Уряд скандалів і скандалістів

Рейтинг гучних діянь членів новітнього уряду України... Першу серію топ-десятки присвячено донецькій квоті...

Рейтинг гучних діянь членів новітнього уряду України. Донецька квота

НОМЕР 1: Азаров Микола Янович, перший віце прем’єр-міністр, міністр фінансів

1947 року народження. З 1997 по 2001 роки очолював Державну податкову адміністрацію. 2001 року – Партію регіонального відродження “Трудова солідарність України” (попередницю Партії регіонів), у 2002 – 2004 роках працював першим віце-прем’єр-міністром і водночас міністром фінансів в уряді Януковича. Змінив свого часу власне прізвище Пахло на прізвище дружини. (З дитинства він комплексував щодо неправильного вимовляння звуку “л”; своє прізвище він вимовляв як “Пахво”, так його дражнили в школі.)

Банк “Слов’янський”, азаровщина, вихід на Майдан...

Відповідальний за ЄЕП в Україні при Кучмі, головний організатор і виконавець податкових репресій проти опозиції того часу (згадаймо хоча б справи банку “Слов’янський”, газет “Сільські вісті”, “Вечірні вісті”, видавництва “Такі справи”, Інтернет-видання “Обком”). В уряді відзначився обмеженням економічних відносин через упровадження державної регуляції цін на підакцизні товари.

Про його особисту відданість Кучмі свідчили зокрема записи Мельниченка, на яких тоді керівник податкової нібито розповідав Леоніду Даниловичу про забезпечення перемоги останнього на президентських виборах 1999-го, покривання злочинів Бакая, звітувався про успіхи в знищенні банку “Слов’янський”.

Партія Азарова перед парламентськими виборами 2002 року створювалася за вказівкою Президента Леоніда Кучми з використанням усього арсеналу податкової служби. Включаючи добровільно-примусовий вступ до неї співробітників податкової служби – з її величезним штатом – та членів їхніх родин. Відомство Азарова також доклало зусиль до формування у Верховній Раді пропрезидентської більшості. Зокрема, завдяки співбесідам у ДПАУ майже всі депутати-мажоритарники, що становили половину депутатського корпусу, протягом тижня стали прибічниками Президента Кучми.

На початку 2004 року пост міністра економіки та євроінтеграції залишив Валерій Хорошковський, який заявив про неможливість працювати під керівництвом першого віце-прем’єра. Хорошковський головною причиною відставки назвав активну участь Азарова в проштовхуванні проекту Єдиного економічного простору України з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Потім Президентові Кучмі відкритий лист написала голова Держкомпідприємництва Інна Богословська, яка ввела термін “азаровщина”, охарактеризувавши це явище як “неповагу (високопоставленого чиновника) до громадян власної країни та нелюбов до самої України”. Богословська запропонувала Кучмі звільнити – на вибір – або її, або Азарова (Кучма звільнив Богословську).

Нещодавня характеристика Азарова з боку Тимошенко така: “...Будь-яку людину здивує прихід до влади в Кабміні, у фінансову сферу людини, яка стояла на чолі відмивання всього податку на додану вартість, який відшкодовували по фіктивному неіснуючому експорту”.

Після відходу Кучми з політикуму та програшу Януковича на президентських виборах намагався залишитися в уряді – для цього навіть виходив на Майдан з Віктором Ющенком. Проте під тиском громадськості Азарову було відмовлено.

НОМЕР 2: Клюєв Андрій Петрович, віце-прем’єр-міністр з ПЕК

1964 року народження. Працював заступником голови Донецької облдержадміністрації з питань вільних економічних зон. У 2002 році очолив парламентський комітет з питань ПЕК, у 2003-му – став віце-прем’єр-міністром з ПЕК. У 2004 році очолював тіньовий виборчий штаб Януковича на президентських виборах. Один з найвагоміших чільників Партії регіонів (разом з Ахметовим і Януковичем).

Партійна каса, вільні економічні зони, штаб Януковича...

Разом з братом Сергієм – є засновником корпорації “Укрпідшипник”. Про братів кажуть, що вони становлять окрему групу в донецькому бізнесі, а в багатьох моментах конкурують і протистоять Ахметову. Перебуваючи в структурі облдержадміністрації, Клюєв контролював вільні економічні зони, розташовані на території Донбасу. Відколи Андрій Клюєв пішов у велику політику, бізнесом займається рідний брат. У минулому уряді Януковича Андрія Клюєва називали “головним касиром”, який нібито носив гроші валізами.

Під контролем братів Клюєвих перебувають такі підприємства, як "Донбаскабель", "Донецьккокс", Артемівський завод з обробки кольорових металів.

Клюєва звинувачували у підкупі Мороза. Спецоперація з вербування соціалістів “Регіонами” у липні 2006 року, як стверджують, супроводжувалася належним фінансовим забезпеченням. Депутат від БЮТ Олег Ляшко заявляв, що начебто отримав від надійних джерел аудіозаписи телефонних розмов Клюєва, у яких той буцімто називає суму підкупу Мороза – 300 млн. доларів. Щоправда, розшифровки розмов Ляшко пресі так і не надав, що могло свідчити про замовний характер всій його заяв.  

Клюєв керував тіньовим штабом Януковича, який забезпечував фальсифікації на президентських виборах 2004 – 2005 рр. У листопаді 2004 року були оприлюднені записи телефонних розмов Клюєва, глави Адміністрації Президента Віктора Медведчука, голови ЦВК Сергія Ківалова та інших активістів президентської кампанії Януковича, що розкривають технологію фальсифікацій голосування на користь провладного кандидата.

НОМЕР 3: Бойко Юрій Анатолійович, міністр палива та енергетики

1958 року народження. З 2002-го по 2005-ий – голова правління НАК “Нафтогаз України”. З 2005 року – голова ради Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 року йшов за списками СДПУ(о), яка не пройшла у Верховну Раду.

“РосУкрЕнерго”, ТНК, реверс...

Колишній керівник НАК “Нафтогаз”, якому приписують роль співзасновника “РосУкрЕнерго”. Бойко – один із творців скандальної схеми газопостачання в Україну через цю сумнівну посередницьку структуру (завдяки Бойкові вона стала опретором постачання в Україну туркменського газу). До цієї фірми, крім Бойка, причетні міжнародний злочинець Могилевич, Фірташ, Воронін, Третьяков, Льовочкін. Юлія Тимошенко звинувачувала Бойка в тому, що завдяки його махінаціям голови “Нафтогазу” Бойка держава недотримувала щорічно 6,5 млрд. гривень.

Лобіював інтереси російської ТНК, яка хотіла качати нафту по нафтопроводу “Одес-Броди” у зворотному напрямку. Керівник Бойка, тодішній міністр ПЕК Віталій Гайдук, перед своїм звільненням цікавився: “куди він (Бойко) дів бюджетні кошти, надані на заповнення труби Одеса – Броди технологічною нафтою”. Ці гроші нібито були прокручені через підконтрольні Бойкові та його напарникам із ТНК офшорні фірми, значна частина з них потрапила до тіньового передвиборного фонду кандидата в Президенти від влади. 2003 року, коли Україна вела активні переговори щодо запуску нафтопроводу в європейському напрямі, Бойко підписав із ТНК та іншими компаніями протокол щодо транзиту 9 млн. тонн нафти через Білорусь до Бродів, а звідти в Одесу. Будучи директором Лисичанського нафтопереробного заводу, він сприяв його приватизації ТНК.

НОМЕР 4: Джарти Василь Георгійович, міністр охорони навколишнього середовища та екології

1958 року народження. У 2000 – 2002 роках – мер Макіївки. З 2002-го по 2005 рік – заступник голови Донецької державної обласної адміністрації. Очолював виборчий штаб Партії регіонів на парламентських виборах 2006 року.

Базар, бригади, кримінальні справи...

Джарти претендував на посаду голови Донецької облдержадміністрації, але ним стала інша людина. За чутками, що гуляли в пресі, Джарти був висуванцем Ахметова на посаду голови Донецької облдержадміністрації, однак область очолив близький до тодішнього прем’єр-міністра Януковича Анатолій Близнюк. У 2002 році Джарти став заступником голови Донецької облдержадміністрації.

Екс-віце-губернатора Донеччини називають правою рукою Ахметова, хоча він сам це заперечує. Натомість вважає себе першим кооператором Макіївки: “торгував квітами, працював таксистом, вирощував кавуни й дині, власноруч продавав їх на ринку,” – каже нинішній міністр в інтерв’ю одній з газет.

За інформацією сайту “Макіївка”, трудовий шлях Джарти був перерваний “невеликою відсидкою”. Щоправда, джерела плутаються у її причині. Одні кажуть: за шахрайство, інші: знімав шапки в темних провулках. Перевірити складно, бо суд, який зберігав архівні справи, кілька років тому “несподівано” згорів.

За версією політологів та правоохоронців, Джарти нібито керував діями бригад із «зачистки політичних» опонентів.

Улітку 2005 року проти Джарти буцімто було порушено три кримінальні справи щодо використання бюджетних коштів. Повідомлялося, що міліція затримала б його, але Джарти начебто переховувався за кордоном.

НОМЕР 5: Табачник Дмитро Володимирович, віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань

1963 року народження. 1992 року керував прес-службою прем’єр-міністра Кучми, потім – брав активну учать у його виборчій кампанії 1994 року. У 1995 – 1996 роки обіймав посаду глави Адміністрації Президента. 2002 року став віце-прем’єром з гуманітарних питань.

Полковник, “ТіКо”, листи Грушевського...

Був одним з керівників виборчої кампанії Леоніда Кучми 1994 року, після чого керував адміністрацією Президента. Табачник незаконно став полковником. 1996 року Кучма звільнив його з посади глави адміністрації за спробу Табачника монополізувати вплив на Президента та за вирішення власних питань. Користуючись посадою, Табачник отримав розкішну квартиру в центрі міста, ступінь доктора наук, лобіював бізнес брата Михайла, а головне – підготував документи на присвоєння собі військового звання полковника.

Ім’я Табачника, разом з Анатолієм Толстоуховим, пов’язують зі зникненням листів Михайла Грушевського, що зберігалися у Львівському історичному архіві. Позаторік він пропонував своєму тодішньому шефу Януковичу подарувати їх Національному музею історії України. Той відмовився, через що Табачникові довелося позбутися їх самому. За фактом було порушено кримінальну справу, про результати якої досі нічого невідомо.   

Табачник нібито стоїть осторонь великого бізнесу. Натомість це компенсує діяльність його молодшого брата Михайла. Під його контролем перебувала фірма "ТіКо" (мережа заправок та супермаркетів). Компаньйоном Табачника-молодшого є народний депутат Олександр Третьяков, колишній радник Ющенка, член "Нашої України".

НОМЕР 6: Рибак Володимир Васильович, віце-прем’єр-міністр, міністр будівництва, архітектури й ЖКГ

1946 року народження. У 1993 – 2002 роках – мер Донецька. З 1998 по 2000 – голова Партії регіонального відродження (попередниця Партії регіонів).

Свастика, “Плазма”, Донецьк...

Рибака, колишнього комуніста, називають “батьком-засновником” “Партії регіонів”, створеної як “Партія регіонального відродження” наприкінці дев’яностих.

Прізвище Рибака фігурувало у скандалі 2003 року після того, як кандидата Ющенка зустріли в Донецьку бігбордами з зображенням майбутнього Президента з фашистською символікою. Представники “Нашої України” заявляли, що син “регіонала” є співвласником рекламної фірми “Плазма”, яке й ставило щити з таким зображенням.

За правління мера Рибака Донецька група Ахметова здобула панівні позиції в регіоні.

НОМЕР 7: Толстоухов Анатолій Володимирович, міністр Кабінету Міністрів

1956 року народження. З 1997-го по 1999-ий, а також із липня 2003 року по січень 2005-го обіймав посаду міністра Кабінету Міністрів. У 2000 – 2001 роках працював заступником Київської міської державної адміністрації.

Антиомельченко, “Урядовий кур’єр”, барикади...

Як уже згадувалося, фігурував у кримінальній історії з викраденими історичними документами. Крім того, торік Генпрокуратура звинуватила Толстоухова у "перевищенні службових повноважень, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам громадян, юридичних осіб та державним інтересам”. Йдеться ще про одну спільну історію з  Табачником, у якій вони восени 2004 підписали до друку номер газети "Урядовий кур`єр" з інформацією ЦВК про обрання Президентом України Віктора Януковича. Як відомо, з поданням цієї інформації вони дещо поспішили (Верховний Суд тоді заборонив друкувати протоколи ЦВК до з’ясування всіх обставин). У результаті чого Генпрокуратура висунула йому обвинувачення, а запобіжним заходом установила підписку про невиїзд

У той же період (кінець осені – початок зими 2004-го) з Толстоуховим трапилася кумедна ситуація: він залишився на самоті в заблокованому опозицією Кабміні.

Свого часу Кучма кинув Толстоухова на боротьбу з мером Києва Олександром Омельченком. Після президентських виборів 1999 року намітився конфлікт між київським міським головою та Президентом Кучмою. У лютому 2000 року Президент призначив Толстоухова заступником Омельченка для противаги київському мерові. Толстоухов курирував у столичній адміністрації суспільно-політичні питання. Коли Омельченко примирився з Кучмою, Толстоухова з адміністрації було прибрано.

НОМЕР 8: Тулуб Сергій Борисович, міністр вугільної промисловості

1953 року народження. У 1998 –1999 роках – міністр вугільної промисловості, у 1999 – 2000-му – міністр палива і енергетики. 2000 року став заступником секретаря РНБОУ. 2002-го очолив НАЕК “Енергоатом”, у 2004-му – Міністерство палива і енергетики в уряді Януковича, де працював до 2005 року.

Тендери, правильний кандидат, Герой України...

Звання Героя України колишній голова “Енергоатому” отримав від Кучми під завісу його президентства «за заслуги в розвитку атомної енергетики та багаторічну працю». Але чомусь усі були певні, що за інше. Приміром, за підтримку «єдиного кандидата» від влади на президентських виборах. Розповідають про заплутані схеми та непрозорі тендери, у яких брав учать “Енергоатом”.

НОМЕР 9: Папієв Михайло Миколайович, міністр праці та соціальної політики

1960 року народження. Активний функціонер СДПУ(о). З 2002-го по 2005 роки працював міністром праці та соціальної політики за квотою СДПУ(о).

Пенсії, СДПУ(о), окуляри

Папієва, мабуть, найбільше пам’ятають пенсіонери з його діяльності на цій посаді. Він був основним реалізатором пенсійних виплат, які стали наріжним каменем передвиборчої кампанії Януковича.

Згадував про “пенсійного” міністра Микола Томенко, перебуваючи на посаді віце-прем’єра. Свого часу він заявив, що з одного мільйона окулярів, закуплених для ветеранів війни Міністерством праці та соціальної політики, “загубилися 770 тисяч”. На що сам Папієв, подавши на того до суду, стверджував, що понад 900 тисяч окулярів  передано на зберігання товариству "Українські окуляри". Тобто, за  словами (екс)-міністра, причин для звинувачень немає.

НОМЕР 10: Макуха Володимир Олексійович, міністр економіки

1955 року народження, працював заступником міністра закордонних справ, очолював робочу групу з ЄЕП.

ЄЕП, МЗС, імідж України...

Керував тендером з вибору компанії, що формувала позитивний імідж України за рубежем. Один з учасників тендеру, компанія CFC Consulting звинуватила Макуху у перевищенні ним службових повноважень та упередженому ставленні, через що нібито компанія не отримала контракт від Міністерства закордонних справ України. Макуха всі звинувачення відкинув.

Далі буде.

Дмитро Стаховський, Ольга Піцишин, Оксана Охрімчук