4 тисячі кілометрів зоною АТО

…На дорозі — автомобіль швидкої допомоги, поряд з ним — дві жінки та водій. Вони не просто зупинилися, аби перепочити. Перед обличчям — десять автоматів… Перелякана лікарка дуже повільно прикрила двері салону і заслонила їх собою… Ні, там не гроші й не цінні речі. Там — 14 поранених бійців…

«Свої», — ледве вимовила лікар, впізнавши у воїнах українських бійців, і з полегшенням зітхнула. Навіть усміхнулась… Ні, не тому, що не впізнали її — підполковника медичної служби Української армії. Тепер здався смішним власний переляк, що охопив її і завадив одразу помітити синьо-жовті хустки на вояках. До призначеного пункту вони доїхали, а назад тією ж дорогою вже не змогли… Бої…

Намагаючись не натрапити на табір терористів, добиралися околицями міста, збирали поранених з польових госпіталів. До того ж обірвався зв’язок… Колеги вже подумки поховали. Зрозуміло, що в напрузі «жорсткої зони» АТО доволі просто сплутати своїх із ворогом. Та й сама лікар неодноразово чула історії колег про терористів, які під прикриттям людей у білих халатах влаштовували засідки і справжнє пекло для наших… Але в душі жевріла надія — все має закінчитися добре…

…До неї жінок-анестезіологів у зоні АТО не було. Надто складно. Її жаліли, залишали в операційній, а вона все одно рвалася туди, де «гаряче» — на передову, в бій зі смертю за життя поранених солдат. Тендітна жінка-лікар менш ніж за місяць перебування в зоні АТО здолала на реанімаційному автомобілі понад 4 тисячі кілометрів. Перед очима начальника відділення анестезіології та реанімації Військово-медичного центру професійної патології особового складу Збройних Сил України, що в Ірпіні, підполковника медичної служби Оксани К. — десятки поранених наших військовослужбовців. Дзвінок на її мобільний — це черговий крик по допомогу, за мить вона вже у дорозі.

В її реанімобілі є все необхідне, що може врятувати життя. Деяких хворих доводилось евакуйовувати з відстані до 500 км в один кінець. Часом було так важко, що здавалось протишокової терапії потребує вона сама.

Проводячи стільки часу з пораненими, вона часом була їм трохи й мамою, що пожаліє, і старшим товаришем… Військовослужбовці нерідко ділилися з нею своїм наболілим. Всі, як один, мріють повернутися до товаришів, марять перемогою. Як сказав один хлопчина: «Ось побачите, ми ще повернемо Крим…»

— Дивлюся на пораненого, якому лише 20 років, і серце крається. Розумію, що не живе, а виживає… Кажу йому: «Тримайся, рідненький, потерпи», а він по-дитячому дивиться на мене, терпить щосили і згасає на очах… Дуже шкода, але плакати не маю права…

При масовому надходженні поранених доводилось одночасно проводити по 6–7 хірургічних операцій. Запам’ятався випадок, який Оксана Леонідівна згадує з помітною гордістю.

— Разом з нейрохірургом з Харкова ми робили дуже складну операцію. У хлопця внаслідок важкого поранення був пошкоджений головний мозок — відкрита черепно-мозкова травма. Хірургічне втручання тривало майже 8 годин — справжня боротьба за життя. Відверто скажу, витягли ми його з того світу просто «за шкірку». В це було складно повірити, але за добу хлопець почав самостійно дихати й розплющив очі… Перемога була за нами…

Повернулася з війни лікар пізньої ночі… Не в купе спального вагона, а з важкопораненим бійцем на реанімобілі. Спочатку здригалася від кожного телефонного дзвінка, адже здавалося, що знов викликають за пораненими. Часом складалося враження, що хитається під ногами земля, адже більшість часу на АТО лікар провела в дорозі.

— Таксист, який відвозив додому, спочатку відмовлявся впускати мене в машину. І його можна було зрозуміти. Адже була в медичному одязі. Я цього навіть не помітила, настільки була виснажена… В кишені — іконка, яку дала мені мати в дорогу. Мимоволі згадала молодого хлопця, що днями помер у мене на руках… В його документах теж була іконка, яку йому вручила мати, щоб Бог зберіг життя. Не судилося… На жаль…

…Пізньої ночі двері Оксані відчинила мати.

— Жива… — тихо промовила вона і мовчки, знесилена хвилюваннями, витираючи сльози, повільно сповзла на підлогу.

— Так, мамо, я вдома…

Тетяна Мороз,

«Народна армія»

УНІАН в Google News