Українська медицина: що маємо та чого бракує?..

За кількістю лікарів Україна не поступається розвиненим європейським державам. На 10 тисяч населення в Україні припадає 31 лікар (у Європі ця цифра становить – 32, у світі – 11). Однак, чи кількість означає якість?..

За світовою статистикою кожен 10 випадок звернення до лікаря закінчується медичною шкодою. Після такого «лікування» пацієнтам ще довго доводиться доліковуватися, лікуватися заново і далеко не всім вдається покращити стан свого здоров’я. В Україні така статистика ніколи не велася і не ведеться. Ба більше, здається, держава часто просто закриває очі і не хоче навіть чути про завдану медичну шкоду, лікарські помилки, халатність тощо. Про це свідчить і той факт, що в бюджетах різних рівнів не закладені кошти на відшкодування збитків у таких випадках. У свою ж чергу правозахисники та ті, хто займається захистом прав пацієнтів одностайні – залишати без уваги якість надання медичних послуг не можна, свої права треба відстоювати.

За кількістю лікарів Україна не дуже поступається розвиненим європейським державам. За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, на 10 тисяч населення в Україні припадає 31 лікар (у Європі ця цифра в середньому становить – 32, у світі – 11), 85 працівників сестринського та акушерського персоналу (у Європі – 79, у світі – 29) та 4 стоматологи (середній європейський показник – 5, світовий – 2). Однак, чи кількість означає якість?

За словами керівника Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктора Середюка, лише до їхньої організації щорічно звертається близько 500 пацієнтів, які зазнали медичної шкоди після відвідин лікарів. Він стверджує, що було би більше, однак, це той максимум, який здатні опрацювати юристи організації.

“Сьогодні ми найбільша в Україні організація, яка системно займається цими проблемами вже багато років, - розповів пан Середюк. – Найбільше звертаються до нас щодо справ, де шкода очевидна, водночас, поки що мало скарг від пацієнтів, які зазнали медичної шкоди, внаслідок якої було потрібне подальше доліковування.

За словами В.Середюка, найчастіше скаржники не настільки хочуть отримати компенсацію, як просять не допустити, щоб такий випадок повторився. “Пацієнти, які постраждали найбільше бояться, що це станеться ще з кимсь. Тому вони хочуть, щоб медичний заклад та лікар були покарані. На жаль, в нас не рідкісними є випадки неетичного поводження лікарів. Чи не найбільшою проблемою є те, що лікар часто просто не може правильно поставити діагноз, аджеза статистикою до 50% всіх аналізів, які роблять у нас в країні, є недостовірними, - розповідає В.Середюк.

Часто справи не вдається довести до суду, адже далеко не всі довіряють судам, не всі мають час, сили та здоров’я на довгі судові процеси. Експерт вважає, що найефективніший спосіб боротьби з неякісними послугами – розголос в пресі, якого лікарі бояться чи не найбільше. Особливо це дієво у випадках неякісно наданих послуг представниками приватної медицини. Як не дивно, але близько 30% скарг припадає саме на них. Щоправда, навіть зіпсована репутація не завжди призводить до припинення діяльності – часто приватні клініки просто перереєстровуються і починають працювати під новою назвою.

Поодинокі захисники

Водночас, експерти відзначають, що в Україні суттєвий брак юристів, які б займалися медичними справами, що передусім пов’язано зі специфікою та складністю такої роботи. За словами юристів, більшість медичних справ, які доходять до суду, – це цивільні справи за позовами про відшкодування шкоди, завданої погіршенням здоров’я внаслідок надання медичної допомоги чи послуг неналежної якості. Лише в окремих випадках вдається добитися і порушення кримінальних справ.

“Медичні справи є дуже специфічними і складними, адже зазвичай дуже важко точно визначити, чи це була неякісно надана лікарська послуга, чи лікар насправді не міг нічого зробити, - розповіла правовий експерт та координатор медичних програм Харківської правозахисної групи Айгуль Муканова. - Кожен випадок ми розглядаємо дуже детально. Зазвичай беремося за ті, які закінчилися тяжкими наслідками, наприклад, смертю пацієнта, ампутацією частини тіла чи пошкодженнями у новонароджених. Беручись за справу, обов’язково радимося з лікарями, вивчаємо документи, діагноз, дивимося, що робив лікар. Якщо останній зробив все, що міг, і що від нього залежало, не можна говорити про неякісну послугу. Однак, трапляються і такі випадки, коли лікарі добу можуть навіть не подивитися до важко пацієнта, не провести всіх необхідних аналізів тощо.

За словами А.Муканової, сьогодні в Україні ще надто мала судова практика в таких справах. Основна проблема, з якою зіштовхуються юристи, – відсутність незалежної судової експертизи, через що трапляються випадки, коли медики просто прикривають один одного і навіть підроблять медичні документи, зокрема переписують історію хвороби. В.Середюк каже, щоб не потрапити у неприємну історію, треба вимагати максимального дотримання своїх прав та уваги, окрім цього пам’ятати про те, що документи можуть потім підробити, тож треба на всіх сторінках медичної справи ставити дату та свій підпис. Якщо ж медична шкода нанесена – вимагати відповідного ставлення та доліковування.

Страхова медицина –  панацея?

У свою чергу медики жаліються – про права пацієнтів говорять багато, а про них часто просто забувають. Адже і умови праці, і заробітна плата мали би бути суттєво кращими. Чимало клопоту лікарям завдає і застаріле обладнання, грошей на оновлення якого не виділяють. Давно вже ніхто не сумнівається в тому, що необхідні реформи у сфері охорони здоров’я.

Великі надії як медики, так і багато пересічних громадян покладають на страхову медицину. Бо сьогодні від конституційного права громадян України на безоплатну медицину залишилася хіба сама ідея. Попри те, що, за даними ВООЗ, Україна витрачає на фінансування медицини близько 6% ВВП, цих грошей на практиці не вистачає. Хоча за цим показником наша країна далеко не остання в світі. Для порівняння, у світі витрати на охорону здоров’я становлять  приблизно 9% ВВП країн, при максимальному рівні більше 12% в Американському регіоні (2636 доларів США на особу) і мінімальному 3,4% в регіоні Південно-Східної Азії (31 долар).

За словами міністра охорони здоров’я України Василя Князевича, сьогодні за найбільш скромними оцінками для нормального функціонування системи охорони здоров’я потрібно не менше 56 млрд. грн. на рік. Водночас, існуючі ресурси, включаючи добровільне страхування та лікарняні каси, забезпечують  галузь лише на 60% від потреби.Виникає дефіцит більше 22 млрд. грн., який вимушені частково покривати наші пацієнти. Разом з тим, згідно з дослідженнями фахівців ВООЗ, у тому випадку, коли державні витрати на медицину незначні, дефіцит у країнах з низьким рівнем доходів компенсується особистими витратами громадяни. В Україні ж, за інформацією міжнародних експертів, лише 48% витрат на охорону здоров’я покриває держава – решту 52% – громадяни.

У цій ситуації, на думку фахівців МОЗ, одним із найважливіших пріоритетів у реформуванні галузі охорони здоров’я є перехід на обов’язкову державну страхову медицину. Така модель діє у більшості розвинених країн світу. Її фінансування здійснюється на тристоронній основі — за рахунок бюджетних надходжень, внесків роботодавців і самих працівників. При цьому у багатьох країнах люди з низьким рівнем доходів страхових внесків не сплачують. В Україні розмови про необхідність страхової медицини тривають вже більше 10 років. У Верховній Раді зареєстрували кілька законопроектів, однак далі розмов справа не пішла. Сьогодні ж на ринку працює лише декілька компаній, які займаються медичним страхуванням фізичних осіб, дещо більше компаній освоїли надання послуг медичного страхування корпоративним клієнтам.

У випадку, якщо в країні таки запровадять страхову медицину, клопіт через оплату медичних послуг і контроль за їхньою якістю значною мірою лягає і на страховика, який добре рахуватиме, скільки грошей і кому виплачувати. Страхові компанії за допомогою лікарів-експертів контролюють процес лікування і його кінцевий результат. Страхова медицина також дозволить лікарям отримувати гідну матеріальну винагороду за свою роботу, що може стати неабияким стимулом до покращення якості надаваних послуг.

“Запровадження страхової медицини, безперечно, позитивно відіб’ється на якості медичних послуг, - переконана начальник відділу прямих продажів АСК «ІНГО Україна» Анастасія Сиропоршнєва. – Кожна клініка зацікавлена у фінансуванні своєї діяльності - що якісніші та кваліфіковані послуги буде надавати медична установа, то цікавіша вона буде для страхової компанії, і як результат - спрямування до цієї клініки клієнтів страхової компанії. Працюючи на цьому ринку, ми постійно здійснюємо моніторинг якості обслуговування, що дає можливість покращити умови обслуговування клієнтів та працювати з клініками, які мають позитивній імідж для наших клієнтів.

У Кабміні не втрачають оптимізму, за словами В.Князевича, перший етап обов’язкового медичного страхування в Україні мають ввести вже до 2012 року. Однак, щоб це зробити треба внести низку змін до законів України. Коли ж насправді якість української медицини відчутно покращиться, експерти прогнозувати не беруться.

Мирослава Іваник (для УНІАН)

УНІАН в Google News