

Чи дійде український уряд до Стокгольмського суду і чи це оптимальний вихід з газового становища? Про це ми запитали в експертів.

Борис Кушнірук, економіст:

ВІЙНА З РФ УЖЕ ПОЧАЛАСЯ

“Донецькі” психологічно не готові починати повноцінну торговельну війну з Росією, хоча вони її вже почали, тобто тут уже пізно йти назад. Суд над Тимошенко – це був крок до війни, хоч і в легкому варіанті, бо там практично не згадується Росія.

Чи вистачить здорового глузду Росії не йти до кінця, сказати важко.

У “донецьких” насправді вибір невеликий. Тобто якщо не зробити зараз ці кроки й не почати повноцінну торговельну війну з Росією за перегляд газових контрактів, по-іншому в них не витримає економіка, і їм доведеться її підтягувати за рахунок українських громадян. А це електорально для них дуже-дуже погано.

Чи дійде Азаров до суду?.. Тут проблема в тому, що є різні сценарії війни. Можна й не напряму її вести, а можна почати з кримінальної справи за фактом шахрайства з газом “РосУкрЕнерго”, де Газпром і пан Путін засвітилися. Просто потрібно переглянути, у чому звинувачують Діденка, Макаренка і Шепітька, привести Тимошенко, просто порушити проти неї кримінальну справу – як проти учасниці шахрайства з “РосУкрЕнерго”, де є чітко визначені збитки.

Якщо в ситуації з теперішнім судом над Тимошенком є проблема з фактами перевищення нею службових повноважень і важче довести збитки, то тут уже збитки зафіксовані, чітко визначені судами – як Стокгольмським, так і українським.

Так, Україна може наштовхнутися на повномасштабну війну з Росією у всіх напрямках. Причому спрямовану як на масовану дискредитацію “донецьких”, так і на крах економічних взаємовідносин між Україною і Росією, коли блокуватиметься будь-який експорт з України в Росію.

Чому влада так вагається піти ва-банк? Спершу потрібно чесно сказати собі й міжнародній спільноті, що Росія не є другом, що вона готова вдаватися до будь-яких дій: корупції, шантажу для досягнення своєї мети. По-друге, Україна нічого не чинить поганого, єдине, що вона робить, – захищає свої інтереси, які були порушені, брутально порушені, і для цього є всі підстави так вважати.

Треба йти воювати з Росією, бо Росія ніколи не робить поступок тим, хто слабший, і ніколи за всю історію Російської імперії не було рівноправних відносин з сусідами. Уявити собі, що Путін так просто поступається якомусь там Януковичу, який з себе щось хоче показати, – просто немислимо.

Дмитро Корчинський, публіцист:

РОСІЙСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО ЛЮБИТЬ ГРОШІ БІЛЬШЕ, НІЖ СВОЇ РЕВАНШИСТСЬКІ ПЛАНИ

Уряд не може домовитися з російським керівництвом, яке водночас є керівництвом Газпрому, бо російське керівництво любить гроші більше, ніж свої реваншистські плани. Тобто Росію цікавлять гроші більше, як геополітика, як повернення України в російську політичну орбіту. А українське керівництво теж любить гроші. І через це все українське керівництво не може домовитися з російським.

Ми зараз перебуваємо напередодні масштабної торговельної війни з Росією, у якій українському уряду доведеться воювати на два фронти: з одного боку, з Росією, з другого – з національними активами. Замість того, щоб спробувати спертися на національні сили в протистоянні з Росією, уряд намагається посадити якомога більше активістів у тюрму і якомога більше посваритися з національними силами.

І виглядає так, що врешті-решт влада не зможе воювати на два фронти і їй доведеться капітулювати. На жаль, доведеться капітулювати все-таки перед Росією, а не перед націоналами силами, бо в національних сил немає газових родовищ.

Олександр Гудима, народний депутат (БЮТ):

АЗАРОВ САМ ЛЯКАЄТЬСЯ СВОЇХ ЗАЯВ

Погрози Азарова піти в Стокгольмський суд – це такий шантаж, від якого сам Азаров перший отримає переляк. Це влада просто переймає негативні перли російської політики… У європейській, світовій практиці все вирішується за столом переговорів рівноправних учасників. Тобто мав би це вирішувати Азаров з Путіним, але у зв’язку з тим, що Росія є оригінальна, що вона має свою стратегію і тактику, то вона дуже часто посилає Купріянова (речник Газпрому. – Авт.), і він щось каже від нібито російського керівництва – що там українцям, мовляв, щось зроблять. І, на жаль, українці теж перейняли таку погану звичку росіян казати, що щось зроблять, але в силу свого статусу й значимості роблять це так, що й самі лякаються.

Гадаю, був би кращий шлях, якби вони спільно з європейцями вели діалог з росіянами. Наголошую, спільно! А так, звичайно, їм нічого не світить, бо сьогодні не весна, а вже осінь, і кожен місяць, коли не приймаються ті рішення, які б вони хотіли – чи з допомогою МВФ, чи слізних благань отримати знижку на газ – ні до чого не приводять.

З Росією треба вести діалог цілком на іншому рівні. Чи провів Янукович хоч якісь переговори цього року з Медведєвим чи Путіним, де б були анонсовані пункти про українсько-російські газові відносини, з конкретними питаннями, які б Янукович хотів вирішити публічно? Ні, не провів. Тому Янукович усе перекладає на Азарова, а Азаров у силу своєї незначущості може утримувати тільки гарбузи в переговорах з Путіним. І тепер так смішно погрожує Стокгольмським арбітражним судом.

Ні, до суду справа не дійде, і поступок з боку Росії теж не буде… Сподіваюся, що й до широкомасштабної здачі інтересів теж не дійде. Тобто в найближчі місяці нічого не змінюватиметься.

Опозиція останні півроку заявляла, що потрібно скоротити споживання російського газу, але влада робила все навпаки – вона за рік наростила споживання більш як на 10 мільярдів кубометрів. Треба не погрожувати, а конкретно діяти. Якби уряд скорочував кожного місяця споживання на один мільярд кубічних метрів, то це була б гідна відповідь Росії.

Україна тому й виглядає слабкою, бо замість того щоб діяти, щось там погрожує, від чого самі отримують переляк. Це смішно. Власне, а що тут дивуватися, адже сьогоднішній уряд діє в інтересах олігархів, які зацікавлені в споживанні газу?

Леонід Кожара, заступник голови Партії регіонів з питань міжнародної політики, заступник голови Комітету ВР у закордонних справах:

УКРАЇНА – НАЙБІЛЬШИЙ ДОНОР РОСІЙСЬКОГО БЮДЖЕТУ

Насправді все дуже просто: у нас із Росією є відносини політичні, які сьогодні – на високому рівні, а є відносини економічні. Так склалося в історії двох країн, що з українського боку всіма економічними домовленостями займається уряд. В інших країнах навпаки – комерційні структури. А там, де йде комерція, не так багато політики.

Так, ми незадоволені газовими угодами, ухваленими у 2009 році за часів прем’єра Тимошенко. Тому маючи високого рівня політичні відносини з Росією, уряд виступає за перегляд тих контрактів, які ми вважаємо, були укладені, не з російського боку, а з нашого, за закритою схемою, і забезпечують наповнення російського бюджету.

Головне завдання Газпрому – забезпечення бюджету Російської Федерації. Україна є найбільшим споживачем їхнього газу. Тож ми є найбільшим донором російського бюджету. Росію ж, звісно, цілком влаштовує цей контракт.

Ми ведемо переговори, щоб пом’якшити умови газопостачання до рівня середньоєвропейських цін. Бо сьогоднішня ціна на газ не відповідає логіці наших відносин з Росією.

Україна нікому не погрожує. Характер наших відносин з Росією не містить поняття «погроза» одне одному. Ми не можемо погрожувати, та оскільки питання комерційне, то завжди є процедура перегляду контракту, у тому числі й судова. Але це крайні процедури, коли сторони не можуть дійти згоди.

Олександр Палій, експерт:

СИТУАЦІЯ РОЗВИВАЄТЬСЯ ВИГІДНО ДЛЯ УКРАЇНИ

Газова угода Путіна – Тимошенко від 2009 року передбачає можливість перегляду спірних питань через суд.

Перегляд контрактів цілком можна аргументувати не лише питаннями легітимності укладених угод, а й ситуацією на ринку газу. Наприклад, поява в дуже великій кількості скрапленого газу в Європі призвела до значного зниження газової ціни для Західної Європи.

Як відомо, наприкінці липня італійська компанія Edison, одна з трьох провідних енергетичних компаній Італії, добилася від Газпрому перегляду контракту в бік зниження ціни, що, за оцінкою самої компанії, коштуватиме їй 200 мільйонів євро лише в цьому році. Щоб отримати добру ціну на російський газ, їй не завадило навіть перебування Італії в НАТО і ЄС.

Подача італійської компанії позову в Стокгольмський арбітраж, вочевидь, підштовхнула Газпром до пошуку компромісу.

Суть позову в тому, що італійська компанія зазнає збитків, закуповуючи російський газ за довгостроковими контрактами набагато дорожче, ніж він коштує на ринку. Тобто це те, що має на сьогодні Україна. На Газпром з аналогічним формулюванням готові подати позов і інші великі компанії, зокрема E. ON., який купує половину всього російського газу в Німеччині. Україні буде дуже цікаво подивитися на цей судовий процес, і якщо німці виграють, це істотно посилить наші позиції

Ситуація для України зараз розвивається у вигідному напрямку. У світовій економіці спостерігаються серйозні коливання, які не сприятимуть сильному підвищенню цін на нафту. Тому потрібно намагатися спокійно домовлятися з Росією, як це зробили італійці. І суд тут може бути одним з інструментів переговорів або фінальним підсумком їх провалу.

Судова перспектива цілком імовірна, адже у випадку з італійцями, як бачимо, переведення діалогу в суд довело свою ефективність навіть ще до винесення рішення по суті. Але також треба мати сценарії – що робити потім: як у разі виграшу та припинення дії будь-яких договорів у газовій сфері з Росією, так і можливого програшу.

Ксеня Лесів