СОТ: бажаний крок до великих проблем

Чому Киргизстан виторгував собі умови вступу до СОТ, як для країни, яка розвивається?  Казахстан також торгується. А ми ж навіть не намагалися... Інтерв`ю з гендиректором  Центру Аграрних реформ Любов`ю  Молдаван

Гендиректор Центру Аграрних реформ Любов Молдаван завжди була й залишається послідовним прихильником політики “м’якого втручання” держави у сільське господарство. Вона відома тим, що чи не всі політичні сили та кандидати у Президенти просили її скласти “аграрний блок” своїх передвиборних програм. Але, за її власними словами, адекватного розуміння потреб та проблем аграрної галузі вона не бачить у жодної політичної сили.  

Жнива почалися, журналісти почали писати про сільське господарство, - каже Любов Василівна. - А писати потрібно не про це, жнива, так само як і посівна кампанія, це звичайний технологічний процес, який відбувається за своїми законами. Писати потрібно про те, що кожен рік селяни стають заручниками комерційних структур. Селянин позичає гроші на пальне, добрива, техніку за світовими цінами, а потім, коли урожай іде потоком, віддає зерно за демпінговими цінами по 400-500 гривень за тонну. А потім, коли, як у 2003 році, виявляється нестача урожаю, то вже комерційні структури завозять нам це зерно по 1200-1300 гривень. Писати потрібно про те, що оцей потік зерна, який йде під час жнив, має відвозитися на кооперативні, а не на приватні елеватори. Так, у нас немає кооперативних елеваторів, але Америка свого часу давала об’єднанням селян безпроцентні позики на будівництво таких елеваторів. Це робиться для того, щоб селянин міг заскладувати зерно і продати його не в урожай, а трохи пізніше, коли ціна на нього підніметься. А в нас посередники будують добробут за рахунок як селянина, так і кінцевого споживача.   Потрібно писати про те, що держава має скуповувати під час жнив частину урожаю, щоб ціна не була надто низькою для селянина. Так робиться у всьому світі: у Америці, і у країнах СОТ. Ми ж ідемо до СОТу, так давайте приводити свої норми до норм країн СОТ.

Зараз ми виходимо з зерном на ринок ЄС та демпінгуємо.  І мені доводилося чути від офіційних осіб Франції застереження такого змісту:  ви тут у себе в Україні  платите мізерну плату за землю, оббираєте селян, платите низьку ціну за їхню працю, потім виходите на наш ринок, демпінгуєте та створюєте проблеми нашим селянам, а потім кажете, що хочете в ЄС. То ведіть себе чесно, якщо хочете в ЄС.

А як своє сільське господарство захищають країни ЄС?

 Там існують кілька напрямків та десятки заходів зробити так, щоб сільське господарство не було збитковим. Наприклад, є такий захід, як компенсаційні витрати на гектар ріллі. Кожна країна СОТ має базовий показник підтримки на один гектар. В Україні цей показник - 33 долари на гектар, у Новій Зеландії, відомій своїм низьким рівнем  підтримки аграрної галузі, це  - 150 доларів, а країни ЄС мають тисячу сто доларів на гектар. І так можна продовжувати. Чому для нас підтримка така низька? Є такий захід – експортні субсидії. Тобто селянам країн ЄС, якщо вони експортують зерно або інші продукти рослинництва, їхня держава ще доплачує за це, якби заохочуючи їхнє виробництво. У нас експортних субсидій немає. Ми підписали зобов’язання, що ми не вводимо експортні надбавки.   Дивимося далі, є така система як ввізні мита. У нас ввізне мито на  худобу – сімнадцять відсотків, у країнах ЄС – сто вісім. Ви мені скажіть, як наш селянин буде конкурувати? Його задавлять.

Але ж до СОТ вступати потрібно...

Звичайно, потрібно. Ми не можемо стояти осторонь. Я лише про те, що переговорний процес щодо СОТ має бути прозорим, а система підготовки та освіти нашого селянина безпрецедентно широкою.

А в нас що відбувається? Ми з Академіком Шпичаком піднімали це питання, переконуючи, що експертне середовище має знати, на яких умовах підписуються угоди щодо СОТ. Ми мусимо це знати, щоб готувати упереджувальні заходи, які би пом’якшили наслідки цього вступу для нашого селянина. Нам сказали, що ці угоди засекречені.  Чому Киргизстан виторгував собі умови вступу, як для країни, яка розвивається?. Казахстан також торгується. Це дає їм можливість перехідного періоду на десять років. Вони використовують так званий кошик СІД, який передбачає здешевлення пального для селянина під час жнив, підтримку придбання засобів виробництва сільськогосподарськими виробниками, здешевлення інших  виплат. Країнами СОТ дозволяються ці заходи, а ми ж  навіть не торгувалися.

Які сценарії ви бачите для вітчизняного АПК, якщо не буде вжито упереджувальних заходів?

Давайте розглянемо Молдову, це – сільськогосподарська країна, яка у СОТ вже п’ять років. Подивимося, як там розвивається сільське господарство, що в них роблять селяни, яка в них заробітна плата, куди вони продають свою продукцію. М’ясокомбінати, які працюють на зовнішній та внутрішній ринок, вже не беруть худобу від населення, а беруть худобу від країн Західної Європи, де вона повністю стандартизована, розфасована. Селяни ж виявилися неготовими до того. А для того, щоб підготувати їх до виробництва такого рівня продукції, потрібна була політика держави. Як мінімум, об’єднати їх у кооперативи і розповісти, що саме буде із вступом у СОТ.  Це і є упереджувальна політика. Молоко, яке доїться руками, взагалі не приймається молочними комбінатами. І перше, що стане у нас проблемою, – молочна промисловість. Сьогодні на будь-якому молокозаводі продукція населення становить 50-70 відсотків. Ще одна проблема - тваринництво. Дві третини ємності м’ясного ринку зараз поповнюється за рахунок населення. Картопля на 95-98 відсотків поповнює ринок за рахунок селянських господарств. А після вступу селянам будуть задавати запитання: а ця картопля сортова? А вона стандартизована? Скажіть, чи готові селяни до того, що переробні заводи будуть вимагати тільки сортову картоплю певного розміру певного сорту.

Молдавани виявилися неготовими до СОТу, молоко від них не беруть, виноград не беруть,  продукцію садів не беруть, м’ясо від них не беруть. З трьох з половиною мільйонів молдаван, мільйон шістсот пішли світом, молоді дівчата - на панель, жінки – туалети чистити. І це люди з села, бо в місті ще хтось-щось робить.

І що робити?

Я намагаюся довести на всіх рівнях: повинна бути колосальна безпрецедентна кампанія об’єднання всіх товаровиробників у кооперативи, які виробляють продукцію, щоб  інформувати та готувати їх до виробництва продукції заданого сорту, заданої породи, заданої системи відгодівлі, технології виробництва. Скільки я не пишу про те, що держава має включитися у створення селянських виробничих, збутових кооперативів, жодної копійки на це не виділено. На цьому тримається весь аграрний  світ. На кого ми сподіваємося? Що прийдуть олігархи, візьмуть по сто тисяч гектарів і вони врятують сільське господарство? Вони собі зроблять цей бізнес, знімуть вершки, винищать грунти, і підуть далі. Свій капітал, який вони встигнуть одержати, вони перекинуть на інші галузі, а в цьому місці вже не буде людей, техніки, там не буде нічого... Не потрібний олігархам такий ризикований, із такою низькою прибутковістю бізнес. Але ж після них залишиться пустеля. Америка пережила це двічі. На початку 20-х років й у 70-ті роки пережила цей бум. І обидва рази Штати приймали законодавство, яке забороняє несільськогосподарським кампаніям вкладати гроші, брати землю в оренду й тим більше купувати її з метою займатися сільськогосподарською діяльністю. Країни ЄС також забороняють, тому що у такий спосіб ми знищуємо сільське господарство. Америка приймала десятирічні програми переселення людей, особливо з армії, і віддавала ці землі за 75 доларів гектар, щоб тільки туди люди переселилися, і хай  там коней пасуть, ранчо облаштовують, тільки б вони там жили. 

У нас  до сьогоднішнього дня всебічного й серйозного обговорення проблеми виживання у СОТ ніхто не проводить, тому що затягнулися ці всі політичні події, і до земних економічних питань не доходить. Для міста трагедії не буде, продукти прийдуть із Заходу. Але, по-перше, ми потрапляємо у продовольчу залежність. По-друге, втрачаємо робочі місця на своїй землі,  втрачаємо розселення, втрачаємо молодь на селі. Бо розселення у сільській місцевості - це дуже важлива функція сільського господарства.  Для того, щоби існували села і там були люди, потрібна дуже складна і дуже тонка державна політика.

Ви були прихильницею продажу землі. Як ви вважаєте, чи потрібно знімати мораторій на продаж землі?

Хто ж проти ринку землі? Але давайте пропишемо ті статті законів, які убезпечать від негативних наслідків на цьому ринку, убезпечать від демпінгу цін, убезпечать від концентрації земель у руках людей, які не відносяться до сільськогосподарських товаровиробників. Давайте розглянемо, які є обмеження у продажу землі за кордоном, встановимо за  кожне порушення  статтю відповідальності. У нас є обмеження, але немає статті відповідальності. Скільки порушень було із земельними паями, але немає статті відповідальності, тому  ніхто не відповідає за той хаос, який робиться з паями. Якщо закласти в закон обмеження, які упереджують концентрацію, черезполосся (подрібнення землі), демпінг цін, то можемо знімати мораторій. Якщо відкрити зараз продаж землі, то це буде лише на користь особам, які будуть із грішми у потрібний час біля корита. Хто ці незримі радники, які хочуть зняти мораторій? Ми не знаємо,  в яких головах зароджуються ці думки.  Тому я весь час говорила й говорю до сьогоднішнього дня: ми маємо створити державний фонд кредитування купівлі селянами землі. А також закріпити в законі, що правом купити землю наділяється людина, для якої сільськогосподарська праця є основним видом заробітку. Цей державний фонд кредитування дає землю на двадцять років під пільговий відсоток. А в нас цього не має, але всі кажуть зніміть мораторій. Хочуть скупити землю на всякий випадок. Скуповуватимуть будуть за безцінь. Франція поклала на врегулювання цих питань десять років. Це були тяжкі десять років.  Там якщо ціна на землю стає нижчою певного рівня,  землі скуповує така державна організація як "Сафер". Вона має право скупляти земельні ділянки й утримувати п’ять років, поки не знайде власника. І будь-які земельні угоди проходять через цю організацію, вона перевіряє, чи ці угоди не служать концентрації земель, чи відповідає це пункту, що покупець землі не має права жити далі, ніж за 25 кілометрів від землі. Тобто, коли це все перевіриться, тоді пишеться віза й ви йдете до нотаріуса. Ми говоримо про це роками, а це можна зробити за тиждень.  Наскільки я знаю, соціалісти в угоді відстояли продовження мораторію ще на два роки. І це – правильно.

Вам доводилося працювати з усіма урядами України. Коли ви бачили найбільше розуміння аграрної проблеми?

Глибокого бажання розібратися я не бачу у жодної політичної сили. Я маю надію на документ, який розроблявся ще за уряду Тимошенко, програма комплексного розвитку села. І якщо вона буде проводитися у тому вигляді,  у якому ми її розробляли, то, може, щось вдасться зробити.

Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН в Google News